Білозерська культура
| Білозерська культура | |
 | |
| Місце розташування |
Україна Молдова |
|---|---|
| Попередник | Бережнівсько-маївська зрубна культура, Сабатинівська культура і Культура Ноа |
| Наступник | Білогрудівська культура і Чорногорівська група |
| Час/дата початку | 12 століття до н. е. |
| Час/дата закінчення | 10 століття до н. е. |
Білозерська культура — археологічна культура епохи фінальної бронзи (XII—X ст. до н. е.). Назва походить від поселення на березі Білозерського лиману (нині Каховського водосховища) в м. Кам'янка-Дніпровська.
Поширена в степовій смузі України та Молдови, окремі пам'ятки представлені на Нижньому Доні, на території Кубані і в Криму.
До пам'яток білозерської культури належать поселення на берегах річок і лиманів (Тудорове, Воронівка, Зміївка), кургани (Широка Могила, Степовий, Кочковате) та ґрунтові могильники (Брилівка, Широке, Будуржель), комплекси ливарних форм (Завадівка, Новоолександрівка), майстерні ливарників (Кардашинка), скарби металевих речей (Новогригор'ївка) та інші. Все це дозволяє зробити припущення, що носії культури намагалися контролювати шляхи, якими постачалася сировина, престижні вироби, а можливо і збіжжя.
Найбільшим із відкритих насьогодні білозерським поселенням була велика фортеця або ж протомісто біля гирла Інгула, залишки якого були знайдені в центрі сучасного Миколаєва, в урочищі Дикий Сад. Поселення датується 1250—925 роками до н. е. — і це найдавніше поселення міського типу на території України, що, можливо, згадується в писемних джерелах. Дослідниками відкриті не лише залишки жител, святилищ, мурів, а й про найдавнішій кам'яний міст[1]. Артефакти матеріальної культури репрезентовані керамікою, знаряддями праці, тальковими ливарними формами, зброєю, прикрасами.
За К. В. Горбенком[2], в часи свого розквіту поселення, ймовірно, існувало як важливий і найпівнічніший чорноморський порт, що підтримував торгові зв'язки як з північнішими землями, та і з греками та ассирійцями. Горбенко ототожнив його із «містом людей кімерійських», згаданим Гомером. Щоправда за часів, коли той жив, протомісто вже припинило своє існування.
Основними заняттями представників білозерської культури загалом були скотарство, землеробство, металообробка.
У 1980-х роках виділена як самостійна археологічна культура дослідниками Віталієм Отрощенком, Іваном Черняковим і В. П. Ванчуговим.
Дослідники білозерської культури вважають, що її населення спілкувалося на діалекті давньоіранської мовної спільноти. Сергій Сегеда ототожнив носіїв Білозерської культури кімерійцями[3], що пішли зі степів з появою скитів. Інші називають їх лише сусідами і старшими сучасниками кімерійців, пропонуючи для них умовну назву алібанти[4].
За дослідженнями С. Круц, Л. Литвинова та інших антропологічно білозерці належали до одного з різновидів давньосередземноморського типу з високим зростом (171 см у чоловіків), здебільшого видовженою формою голови з добре розвинутим м'язовим рельєфом, вузьким і високим лицем, досить широким носом[3].
Див. також[ред. | ред. код]
- Чорногорівська група — кімерійська культура ранньої залізної доби (X—VII ст. до н. е.)
Джерела[ред. | ред. код]
- Енциклопедія історії України : у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — Київ : Наукова думка, 2003. — Т. 1 : А — В. — 688 с. : іл.
- Отрощенко В. В., Белозерская культура. В кн.: Культуры эпохи бронзы на территории Украины. К., 1986; (рос.)
- Ванчугов В. П., Белозерская культура в Северо-Западном Причерноморье. К., 1990. (рос.)
- Оленковський Микола Петрович, Археологічні пам'ятки Білозерського району Херсонської області: каталог-довідник / М. П. Оленковський ; Херсонська обласна інспекція по охороні пам'яток історії та культури. Відділ археології. — Херсон: Айлант, 2004. — 76 с.: рис. — Бібліогр.: с. 69-73.
Примітки[ред. | ред. код]
- ↑ Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.16=17
- ↑ археолог, керівник розкопок, старший викладач Миколаївського Національного університету ім. Сухомлинського
- ↑ а б Сегеда Сергій, Антропологічні особливості давнього населення території України (доба раннього заліза — пізнє середньовіччя) [Архівовано 3 січня 2008 у Wayback Machine.], сайт «Ізборник»
- ↑ Мустафін О. Перлини в степу. Розмови про минуле українського Півдня. Х., 2023, с.18-19
- План-схема розкопок Дикого Саду
- ↑ Черняков І. Т. Місто людей кімерійських // Енциклопедія історії України: у 10 т. / редкол.: В. А. Смолій (голова) та ін. ; Інститут історії України НАН України. — К. : Наукова думка, 2009. — Т. 6 : Ла — Мі. — С. 754. — 784 с. : іл. — ISBN 978-966-00-1028-1.
- ↑ Известия Гомельского государственного университета имени Ф.Скорины, No 4 (85), 2014 УДК902.2 (477.73)Городище «Дикий Сад» в контексте социально-экономических и культурных связей балтийского и черноморского регионов XIII –XI вв. до н.э. К. В.ГОРБЕНКО
- ↑ Кімерійці
- ↑ «Дикий сад», сучасник Трої. Чому він досі не став музеєм?
- ↑ УДК 902.2(477.73) К. В. Горбенко м. Миколаїв Археологічні дослідження на території городища Дикий сад у 2013—2014 роках
Посилання[ред. | ред. код]
- Отрощенко В. В., Білозерська культура [Архівовано 30 березня 2013 у Wayback Machine.], сайт «Інститут історії України Національної академії наук України»
| ||||||||||||||||||||
| |||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||||
