Хорол (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Хорол)
Перейти до: навігація, пошук
Хорол
Chorol-COA.JPG Horol1 prapor.gif
Герб Хорола Прапор
Хорольська райдержадміністрація
Хорольська райдержадміністрація
Хорол
Хорол на карті Хорольського району
Хорол на карті Хорольського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Полтавська область Полтавська область
Район/міськрада Хорольський район
Рада Хорольська міська рада
Код КОАТУУ 5324810100
Засноване 1083
Статус міста з 1781 року
Населення 13 593 (01.01.2013)[1]
Площа 7 км²
Густота населення 1965,500 осіб/км²
Поштові індекси 37800
Телефонний код +380-5362
Координати 49°46′56″ пн. ш. 33°16′26″ сх. д. / 49.7821706° пн. ш. 33.2739746° сх. д. / 49.7821706; 33.2739746Координати: 49°46′56″ пн. ш. 33°16′26″ сх. д. / 49.7821706° пн. ш. 33.2739746° сх. д. / 49.7821706; 33.2739746
Водойма р. Рудка, Хорол
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Хорол
До обл./респ. центру
 - залізницею 146 км
 - автошляхами 111 км
Міська влада
Адреса 37800, Полтавська обл., Хорольський район, м. Хорол, вул. К. Маркса, 37
Міський голова Свириденко Ігор Володимирович

Хоро́л — місто у Полтавській області України, адміністративний центр Хорольського району. Розташований у південній частині Придніпровської низовини на правому високому березі річки Хоролу. Через місто також тече річка Рудка.
Через північну околицю міста проходить автошляхМ03 КиївХарків.

Історичне населене місце [2].

Портал міста Хорол https//horol.at.ua

Населення[ред.ред. код]

  • 3 583 меш. (1802)
  • 12 600 меш. (1971)
  • 14 643 меш. (2001)
  • 16 400 меш. (2008)
  • 35 156 меш. (2012)

За даними Всеукраїнського Перепису Населення України 2001 року, українська мова є рідною для 97,21% жителів Хорола.

Історія[ред.ред. код]

Давнина[ред.ред. код]

Літописне місто одне з найдавніших на Полтавщині. Назву місто має від однойменної річки Хорол, що в буквальному розумінні означає «швидкий». Вперше згадується про Хорол у духовній Володимира II Мономаха 1083 р. Місто було свідком кривавих сутичок слов'ян з кочівниками 1107, 1111, 1185, 1215 р. Під час монголо татарської навали Хорол, як і всі поселення Переяславщини, Київщини, було зруйновано. Після повалення навали землі Хорольщини 1362 року потрапили під владу Великого князівства Литовського.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Відродження Хоролу починається з кінця XVI століття. Після укладення Люблінської унії 1569 року хорольські землі перейшли до складу Речі Посполитої. За інвентарем 1647 року порівняно великим поселенням цієї пори позначається місто Хорол - 1279 господарств. Позначено місто вперше на карті французького інженера Г.Боплана поряд з іншими великими поселеннями Лівобережжя першої половини 16 століття.

Див. також Хорольська фортеця.

Козаччина[ред.ред. код]

З 1648 року Хорол — сотенне містечко Миргородського полку і залишалося у цьому статусі аж до ліквідації гетьманства у 1764 р. Хорольська сотня Миргородського полку брала участь у боях 1648-1654 р. у війську Богдана Хмельницького під Корсунем, Зборовом, Львовом, Замостям, Пилявцями, Берестечком. У 1709 році Хорольська сотня Миргородського полку брала участь у Полтавській битві на боці царя Петра I.

Новий час[ред.ред. код]

Після ліквідації козацького устрою в Україні за Указом Катерини II від 16 вересня 1781 року з 9 січня 1782 року відкрито Київське намісництво у складі 18 повітів. Хорол стає повітовим містом відкритого Хорольського повіту.

Герб пожалуваний в 1782 року від її імператорської величності місту на червоному полі тільки стріла і шабля перехрещені вниз гострими кінцями. 1802 році Хорол увійшов до новоствореної Полтавської губернії і залишився повітовим містом. У 1802 році його площа дорівнювала 442 десятинам і у ньому було 3583 жителів. На опорному плані Хорола 1805 року позначено розташування фортеці на місці при впаданні р. Лагодинка в ріку Хорол. Площа фортеці 25 га.

Воєнні дії 1812 року на Хорольщині не велися. Лише І.П.Котляревським формувався 5-й козачий полк.

За даними на 1859 рік у місті мешкало 3826 осіб (1977 чоловічої статі та 1849 — жіночої), налічувалось 605 дворових господарств, існували 6 православних церков, єврейський молитовний будинок, лікарня, повітове та приходське училища, поштова станція, завод, відбувалось 4 ярмарків на рік[3].

Напередодні реформи 1861 року за статистичними даними 1855 року в Хоролі жило 294 дворян серед них 137 потомствених.

Успенська церква

Новітній час[ред.ред. код]

У період революції 19051907 років у Хоролі відбувалися мітинги і демонстрації. У 19161917 роках у Хоролі був розквартирований 8-ий уральський козачий полк. У ньому служив лікарем Володимир Павлович Бірюков, який був організатором Хорольського народного наукового музею у 1917 році. Вже в перших числах квітня 1917 року у Хоролі виникла Рада робітничих депутатів. У середині серпня 1920 року Хорол і 18 його волостей увійшли до складу новоствореної Кременчуцької губернії, яка наприкінці 1922 року була розформована.

У розгортанні всеосяжної сталінської колективізації значну роль відіграв з'їзд рад Хорольщини, що відбувся у квітні 1929 року. Значну роль у підготовці механізаторських кадрів відіграв сільськогосподарський технікум, у якому на початку 1930 року налічувалося до 500 учнів переважно із села. У 19321933 роках в Україні, в тому числі і на Хорольщині був штучно створений небувалий голод. Особливо загрозливих розмірів голод набув навесні та на початку літа 1933 року. Даних про кількість померлих від голодомору 1932-33 років в Хоролі немає. Лише силами ентузіастів вдалося зібрати розрізнені дані по місту та по деяких селах Хорольщини. У середині 1930-х років сталінські репресії зачепили багатьох людей, як мешканців Хорола, так і вихідців краю.

Значною подією для міста було створення у грудні 1939 року механічного заводу, який повинен був виготовляти запасні частини для обладнання текстильної промисловості. З 22 вересня 1937 року Хорол знову увійшов до новоствореної Полтавської області. З цього року більше ніяких змін щодо приналежності Хоролу і району до інших областей чи утворень не було.

Вулиця Леніна

Хорол і район окуповано німецько-фашистськими військами з 13 вересня 1941 року по 1823 вересня 1943 року. У жовтні 1941 року близько 460 жителів єврейської національності: старих, жінок і дітей фашисти розстріляли за містом. У Хоролі на території цегельного заводу, елеватора і нафтобази у вересні 1941 року фашисти влаштували табір військовополонених «Хорольська яма». Там були особливо тяжкі умови утримання в'язнів. Тільки з 22 вересня 1941 року по 1 травня 1942 року за німецькою статистикою в таборі загинуло 37 650 чоловік. Точних даних про кількість загиблих у Хорольській ямі немає, але вважається, що близько 91 тисячі. Хорол визволено за офіційними даними 19 вересня 1943 року 3-м гвардійським механізованим корпусом Воронезького фронту.

З 1965 року відбулися нові зміни адміністративно-територіального поділу і Хорол знову став районним центром в нинішніх межах. У 19601980-ті роки велася широка розбудова міста. 1967 року було створено міжколгоспну шляхову будівельну організацію, яка мала здійснювати будівництво і ремонт шляхів. На середину 1968 року було здано в експлуатацію триповерховий будинок зв'язку. З 30 червня 1972 року став випускати першу продукцію молококонсервний комбінат дитячих продуктів. У 1977 році до міста Хорола проклали газопровід, почалася газифікація житлових будинків.

Меморіал хорольцям які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції

22 серпня 1981 року у місті відкрили новий гастроном у новозбудованому 5-ти поверховому будинку. 1982 року здано в експлуатацію приміщення міської середньої школи № 2 на вулиці Леніна на 1176 учнівських міст. 1983 року хорольці урочисто відзначили 900-річчя міста. З 26 квітня 1986 року багато хорольців брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції. У 1990 році у дубовому гаю завершено будівництво меморіалу «Хорольська яма».

На кінець 1980-х років у Хоролі була найрозвиненіша харчова індустрія. На Полтавщині широковідомі підприємства: молоконсервний комбінат дитячих продуктів, завод продтоварів «Нектар», плодоовочеконсервний завод, механічна пекарня. Хорольці підтримали Акт проголошення незалежності України на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. На початку 90-х років збудовано кілька багатоповерхових житлових будинків, проведено реконструкцію механічного заводу,розпочато реконструкцію молококонсервного комбінату. Незважаючи на економічні труднощі добре працюють ВАТ «Хорольський механічний завод», ВАТ «Хорольський молочно-консервний комбінат дитячих продуктів», ВАТ «Хорольська механічна пекарня» та інші підприємства.

У місті в середині 1990-х років збудовано Бюро працевлаштування населення. У наш час[Коли?] місто продовжує розвиватися, оновлюватися. Турбота про економіку, культуру, спорт, освіту, охорону здоров'я і красу міста завжди у пошані хорольців.

Персоналії[ред.ред. код]

Серед відомих людей у Хоролі народився Микола Андрійович Цертелєв (Церетелі) відомий український та російський етнограф і фольклорист. Широко відоме в Україні ім'я Левка Івановича Боровиковського (1806–1889) поета, байкаря, фольклориста, етнографа. Він народився в селі Мелюшки, де і похований. Навчався в місті Хоролі і проживав тут на схилі літ певний час. Також у Хоролі народився письменник Олесь Ульяненко.

Хорольську землю відвідували у свій час великий російський поет О. С. Пушкін, а також великий український поет Т. Г. Шевченко.

За подвиги на фронтах Другої Світової війни 5 жителів Хорольщини удостоєні звання Героя Радянського Союзу, серед них мешканець Хорола Леуцький Микола Панасович, іменем якого названа одна із вулиць міста. Два жителі Хорольщини стали повними кавалерами ордена Слави.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 15)
  4. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. — 244 с. Стор.83
  5. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 183 с. ISBN 966-8201-26-4
  6. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 187 с. ISBN 966-8201-26-4
  7. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 536 с. ISBN 966-8201-26-4

Посилання[ред.ред. код]