Деріївська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку

Деріївська культура - археологічна культура мідної доби півночі степу та півдня лісостепу України.

Названа за поселенням та могильником у правобережній наддніпрянській Деріївці Кіровоградської області, що було розкопане Д.Я. Телегіним.

Поширення[ред. | ред. код]

Північ степової та південь лісостепової Наддніпрянщини та Донеччина (водосточище Сіверського Дінця).

Генеза[ред. | ред. код]

Сформована рухом степових племен середньостогівської культури на північ й асиміляцією місцевих новокам’янських племен дніпро-донецької культури.

Деріївська культура є пізнім (шнуровим) періодом розвитку середньостогівсько-хвалинської культурної спільноти.

На півдні деріївської культури існувала квітянська культура, про що свідчить взаємний обмін.

Датування[ред. | ред. код]

Деріївська культура була сучасницею Трипільської культури фази ВІІ та СІ про що свідчить трипільський столовий посуд, що використовувася дереївцями.

На одному з поселень виявлена керамічна пластика Трипілля фінальної фази СІІ, що свідчить про тривання деріївської культури до кінця Трипілля.

Пам’ятки[ред. | ред. код]

Деріївка[ред. | ред. код]

У Деріївці виявлені два прямокутні у плані житла з господарчою спорудою.

Інвентар: високогорлі гостродонні посудини, оздоблені у верхній частині гребінцевим, шнуровим та іншим орнаментом; бойові молоти з рогу оленя; тесла, мотики, кочедики для плетення рибальських сіток, дрібні крем’яні вироби, глиняні статуетки людини, фігурки кабана, риби тощо.

Інші поселення[ред. | ред. код]

Молюхів Бугор у Наддніпрянщині та хутір Олександрія біля Богуславки над Осколом.

Господарство[ред. | ред. код]

Деріївську культуру називають найдавнішою культурою конярів. Проте коня для забиття - забивали молодих тварин та жеребців зрілого віку. До такого висновку прийшла В. І. Бібікова, український палеозоолог. Коні становили 55,7 % череди домашніх тварин, тоді як велика рогата худоба — 20,6 %, дрібна — 14,4 %, свині лише 9,3 %.

Припущення щодо використання коня для тяглової сили чи для верхової їзди (Д. Телегін, Д. Ентоні) не підтвердилися.

На півдні лісостепу поряд із тваринництвом розвивалося землеробство. Г.О. Пашкевич виявила на кераміці відбитки пшениці-двозернянки, ячменю та проса.

Джерела та література[ред. | ред. код]

  • Телегін Д.Я. Деріївське поселення і могильник // Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К.: Наукова думка, 2004. — Т. 2 : Г — Д. — 518 с. : іл. — ISBN 966-00-0405-2.
  • Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар, В. В. Отрощенко, К. Бунятян, Р. В. Терпиловський; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь, 2005. — 504 с. 966-06-0394-0.