Квітянська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Квітянська культура, Постмаріупольська культура - археологічна культура мідної доби на терені степового Надчорномор'я та степового Подоння.

Датування[ред.ред. код]

Датовано 3800—3500 pоками до Р.Х. за каліброваними радіовуглецевими датами.

Квітянська культура є пізнім періодом розвитку середньостогівсько-хвалинської культурної спільноти.

Відкриття[ред.ред. код]

Найдавніші розкопки курганів майбутньої квітянської культури здійснили археологи Дніпропетровського університету у 1970-ті роки у межиріччі Орелі та Самари. Ірина Ковальова виділила найдавніших енеолітичних підкурганних поховання із випростаною позою у постмаріупольську культуру. Вперше на них звернула увагу Л.П. Крилова.

Вона вказала на неолітичні (маріупольські) витоки постмаріупольської культури, що випливає з поховального обряду.

Згодом Ю.Я. Рассамакін досліджував цю культуру й надав ій точнішу назву - квітянська культура, за поселенням у Квітяному буєраку у Надпоріжжі.

Поширення[ред.ред. код]

Квітянські пам’ятки поширені переважно у степовій Україні, Молдові та Наддонні між Прутом і Доном.

На півночі сусідствувала з Деріївською культурою, на північному заході - з Трипільською.

Пам’ятки[ред.ред. код]

Найвідоміше поселення у Надпоріжжі - балка Квітяна. Інші Новоолександрівка та балка Майорка.

Поховання[ред.ред. код]

Найвиразніший матеріал культури походить з підмогильних поховань. Ховали небіжчиків у вузьких ямах, випростаними, головами на схід. Випростана позиція небіжчиків йде від маріупольської традиції, а спорудження могильних насипів-курганів засвідчує вплив на квітянців попередньої скелянської культури.

Господарство[ред.ред. код]

Тваринництво переважно великої рогатої худоби. Під могилами виявлено рештки жертовних тварин.

Гончарство[ред.ред. код]

У гончарстві продовжувалися загальні традиції середньостогівсько-хвалинської спільноти гостродонного посуду.

Ливарництво[ред.ред. код]

Біля міста Дніпро (Самарський острів та Верхня Маївка) виявлено найдавніші ливарні комплекси.

Місеві металурги відносилися до циркумпонтійської металургійної провінції, що діяв у бронзовій добі й користувався як балканською, так і кавказькою сировиною.

У ливарництві користувалися двобічними формами. Відливали сокири з провухом. Виготовляли багато дрібних бронзових прикрас. Поширилися фігурні вироби з підфарбованого каоліну та вохри. Кам’яні свердлені молоти та рогові келепи можливо були клейнодами (знаками влади) в похованнях можновладців.

Джерела[ред.ред. код]

  • Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар, В. В. Отрощенко, К. Бунятян, Р. В. Терпиловський; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь, 2005. — 504 с. 966-06-0394-0.