Аніс

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Аніс
Koehler1887-PimpinellaAnisum.jpg
Біологічна класифікація
Домен: Ядерні (Eukaryota)
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
- Судинні (Tracheophyta)
- Насінні (Spermatophyta)
- Покритонасінні (Magnoliophyta)
- Еудікоти (Eudicots)
Порядок: Аралієцвіті (Apiales)
Підпорядок: Apiineae
Родина: Зонтичні (Apiaceae)
Підродина: Apioideae
Рід: Бедринець (Pimpinella )
Вид: Аніс
Біноміальна назва
Pimpinella anisum
L., 1753
Посилання
Commons-logo.svg Вікісховище: Pimpinella anisum
EOL: 581422
IPNI: 846658-1
ITIS logo.jpg ITIS: 29822
US-NLM-NCBI-Logo.svg NCBI: 271192
Wikispecies-logo.svg Віківиди: Pimpinella anisum

Ані́с (Pimpinella anisum) — вид трав'янистих однорічних рослин роду Бедринець (Pimpinella) родини зонтичних (Apiaceae).

Опис[ред.ред. код]

Однорічна культивована рослина.

Аніс має тонкий, слабкорозгалужений корінь, який проникає в ґрунт на глибину 50-60 см. Стебло в нього пряме, округле з боріздочками, розгалужується у верхній частині. Загальна висота рослини 30-70 сантиметрів. Прикореневе листя анісу — округло-серцевидне, середнє — клиновидне, розсічене з короткими черенками, верхні листочки трироздільні і без черенків. Квіти в анісу дрібні, білі або ж рожевуваті, зібрані в складні зонтики з 6-16 променями. Цвіте в червні — липні, плоди дозрівають в серпні. Плід — двосім'янка яйцевидної форми з слабковиділеними ребрами, має довжину 3-4 міліметри і діаметр 1,5-2,5 міліметри. Зрілі плоди мають сіро-зелене забарвлення і легко тріскаються на дві половинки. Маса 1000 насінин лише 3,5-5 грамів.

Поширення[ред.ред. код]

Батьківщина анісу — країни Малої Азії та Східного Середземномор'я. Як прянощі та лікарський засіб почав використовуватися ще в античні часи. Від римлян аніс потрапив до решти країн Європи. Зараз його вирощують в Іспанії, Італії, Туреччині, Єгипті, Індії, Китаї, Мексиці, Чилі, США, Лівані, Греції, на Кипрі, Молдові, в Середній Азії та на Кавказі, а також в багатьох інших країнах. Цікаво, що в ряді східних країн — Індії, Ірані, Індонезії не розрізняють аніс та фенхель.

В Україні відомий з часів Київської Русі, але у значних кількостях почав вирощуватися разом з коріандром лише з XIX століття. Поширений (в Лісостепу і Степу), — тільки в культурі або як здичавілий — один вид: Pimpinella anisum«аніс звичайний», «бедрінець ганус», або «ганиж», «ганус», «чанус» (народні назви).

Заготівля[ред.ред. код]

Насіння анісу збирають на стадії воскової стиглості коли воно набуває зеленкувато-сірого забарвлення. Скошені рослини кілька днів досушують в тіні, а потім обмолочують. Мелене насіння швидко втрачає смак та запах, тому зазвичай його зберігають в цілому стані і мелють лише перед використанням. Якщо насіння темне, то воно вже надміру старе і має гірший та слабший аромат

Для отримання ефірної олії аніс переробляють повністю зкошуючи його в період плодоутворення та молочної зрілості. Цікаво, що ефірна олія анісу за запахом та складом надзвичайно схожа, практично така сама, як олія бадьяну хоч це зовсім інша рослина.

Для заготівлі зелені аніс зрізують ще до цвітіння і сушать в добрепровітрюваному приміщенні в тіні.

Хімічний склад продуктів[ред.ред. код]

Плоди анісу містять 2-3% ефірної олії, 4—23% жирної олії, 18% білків, 3—5% цукрів, фурфурол, кавову та хлоргенову кислоти та інші корисні речовини. Анісова ефірна олія на 80-90% складається з анетолу, містить 10% метилхавіколу, естрагол, анісовий альдегід, анісовий спирт, альфа-пінен, бета-пінен, камфен, сабінен, альфа-фелландрен, бета-фелландрен, фенхон, ліналоол.

Використання[ред.ред. код]

Використовується як прянощі, також ефірна олія — анетоль, вживається в медицині, парфумерії, лікеро-горілчаному виробництві, в харчовій промисловості, а жирна олія — в техніці, макуха йде на корм худобі.

Кулінарні властивості[ред.ред. код]

Аніс має солодкуватий смак та інтенсивний освіжаючий аромат. Як прянощі використовуються як плоди так і молоде листя, відцвітлі китиці та ефірна олія.

Зерна анісу, зазвичай мелені добавляють до солодких страв, випічки (особливо в імбирні пряники), фруктові салати, варення з меду, горіхів чи родзинок. Можна добавляти його і в креми, пудінги чи солодкі каші.

Насіння та китиці анісу кладуть в маринади при консервації, кидають у компоти чи зрідка в чай. Зелене листя добавляють у фруктові чи овочеві салати. Молоді китиці — в овочеві супи на зразок зеленого борщу.

У східних кухнях замість анісу часто використовуються фенхель чи бадьян схожі на нього за смаком та запахом. Але не у всіх стравах можна повноцінно замінювати ці прянощі одну одною. Аніс гармоніює з коріандром, лавровим листям, часником, кропом, а часом і корицею.

Насіння та листя анісу, а також анісову олію, широко використовують у лікеро-горілчаному виробництві. На них настоюють ракію, італійську самбуку, різноманітні анісові лікери та наливки (пастіс, анізетт, узу та ін.).

Медичне застосування[ред.ред. код]

В медицині аніс використовується у вигляді відварів, настоянок, анісової олії, сиропів, крапель. Входить до багатьох ліків і зубних паст для покращення їх смаку.

Аніс має вітрогонну, послаблюючу, спазмолітичну, анестизуючу дію, відхаркуючі та анестизуючі властивості. Аніс стимулює травлення, знімає спазми при шлункових чи кишкових коліках, покращує апетит та зменшує метеоризм. Він використовується для лікування застуди, нежитю та захворювань верхніх дихальних шляхів, кашлю, бронхітів. Відвар анісу покращує лактацію в матері під час годування немовлят. Анісовий чай використовується для зниження температури, і як сечогінний, протиспазматичний та заспокоюючий засіб, а також для зменшення менструальних болів, нормалізації сну та зняття стресу. Препарати з плодів анісу допомагають при запаленнях нирок та сечового міхура, виводять пісок, стимулюють секреторні функції печінки та підшлункової залози.

Однак аніс має і протипоказання, його слід обережно використовувати, особливо при хворобах шлунку та дванадцятипалої кишки, колітах, при підвищеному згортанні крові та захворюваннях серця. Анісове масло може викликати алергію.

Анісову олію використовують у косметиці, вона покращує пружність шкіри та нормалізує водно-сольовий та ліпідний обмін.

Примітки[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]