Селера

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Селера
Snijselderij Apium graveolens.jpg
Біологічна класифікація
Царство: Зелені рослини (Viridiplantae)
Відділ: Streptophyta
Надклас: Покритонасінні (Magnoliophyta)
Клас: Еудікоти (Eudicots)
Підклас: Айстериди (Asterids)
Порядок: Аралієцвіті (Apiales)
Родина: Зонтичні (Apiaceae)
Рід: Apium
Вид: Селера
Біноміальна назва
Apium graveolens
L.
Apium ілюстрація Барбаруса Апулея «Гербарій», близько 1400 р.
Стебла і листя черешкової селери
Корінь селери кореневої
Насіння селери

Селе́ра,сале́ра, селера пахуча (культурна) (Apium graveolens L.) — дворічна городня пряна рослина з родини селерових висотою до 1 метра. У перший рік утворює розетку листків та коренеплід, на другий рік рослина зацвітає. Рослина вологолюбна і холодостійка, насіння проростає вже при 3°С (оптимально — при 15°С), сходи переносять заморозки до − 5 °C.

Як лікарська рослина була відома ще древнім грекам і римлянам.

Вирощують на запашне коріння і листя, вживають як додаток до юшок і до інших страв. В Україні культивують переважно селеру сорту Яблучна.

У культурі є три різновиди селери Apium Graveolens:

  • secalinum, листова
  • dulce, черешкова
  • rapaceum, коренева

Листова має коротший вегетаційний період, що дозволяє вирощувати її в північних районах. Кореневу часто вирощують розсадою. Всі види селери надають перевагу вологим видам ґрунту.

Хімічний склад[ред.ред. код]

Листя і черешки багаті вітаміном C (до 150 мг%) і каротином (до 7 мг%), вітамінами В1, В2, РР, фолієвою, хлорогеновою і глютаміновою кислотами[1]. В коренеплодах містяться білок, вуглеводи, ефірне масло (удвічі більше, ніж у листках) і мінеральні солі — калію, кальцію, фосфору, міді, заліза, магнію. Білок його багатий на амінокислоти — аргінін, гістидин, лізин, аланін[1].

У всіх частинах рослини присутні нікотинова і глютамінова кислоти. Наявність органічної глютамінової кислоти (без прикріпленого іона натрію) дозволяє використовувати селеру в кулінарії, як нешкідливий підсилювач смаку і запаху. Стебла зазвичай містять велику кількість солі.

Застосування[ред.ред. код]

Харчова цінність[ред.ред. код]

Всі частини (листя, черешки та коріння) рослини використовують при приготуванні перших та других страв, салатів, напоїв, соусів. Кореневище використовують також в сушеному вигляді.

Медична цінність[ред.ред. код]

У медицині використовується як сечогінне. Стебла рекомендується використовувати замість солі при захворюваннях жовчного міхура, остеопорозі, захворюваннях нирок.

У народній медицині селеру використовують для лікування нервової системи і поліпшення сну. Відварені коренеплоди використовують при обмороженнях рук і ніг.

Вирощування[ред.ред. код]

Розмножують селеру насінням. Висівають їх у теплиці або в ящиках в теплому приміщенні. Розсаду у відкритому ґрунті висаджують зі схемою 45х25 або 60х20 см в кінці квітня — початку травня. Товарну продукцію (листя) селери листової отримують на 80-й день, черешкові (черешки і листя) на 140-й, а коренеплідні на 180-й день. У селери листової листя збирають практично все літо. Для зимового споживання коренеплоди викопують восени. Зберігають їх у підвалах, пересипаними піском. Середня врожайність коренеплодів становить 6,5-8,0, а листя і черешків 2,4-4,0 кг з 1 м²[1]. Кореневу селеру використовують для вигонки листя взимку. Для цього відбирають цілі, неушкоджені коренеплоди і висаджують у теплиці або в ящики на підвіконні впритул рядами на відстані 10 см ряд від ряду. Через 25-30 днів зелень зрізують, при другому прибиранні зелень реалізують разом з коренеплодами.

Коренеплоди, призначені для насіннєвих цілей, підрощують і освітлюють навесні. У середині квітня їх висаджують на город зі схемою 60х30 см. Подальший догляд полягає в розпушуванні міжрядь і підгортанні рослин, урожайність насіння становить 600 г з 1 м².[1]

Шкідники[ред.ред. код]

Загрозу для селери становить комаха-шкідник буравниця борщевична.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г Советы по ведению приусадебного хозяйства / Ф. Я. Попович, Б. К. Гапоненко, Н. М. Коваль и др.; Под ред. Ф. Я. Поповича.  — Киев : Урожай, 1985.  — с.664, ил. Тираж 120 000 екз.

Література[ред.ред. код]


Листок дуба Це незавершена стаття з ботаніки.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.