Білозірка (Лановецький район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
село Білозірка
Дорожній знак Білозірка.jpg
Країна Україна Україна
Область Тернопільська область
Район/міськрада Лановецький
Рада/громада Білозірська сільська рада
Код КОАТУУ 6123880901
Облікова картка Білозірка 
Основні дані
Засноване 1545
Населення 1 102
Територія 4.103 км²
Густота населення 268.58 осіб/км²
Поштовий індекс 47453
Телефонний код +380 3549
Географічні дані
Географічні координати 49°46′20″ пн. ш. 26°10′03″ сх. д.H G O
Водойми Самець
Відстань до
районного центру
15 км
Найближча залізнична станція Ланівці
Відстань до
залізничної станції
17 км
Місцева влада
Адреса ради 47453, с. Білозірка
Карта
Білозірка. Карта розташування: Україна
Білозірка
Білозірка
Білозірка. Карта розташування: Тернопільська область
Білозірка
Білозірка

Білозірка у Вікісховищі?

Білозі́рка — село Лановецького району, Тернопільської області. Розташоване на річці Самець, на південному сході району.

Центр сільради, якій підпорядковане село Шушківці. Населення — 1002 особи (2001).

Походження назви[ред. | ред. код]

Походження назви населеного пункту достеменно невідоме. Існує кілька легенд, з якими пов'язана назва села.

Одна з них оповідає, що мандрівники йдучи своїми нескінченними дорогами неодмінно заходили до села, у якому на небосхилі сяяла біла зірка. Здавалося, що вона могла освітити все навколо і без місяця. Ймовірно тому й назвали село Білозіркою.

Інша говорить що за селом на пагорбі стояла біла хата. Ввечері її здалека було видно. Мандрівники ідучи говорили: «Зайдім до села. Там щось біліє як зірка на землі».

Третя легенда така. За селом на Збручі є білі озера. На жаль, внаслідок невдалої меліорації вони висохли. Тільки коли йдуть великі дощі, то озера частково наповнюються водою. Ймовірно, від назви озер походить назва села.

Історія[ред. | ред. код]

Перша писемна згадка — 1545 р. У 1583 р. король Сигізмунд І подарував цю місцевість князям Збаразьким. Згодом Білозірка перейшла до князів Вишневецьких, потім — до Огінських, з 1743 р. — до Бржостовських. Полоцький каштелян, учасник Барської конфедерації Адам Бржостовський (1722—1790) перетворив Білозірку на справжнє містечко, яке ярмаркувало чотири рази на рік. Шляхтич збудував тут костел і власну резиденцію. В селі діяла фабрика вітрильного полотна. В 1781 р. її відвідав на шляху до Кам'янця-Подільського Станіслав Август Понятовський. Міські права Білозірка отримала у другій половині 18 ст. Волосний центр Кременецького повіту Волинської губернії від 1797 року.

Період занепаду[ред. | ред. код]

Одна з праправнучок Адама Бржостовського, Марія Анеля (померла в 1903 р.) заповіла Білозірку своєму сину, графу Ігнацію Красицькому (1839—1924). В ті часи в Білозірці пани вже не мешкали, маєтком заправляв адміністратор, котрий і довів містечко до стану руїни. Після смерті матері Ігнацій Красицький відразу продав Білозірку росіянам Тепляковим. Ті теж виявились поганими господарями і потроху розпродували маєток, зовсім не піклуючись про садибний будинок.

У 1900 році в Білозірці жило 1070 євреїв. У 1911 році в Білозірці були волосна і міська управи, 27 крамниць, телеграф, кредитне товариство, пошта. Діяло товариство «Просвіта».

Радянська влада[ред. | ред. код]

У січні 1918 року в селі проголошено Радянську владу. У червні—липні 1919, липні-вересні 1920 року тривало радянське будівництво. Селяни організували сільськогосподарський кооператив. Колгосп було створено 1940, відновив діяльність 1949 року. На фронтах Великої Вітчизняної війни билися проти нацистів 296 чоловік. 82 чоловіка полягли в боях. На початок зими 1943 біля сільської церкви відбулася збройна сутичка між УПА і радянськими партизанами.

Колгосп ім. Толбухіна користуєвався 4,2 тис. га сільськогосподарських угідь, у тому числі 4,1 тис. га орної землі. Господарство спеціалізувалося на вирощуванню зернових культур і насіння кормових буряків. Було тваринництво — м'ясо-молочного напряму. З допоміжних підприємств був млин, деревообробні майстерні, цегельний завод в с. Шушківці. За успіхи в розвитку колгоспного виробництва орденом Трудового Червоного Прапора нагороджено голову колгоспу І. В. Брегу, секретаря партійної організації колгоспу С. Д. Жаловську, орденом «Знак Пошани» — свинарку Г. М. Мельничук, телятницю М. П. Гудзюк, тракториста колгоспу ім. Толбухіна Г. С. Друзюка.

1939 року радянська влада перевела Білозірку в статус села.

Населення[ред. | ред. код]

Мовні особливості[ред. | ред. код]

Село розташоване на порубіжжі наддністрянського говору та волинського говору. До «Наддністрянського реґіонального словника» внесено слово, вживане у Білозірці, шталендра (худа худобина), зафіксоване тільки у цій місцевості.

Економіка[ред. | ред. код]

Основне виробництво здійснюється в галузі сільського господарства. В селі зареєстроване підприємство ПСП «Агрофірма „Білозірська“», яке займається вирощуванням сісльськогосподарських культур та декілька приватних підприємців.

Соціальна сфера[ред. | ред. код]

Діють Білозірська загальноосвітня школа І-ІІІ ступенів (директор — Гераймович Антоніна Миколаївна), дитячий садок. До 2003 року в селі була лікарня, яка надавала медична обслуговування декільком навколишнім селам. Проте, її було перереформовано в амбулаторію (денний стаціонар) на 10 ліжко-місць. В амбулаторії є стоматологічний кабінет.

Церква Св. Михаїла

Є каплиця-усипальниця (1879), церква св. Архістратига Михаїла (1898; кам'яна).

В селі організований футбольний клуб «Ентузіаст», який виступає на першість району.

Вулиці, кутки[ред. | ред. код]

Центральна, Шкільна, 1-ше Травня, Івана Франка, Жовтнева, Базарна, Софіївка, Лиса Гора, Вербова, Затишшя, Об'їздова.

Історичні пам'ятки[ред. | ред. код]

Палац у Білозірці[ред. | ред. код]

Тадеуш Й. Стецький згадував про класицистичну резиденцію в Білозірці так: «Палац на кшталт кляштору обмурований». Ще одне свідчення епохи, від Юзефа Дунін-Карвицького: «Мурований двір з виразними амбіціями на палац, оточений високим муром, з затишним парком, помереженим каналами, з'єднаний гарною терасою з прилеглим павільйоном». Найдавніше зображення будівлі — на літографії Йосифа Піллера з 1820-х рр. Наполеон Орда малював палац через півстоліття і з іншого боку. Відомо, що фронтон палацу прикрашали герби Огінських та Бржостовських. На архітраві містився напис: HAEC DOMUS RESTAURATA ANNO DOMINI 1814. В одному з палацових крил була домашня каплиця (Тадеуш Стецький згадував, що вона розташовувалась у залі, котрий колись слугував аматорським театром). Про інтер'єри палацу жодних свідчень не лишилося — якщо не вважати згадку про те, що в палаці зберігалося кілька родинних портретів. Білозірський великий парк був одним з найгарніших на Волині.

Пам'ятники[ред. | ред. код]

Пам'ятник на честь загиблих у Великій Вітчизняній війні — композиція, яка складається зі скульптурної групи, стели, на якій викарбувані прізвища загиблих односельчан і стела з — написом: «Вічна слава героям, які віддали своє життя за Радянську Батьківщину. Ніхто не забутий, ніщо не забуте». Скульптурна група складається: жінка з дитиною на руках; солдат у шинелі, касці з автоматом на лівому боці. Матеріал — мармурова крихта.

При визволенні Білозірки загинули 2 радянські воїни, поховані на сільському цвинтарі. У 1981 р. на їх могилах встановлено пам'ятники — обеліски з мармурової крихти.

Насипані могили:

  • невідомим борцям за волю України часів визвольних змагань 1918—1921 (1990)
  • загиблим 1944 воякам УПА (1992).

Відомі люди[ред. | ред. код]

Народилися:

  • килимарниця, народна майстриня Г. Борковська
  • поетеса Т. Фролова
  • господарник, громадсько-політичний діяч Б. Якубишин.
  • Юркевич Андрій Михайлович — Командир 2-го взводу 2-ї роти «Захід» 24-го батальйону територіальної оборони «Айдар». Член УНСО. Активний учасник Революції Гідності, витягував поранених з вул. Інститутської 20 лютого. Загинув під Луганськом.
  • Романюк Руслан Богданович (1977—2018) — український військовик, учасник російсько-української війни[1].

Примітки[ред. | ред. код]

  1. [ http://irp.te.ua/romanyuk-ruslan/ Романюк Руслан]

Посилання[ред. | ред. код]