Торчин (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Торчин
Торчин - щит гербу.png Прапор Торчина.jpg
Герб Торчина Прапор Торчина
Дороговказ при в'їзді до Торчина
Дороговказ при в'їзді до Торчина
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Луцький район
Рада Торчинська селищна рада
Код КОАТУУ: 0722855400
Основні дані
Засноване 1093
Магдебурзьке право 1540
Статус з 1940 року
Площа 10,52 км²
Населення 4474 (01.01.2011)[1]
Густота 425 осіб/км²
Поштовий індекс 45612
Телефонний код +380 332
Географічні координати 50°45′49″ пн. ш. 24°59′55″ сх. д. / 50.76361° пн. ш. 24.99861° сх. д. / 50.76361; 24.99861Координати: 50°45′49″ пн. ш. 24°59′55″ сх. д. / 50.76361° пн. ш. 24.99861° сх. д. / 50.76361; 24.99861
Водойма Серна(Сарна)
Відстань
Найближча залізнична станція: Луцьк
До станції: 27 км
До райцентру:
 - автошляхами: 25 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 25 км
Схема села
Селищна влада
Адреса 45612, Волинська обл., Луцький р-н, смт Торчин, вул. Незалежності,103
Карта
Торчин is located in Україна
Торчин
Торчин
Торчин is located in Волинська область
Торчин
Торчин

Commons-logo.svg Торчин у Вікісховищі

То́рчин  — селище міського типу Луцького району Волинської області.

Населення становить 4406 осіб (2005).

Походження назви[ред.ред. код]

У прадавньому церковному літописі розповідається, що назва селища походить від імені «старшого конюшні» луцького князя Давида — Іоанна з племені торків, якого дружинники прозвали Торчин або Торчак.

« Торки - тюркомовні племена, які кочували в степах і обов'язком яких у XI — XIII століттях було охороняти південні кордони Київської Русі від наскоків половців і брати участь у воєнних походах князів. Під час навали хана Батия у 1240 році, зокрема, під час облоги Києва, загинула велика частина торків, декого татари переселили на Волгу, а решта асимілювалася з місцевим населенням.  »

Іоанн Торчин на старості літ оселився з двома своїми синами-воїнами на острові Застріжжя, а за ним — й інші дуліби.

Іоанн Торчин став будівничим першої дерев'яної церкви у тодішньому Торчині святого Іоанна, в якій першим священиком був отець Варфоломій.

Рід Іоанна Торчина володів Торчином, як свідчать історичні документи, до 1480 року.

Географія[ред.ред. код]

Панорама Торчина (З півдня). Дата:8.07.2012

Торчин розміщений на півдні Волинської області (На заході Луцького району). Через селище протікає ріка Серна. Площа населеного пункту становить 10,52 км². На півдні Торчина знаходиться Волинська височина.

Клімат Торчина суттєво не відрізняється від клімату обласного центру. Клімат селища є помірно континентальним з прохолодною зимою і теплим (інколи спекотним) літом.

Історія[ред.ред. код]

Пам'ятки археології[ред.ред. код]

На території селища відомі такі пам'ятки археології:

  • На східній околиці селища, на південно-східному схилі лівого берега Серни, по обидві сторони шосейної дороги Луцьк-Володимир-Волинський  — поселення стжижівської культури розмірами 70×250 м. Пам'ятку виявив відомий волинський краєзнавець Г. О. Гуртовий. У 1965 р. на ній провів розкопки М. А. Пелещишин, яким досліджено 180 м² площі. В процесі робіт відкрито овальну у плані землянку і дві господарські ями. Речові матеріали поселення складаються з уламків ліпної кераміки, крем'яних і кістяних знарядь праці та відходів кременеобробного виробництва.
  • На східній околиці селища, поблизу піщаного кар'єру  — поселення лежницької групи ранньозалізного часу, частково досліджене у 1962 р. М. А. Пелещишиним. Під час розкопок відкрито дві господарські ями з уламками ліпного посуду і кусками залізного шлаку.
  • В східній частині селища, на лівому березі Серни  — багатошарове поселення культур свідерської, лінійно-стрічкової кераміки, волино-люблінської, давньоруського періоду XI–XII ст.
  • В східній частині селища, біля ПТУ  — сліди поселення культури лінійно-стрічкової кераміки.
  • На східній околиці селища, праворуч дороги Луцьк-Володимир-Волинський  — ґрунтовий могильник стжижівської культури зі скорченими і витягнутими тілопокладеннями, відкритий у 1937 р. Я. Фітцке, який дослідив 19 поховань. Орієнтація кістяків різна. Вони лежали в овальних ямах на глибині від 0,4 до 1,3 м стосовно денної поверхні. Покійників супроводжували глиняні посудини, крем'яні знаряддя праці і предмети озброєння, кістяні проколки, підвіска і частина музичного інструмента, а також мідні скроневі кільця.
  • В центрі селища, біля церкви  — давньруське городище, де знайдені уламки гончарного посуду, пряслиця з пірофіліту, залізні вістря стріл.
  • На північно-західній околиці селища  — давньоруське поселення, яке відкрив Г. О. Гуртовий. В минулому столітті тут було знайдено двосічний меч.
  • На лівому березі Серни в 1966 р. знайдено скарб з 915 литовських монет XV–XVI ст.
  • В східній околиці Торчина, в урочищі Застрижжя, поруч з городищем, на останці лівого берега Серни висотою до 10 м над рівнем заплави — багатошарове поселення культур свідерської, лінійно-стрічкової кераміки, волино-люблінської і стжижівської площею до 1 га. Відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
  • На північно-східній околиці селища, в місці впадіння в Серни її лівостороннього допливу  — двошарове поселення городоцько-здовбицької і стжижівської культур. Культурний шар пам'ятки у значній мірі пошкоджений земляними роботами. Поселення відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
  • За 1 км на південний захід від селища, на мисі першої надзаплавної тераси правого берега Серни висотою до 8 м над рівнем заплави  — поселення стжижівської культури площею до 1 га, відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
  • На південній околиці селища, в урочищі Замчисько, поблизу цегельного заводу  — багатошарове поселення волино-люблінської, стжижівської культур і давньоруського періоду ХІІ-ХІІІ ст., відкрите розвідкою Г. О. Гуртового.
  • На західній околиці селища, за 0, 5 км на захід від шосейної дороги, яка веде до села Смолигів  — селище давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею близько 1 га. Воно розміщене на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега лівостороннього допливу Серни висотою 4-5 м над рівнем заплави.
  • За 1 км на захід від селища, на південному схилі мису першої надзаплавної тераси лівого безіменного потічка висотою 6-8 м над рівнем заплави  — селище давньоруського періоду площею до 1 га.
  • За 2 км на захід від селища, на лагідному схилі першої надзаплавної тераси лівого берега безіменного струмка висотою 5-6 м над рівнем заплави  — селище давньоруського періоду XII–XIII ст. площею до 1 га.
  • За 3 км на захід від селища, за 100 м на південь від шосейної дороги Луцьк-Володимир-Волинський, на рівній ділянці мису першої надзаплавної тераси лівого берега безіменного потічка висотою 5-6 м над рівнем заплави  — багатошарове поселення культури лінійно-стрічкової кераміки, лежницької групи ранньозалізнсго часу і давньоруського періоду ХІ-ХІІІ ст. площею до 2 га.
  • На північно-східній околиці селища, за 100 м на північ від шосейної дороги та за 200 м від автозаправної станції, на схилі мису першої надзаплавної тераси лівого берега Серни висотою 4-5 м над рівнем заплави  — двошарове поселення тщинецько-комарівської культури і давньоруського періоду ХІІ-ХІІІ ст. площею до 1 га.

Торчин у складі Київської Русі та Галицько-Волинського князівства[ред.ред. код]

1093 рік — Перша згадка Торчина, як значного містечка на острові Застріжжя з дерев'яними укріпленнями навколо.[2][3][4][5]

1169 рік — Згадка про містечко з приводу виправи ксьондза Данієля.

1193 рік — У Торчині побудована перша православна церква імені Іоанна Богослова. Першим її священиком був отець Варфоломій.[6]

1190 рік — Торчин згадується як містечко Волинського князівства.

1230 рік — У Іпатіївському літописі Торчин згадується як значне містечко-фортеця Галицько-Волинського князівства

1340 рік — Торчин став волосним центром Луцького повіту.

Торчин у складі Литовської держави[ред.ред. код]

Герб XVIXVIII ст.

1480 рік — Торчин відійшов до луцьких католицьких єпископів.

1538–1540 роки — Луцький католицький владика князь Юрій(Єжи) Фальчевський будує внутрішні та зовнішні замкові укріплення.

10 липня 1540 рік — За клопотанням біскупа князя Юрія Фальчевського король Сигізмунд І у зв'язку з розбудовою Торчина надав йому Магдебурзьке право і статус міста, дозволив проводити щотижневі базари і 3 ярмарки на рік.

1541 рік — Побудовано і освячено Свято-Георгіївську дев'ятибанну двохпрестольну православну церкву[7]. Діяла до 1798 року.

« ...коли Єжі Фальчевський, біскуп Луцький, своїм коштом побудував тут замок для охорони добр міських, майна костельного і навколишнього населення, то дозволяємо йому іменувати Торчин містом і надаємо йому Магдебурзьке право...[8]  »

28 лютого 1546 рік — Сигізмунда Август королівським указом підтвердив Магдебургський міський статус.

Торчин у складі Речі Посполитої[ред.ред. код]

1583–1585 роки — У Торчині жив і працював уродженець містечка священик і вчитель Єрмоген(Ярмоген) Яцкович (прозивався — Тихоненя Яцкович)[9].

1595–1596 роки — Кілька торчинців, зокрема Флоріан Гедройт(У 1598 році був ватажком), пішли у повстанський козацький загін Северина Наливайка[10].

7 березня 1596 рік — Під час перебування війська Серерина Наливайка в районі Луцьк-Несвіч-Торчин у козацькі загони втік зі школи 12-річник Федько Гулевич — син маршалкалуцького повітового дворянського кола Деміана Гулевича Воютинського. Він став козацьким джурою, тобто молодшим козаком Серерина Наливайка.

XVI століття — У Торчині діяли 16 ремісничих цехів(об'єднань). На ярмарках виступали мандрівні актори-скоромохи, демонстрували вертепні вистави (1577 рік)[11].

XVI–XVII століття — Вирощений на землях торчинського замкового маєтку хліб (жито, пшениця) біскупи — власники містечка — активно вивозили через Ґданський (балтійський) морський порт на продаж у Західну Європу. Широко використовувалася так звана торчинська міра ваги і об'єму[12].

30 березня 1581 рік — У козацькому реєстрі полку Яна Оришевського було 74 волинян, серед них двоє з містечка Торчин — Михайло і Михась Торчинські[13].

1601 рік — Тритижнева облага та штурм Торчина татарами. Героїчно обороняючись, торчинці вистояли та відігнали ворога[14].

2 листопада 1660 рік — Яна ІІ Казимир королівським указом підтвердив Магдебургський міський статус[15].

1687 рік — Торчинці на чолі з єпископом Станіславом Вітвицьким витримали 20-денну облогу містечка татарською ордою і, зробивши сміливу вилазку, відігнали нападників[16].

1703 рік — У Торчині діють 7 православних церков — Свято-Георгіївська і 6 цехових[17].

1708 рік — 8-тисячний шведський військовий загін 2 тижні штурмував Торчин. Містечко захищали наймані гайдуки-козаки та народне ополчення[18].

1714 рік — Біскуп Олександр Виговський(племінник Івана Виговського) — тодішній власник містечка — рятував торчинців і людей ближніх сіл від морової язви. Помер саме тут від цієї ж хвороби[19].

14 червня 1767 рік — Троїцький ярмарок у Торчині.

14 червня 1767 рік — Вперше в Україні знайдено унікальний документ повстанської організації — «Торчинський маніфест», який став передгроззям Коліївщини[20].

Торчин у складі Російської імперії[ред.ред. код]

1795 рік — Торчині відкрито поштовий заклад[21].

1798–1800 роки — Уповноважений торчинською громадою міщанин, ймовірно, війт містечка Онуфрій Іванович Горошко захистив у Петербургському сенаті Волинській казенній палаті Магдебургський, міский статус Торчина, врятував торчинців від закріпачення, якого домагався в сенаті генерал Т. І. Тутолмін[22].

1800 рік — Перша згадка про лісову охорону у Торчині.

1812 рік — Торчинська міщанка Софія Чайка з групою торчинців брала участь у партизанській боротьбі проти наполеонівських окупантів.

21 вересня 1812 рік — Бій під Торчином між російськими і французькими військами. Французи втратили 400 вояків[23].

1830 рік — Відкрито державне волосне училище.

1835–1850 роки — У Торчині була Святостефанівська бібліотека. Засновником і власником якої був Стефан Тимінський.

1846 рік — Відкрито лікарню з кількома лікарями.

1850 рік — Побудовано православну церкву імені Первомученика Святого Стефана. Організатор будови — отець Стефан Тимінський. Його син Іринах, а потім онук Роман Тимінські працювали в цій парафії аж до 1916 року[24].

1857 рік — У містечку почав працювати винокурний завод. Власниця — графиня Морстин Палагія Іванівна. За рік вироблялося до 22000 відер напою.

1875 рік — Відкрито земське народне училище.

1880 рік — Графиня Морстин зводить паровий млин поряд з двома водяними млинами і трьома вітряками.

1880–1939 роки — У Торчині мала земельну власність родина Казимира Липинського (батько В'ячеслава Липинського), а його рідна сестра Ванда постійно тут жила до 1939 року.

1884 рік — Відкрито церковно-парафіяльну школу.

1895 рік — У Торчині відкрито поштово-телеграфну установу[25].

1900 рік — Торчинський лікар Бенц Маєр Бейлін побудував на свій кошт школу, у якій вперше ввів уроки фізкультури[26].

1901 рік — У Торчині діють 8 шкіряних закладів, 2 водяних млини, винокурний, пивоварний, дріжджовий, цегельний заводи і т. д.[27]

1904–1907 роки — У Торчині мала маєток (земельну власність) — 72,6 десятини — Леся Українка[28].

1916 рік — У Торчині засновують школу Січові стрільці. Вперше навчання було українською мовою.

Торчин у 1917–1920 роках[ред.ред. код]

Гнат Порохівський командир опорної бази Армії УНР в Торчині
Леопольд Ліс-Кула
Ревком 775 Кустанайського полку — Торчин — Жовтень 1917

27 жовтня 1917 рік — Переворот у 775 Кустанайському полку (тримав торчинську дільницю фронту). Утворено військово-революційний комітет(ревком) на чолі з А. А. Богдановим, який утримував у Торчині владу 115 днів, увів демократичне управління Торчинською волостю.

1917–1920 роки — Торчинці взяли активну участь у боротьбі за проголошення і оборону УНР, зокрема у Коростишівському козачому полку УНР, у якому воювали: Федось Лобурський, Кузьма Воїна, Клим Зінчук, Мирон Козар, Федось Будяк та інші.

Кін.1918 — поч. 1919 роки — У Торчині містився штаб опорної бази УНР під командуванням полковника Гната Порохівського.

18 лютого 1918 рік — Німецькі війська відібрали Торчин у радянськиї військ.

1919 рік — У Торчині було утворено філію Луцького повітового товариства «Просвіта». В її роботі брали участь Трохим Тандрик, Андрій Конкевич, Митрофан Кошелюк, священик Володимир Новицький та інші.

7 березня 1919 рік — У Торчині помер польський генерал — Леопольд Ліс-Кула — герой Польщі.

Весна 1919 рік — У Торчині, коли українські війська Директорії тримали тут фронт проти наступу польських частин, виступав на мітингу січових стрільців і селян Симон Петлюра(За спогадами старожилів).

Липень-вересень 1920 рік — Головою ревкому був Афанасій Савчук, а секретарем — Петро Савчук.

Торчин у складі Другої Речі Посполитої[ред.ред. код]

Карта Торчина та околиць 1929 року
Будинки у Торчині 1930 рік

1920 рік — Створено команду вогнеборців.

1922–1923 роки — У Торчині виник перший партійний осередок Комуністичної партії Західної України (КПЗУ).

Кінець 1923 рік — Торчинський партійний осередок влився у Луцький окружний комітет Комуністичної партії Західної України (КПЗУ).

1923–1924 роки — У Торчині відроджено громацько-культурне товариство «Просвіта».

1924 рік — Утворився Торчинський райком КПЗУ.

1926 рік — Керована комуністами робітнича професійна організація провела успішний страйк робітників торчинських майсерень.

1927 рік — Народився Юрій (Єжи) Язвінський (пол.Jerzy Jaźwiński). Жив у Торчині до 1945 року.

1930 рік — Торчинська громада відстояла міський статус Торчина.

19 жовтня 1934 рік — У Торчині народився Святослав Новицький

1935–1936 роки — Через Торчин побудовано бруковану дорогу (до того на головній вулиці був дерев'яний настил брусами).

1936 рік — Торчинський селянин Степан Павлович Кревський заснував і розгорнув роботу цегляного заводу. Діяв до 1996 року.

1938 рік — Побудовано перший кінотеатр.

Торчин у складі УРСР[ред.ред. код]

19 вересня 1939 рік — 36-а танкова бригада взяла містечко Торчин, після невеликого бою з поляками вступила у Володимир-Волинський.

1939–1950 РОКИ — У рядах ОУН-УПА боролися більше 150 торчинців.

Кін.1939 — поч. 1940 роки — У Торчині організовано МТС.

1940 рік — Створено промкомбінат та харчокомбінат.

Весна 1940 рік — Заснування колгоспу ім. Калініна. Перший голова — М. Ф. Франківський.

25 червня 1941 рік — Торчин окупували німецькі війська.

3 серпня 1941 — літо 1943 роки — У Торчині діяло розгалужене антифашистське підпілля (до 70 чоловік), яким керував учитель Каспрук Павло Йосипович (загинув 20 червня 1943 року).

Німці створили в Торчині гето для місцевих євреїв (близько 1500 осіб) та переселених з довколишніх сіл. 23 серпня 1942 р. мешканці гето були розстріляні німцями[29].

Серпень-листопад 1942 рік — Олександр Остапович Круть, ризикуючи життям дружини і дітей, врятував від розстрілу 12 євреїв.

17 квітня 1944 рік — Підрозділи 106-ї[ru] та 197-ї стрілецьких дивізій, 39-го окремого Київського танкового полку та 150-ї окремої Київсько-Коростенської танкової бригади Першого Українського фронту раптовим для німців ударом відбили Торчин. Першими до міста увірвались танкісти під командуванням П. О. Гопіна, які й забезпечили успішний штурм Торчина піхотою.

Серпень 1948 рік — Відновлено колгосп ім. Калініна.

Вересень 1949 рік — Утворення артілі ім. Щорса. Згодом відійшла як бригада до артілі ім. Шевченка села Буяни.

1952 рік — Розпочала діяти партійно-кандидатська група.

1953 рік — Створено первинну партійну організацію (1961 рік — 30 комуністів, 1967 рік — 61 комуніст).

1966 рік — населення селища досягло 5400 мешканців.

1967 рік — Споруджено триповерхове приміщення лікарні.

Торчин за Незалежної України[ред.ред. код]

У грудні 2014 року єпископ Володимир-Волинський Матфей освятив меморіальну дошку на честь історика та краєзнавця Григорія Гуртового — при вході в заснований ним музей[30].

У серпні 2015 року настоятель місцевої парафії Апостола і першомученика Стефана протоієрей Степан Деленів освятив монумент бійцям УПА. На монументі викарбувані імена й прізвища знищених радянською каральною машиною, встановлений на одному з місць масового катування повстанців[31].

Населення[ред.ред. код]

Таблиця демографії
1959 1970 1979 1989 1992 1998 2001 2003 2004 2005 2006 2007 2008 2009 2010 2011 2012
7.067 4.112 4.643 4.614 4.5 4.5 4.376 4.391 4.433 4.458 4.465 4.467 4.483 4.465 4.476 4.474 4.497
В період з 1959 по 2012 рік (тис. ос.)

Економіка: промисловість і торгівля[ред.ред. код]

У містечку, як на його розміри, дуже розвинута харчова промисловість:

  • підприємство «Волиньхолдинг» випускає продукцію під торговою маркою «Торчин продукт», є  лідером з продажів кетчупів на українському ринку (2011 р.). У 2003 р. підприємство придбав найбільший у світі виробник продуктів харчування швейцарська компанія Nestle.
  • м'ясокомбінат.

У Торчині також є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Родючість-агро». Воно займається вирощуванням сільськогосподарських рослин та їх продажем. Директор — Шегедин Володимир Йосипович.

У селищі декілька закладів торгівлі, найбільшими серед яких є:

  • Торгово-побутовий центр (ТПЦ);
  • Мережевий супермаркет «Наш Край»;
  • «Господарочка».

Культура[ред.ред. код]

диско-клуб «Шанс»

У Торчині декілька культурних осередків, навколо яких групуються як професійні діячі культури, так аматори й ентузіасти.

Вже традиційно головними місцевими закладам культури є селищний Будинок культури і історико-краєзнавчий музей.

У містечку також є бібліотека, музична школа, Торгово-Побутовий Центр.

Селище є відомим завдяки яскравій діяльності Заслуженого народного ансамблю пісні і танцю «Колос». Колектив має свою власну будівлю (як зала для виступів, офіс та місце репетицій) — це селищний Будинок культури, що в Торчині й окрузі отримав оригінальну назву «Рожевий будинок».

Сучасну культуру й сферу розваг у Торчині презентує диско-клуб «Шанс».

Є невеликий парк та меморіал.

Диско клуб "Сова"/"Мисливець" .

Спорт[ред.ред. код]

ФК «Торчин» — Чемпіони Кубку Колоса 2008.

Соціальна інфраструктура[ред.ред. код]

У Торчині є лікарня, пошта, пожежна частина, Селищна рада, млин, Торчинське лісництво, Волиньхолдінг, газова та електрична станції.

У Торчині діють 5 аптек. У селищі є декілька ПП, що виготовляють надгробні пам'ятники, зокрема, для оптових продаж.

У селищі працюють такі заклади освіти:

Релігія[ред.ред. код]

Церква свт. Стефана (УПЦ МП)

У містечку є як церкви (КП та МП), римо-католицький костел і два молитовних будинки.

Церкви[ред.ред. код]

  • УПЦ МП святителя Стефана єпископа Володимир-Волинського чудотворця Київського (2000).
  • УПЦ КП св. Стефана (День пам'яті — 9 січня)

Костели[ред.ред. код]

Дзвіниця

Відомі люди[ред.ред. код]

Галерея[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Волынские Епархиальные ведомостию — 1868. — 16 июля. — № 22. — С. 677–680.
  3. Słownik geograficzny Królestwa Polskego. — Warszawa, 1892. — T. 12. — C.405.
  4. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — Т. 33-а — 1901. СПб. — С 654.
  5. Большая Энциклопедия. — СПб., 1904. — Т. 18. — С 523.
  6. Держархів Житомирської області(ДАЖО). — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 1-6.
  7. ДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 26. Каталог колекції документів Київської археографічної комісії (1369–1899). — К., 1971. — С. 39.
  8. Slownik geograficzny Krolestwa Polskego. - Warsczawa, 1892. - T. 12. - C.405.
  9. Нудьга Г. Не бійся смерті: Історичний нарис. — К., — 1991. — С. 185–186.
  10. Мишко Д. І. Северин Наливайко, — К., 1962. — С. 62.
  11. Polska XVI wieku. — T. VIII. — Warsczawa, 1889. — C. 49.
  12. Торгівля на Україні XIV — середини XVII ст. — Київ, 1990 — С. 205, 355.
  13. Дзира Я. Перший паспорт козацтва. // Літературна Україна. — 1991, 13 червня. — С. 7-8. "Недяк В. Україна — козацька держава. — Київ, 2004. — С. 42,43.
  14. ДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 27.
  15. ДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 26. Каталог колекції документів Київської археографічної комісії (1369–1899). — К., 1971. — С. 39.
  16. ДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 27.
  17. ДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 2.
  18. ДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 27.
  19. ДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 27.
  20. Избранные произведения прогрессивных польских мыслителей. — Т. 1. — М., 1956. — С. 80-86.
  21. ЦДІА України. — Ф. 442. — Оп. 1. — Спр. 8033. — Арк. 8-15.
  22. ДАЖО. — Ф.159. — Оп. 1. — Од. зб. 427. — Л. 9-20.
  23. З переказів Миколи Карповича Чайки, записаних у 1965 році. Адуров В. «Наполеоніда» на Сході Європи. — Львів, 2007. — С. 13.
  24. ДАВО. — Ф. 35. — Оп. 5. — Спр. 285. — Арк. 87-88.
  25. ЦДІА України. — Ф. 442. — Оп. 1. — Спр. 8033. — Арк. 8-15.
  26. За спогадами Давида Яковича Гарбера. Записано 1954 року.
  27. Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона. — СПб., 1901. — Т. 33-а. — С. 654.
  28. Купча кріпость № 14.764 від 10.12.1904. ДАЖО. — Ф. 118. — Оп. 19. — Спр. 340. — Арк. 1-2.
  29. Холокост на территории СССР: Энциклопедия, Moskwa 2009, ISBN 978-5-8243-1296-6 s.984-985. 
  30. Єпископ Володимир-Волинський Матфей освятив меморіальну дошку на честь Григорія Гуртового
  31. У Торчині освятили пам'ятник бійцям УПА
  32. Тинченко Я. Офіцерський корпус Армії Української Народної Республіки (1917–1921): Наукове видання. — К. : Темпора, 2007. — 229 с. — С. . — ISBN 966-8201-26-4.
  33. Rupniewski (Rupniоwski) Stefan Bogusław h. Szreniawa (1671–1731) // Polski Słownik Biograficzny. — Warszawa — Kraków: Polskа Akademia Nauk, 1991. — T. XXXІII/1. — Zeszyt 136. — S. 116. (пол.)

Джерела і посилання[ред.ред. код]

Карти