Хорол (місто)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Хорол)
Перейти до: навігація, пошук
Хорол
Chorol-COA.JPG Horol1 prapor.gif
Герб Хорола Прапор
Хорольська райдержадміністрація
Хорольська райдержадміністрація
Хорол
Хорол на карті Хорольського району
Хорол на карті Хорольського району
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Полтавська область
Район/міськрада Хорольський район
Рада Хорольська міська рада
Код КОАТУУ 5324810100
Засноване 1083
Статус міста з 1781 року
Населення 13 593 (01.01.2013)[1]
Площа 7 км²
Густота населення 1965,500 осіб/км²
Поштові індекси 37800
Телефонний код +380-5362
Координати 49°46′56″ пн. ш. 33°16′26″ сх. д. / 49.7821706° пн. ш. 33.2739746° сх. д. / 49.7821706; 33.2739746Координати: 49°46′56″ пн. ш. 33°16′26″ сх. д. / 49.7821706° пн. ш. 33.2739746° сх. д. / 49.7821706; 33.2739746
Висота над рівнем моря 130 м
Водойма р. Рудка, Хорол
День міста 19 вересня
Відстань
Найближча залізнична станція Хорол
До станції 93 км
До обл./респ. центру
 - залізницею 146 км
 - автошляхами 111 км
До Києва
 - автошляхами 234 км
Міська влада
Адреса 37800, Полтавська обл., Хорольський район, м. Хорол, вул. К. Маркса, 37
Міський голова Свириденко Ігор Володимирович

Хоро́л — місто у Полтавській області України, адміністративний центр Хорольського району. Розташований у південній частині Придніпровської низовини на правому високому березі річки Хоролу. Через місто також тече річка Рудка.
Через північну околицю міста проходить автошлях E40 (М03) КиївХарків.

Історичне населене місце[2].

Населення[ред.ред. код]

  • 3 583 меш. (1802)
  • 12 600 меш. (1971)
  • 14 643 меш. (2001)
  • 16 400 меш. (2008)
  • 35 156 меш. (2012)

За даними Всеукраїнського Перепису Населення України 2001 року, українська мова є рідною для 97,21% жителів Хорола.

Історія[ред.ред. код]

Давнина[ред.ред. код]

Літописне місто одне з найдавніших на Полтавщині. Назву місто має від однойменної річки Хорол, що в буквальному розумінні означає «швидкий». Вперше згадується про Хорол у духовній Володимира II Мономаха 1083 р. Місто було свідком кривавих сутичок слов'ян з кочівниками 1107, 1111, 1185, 1215 р. Під час монголо-татарської навали Хорол, як і всі поселення Переяславщини, Київщини, було зруйновано. Після повалення навали землі Хорольщини 1362 року потрапили під владу Великого князівства Литовського.

Середньовіччя[ред.ред. код]

Відродження Хоролу починається з кінця XVI століття. Після укладення Люблінської унії 1569 року хорольські землі перейшли до складу Речі Посполитої. За інвентарем 1647 року порівняно великим поселенням цієї пори позначається місто Хорол — 1279 господарств. Позначено місто вперше на карті французького інженера Г.Боплана поряд з іншими великими поселеннями Лівобережжя першої половини 16 століття.

Див. також Хорольська фортеця.

Козаччина[ред.ред. код]

З 1648 року Хорол — сотенне містечко Миргородського полку і залишалося у цьому статусі аж до ліквідації гетьманства у 1764 р. Хорольська сотня Миргородського полку брала участь у боях 1648-1654 р. у війську Богдана Хмельницького під Корсунем, Зборовом, Львовом, Замостям, Пилявцями, Берестечком. У 1709 році Хорольська сотня Миргородського полку брала участь у Полтавській битві на боці царя Петра I.

Новий час[ред.ред. код]

Після ліквідації козацького устрою в Україні за Указом Катерини II від 16 вересня 1781 року з 9 січня 1782 року відкрито Київське намісництво у складі 18 повітів. Хорол стає повітовим містом відкритого Хорольського повіту.

Герб пожалуваний в 1782 року від її імператорської величності місту на червоному полі тільки стріла і шабля перехрещені вниз гострими кінцями. 1802 році Хорол увійшов до новоствореної Полтавської губернії і залишився повітовим містом. У 1802 році його площа дорівнювала 442 десятинам і у ньому було 3583 жителів. На опорному плані Хорола 1805 року позначено розташування фортеці на місці при впаданні р. Лагодинка в ріку Хорол. Площа фортеці 25 га.

Воєнні дії 1812 року на Хорольщині не велися. Лише І. П. Котляревським формувався 5-й козачий полк.

За даними на 1859 рік у місті мешкало 3826 осіб (1977 чоловічої статі та 1849 — жіночої), налічувалось 605 дворових господарств, існували 6 православних церков, єврейський молитовний будинок, лікарня, повітове та приходське училища, поштова станція, завод, відбувалось 4 ярмарків на рік[3].

Напередодні реформи 1861 року за статистичними даними 1855 року в Хоролі жило 294 дворян серед них 137 потомствених.

Успенська церква

Новітній час[ред.ред. код]

У період революції 19051907 років у Хоролі відбувалися мітинги і демонстрації. У 19161917 роках у Хоролі був розквартирований 8-ий уральський козачий полк. У ньому служив лікарем Володимир Павлович Бірюков, який був організатором Хорольського народного наукового музею у 1917 році. Вже в перших числах квітня 1917 року у Хоролі виникла Рада робітничих депутатів. У середині серпня 1920 року Хорол і 18 його волостей увійшли до складу новоствореної Кременчуцької губернії, яка наприкінці 1922 року була розформована.

У розгортанні всеосяжної сталінської колективізації значну роль відіграв з'їзд рад Хорольщини, що відбувся у квітні 1929 року. Значну роль у підготовці механізаторських кадрів відіграв сільськогосподарський технікум, у якому на початку 1930 року налічувалося до 500 учнів переважно із села. У 19321933 роках в Україні, в тому числі і на Хорольщині був штучно створений небувалий голод. Особливо загрозливих розмірів голод набув навесні та на початку літа 1933 року. Даних про кількість померлих від голодомору 1932-33 років в Хоролі немає. Лише силами ентузіастів вдалося зібрати розрізнені дані по місту та по деяких селах Хорольщини. У середині 1930-х років сталінські репресії зачепили багатьох людей, як мешканців Хорола, так і вихідців краю.

Значною подією для міста було створення у грудні 1939 року механічного заводу, який повинен був виготовляти запасні частини для обладнання текстильної промисловості. З 22 вересня 1937 року Хорол знову увійшов до новоствореної Полтавської області. З цього року більше ніяких змін щодо приналежності Хоролу і району до інших областей чи утворень не було.

Вулиця Леніна

Хорол і район окуповано німецько-фашистськими військами з 13 вересня 1941 року по 1823 вересня 1943 року. У жовтні 1941 року близько 460 жителів єврейської національності: старих, жінок і дітей фашисти розстріляли за містом. У Хоролі на території цегельного заводу, елеватора і нафтобази у вересні 1941 року фашисти влаштували табір військовополонених «Хорольська яма». Там були особливо тяжкі умови утримання в'язнів. Тільки з 22 вересня 1941 року по 1 травня 1942 року за німецькою статистикою в таборі загинуло 37 650 чоловік. Точних даних про кількість загиблих у Хорольській ямі немає, але вважається, що близько 91 тисячі. Хорол визволено за офіційними даними 19 вересня 1943 року 3-м гвардійським механізованим корпусом Воронезького фронту.

З 1965 року відбулися нові зміни адміністративно-територіального поділу і Хорол знову став районним центром в нинішніх межах. У 19601980-ті роки велася широка розбудова міста. 1967 року було створено міжколгоспну шляхову будівельну організацію, яка мала здійснювати будівництво і ремонт шляхів. На середину 1968 року було здано в експлуатацію триповерховий будинок зв'язку. З 30 червня 1972 року став випускати першу продукцію молококонсервний комбінат дитячих продуктів. У 1977 році до міста Хорола проклали газопровід, почалася газифікація житлових будинків.

Меморіал хорольцям які брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції

22 серпня 1981 року у місті відкрили новий гастроном у новозбудованому 5-ти поверховому будинку. 1982 року здано в експлуатацію приміщення міської середньої школи № 2 на вулиці Леніна на 1176 учнівських міст. 1983 року хорольці урочисто відзначили 900-річчя міста. З 26 квітня 1986 року багато хорольців брали участь у ліквідації аварії на Чорнобильській атомній станції. У 1990 році у дубовому гаю завершено будівництво меморіалу «Хорольська яма».

На кінець 1980-х років у Хоролі була найрозвиненіша харчова індустрія. На Полтавщині широковідомі підприємства: молоконсервний комбінат дитячих продуктів, завод продтоварів «Нектар», плодоовочеконсервний завод, механічна пекарня. Хорольці підтримали Акт проголошення незалежності України на Всеукраїнському референдумі 1 грудня 1991 року. На початку 90-х років збудовано кілька багатоповерхових житлових будинків, проведено реконструкцію механічного заводу, розпочато реконструкцію молококонсервного комбінату. Незважаючи на економічні труднощі добре працюють ВАТ «Хорольський механічний завод», ВАТ «Хорольський молочно-консервний комбінат дитячих продуктів», ВАТ «Хорольська механічна пекарня» та інші підприємства.

У місті в середині 1990-х років збудовано Бюро працевлаштування населення. У наш час[Коли?] місто продовжує розвиватися, оновлюватися. Турбота про економіку, культуру, спорт, освіту, охорону здоров'я і красу міста завжди у пошані хорольців.

Персоналії[ред.ред. код]

Серед відомих людей у Хоролі народився Микола Андрійович Цертелєв (Церетелі) відомий український та російський етнограф і фольклорист. Широко відоме в Україні ім'я Левка Івановича Боровиковського (1806–1889) поета, байкаря, фольклориста, етнографа. Він народився в селі Мелюшки, де і похований. Навчався в місті Хоролі і проживав тут на схилі літ певний час. Також у Хоролі народився письменник Олесь Ульяненко.

Хорольську землю відвідували у свій час великий російський поет О. С. Пушкін, а також великий український поет Т. Г. Шевченко.

За подвиги на фронтах Другої Світової війни 5 жителів Хорольщини удостоєні звання Героя Радянського Союзу, серед них мешканець Хорола Леуцький Микола Панасович, іменем якого названа одна із вулиць міста. Два жителі Хорольщини стали повними кавалерами ордена Слави.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. Постанова Кабінету міністрів України «Про затвердження Списку історичних населених місць України» № 878 від 26.07.2001 р.
  3. рос. дореф. Полтавская губернія. Списокъ населенныхъ мѣстъ по свѣдѣніямъ 1859 года, томъ XXXIII. Изданъ Центральнымъ статистическимъ комитетомъ Министерства Внутренних Дѣлъ. СанктПетербургъ. 1862 — 263 с., (код 15)
  4. Литвин М. Р., Науменко К. Є. Збройні сили України першої половини XX ст. Генерали і адмірали / Інститут українознавства ім. І. Крип'якевича НАН України. — Львів; Харків: «Видавництво Сага», 2007. — 244 с. Стор.83
  5. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 183 с. ISBN 966-8201-26-4
  6. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 187 с. ISBN 966-8201-26-4
  7. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К.: Темпора, 2007. — 536 с. ISBN 966-8201-26-4

Посилання[ред.ред. код]