Кервель
| Кервель | ||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 Кервель звичайний
|
||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||
|
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||
|
Кервель звичайний (лат. Anthriscus cerefolium) — однорічна трав'яниста рослина роду Anthriscus родини Зонтичних. За зовнішнім виглядом нагадує петрушку з більш тонкими і ніжними листками, які мають приємний анісовий запах.
Зміст |
Поширення [ред.]
Батьківщиною кервеля вважається Західна Азія та Кавказ. Культивується у Криму, Молдові та Закавказзі. Розмножується кервель насінням. Невибагливий до ґрунту, найкраще росте у тінистих місцинах.
Використання [ред.]
Був відомий ще у III столітті до н. е. давнім грекам та римлянам, які використовували кервель як супову приправу та додавали його у соуси. І понині кервель вважається цінною пряносмаковою рослиною за тонкий анісовий запах і великий вміст вітамінів.
Як приправу використовують молоді ніжні листя, зібрані до цвітіння. Щоб збільшити вихід листя збирачі постійно зривають квіткові бруньки. Свіже листя додають до салатів, супів, м'ясних страв, страв з яєць, творогу, баранини та смаженої риби, часто використовують для ароматизації оцету.
Широкого використання набув кервель і в народній медицині, зокрема при лікуванні розладів шлунку, хвороб нирок, запамороченні, захворюваннях дихальних шляхів, сечового міхура, туберкульозі, а також при висипах на шкірі.
Хімічний склад [ред.]
Молоді листки кервеля, зібрані до цвітіння, містять ефірні масла, глікозиди, каротин, вітамін C, мінеральні солі магнію та калію.
Джерела [ред.]
- Пряности / Г. М. Рыбак, Л. Р. Романенко, О. А. Кораблева. — К. : Урожай, 1989. — 192 с. : ил. — ISBN 5-337-00279-1 C.42-43.(рос.)
