Городище (Перевальський район)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Городище
Храм Успіння Пресвятої Богородиці
Храм Успіння Пресвятої Богородиці
Країна Україна Україна
Область Луганська область
Район/міськрада Перевальський район
Рада Городищенська селищна рада
Код КОАТУУ: 4423655800
Основні дані
Засноване 1761
Статус з 1964 року
Площа 9,86 км²
Населення 2602 (01.01.2011)[1]
Густота 264 осіб/км²
Поштовий індекс 94343
Телефонний код +380 6441
Географічні координати 48°19′15″ пн. ш. 38°38′07″ сх. д. / 48.32083° пн. ш. 38.63528° сх. д. / 48.32083; 38.63528Координати: 48°19′15″ пн. ш. 38°38′07″ сх. д. / 48.32083° пн. ш. 38.63528° сх. д. / 48.32083; 38.63528
Висота над рівнем моря 191 м
Водойма р.Біла
Відстань
Найближча залізнична станція: Фащівка
До станції: 6 км
До райцентру:
 - залізницею: 67 км
 - автошляхами: 75 км
Селищна влада
Адреса 94343, смт Городище, вул. Совєтська, 35
Карта
Городище is located in Україна
Городище
Городище
Городище is located in Луганська область
Городище
Городище

Городище — селище міського типу Перевальського району Луганської області.

Історичні відомості[ред.ред. код]

За останніми науковими дослідженнями селищу приблизно 360 років.[2]

Городище — центр старовірів.

В академічному виданні «Історія міст і сіл УРСР» про Городище написано: «Село засновано в XVIII ст. кріпаками, які тікали від ярма поміщиків». Нині є всі підстави вважати, що Городище виникло у XVII столітті.

Початок селу поклали старовіри — переселенці з Москви та Підмосков'я, які втекли від переслідування церковної та світської влади. Перша хвиля переселенців утворила скит (на кшталт старовірського монастиря).

Друга хвиля переселенців прибула між 1710 і 1715 роками зі Стародубського повіту Чернігівської губернії.

Третя хвиля переселенців прибула в 70-80-х роках XVIII століття. Це були жителі села Хомутівка Курської губернії.

За даними на 1859 рік у казенному селі Городище (Біла) Слов'яносербського повіту Катеринославської губернії мешкало 3298 осіб (1565 чоловіків та 1733 жінки), налічувалось 520 дворових господарств, існували каплиця та станова квартира, відбувалось базари[3].

Станом на 1886 рік в селі, центрі Городищенської волості, мешкало 4175 осіб, налічувався 581 двір, існували 2 часовні, 7 лавок, відбувалось базари по неділях[4].

За переписом 1897 року кількість мешканців зменшилась до 4060 осіб (1931 чоловічої статі та 2129 — жіночої), з яких , 3778 — старообрядницької[5].

Священик Городищенської Успенської церкви Феофілакт Феофілактович Слєсарєв (Флавіан) у 1953 році став патріархом усієї Русі по старовірських конфесіях. Священик Петермуфій став єпископом Уссурійського краю.

Першу руду для чавуноливарного заводу видобували в Городищі.

Через Городище везли тіло царя Олександра I, який помер у Таганрозі 1 грудня 1825 року.

Селище постраждало внаслідок геноциду українського народу, вчиненого урядом СССР у 1932—1933 роках, кількість встановлених жертв — 451 людина[6].

У роки Другої світової війни мешканець села А. А. Піскунов був командиром партизанського загону, який діяв на території Городища та сусідніх сіл. Учні 9-10 класів та молодь села були членами підпільної комсомольської організації, яка протистояла загарбникам. На території Городищенської загальноосвітньої школи встановлено знак на честь загиблих комсомольців. У школі працює музей історії селища.

Вугільний Донбас розпочався з Городища. До 1957 року на території села діяли три колгоспи. Після їх об'єднання у 1967 році утворився птахорадгосп «Городищенський», директором якого був М. І. Зінченко.

Нині на території Городищенської селищної ради створено 5 фермерських господарств. Працює Біло-Городищенська збагачувальна фабрика — особливий підрозділ ПВКПФ «Укрінвест» (переробка відходів флотації). Є Будинок культури, селищна бібліотека, фельдшерсько-акушерський пункт, школа, мережа торговельно-розважальних закладів. При Будинку культури створено етнографічний хор, якому у 1970 році присвоєно звання «народний».

Пам'ятки[ред.ред. код]

Поблизу селища розташований загальнозоологічний заказник місцевого значення «Перевальський».[7]

Також[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Міста і села України. Луганщина: історико-краєзнавчі нариси/ упор. В. В. Болгов. — К: Українська академія геральдики, товарного знаку та логотипу, 2012. — 472 с. — ISBN 978-966-8153-83-9 (стор. 323, матеріали Н. Є. Смірнової).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Джерело 2012 року.
  3. Екатеринославская губернія съ Таганрогскимъ градоначальствомъ. Списокъ населенныхъ местъ по сведениям 1859 года. Изданъ Центральнымъ Статистическимъ Комитетомъ Министерства Внутреннихъ Делъ. Обработанъ редакторомъ И Вильсономъ. 1859. — IV + 452 с., (стор. 2214) (рос. дореф.)
  4. Волости и важнѣйшія селенія Европейской Россіи. По данным обслѣдованія, произведеннаго статистическими учрежденіями Министерства Внутренних Дѣл, по порученію Статистическаго Совѣта. Изданіе Центральнаго Статистическаго Комитета. Выпуск VIII. Губерніи Новороссійской группы. СанктПетербургъ. 1886. — VI + 157 с. (рос. дореф.)
  5. рос. дореф. Населенныя мѣста Россійской Имперіи в 500 и болѣе жителей съ указаніем всего наличнаго въ них населенія и числа жителей преобладающихъ вѣроисповѣданій по даннымъ первой всеобщей переписи 1897 г. С-Петербург. 1905. — IX + 270 + 120 с., (стор. 1-59)
  6. Мартиролог. Луганська, ст. 341—350
  7. Природно-заповідний фонд Луганської області //О. А. Арапов, Т. В. Сова, В. Б. Фєрєнц. О. Ю. Іванченко. Довідник. — 2-е вид. доп. перер. — Луганська: ВАТ «ЛОД». — 168 с., стор. 101—102

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.