Національне об'єднання (Франція)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Національне об'єднання

фр. Rassemblement national
Країна Франція Франція
Голова партії Жордан Барделла (в. о.)
Засновник Жан-Марі Ле Пен
Дата заснування 1972
Штаб-квартира Нантерр
Ідеологія Націоналізм, патріотизм, євроскептицизм, правий популізм[1][2][3][4]
Союзники та блоки Альянс Європейських Національних Рухів
Кількість членів  83 000
Місць у Національній асамблеї
89 / 577
Місць у Сенаті
0 / 348
Місць у Європарламенті
19 / 79
Девіз Défendons nos couleurs! (Захищаймо наші кольори!)
Офіційний сайт www.frontnational.com/

«Національне об'єднання» (фр. Rassemblement national, скорочено RN), до 1 червня 2018 року «Націона́льний фронт» (фр. Front National, скорочено FN) — французька праворадикальна націоналістична політична партія, заснована Жаном-Марі Ле Пеном у 1972 році. Стоїть на засадах французького націоналізму, популізму[5][1][2][3][4] та євроскептицизму. Більшість політичних оглядачів вважають RN ультраправою[6][7][8][9][10]. Офіційна кількість членів партії — 83 000. Вважається третьою найбільшою політичною партією Францїї, представлена у національному та Європейському парламенті. Входить до Альянсу європейських національних рухів.

Історія[ред. | ред. код]

Деякий час Національний фронт співпрацював з українською партією ВО «Свобода» через Альянс Європейських Національних Рухів.[11]

25 травня 2014 року Національний фронт Ле Пен здобув перемогу у Франції на виборах в Європарламент набравши 26 % голосів виборців, випередивши консервативний Союз на підтримку народного руху соціалістів, що прийшли до влади в 2012 році, які зазнали серйозної поразки, набравши всього близько 14 %.

На парламентських виборах 2022 року партія здобула рекордні для неї 89 місць[12].

Політична програма[ред. | ред. код]

Відзначається антиєвропейською та праворадикальною риторикою, націоналістичними поглядами і наголошує проти розширення Євросоюзу. Головною ж зовнішньополітичною метою Національного фронту є припинення існування ЄС і НАТО, а також заміна цих утворень «партнерством незалежних країн». Це партнерство, на їх думку, має включати в себе Росію і управлятися потрійним союзом Берліна, Парижа і Москви.

Російський банківський кредит[ред. | ред. код]

Оскільки французькі банки відмовляли партії у фінансуванні, то керівництво звернулося до закордонних банків. 23 листопада з'явилася інформація, що Чесько-російський банк (власник росіянин Роман Попов) виділив на проведення виборчої компанії кредит в 9 млн євро. Перша частина в 2 млн євро станом на листопад 2014 року вже надійшла[13]. У листопаді 2014 року Марін Ле Пен підтвердила, що партія отримала кредит в розмірі 9 мільйонів євро від Першого Чесько-Російського банку (ПЧРБ) в Москві для Національного фронту[14][15]. У квітні 2015 року група хакерів опублікувала тексти та електронні листи між Тимуром Прокопенком, членом адміністрації Путіна, і Костянтином Риковим, колишнім депутатом Думи, які мають зв'язки з Францією, що обговорювали фінансову допомогу Росії Національному фронту в обмін на підтримку російської анексії Криму[16].

Висловлювання лідерів[ред. | ред. код]

Марін Ле Пен жорстко висловлювалася з приводу політики Франції щодо імміграції. Європарламент звинуватив її у «підбурюванні до расової ненависті» і позбавив депутатського імунітету[17]. Марін Ле Пен також висловлювала захоплення Путіним та його політикою[18].

«Національний фронт» та Україна[ред. | ред. код]

Національний фронт Ле Пен серед інших ультраправих Євросоюзу є одним із основних союзників і прихильників політики Володимира Путіна в Європі. Марін Ле Пен охарактеризувала президента Росії Володимира Путіна як "захисника християнської спадщини європейської цивілізації"[19]. Національний фронт вважає, що Україну підпорядкували США через українську кризу. Національний фронт засуджує антиросійські настрої в Східній Європі і підпорядкування Західної Європи інтересам НАТО в регіоні[20].

Різні[хто саме?] неонацисти і неофашисти і представники Національного фронту, склали основну частину європейських «спостерігачів» за нелегітимним «референдумом» у Криму і підтримали анексію Криму Росією в 2014 році[21][22].

У квітні 2014 лідер французьких націоналістів Марін Ле Пен публічно заявила про підтримку терористів на Сході України, а в середині травня сказала, що розділяє з Путіним єдині цінності та заявила, що хоче федералізації в Україні[23].

Критика[ред. | ред. код]

Національний фронт і його лідери не раз потрапляли в скандали через звинувачення в антисемітизмі та расизмі. Так, наприклад, в Національному фронті виступали за заборону в школах Франції спеціального меню для учнів-мусульман, а мусульман, які вчиняють намаз на французьких вулицях, порівнювали з німецькими окупантами часів Другої світової.

У травні 2014 міністр фінансів ФРН Вольфганг Шойбле, коментуючи результати виборів в Європарламент, назвав партію «Національний фронт» Марін Ле Пен «фашистською».[24]

Посилання[ред. | ред. код]

  1. а б Nordsieck, Wolfram (2017). France. Parties and Elections in Europe. 
  2. а б Jens Rydgren (2008). France: The Front National, Ethnonationalism and Populism. Twenty-First Century Populism. Link.springer.com. с. 166–180. ISBN 978-1-349-28476-4. doi:10.1057/9780230592100_11. 
  3. а б Depuis 2011, le FN est devenu "protectionniste au sens large". Liberation. 21 квітня 2014. 
  4. а б Taylor, Adam (8 січня 2015). French far-right leader seeks to reintroduce death penalty after Charlie Hebdo attack. The Washington Post. Процитовано 31 березня 2015. 
  5. Davies, 2012, с. 7.
  6. Victory for France's conservatives in local elections. Deutsche Welle. AP, AFP, Reuters. 30 березня 2015. Процитовано 28 лютого 2017. 
  7. Meichtry, Stacy; Bisserbe, Noemie (19 серпня 2015). Le Pen Family Drama Splits France's Far Right National Front Party. Wall Street Journal. Процитовано 28 лютого 2017. 
  8. Erlanger, Steven; de Freytas-Tamura, Kimiko (17 грудня 2016). E.U. Faces Its Next Big Test as France’s Election Looms. New York Times. Процитовано 28 лютого 2017. 
  9. Van, Sonia (29 липня 2011). France – A Guide to Europe's Right-Wing Parties and Extremist Groups. Time. Процитовано 23 лютого 2016. 
  10. The ruthlessly effective rebranding of Europe’s new far right, The Guardian, Sasha Polakow-Suransky, Tuesday 1 November 2016 06.00 GMT
  11. Всеукраїнське об‘єднання «Свобода» та Національний фронт Франції підписали Протокол про співпрацю
  12. Вибори у Франції: Макрон втратив більшість у парламенті. Слово і Діло (українською). 20 червня 2022. Процитовано 26 вересня 2022. 
  13. Французьких ультраправих спонсорує російський банк, 23 листопада 2014 року, УНІАН
  14. Europe is trying to keep Russia from influencing its elections. The Economist. 12 квітня 2017. Процитовано 14 квітня 2017. 
  15. Turchi, Marine (27 листопада 2014). Far-right Front National's Russian loan: '31 mln euros more to follow'. Mediapart. 
  16. Financement du FN : des hackers russes dévoilent des échanges au Kremlin [Financing of the National Front: Russian hackers unveil contacts with the Kremlin]. Le Monde (French). 3 квітня 2015. 
  17. Марін Лі Пен — про проблему мігрантів
  18. Французька націоналістка Ле Пен висловила захоплення Путіним
  19. Lichfield, John (27 листопада 2014). €40m of Russian cash will allow Marine Le Pen's Front National to take advantage of rivals' woes in upcoming regional and presidential elections. The Independent (London). 
  20. [1] [Архівовано 6 липня 2015 у Wayback Machine.]
  21. Анексію Криму підтримали європейські неонацисти та комуністи (документ)
  22. Евронаци: кто на Западе поддерживает Путина(рос.)
  23. Французьким націоналістам хочеться федералізувати Україну
  24. Німецький міністр назвав європейських союзників Путіна фашистами
Davies, Peter (2012). The National Front in France: Ideology, Discourse and Power. Routledge. ISBN 978-1-134-72530-4. 

Джерела[ред. | ред. код]