Чеченська Республіка Ічкерія

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
(Перенаправлено з Ічкерія)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Чеченська Республіка Ічкерія
чеч. Noxçiyn Pachhalq Noxçiyçö
Нохчийн Пачхьалкх Нохчийчоь
Частково визнана держава
Flag of the Chechen-Ingush ASSR.svg
Прапор Герб
Прапор Герб
Девіз
(чеч. «Ӏ Marşo ya joƶalla!»)
(укр. «Свобода або смерть!»)
Chechnya (orthographic projection).pngЧечня на карті


Столиця Грозний (Джохар)
Мова(и) чеченська[1]
Релігія Іслам
Площа 17 300 км²[2]
Населення Немає даних
Історія
 - Прапор ЧІАССР (1978—1991) Розділ ЧІ АРСР на Чеченську Республіку та Республіки Інгушетія. 1991
 - Прапор ЧРІ Проголошення ЧРІ і її фактична незалежність. 8 червня 1991
 - Прапор ЧРІ Перша чеченська війна 11 грудня 1994 — 31 серпня 1996
 - Прапор ЧРІ Підписання Хасав'юртовських угод. 31 серпня 1996
 - Прапор ЧРІ Початок Другої чеченської війни. Окупація ЧРІ російськими військами. 25 серпня 1999
 - Прапор Вілайяту Нохчийчоь Проголошення Імарату Кавказ. ЧРІ перетворюється в Вілайят Нохчійчо. 10 жовтня 2007
Попередник
Наступник
Flag of the Chechen-Ingush ASSR.svg Чечено-Інгушська АРСР
Чеченська Республіка Flag of the Chechen Republic.svg
Імарат Кавказ Flag of Caucasian Emirate.svg

Чече́нська Респу́бліка Ічке́рія, ЧРІ (чеч. Noxçiyn Pachhalq Noxçiyçö, Нохчийн Пачхьалкх Нохчийчоь; до 1993 — Чеченська Республіка Нохчійчо або Чеченська Республіка) — частково визнана держава, яка утворилася після розвалу СРСР на частині території Чечено-Інгуської АРСР. Окупована російською владою 2000 року після силового включення до РФ як Чеченської республіки. Україна визнає ЧР Ічкерію тимчасово окупованою РФ[3]. У ході довготривалих війн РФ проти Ічкерії, росіянами було вбито численну кількість місцевих жителів.

10 жовтня 2007 президент ЧРІ Доку Умаров оголосив про скасування ЧРІ й перетворення її на «Вілаєт Нохчійчо Імарату Кавказ», що призвело до конфлікту з представником ЧРІ у вигнанні Ахмедом Закаєвим. Влада Росії називає лідерів ЧРІ терористами.

Проголошення суверенітету ЧРІ стало приводом затяжного військового конфлікту, основні баталії котрого припали на першу та другу чеченські війни між РФ і борцями за незалежність Чечні. Ці війни викликали зростання напруженості і військові конфлікти на всьому Північному Кавказу.

Дипломатичне визнання[ред. | ред. код]

Чеченська Республіка Ічкерія визнана лише однією державою-членом ООН — Україною. 16 січня 2000 р. було відкрито представництво Чеченської республіки Ічкерія в частково визнаному Ісламському Еміраті Афганістан[4]. В 1997 Президент Росії Борис Єльцин підписав з президентом ЧРІ Асланом Масхадовим «Договір про мир і принципи відносин між РФ та ЧРІ». На території Грузії деякий час функціонувало представництво ЧРІ, що не мало легального статусу, оскільки Грузія не оформлювала правових документів з цього приводу ані з Росією, ані з Ічкерією[5]. Попри пропозиції легалізувати це представництво[6], незалежність ЧРІ так і не була визнана Грузією[7].

11 липня 2022 року народні депутати ВРУ Олексій Гончаренко та Муса Магомедов зареєстрували проєкт Постанови про визнання державного суверенітету Чеченської Республіки Ічкерія[8].

18 жовтня 2022 року ВРУ визнала державний суверенітет Чеченської Республіки Ічкерія.[9]

Державний та політичний устрій[ред. | ред. код]

Конституція[ред. | ред. код]

Конституцію ЧРІ було прийнято парламентом республіки 2 березня 1992, що скасувало дію конституції Чечено-Інгушської АРСР 1978[10]. В 1996 та 1997 рр. в неї вносилися зміни та доповнення.

Президент держави та віцепрезидент[ред. | ред. код]

Головою Чеченської Республіки Ічкерія був президент, якого обирають на загальних виборах терміном на 5 років. Президент був найвищою посадовою особою, верховним головнокомандувачем Збройними Силами, главою виконавчої влади, а також формував Кабінет міністрів (уряд) і Вищу Президентську Раду, призначав і звільняв керівників міністерств і відомств, надавав військові звання і державні нагороди, керував зовнішньою і внутрішньою політикою республіки[11]

Віцепрезидент ЧРІ був заступником і першим наступником президента, що заміняв останнього у разі тимчасової втрати працездатності або хвороби.[11] При президенті ЧРІ також було створено Адміністрацію Президента, Вищу Президентську Раду та Раду безпеки.[11].

Президенти[ред. | ред. код]

Президенти ЧРІ (зліва направо) — Яндарбієв, Дудаєв та Масхадов

Уряд (Кабінет міністрів)[ред. | ред. код]

Востаннє Кабінет міністрів було сформовано Парламентом ЧРІ на початку 1997.[11] уряд очолював Глава Кабінету міністрів.

Після того, як Доку Умаров оголосив себе аміром Імарату Кавказ (чим де-факто склав з себе обов'язки президента ЧРІ) вищою посадовою особою Ічкерії став прем'єр-міністр (голова уряду в екзилі) Ахмед Закаєв.

Парламент[ред. | ред. код]

Найвищим органом законодавчої влади був Парламент, склад якого обирали громадяни ЧРІ терміном на 5 років. Вибори проводили за мажоритарною системою.[11] Парламент затверджував Конституцію і закони, склад Кабінету міністрів, членів Конституційного, Верховного та Арбітражного суду, а також суддів міст і районів. Парламент також призначав Генерального прокурора і контролював роботу органів виконавчої влади.[11]

Судова система[ред. | ред. код]

З 1991 по 1996 роки в республіці зберігалася світська судова система, що залишилася ще з радянських часів. Навесні 1995 за указом Дудаєва в республіці вперше з'являються шаріатські суди, а з 1996 світські суди було офіційно скасовано і з 1997 їх повністю замінили шаріатські. Головним судовим органом був Верховний шаріатський суд Чеченської Республіки Ічкерія.[11]

Державна безпека[ред. | ред. код]

Спеціальна служба, відповідальна за безпеку і контррозвідку іменувалася Департаментом Державної Безпеки (ДДБ ЧРІ). Існувало також Міністерство Шаріатського Державної Безпеки (МШГБ).

Збройні сили[ред. | ред. код]

Законність і правопорядок в Чеченській Республіці Ічкерія[ред. | ред. код]

Місцеві органи самоврядування[ред. | ред. код]

Після закінчення першої чеченської кампанії в серпні 1996, в ЧРІ відбулася зміна керівників місцевих органів влади: глав адміністрацій районів, міст і сіл. Прихильників проросійської адміністрації Докку Завгаєва було усунуто. Механізм зміни влади на місцях був досить простий: загін входив у місто чи село та оголошував про усунення представників проросійського уряду. Головою адміністрації призначали командира загону або когось із його родичів або прихильників. Так, у населених пунктах Шалі, Аргун, Ведено, Курчалой, Бамут, Зандак та деяких інших владу здійснювали безпосередньо польові командири загонів, виведених із Грозного в кінці серпня[11].

Правоохоронні органи[ред. | ред. код]

Правоохоронними органами ЧРІ вважалися:[11]

  • Міністерство внутрішніх справ (МВС);
  • Національна служба безпеки (НСБ);
  • Генеральна прокуратура;
  • Антитерористичний центр при президенті ЧРІ;
  • Деякі спеціальні правоохоронні органи та підрозділи.

Критика правового устрою[ред. | ред. код]

Поза тим, що де-юре Ічкерія була світською державою, їй закидали суперечність деяких законів щодо Конституції, фактичне домінування шаріатських законів та правовий хаос. Зокрема начальник Управління з нагляду за виконанням законів на території Чечні Головного управління прокуратури РФ на Північному Кавказі Ігор Кисельов в інтерв'ю «Російській газеті» сказав таке: «У переважній більшості своїх положень [Кримінальний] кодекс суперечить навіть проголошеній Конституції Ічкерії. За цим документом, як покарання застосовують смертну кару шляхом відсікання голови, забивання камінням або таким же шляхом, яким злочинець позбавив життя свою жертву.»[12]

Відсутність правового порядку всередині республіки відзначав колишній міністр внутрішніх справ Ічкерії Казбек Махашев: «Фактично в республіці напередодні війни з Росією панував правовий хаос, владу захопили озброєні групи, чинний президент Аслан Масхадов не впливав на ситуацію. (…) За конституцією Ічкерія була світською республікою, а фактично насаджувалася шаріатська форма правління»[13]

Проголошення Кавказького емірату і ліквідація ЧРІ[ред. | ред. код]

Ахмед Закаєв; Прем’єр-міністр Ічкерії в екзилі, вірний союзник України перед обличчям російської агресії

6 жовтня 2007 самопроголошений президент ЧРІ Доку Умаров оголосив про скасування ЧРІ й проголосив утворення Кавказького Емірату. У своєму зверненні Умаров проголосив себе «аміром моджахедів Кавказу», «ватажком Джихаду», а також «єдиною законною владою на всіх територіях, де є моджахеди».[14] Через кілька днів він оформив свої рішення указами («Омранами») :

  • Омран № 1 «Про створення Імарату Кавказ»[15]
  • Омран № 4 «Про перетворення Чеченської Республіки Ічкерія в Вілайєт Нохчій-чо (Ічкерія) Імарату Кавказ»[16] 

Обидва омрани датовані 10 жовтня 2007 року.

При цьому він відрікся від «конституції» ЧРІ 1992 року — «закону Тагуті», у якому йшлося, що «Народ Чеченської Республіки Ічкерія є єдиним джерелом всієї влади в державі» і оголосив єдиним джерелом влади не народ, а Аллаха.[17].

Ці рішення призвели до розколу серед чеченського визвольного руху: Ахмед Закаєв оголосив себе «прем'єр-міністром Ічкерії» в результаті «телефонного голосування»[18], що призвело до «внутрішніх розслідувань»[19]; головою парламенту ЧРІ Закаєв оголосив Жаллоуді Сараляпова, зазначивши, що «21 з 41 обраних» «парламентаріїв» перебувають в Європі. У Європі існує і ще один альтернативний парламент Ічкерії, на чолі з Апті Шахгірієвим; цей парламент обрав прем'єр-міністром Ахмеда Хусіханова і порушив кримінальну справу проти закаєвского Сараляпова «за незаконну діяльність». Ситуація з парламентом Ічкерії є заплутаною[20], а Закаєву, на інформаційних сайтах Емірату Кавказ, повісили ярлик «Прем'єр Євроічкерії».

Хронологія[ред. | ред. код]

Передісторія[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Конституция ЧРИ. Архів оригіналу за 21 червня 2013. Процитовано 29 листопада 2011. 
  2. Демаркація кордону між Чечнею і Інгушетією досі не здійснена через не врегульовані територіальні суперечки. На картах Роскартографії кордон між Чечнею і Інгушетією не показаний.
  3. Картка законопроекту - Законотворчість. itd.rada.gov.ua. Процитовано 18 жовтня 2022. 
  4. Таліби визнали Чеченську республіку Ічкерія. Архів оригіналу за 17 вересня 2016. Процитовано 29 березня 2018. 
  5. Шеварднадзе: Росія не проти того, що в Грузії працює представництво Чечні. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 1 березня 2010. 
  6. Депутат парламенту Грузії запропонував легалізувати чеченська представництво. Архів оригіналу за 8 березня 2017. Процитовано 1 березня 2010. 
  7. Грузия не збирається визнавати незалежність Чечні. 1 березня 2002 р., 15:10. Архів оригіналу за 26 серпня 2011. Процитовано 21 грудня 2009. 
  8. Картка законопроекту - Законотворчість. itd.rada.gov.ua. Процитовано 16 липня 2022. 
  9. Верховна Рада визнала суверенітет Ічкерії. Главком | Glavcom (укр.). 18 жовтня 2022. Процитовано 18 жовтня 2022. 
  10. / constitution / index.shtml Конституція ЧРІ[недоступне посилання з серпня 2019]
  11. а б в г д е ж и к Чеченська Республіка Ічкерія. Політичний моніторинг. Архів оригіналу за 4 березня 2021. Процитовано 1 березня 2010. 
  12. Кровная месть отменяется [Архівовано 15 липня 2009 у Wayback Machine.](рос.)
  13. Экс-лидеры так называемой Ичкерии признали ошибочность своей идеологии(рос.)
  14. 2007/11/21/54480.shtml Офіційний реліз заяви Аміра Докки Умарова про проголошення Кавказького Емірату[недоступне посилання з серпня 2019]
  15. Омран № 1 «Про створення Імарату Кавказ»[недоступне посилання з серпня 2019]
  16. http://www.kavkazcenter.com/russ/content/2007/12/10/54917.shtml [Архівовано 24 квітня 2013 у Wayback Machine.] Омра № 4 «О преобразовании Чеченской Республики Ичкерия в Вилайят Нохчийчоь (Ичкерия) Имарата Кавказ»]
  17. Амір Сейфулла про процес підготовки до проголошення Кавказького Емірату[недоступне посилання з серпня 2019]
  18. shtml Закаєв оголосив себе «прем'єр-міністром Ічкерії» в результаті «телефонного голосування»[недоступне посилання з серпня 2019]
  19. / 23/54516.shtml Справою Закаєва займуться спецслужби Кавказького Емірату[недоступне посилання з серпня 2019]
  20. http://www.kavkazcenter.info/russ/content/2007/ 11/26/54572.shtml. Архів оригіналу за 20 серпня 2010. Процитовано 1 березня 2010. 
  21. Чеченська хроніка за всі віки. Архів оригіналу за 10 серпня 2009. Процитовано 2 березня 2010. 

Посилання[ред. | ред. код]