Турійськ

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
смт Турійськ
Turiysk gerb.png
Герб Турійська
Братська могила воїнів, загиблих у Другій Світовій війні
Братська могила воїнів, загиблих у Другій Світовій війні
Країна Україна Україна
Область Волинська область
Район/міськрада Турійський район
Громада Турійська селищна громада
Код КОАТУУ: 0725555100
Основні дані
Перша згадка 1097
Магдебурзьке право 1759
Статус із 1940 року
Площа 8,74 км²
Населення 5689 (01.01.2017)[1]
Густота 652 осіб/км²
Поштовий індекс 44801
Телефонний код +380 3363
Географічні координати 51°05′ пн. ш. 24°32′ сх. д.H G O
Висота над рівнем моря 180—190 м
Водойма р. Турія
Відстань
Найближча залізнична станція:
До райцентру:
 - залізницею: Турійськ км
До обл. центру:
 - залізницею: 127 км
 - автошляхами: 90 км
Селищна влада
Адреса 44800, Волинська обл., Турійський р-н, смт Турійськ, м-н Центральний, 1
Голова селищної ради Безсмертний Олексій Миколайович
Карта
Турійськ. Карта розташування: Україна
Турійськ
Турійськ
Турійськ. Карта розташування: Волинська область
Турійськ
Турійськ

Commons-logo.svg Турійськ у Вікісховищі

Турі́йськ — селище міського типу[2], розташоване на Волинському Поліссі над р. Турією, центр Турійського району Волинської області. Населення 5 866 меш. (2001). Містечко вважається найдавнішою заселеною територією на Волині. Перша писемна згадка про нього в «Повісті минулих літ» належить до 1097 року.[3]

Історія[ред. | ред. код]

Турійщина заселялась у період пізнього палеоліту. Згодом тут, окрім східнослов'янських, з'явились і племена тюркського походження, про що свідчать пам'ятки старовини і топографічні назви деяких населених пунктів, як от: Дуліби, Туричани, Оса. Час заснування самого Турійська достеменно не відомий. Проте археологічні знахідки дають підстави твердити, що люди поселилися тут вже у VI—VII століттях. Як і на територіях ряду сіл, де були виявлені древні городища. А перша писемна згадка про містечко датується 1097 роком у несторівському літописі «Повість врем'яних літ».

У ХІ-ХІІ століттях територія сучасного району як частина земель історичної Волині входила до складу Волинського, а згодом — до Галицько-Волинського князівства. В 1205 р. був взятий литвинами. В 1515 р. Турійськ подарований королем Сигізмундом I-м князю Сангушку.

З історичних джерел відомо, що на старому замковищі серед багон над річкою Турія ще у XI—XV століттях був замок з цілою мережею підземних ходів. Спочатку дерев'яний, а потім — мурований. У литовсько-руську добу князь Роман Сангушко — володар Турійська — відбудував замок і зробив його неприступним для нападників. Він облаштував шпиталь-богадільню при церкві Святого Спаса. Турійськ був тоді одним з найбільших центрів ремісництва і торгівлі на Волині.

У 1569 році була прийнята Люблінська унія. Турійський князь Іван Заславський першим із староруського роду князів перейшов з віри своїх предків у римо-католицизм. Після його смерті полонізацію продовжував син — князь Владислав Домінік Заславський. Саме при ньому 1652 року в Турійську відбувся сеймик дворян Волинського воєводства. У цей час в околицях містечка з'явилися загони Богдана Хмельницького, у які масово вливалися міщани і селяни. Після смерті князя Владислава Домініка турійський маєток дістався у спадок його дочці Теофілії, котра через деякий час вийшла заміж за великого коронного маршалка князя Юзефа-Карла Любомирського. Ставши княгинею, побудувала в містечку величний римо-католицький костел Святого Франциска Селезія. Як і Преображенська церква, він був окрасою Турійська, сюди з'їжджалися віруючі з усієї округи.

4 лютого 1731 року в Турійську уклав шлюб з Teрeзою зі Жмiгрoду Стадніцкою Юзеф Кантій Оссолінський — син великого коронного підскарбія Францішека Максиміліяна. В середині 18 століття коштом власника — волинсього воєводи Юзефа Кантія Оссолінського — було побудовано приміщення палацу на території сучасного містечка.[4] В 1759 р. містечко отримало магдебурзьке право від короля Августа III на прохання власника.

У 1793 році Турійщина у складі Волинського намісництва (з 1795 — губернії) ввійшла до Російської імперії. Швидкий плин часу приніс нові зміни в життя краю. Внаслідок подій революції в Росії і її фатальних наслідків він потрапив під владу Польщі.

Національні та соціальні утиски польських властей супроводжувалися зростанням політичної активності та патріотичної свідомості населення, з'явою комуністичних, згодом — націоналістичних організацій (зокрема ОУН). Підпільний комуністичний осередок в містечку очолювала молода вчителька Ганна Жежко. Під її керівництвом у 1923 році відбулася перша на Волині першотравнева демонстрація під червоними прапорами. Її учасники були заарештовані.

У вересні 1939 року частина мешканців Турійська зустрічала Червону Армію. 20 січня 1940 року Турійськ став районним центром.

Меморіал, присвячений містянам-жертвам Голокосту (Холон, Ізраїль)

Найтрагічніші сторінки історії Турійська припадають на Другу світову війну. Окупація тривала з 30 червня 1941 року по 20 липня 1944-го. У цей період фашисти вчинили жорстоку розправу над єврейським населенням, знищивши понад 9 тисяч осіб. Тисячі людей були вивезені на примусові роботи до Німеччини.

Маловідомі сторінки історії Турійська[ред. | ред. код]

  • На початку серпня 1659 року з боку Володимира—Волинського до Турійська увійшла лейб—рота коронного гетьмана польського під командуванням Патріка Леопольда Гордона, майбутнього військового наставника Петра І та засновника Преображенського полку. У ті часи, за словами відважного шотландця, Турійськ «являв собою містечко з садибою і фортом посеред боліт» і належав князю Домініку Заславському. За примхою долі майбутній організатор російської регулярної армії відвідав турійську землю під час підготовки до походу проти москвинів польського коронного війська спільно з козаками гетьмана Виговського та татарським військом під командуванням Нурадин-султана.

З іменем останнього дідича Турійська з родини Оссолінських пов'язана легенда про ікону «Найсвятішої Панни», яка знаходилась в місцевому костелі Францішека Селезія. На іконі була зображена Діва Марія з маленьким Ісусом, котрий сидів спершись на глобус. Прообразами Святої Діви і Божественного Дитяти стали дружина і син графа, які трагічно пішли з життя. Справа у тому, що вже одружений граф Оссолінський закохався в молоду селянку з турійського передмістя Липа, знехтував думкою своїх батьків та оточення, розірвав шлюб з «уродзоною» першою дружиною і одружився на простолюдинці. Через деякий час в подружжя з'явився первісток. Щасливий вельможа, котрий бажав бачити образ коханих людей навіть у храмі замовив ікону Богоматері французькому живописцю Жеррару. Та щастя було недовгим. Графська родина, яка не змирилась зі своїм приниженням, найняла вбивць і отруїла осоружну невістку з дитиною. Молодий граф хоча і витримав удар долі, але зрікся світу й подався у монастир. Невдовзі Оссолінські продали свої турійські землі графам Мошинським, і тільки ікона в костелі нагадувала про короткочасне щастя нерівної любові багатія і селянки.

  • Цю легенду описала в своїх «Записках кавалерст — дівиці» перша жінка — офіцер у світовій військовій історії Надія Дурова (1783—1886), котра у 1808 році під час проходження військової служби у Маріупольському гусарському полку[ru] деякий час проживала в Турійську. Ескадрони цього полку дислокувались у Ковелі, Турійську, Голобах. На час перебування в нашому селищі про справжнє ім'я корнета Олександрова вже було відомо як військовому командуванню так і однополчанам сміливої жінки, а на її грудях вже виблискував Георгіївський хрест, особисто вручений царем Олександром І за врятування Надією на полі бою старшого офіцера. До речі Надія Дурова — єдина жінка, нагороджена цією найвищою військовою нагородою Російської імперії.
  • Влітку 1812 року на турійську землю вкотре прийшла війна. Цього разу між Російською імперією та наполеонівською Францією з союзниками. У липні через Турійськ у напрямку Ковеля йшли війська російської 3-ї Західної армії, які готувались до бою з австрійсько—французькими військами (наступали з Бреста на Кобрин). У середині вересня (11-12 числа) турійчани знову побачили російські війська, але вже добряче потріпані саксонцями генерала Реньє — засновника княжої династії сучасного Монако. Через Турійськ у напрямку на Туропин, Киселин, Торчин, Луцьк відступали частини під командуванням графа Ламберта, французького емігранта, який втік від революції до Росії і вступив на військову службу. Учня Суворова, героя битви при Чарново (Східна Прусія)[en] генерала Ламберта сучасники називали найкращим кавалерійським воєначальником епохи наполеонівських війн. В середині серпня між Турійськом і Володимиром—Волинським були зосереджені корпуси Реньє[fr] (французи і саксонці), Шварценберга (австрійці) та до 10 тисяч польських конфедератів під командуванням генерала дивізії Антонія Косинського. В ході вересневого контрнаступу російської армії 12 вересня 1812 року французькі війська були вибиті з Турійська військами корпусу, яким командував генерал-майор Ламберт. В ході бою за Турійськ і форсуванні Турії відзначився підполковник князь Валеріан Григорович Мадатов. Молодого командира Олександрійського гусарського полку називали російським Мюратом (головнокомандувач французької кавалерії при Наполеоні). Командуючи авангардом корпусу генерал — ад'ютанта Ламберта князь Мадатов не тільки вибив французів з Турійська, але й гнав їх без зупинки до самого Бреста. До військової історії Валеріан Мадатов увійшов як герой Російсько—турецької (з двома сотнями стрільців під Батинськом розгромив 4-х тисячну колону турків) та Російсько—французької воєн, сподвижник генерала Єрмолова періоду російських завоювань на Кавказі, завойовник і намісник Шехінського, Ширванського і Карабаського ханств, генерала, який з двома стрілецькими батальйонами розбив ущент десятитисячну перську армію під Шамхором.
  • Поряд з військовими подіями XIX століття для Турійська знаменувалось і виникненням Тріської династії євреїв — хасидів. Засновником цієї династій став равін Аврахам (1806—1889), який більше відомий під іменем Магіда з Тріска (Турійська). До нього в Турійськ стікалися тисячі прихильників (серед них талмудисти, багаті євреї, рабини і навіть цадики інших, старіших династій). Магід приймав усіх як гостей і розміщав та годував за свій рахунок. Його проповідітбули сумішшю хасидського учення і каббали з нумерологією та гематрією[en]. Перу Магіда із Тріска належать праці «Маген Аврахам» («Щит Аврахама», 1887) і) і «Шалош хадрахот ієшарот лі-зманім шонім» («Три праведні повчання на різні часи»). Раббі Аврахам користувався великим впливом серед хасидів і в період правління Миколи I був навіть заарештований за підозрою в підбурюванні до непокори уряду. Справу батька продовжили його сини Менахем Нахум з Бріська (Бреста), Мордехай з Кужміра та Яків Лейба з Тріська (Турійська), а згодом і онуки.
  • На початку XX століття Турійськ за словником Брокгауза і Ефрона являв собою «…бедное, захудалое местечко с 2872 жит.; 2 православных церкви, церковано-приходская школа, 2 водяных мельницы, 4 ярмарки. Посреди местечка развалины большого каменного замка. В 1890 г. здесь найден монетный клад. Из церквей одна (Преображенская) построена в XVI ст…». Але саме того часу до Турійська дійшла цивілізація. Влітку 1900 року вже повним ходом функціонувала новозбудована залізнична станція. Перша письмова згадка про неї пов'язана з відбудовою Мстиславого храму Успіння Божої Матері у місті Володимирі—Волинському і пов'язана з отриманням 18 вересня (1 жовтня) 1900 року саме на станції Турійськ Великим князем Костянтином Костянтиновичем Романовим вітальної телеграми від російського царя Миколи ІІ.
  • Постановою Кабінету Міністрів України від 26 липня 2001 р. N 878 смт. Турійськ віднесено до Списку історичних населених місць України.

Відомі люди[ред. | ред. код]

У Турійську в різний час народились, навчались, проживали і працювали люди, які своєю працею прославляли Україну та її народ :

  • Ткач Дмитро Іванович — посол України в республіці Угорщина
  • Юрій Миколайович Троць — відомий журналіст, український письменник
  • Лариса Данилівна Мікоян (Воронова) — артистка Волинського обласного театру ляльок Заслужена артистка України
  • Петро Дем'янович Ткачук — кандидат історичних наук, доцент кафедри історії світових цивілізацій
  • Іван Панасович Гаврилюк — кандидат медичних наук, заслужений лікар України, винахідник колишнього Радянського Союзу
  • Ростислав Любомирович Валіхновський — генеральний директор клінічного центру естетичної та пластичної хірургії, однієї з провідних клінік м. Києва
  • Михайло Олександрович Вільчинський — доктор медичних наук, професор
  • Сергій Сидорович Левуш — доктор хімічних наук, професор, завідувач кафедрою охорони праці Національного університету «Львівська політехніка»
  • Колесник Віктор Пантелеймонович — український історик, доктор історичних наук, професор, про член Української академії історичних наук
  • Муравський Леонід Ігорович — доктор технічних наук, завідувач відділу оптико-електронних інформаційних систем, професор.
  • Гронтковський Антон Діонісієвич — радянський офіцер в Війську Польськім, фінансист, замісник міністра фінансів ПНР (1950—1954)
  • Рудич Василь Антонович — відомий журналіст, український письменник
  • Марчук Володимир Павлович - художник, голова правління Волинської організації Національної спілки художників України, заслужений діяч мистецтв України.

Література[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Статистичний збірник «Чисельність наявного населення України» на 1 січня 2017 року (PDF(zip))
  2. Смт. Турійськ // Облікова картка на офіційному веб-сайті Верховної Ради України.
  3. Кравчук П. А. Рекорди Волині 1993. – Любешів, 1994. – 64 с. ISBN 5-7707-2014-1/4., с. 11
  4. Szczygielski Wacław. Ossoliński Józef Kanty h. Topór (1707—1780) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk : Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich, Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1979. — Tom XXIV/2, zeszyt 101. — S. 412. (пол.)

Посилання[ред. | ред. код]