Селера
| Селера | ||||||||||||||||||
|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|---|
 |
||||||||||||||||||
| Біологічна класифікація | ||||||||||||||||||
|
||||||||||||||||||
|
|
||||||||||||||||||
| Apium graveolens L. |
||||||||||||||||||
|
|
.jpg)
Селе́ра,сале́ра, селера пахуча (культурна) (Apium graveolens L.) — дворічна городня пряна рослина з родини селерових висотою до 1 метра. У перший рік утворює розетку листків та коренеплід, на другий рік рослина зацвітає. Рослина вологолюбна і холодостійка, насіння проростає вже при 3°С (оптимально — при 15°С), сходи переносять заморозки до − 5 °C.
Як лікарська рослина була відома ще древнім грекам і римлянам.
Вирощують на запашне коріння і листя, вживають як додаток до юшок і до інших страв. В Україні культивують переважно селеру сорту Яблучна.
У культурі є три різновиди селери Apium Graveolens:
- secalinum, листова
- dulce, черешкова
- rapaceum, коренева
Листовий має коротший вегетаційний період, що дозволяє вирощувати його в північний районах. Кореневий часто вирощують розсадою. Всі види селери надають перевагу вологим видам ґрунту.
Зміст |
[ред.] Хімічний склад
Листя і черешки багаті вітаміном C (до 150 мг%) і каротином (до 7 мг%), вітамінами В1, В2, РР, фолієвою, хлорогеновою і глютаміновою кислотами[1]. В коренеплодах містяться білок, вуглеводи, ефірне масло (удвічі більше, ніж у листі) і мінеральні солі - калію, кальцію, фосфору, міді, заліза, магнію. Білок його багатий на амінокислоти - аргінін, гістидин, лізин, аланін[1].
У всіх частинах рослини присутні нікотинова і глютамінова кислоти. Наявність органічної глютамінової кислоти (без прикріпленого іона натрію) дозволяє використовувати селеру в кулінарії, як нешкідливий підсилювач смаку і запаху. Стебла зазвичай містять велику кількість солі.
[ред.] Застосування
[ред.] Харчова цінність
Всі частини (листя, черешки та коріння) рослини використовують при приготуванні перших та других страв, салатів, напоїв, соусів. Кореневище використовують також в сушеному вигляді.
[ред.] Медична цінність
У медицині використовується як сечогінне. Стебла рекомендується використовувати замість солі при захворюваннях жовчного міхура, остеопорозі, захворюваннях нирок.
У народній медицині селеру використовують для лікування нервової системи і поліпшення сну. Відварені коренеплоди використовують при обмороженнях рук і ніг.
[ред.] Вирощування
Розмножують селеру насінням. Висівають їх у теплиці або в ящиках в теплому приміщенні. Розсаду у відкритому грунті висаджують зі схемою 45х25 або 60х20 см в кінці квітня - початку травня. Товарну продукцію (листя) селери листової отримують на 80-й день, черешкові (черешки і листя) на 140-й, а коренеплідні на 180-й день. У селери листової листя збирають практично все літо. Для зимового споживання коренеплоди викопують восени. Зберігають їх у підвалах, пересипання піском. Середня врожайність коренеплодів складає 6,5-8,0, а листя і черешків 2,4-4,0 кг з 1 м2[1]. Кореневу селеру використовують для вигонки листя взимку. Для цього відбирають цілі, неушкоджені коренеплоди і висаджують у теплиці або в ящики на підвіконні впритул рядами на відстані 10 см ряд від ряду. Через 25-30 днів зелень зрізають, при другому прибиранні зелень реалізують разом з коренеплодами.
Коренеплоди, призначені для насіннєвих цілей, підрощують і освітлюють навесні. У середині квітня їх висаджують на город зі схемою 60х30 см. Подальший догляд полягає в розпушуванні міжрядь і підгортанні рослин, урожайність насіння становить 600 г з 1 м2.[1]
[ред.] Шкідники
Загрозу для селери становить комаха-шкідник буравниця борщевична.
[ред.] Примітки
[ред.] Література
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- Селера пахуча - Портал "Аграрний сектор України"
