Скелянська культура

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Скелянська культура 4 тисячоріччя до Р.Х.

Скелянська культура - археологічна культура мідної доби у степовій Україні.

Датується другою половиною V — початком IV тисячоріччям до Р.Х.

У становленні степового енеоліту скелянська культура відіграла вирішальну роль.

Скелянська культура є раннім періодом розвитку середньостогівсько-хвалинської культурної спільноти.

Дослідження[ред. | ред. код]

А.Л. Нечитайло об’єднує у східноєвропейську спільноту найдавніші енеолітичні поховання степової смуги, в межах якої виділяє декілька археологічних культур. Згодом Ю.Я. Рассамакін та Н.С. Котова запропонували називати їх скелянською культурою.

Поширення[ред. | ред. код]

У степовій Наддніпрянщині, Надозів’ї, водосточищі Сіверського Дінця та у Нижній Донщині.

Носії скелянської культури, відомі під назвою суворівської культурної групи (від пам'ятки біля Суворове), просунулися на захід до Буджацького степу й просочується далі на Балканський півострів до болград-алденьської культури.

Походження[ред. | ред. код]

Склалася на основі нижньодінської культури маріупольсько-сьєзженської культурно-історичної спільноти. На відміну від практики степовиків селитися у річкових заплавах починають освоювати водорозділи. Також змін зазнав рітуал поховання - замість колективних випростаних поховань вони влаштовують індивідуальні поховання під кам’яними чи земляними спорудами.

Пам’ятки[ред. | ред. код]

Новоданилівська культура[ред. | ред. код]

Могильники новоданилівського типу також відносять до скелянської культури. Проте Д. Я. Телегін, В. Г. Збенович, А. Л. Нечитайло вважають їх окремою Новоданилівською культурою. Серед найвідоміших новоданилівських могильників — Яма, Чаплі, Петро-Свистунове, Луганськ, Кривий Ріг.

Значна кількість металевих знарядь у похованнях новоданилівського типу. У Кривому Розі виявлено 2300 мідних намистин, багатовиткові скроневі кільця й браслети, шило, дві стрижнеподібні мідні заготовки та золота рурка.

Н. В. Риндіна виділила новоданилівський осередок металообробки, сировину для якого діставляли з Балкан. Вироби відливали в холодних ненагрітих ливарних формах, що не практикувалося в інших балканських металургійних регіонах.

Поховання[ред. | ред. код]

Поховання часто обгороджені камінням. Могили мали насим, або розмішалися на підвищенні. Небіжчикі орієнотовані на схід, покладені на спину, з підібганими ногами, колінами догори. Поховання густо засипані вохрою. У похованнях велика крем’яна (рідше обсидіанова) ножеподібна платівка, на попереку — разки перламутрових кружалець із мушлі. У деяких могилах велика кількість кременевих знарядь (ножі, сокири, вістря списів та стріл) та мідних прикрас (багатовиткові браслети, підвіски, намисто).

Завдяки контактам з Болград-Алденьською культурою та Трипіллям АНІ — ВІ скелянська культура увійшла до Балкано-Карпатської металургійної провінції, яка забезпечивала мідними виробами та сировиною населення енеолітичної Європи.

Археологи вважають можливі агресивне відношення носіїв скелянсько культури, як одну з причин розпаду укупі з культурою Болград-Алдень культурно-історичної спільноти КоджадерменГумельницяКараново VI. Можливо саме від цієї потужної сили степовиків Кукутені-Трипілля відкоригувало напрям колонізації на північний схід, у бік Поросся.

Господарство[ред. | ред. код]

Розведення овець, кіз, великої рогатої худоби. Для захисту худоби використовували собак. Значне місце відігравало мисливство (олень, кабан), рибальство та збиральництво.

Вироби[ред. | ред. код]

Більшість знарядь праці виготовляли з кременю та каменю. Використовувалися поклади мінералів уздовж Сіверського Дінця.

Крем’яні вироби[ред. | ред. код]

Відомі скарби крем’яних виробів: Гончарівський, Королівський, Огрінський. З кременю виготовляли довгасті ножеподібні платівки, вістря списів, проколки, скребки, плоскі сокири, свердла тощо. Серед крем’яних відходів - нуклеуси.

Кам’яні вироби[ред. | ред. код]

З кам’яних виробів численні плоскі сокири, а також широко відомі у світі кінноголові скіпетри.

Кінноголові скіпетри[ред. | ред. код]

Широко відомі зооморфні (кінноголові) скіпетри з каменю.

Скіпетри набули поширення від Південного Уралу та Північного Кавказу до Карпат і Родоп, зоча виготовлення їх безсумнівно пов’язане зі скелянською культурою. На скіпетрах зображали коня.

Скіпетри поділяють на плоскі й провушні, та на умовні і реалістичні. Серед реалістичних — Суворівський скіпетр з Суворове-ІІ Одеської області та скіпетр з міста Марганець Дніпропетровської області.

Гончарство[ред. | ред. код]

Посуд скелянської культури мав відігнуті назовні вінця, плавку шийку та яйцеподібний тулуб. Оздоблювали вінця, шийку та плічка комбінаціями відбитків гребінки на мушлі. До керамічного замісу додавали домішку товченої мушлі. Цей технологічний прийом був запозичений від степовиків трипільцями, що експортували скелянцям високоякісний столовий посуд.

Характерна для ямної культури гостродонна кераміка вказує на розвиток скелянської культури в частності та середньостогівсько-хвалинської культурної спільноти ув її напрямці. Розбіжності з керамікою трипільської культури є відсутність плоского дна та порівняно бідна кераміка.

Інші вироби[ред. | ред. код]

Знаки влади (клейноди):

  • булава з двома виступами з скелянського поховання №24 Маріупольського могильника;
  • дерев’яний скіпетр варненського типу з Кривого Рогу, реконструйований за золотою руркою;
  • рогові скіпетри.

Знаряддя праці, амулети та прикраси з кістки, рогу, ікол вепрів, мушель.

Джерела[ред. | ред. код]

  • Археологія України: Курс лекцій: Навч. посібник / Л. Л. Залізняк, О. П. Моця, В. М. Зубар, В. В. Отрощенко, К. Бунятян, Р. В. Терпиловський; за ред. Л. Л. Залізняка. — К.: Либідь, 2005. — 504 с. 966-06-0394-0.