Соціал-демократична партія Швеції

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Шведська соціал-демократична партія

Sveriges socialdemokratiska arbetareparti
Країна Швеція Швеція
Голова партії Магдалена Андерссон
Ген. секретар Lena Rådström Baastadd
Дата заснування 23 квітня 1889
Штаб-квартира Свеавеґен-68, Стокгольм, Швеція Швеція
Ідеологія соціал-демократія, лівоцентризм
Молодіжна організація Союз шведської
соціал-демократичної молоді
Союзники та блоки Партія зелених, Ліва партія
Членство в міжнародних організаціях САМАК,
Партія європейських соціалістів,
Прогресивний Альянс[en]
Кількість членів  89 010 (2017)
Місць у Риксдагу
100 / 349
Місць у Європарламенті
5 / 20
Офіційний сайт socialdemokraterna.se

Соціал-демократична робітнича партія Швеції, СДРПШ (швед. Sveriges socialdemokratiska arbetareparti, SAP), бере участь у виборах як «Робітнича партія соціал-демократів» (Arbetarepartiet-Socialdemokraterna), яку зазвичай називають соціал-демократами (Socialdemokraterna) є найстаршою і найбільшою політичною партією в Швеції. Партія була заснована 1889 року. Символом партії традиційно є червона троянда.

Партія входить до Прогресивного Альянсу[en], Партії європейських соціалістів [1] та САМАК. Партія була членом Соціалістичного Інтернаціоналу до березня 2017 року. [2] [3]

Історія[ред. | ред. код]

Виникнення соціал-демократичної партії бере початок 1881 року, коли Август Пальм, за спеціальністю швець, повернувся із Німеччини на батьківщину та виступив із публічною промовою «Чого хочуть соціал-демократи?». 1889 року на з'їзді у Стокгольмі, де більшість делегатів були обрані профспілками, було засновано Соціал-демократичну робітничу партію Швеції.

Першим соціал-демократом, якого 1896 року було обрано до риксдагу, був Ялмар Брантінг.

1917 року соціал-демократи вперше беруть участь у роботі коаліційного уряду разом з лібералами. Молодіжне крило покидає партію та засновує комуністичний рух.

Соціал-демократи очолювали боротьбу за загальне виборче право, яка стала успішною 1918 року, коли риксдаг ухвалив законопроєкт про конституційну реформу, яка набула чинності 1920 року.

1920 року Ялмар Брантінг сформував перший соціал-демократичний уряд, у якому більшість місць належала буржуазним партіям.

На виборах 1921 року, які проходять на основі загального виборчого права, яке поширювалося також і на жінок, соціал-демократична партія отримує 39,4 % голосів.

1925 року після смерті Брантінга уряд очолив Рікард Сандлер, а головою партії став Пер Альбін Ханссон. Уряд соціал-демократів пішов у відставку 1926 року.

Після переконливої перемоги на виборах 1932 року Пер Альбін Ханссон сформував уряд. У 1930-і роки провели значні соціальні реформи, як-от страхування з безробіття, покращення пенсійного забезпечення, організація відпусток, стоматологічну допомогу, а також суспільні роботи для боротьби з безробіттям. Під час другої світової війни сформувався уряд на основі широкої коаліції.

1946 року після смерті Пера Альбіна Ханссона його наступником став Таге Ерландер.

1951 року сформувався коаліційний уряд з Селянським союзом (сучасною Партією Ценнтра). У 1950-і роки були виділені асигнування на освіту і науку, житлове будівництво, страхування з хвороби, та після запеклої боротьби, проведення загальнонаціонального референдуму й формування соціал-демократичного уряду — загальне пенсійне забезпечення за вислугою років.

З 1969 року наступником Таге Ерландера на посту керівника партії та прем'єр міністра стає Улоф Пальме. На початку 1970-х років провели реформу трудових відносин, до якої входило прийняття законів про спільне ухвалення рішень, гарантій зайнятості, а також безпеки та охорони здоров'я на робочому місті. Крім того, прийняли законодавчі акти про батьківське страхування, загальну безкоштовну шкільну освіту.

Після виборів 1976 року соціал-демократи опинилися в опозиції після 44-х річного перебування при владі. 1980 року провели референдум по використанню ядерної енергії. Пропозиція лібералів та соціал-демократів поетапної відмови від використання отримала більшість голосів.

Після перемоги на виборах 1982 року Улоф Пальме сформував новий уряд. 1986 року Улофа Пальме вбили, керівником партії і прем'єр-міністром призначений Інгвар Карлссон.

На виборах 1991 року соціал-демократи програли й опинилися в опозиції до 1994 року, коли після виборів вони знову повернули свою владу. 1996 року наступником Інгвара Карлссона став Йоран Перссон.

Після виборів 1998 року соціал-демократи формують більшість разом із Лівою партією та Партією зелених.

7 грудня 2009 року соціал-демократи започаткували політичну та виборчу коаліцію з Партією зелених і Лівою партією, відомою як Червоно-зелені[en]. Коаліція червоно-зелених йшла єдиним списком на парламентських виборах 2010 року, але програли вибори чинній правоцентристській коаліції «Альянс за Швецію». 26 листопада 2010 року Червоно-зелений альянс був розпущений.[4]

З 2006 по 2014 рік SAP програла два терміни поспіль правоцентристському Альянсу через центристські ліберальні настрої тодішнього прем’єр-міністра Фредріка Рейнфельдта, які залучали деяких виборців SAP. В 2010, 2014 і 2018 роках частка голосів SAP різко скоротилася, причому деякі з цих голосів були залучені правопопулістськими[en] Шведськими демократами. [5] [6] [7]

На парламентських виборах у Швеції 2018 року підтримка соціал-демократів виборцями впала до 28,3 відсотка, що є найнижчим рівнем підтримки з 1908 року.

Участь у виборах[ред. | ред. код]

Риксдаг[ред. | ред. код]

Вибори Голоси % Місць +/– Уряд
1896 206 0.1 (#5)
1 / 230
1 Опозиція
1899 313 0.2 (#5)
1 / 230
0 Опозиція
1902 6,321 3.5 (#3)
4 / 230
3 Опозиція
1905 20,677 9.5 (#3)
13 / 230
9 Опозиція
1908 45,155 14.6 (#3)
34 / 230
21 Опозиція
1911 172,196 28.5 (#3)
64 / 230
30 Опозиція
березень
1914
228,712 30.1 (#3)
73 / 230
9 Опозиція
вересень
1914
266,133 36.4 (#2)
87 / 230
14 Опозиція
1917 228,777 31.1 (#1)
87 / 230
1 Коаліція
1920 195,121 29.6 (#1)
75 / 230
11 Опозиція
1921 630,855 36.2 (#1)
93 / 230
18 Уряд меншості (1921–1923)
Опозиція (1923–1924)
1924 725,407 41.1 (#1)
104 / 230
11 Уряд меншості (1924–1926)
Опозиція (1926–1928)
1928 873,931 37.0 (#1)
90 / 230
14 Опозиція
1932 1,040,689 41.7 (#1)
104 / 230
14 Уряд меншості (1932–1936)
Опозиція (1936)
1936 1,338,120 45.9 (#1)
112 / 230
9 Коаліція
1940 1,546,804 53.8 (#1)
134 / 230
22 Коаліція
1944 1,436,571 46.6 (#1)
115 / 230
19 Уряд меншості
1948 1,789,459 46.1 (#1)
112 / 230
3 Уряд меншості
1952 1,729,463 46.1 (#1)
110 / 230
2 Коаліція
1956 1,729,463 44.6 (#1)
106 / 231
4 Коаліція
1958 1,776,667 46.2 (#1)
111 / 231
5 Уряд меншості
1960 2,033,016 47.8 (#1)
114 / 232
3 Уряд меншості
1964 2,006,923 47.3 (#1)
113 / 233
1 Уряд меншості
1968 2,420,242 50.1 (#1)
125 / 233
12 Уряд меншості
1970 2,256,369 45.3 (#1)
163 / 350
38 Уряд меншості
1973 2,247,727 43.6 (#1)
156 / 350
7 Уряд меншості
1976 2,324,603 42.7 (#1)
152 / 349
4 Опозиція
1979 2,356,234 43.2 (#1)
154 / 349
2 Опозиція
1982 2,533,250 45.6 (#1)
166 / 349
12 Уряд меншості
1985 2,487,551 44.7 (#1)
159 / 349
7 Уряд меншості
1988 2,321,826 43.2 (#1)
156 / 349
3 Уряд меншості
1991 2,062,761 37.7 (#1)
138 / 349
18 Опозиція
1994 2,513,905 45.2 (#1)
161 / 349
23 Уряд меншості
1998 1,914,426 36.4 (#1)
131 / 349
30 Уряд меншості
2002 2,113,560 39.9 (#1)
144 / 349
13 Уряд меншості
2006 1,942,625 35.0 (#1)
130 / 349
14 Опозиція
2010 1,827,497 30.7 (#1)
122 / 349
18 Опозиція
2014 1,932,711 31.0 (#1)
113 / 349
1 Коаліція
2018 1,830,386 28.3 (#1)
100 / 349
13 Коаліція (2018–2021)
Уряд меншості (2021–2022)
2022 1,955,972 30.3 (#1)
107 / 349
7 TBD

Європарламент[ред. | ред. код]

Вибори Голосів % Місць +/−
1995 752,817 28.1 (#1)
7 / 22
1999 657,497 26.0 (#1)
6 / 22
1
2004 616,963 24.6 (#1)
5 / 19
1
2009 773,513 24.4 (#1)
5 / 18

6 / 20
  • 0
  • 1
2014 899,074 24.2 (#1)
5 / 20
1
2019 974,589 23.5 (#1)
5 / 20
0

Ідеологія[ред. | ред. код]

Партія прагне сформувати суспільство, яке засноване на ідеалах демократії, рівності всіх людей перед законом, на рівних свободах, у тому числі й на економічній свободі. Мається на увазі, що демократія в односторонньому порядку зможе впливати на стосунки людей, економіку та державу. Водночас значна увага приділяється профспілкам, політкоректності, соціальним програмам.

Голови партії[ред. | ред. код]

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Parties. Party of European Socialists. Архів оригіналу за 3 травня 2013. Процитовано 13 вересня 2014. 
  2. Löfven till styrelsen för ny organisation | Västerbottens-Kuriren. Vk.se. Процитовано 11 липня 2018. 
  3. S nobbar Socialistinternationalen. Di.se. 27 лютого 2017. Процитовано 11 липня 2018. 
  4. Stenberg, Ewa (26 листопада 2010). Det borde bara ha varit vi och S. Dagens Nyheter (швед.). Процитовано 21 січня 2012. 
  5. Kelly, Ben (8 вересня 2018). Sweden Democrats: How a nationalist, anti-immigrant party took root in a liberal Nordic haven. The Independent. 
  6. Ahlander, Johan (7 February 2019). Populist Sweden Democrats ditch 'Swexit' ahead of EU elections. Reuters. 
  7. Orange, Richard (15 листопада 2018). Swedish Moderate-led council to ban halal meat in deal with populists. The Local. 

Джерела[ред. | ред. код]

  • (рос.) Алан Карлсон, «Шведский эксперимент в демографической политике: Гуннар и Альва Мюрдали и межвоенный кризис народонаселения». — М.: ИРИСЭН, Мысль, 2009. — 312 с. — ISBN 978-5-91066-030-8, ISBN 978-5-244-01120-3.

Посилання[ред. | ред. код]