Ґрунти України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Більша частина території України розташована у західній частині Східноєвропейської рівнини, при цьому рівнини займають 95 % території України, а гори — лише 5 % (на заході — Карпатські (4 %), на півдні — Кримські гори (1 %). Завдяки теплому клімату, гарному рельєфу (близько 60 % сільськогосподарських угідь є рівнинними, а ще 35 % мають кут нахилу в діапазоні між 1° та 3°) та наявності великих площ чорнозему (третина світових запасів), в Україні надзвичайно сприятливі умови для сільськогосподарського виробництва. Сільськогосподарські угіддя займають приблизно 60 % всієї території України. Територія України поділена на три природно-кліматичні зони: Полісся, Лісостеп, Степ.

Типи ґрунтів[ред.ред. код]

На території України сформувалися ґрунти різних типів. Їх поширення на рівнинній частині підпорядковане закону широтної зональності, тобто ґрунти змінюються з півночі на південь. Дерново-підзолисті ґрунти розповсюджені здебільшого на Поліссі. Вони сформувалися в умовах надмірного зволоження під сосновими і мішаними лісами. Материнськими породами для них слугують водно-льодовикові піщані відклади У цих ґрунтах невеликий вміст гумусу (до 1,5 %), чітко виражений так званий підзолотистий горизонт, з якого поживні речовини вимиваються вглиб, Тому вони мають низьку родючість. Сірі лісові ґрунти поширені у південній частині Полісся, на заході й Правобережжі України під ділянками широколистих лісів. Вони утворилися на суглинистих породах за умов достатнього зволоження. Вміст гумусу в них також незначний — 3 %, їх природна родючість відносно невисока, але достатня для вирожування багатьох сільськогосподарських культур. Чорноземні ґрунти сформувалися в умовах недостатньої зволоженості під степовою рослинністю. Великий вміст гумусу (до 9 %) та зерниста й грудкувата структура роблять їх найродючішими не тільки в Україні, а й у світі. Гумусний шар у чорноземах має значну потужність — від 40 см до 1 м і більше. Ці ґрунти, що вкривають майже 60 % території України, є її національним багатством. Загалом в Україні зосереджена п'ята частина всіх чорноземів світу. У різних частинах країни поширені різні підтипи чорноземів: у лісостепу — чорноземи опідзолені і чорноземи типові, у північній смузі степу — чорноземи звичайні, у середній смузі степу — чорноземи південні. Різноманітність підтипів і їхні властивості зумовлені різною зволоженістю території. На сухих степових ділянках в умовах недостатнього зволоження і бідної рослинності утворились каштанові ґрунти. Вони мають незначний вміст гумусу — 3 %, але досить потужний гумусовий горизонт — до 55 см. Для отримання високих врожаїв сільськогосподарських культур ці ґрунти потребують додаткового зволоження. Крім основних зональних типів ґрунтів на рівнинній частині України на Поліссі сформувалися болотні ґрунти й торфово-болотні, а в долинах річок — лучні й Лучно-болотні. У лісостепу і степу окремими невеликими плямами поширені солонці — малородючі ґрунти, в яких простежується горизонт із значним умістом солей. У південних степах утворилися солончаки — неродючі ґрунти, що мають підвищений вміст солей по всій своїй товщі. Для вирощування рослин такі ґрунти потребують промивання і гіпсування. Внаслідок інтенсивного промивання водою солонці в замкнутих зниженнях рельєфу перетворюються на Солоді, в яких засолений шар зникає, зате з'являються глейові горизонти

Створено на основі ґрунтової карти-схеми агроґрунтового районування УРСР

Ґрунти Полісся[ред.ред. код]

Профіль підзолистого ґрунту

Для Полісся характерна наявність лісової та болотної рослинності. Кількість опадів за рік (550—650 мм) тут перевищує кількість випаруваної з поверхні вологи. Це зумовлює промивний тип водного режиму, призводить до заболочування понижених ділянок, утворення болотних ґрунтів. Цьому сприяє також високий рівень залягання ґрунтових вод. Ґрунтоутворюючі породи мають переважно легкий механічний склад і представлені піщаними та супіщаними льодовиковими і водно-льодовиковими відкладами. Зрідка, переважно у західних районах, у місцях виходу на поверхню масивно-кристалічних порід трапляються крейдяно-мергельні відклади та невеликі острівки лесових. Основними типами ґрунтів в Поліссі (>60 %) є дерново-підзолисті ґрунти із різним ступенем опідзолення, оглеєння та механічним складом. Вони утворились під хвойними та мішаними лісами з трав'янистою рослинністю, що сприяло формуванню таких ґрунтових горизонтів: гумусо-елювіального (18-25 см), елювіального та ілювіального. Вміст гумусу в орному шарі цих ґрунтів досить низький і коливається в межах від 0,7-1,0 % у піщаних і супіщаних до 1,5-2,0 % у суглинкових відмінах. Вони ущільнені (1,40-1,55г/см3), запасають мало вологи, мають високу водо- і повітропроникність, низьку ємність вбирання та містять недостатньо основ та пожнивних речовин, реакція ґрунтового розчину в них кисла — рН 4,2-5,2. Домінують торф'яно-підзолисті ґрунти, які займають близько 75 % території Полісся. На базі продуктів елювіогенези крейдяного мергелю сформувалися дерново-карбонатні ґрунти[1].

В наш час на процес ґрунтоутворення вплинула діяльність людини. Вирубка лісів та розорювання великих площ та осушення боліт зумовило зниження рівня ґрунтових вод, збільшення надходження в ґрунт органічних речовин з коренями трав'янистих рослин, що призвело до посилення дернового процесу ґрунтоутворення.

Сірі опідзолені ґрунти

Ґрунти Лісостепу[ред.ред. код]

Для Лісостепу характерна менша кількість опадів у порівнянні з Поліссям (450—550 мм). Крім того тут вища середньорічна температура повітря. Лісистість території незначна — близько 12 %. Територія являє собою підвищену рівнину з добре розвинутим давнім водно-ерозійним рельєфом. Основні ґрунтоутворюючі породи — леси і лесоподібні суглинки, вони містять до 15 % СаСО3, пористі і тому здатні накопичувати вологу. Кальцій лесів сприяє закріпленню в ґрунтах органічних речовин (гумусу) та створенню агрономічно-цінних структурних окремостей (структура ґрунту). Для Лісостепу характерні два типи ґрунтів. По-перше це різноманітні чорноземи (типові, опідзолені, вилугувані та реградовані), вони утворились під трав'янистою рослинністю. По-друге — сірі опідзолені ґрунти (світло-сірі, сірі та темно-сірі), що утворились під лісовою рослинністю. Найплодючішими є типові чорноземи, які мають найвищий вміст гумусу 4-6 % та слабко кислу або нейтральну реакцію ґрунтового розчину.

Ґрунти Степу[ред.ред. код]

Чорнозем

Для Степу характерний рівнинний рельєф, трав'яниста рослинність та перевага кількості вологи, яка випаровується, над кількістю опадів. Кількість опадів становить 350—450 мм. Коефіцієнт зволоження на півдні зони становить 0,8, на півночі — 1,3. Неоднорідність умов зволоження зумовила відмінності рослинного покриву. На півночі знаходяться найпродуктивніші різнотравно-типчаково-ковильні степи, вони змінюються типчаково-ковильними, на півдні переважають найбідніші полинно-типчакові асоціації. Відповідно до трав'яних асоціацій формуються різні ґрунти: під різнотравно-типчаково-ковильними степами — чорноземи звичайні; під типчаково-ковильними — чорноземи південні; під полинно-типчаковими — каштанові чорноземи. У південній частині часто бувають пилові бурі та суховії. Основними ґрунтоутворюючими породами є леси та лесовидні суглинки важко-суглинкового і глинистого механічного складу. У південній частині ґрунтоутворюючі лесовидні породи бувають засоленими, внаслідок чого утворюються чорноземи з неводостійкою і здатною до руйнування структурою.

Засолені і солонцюваті ґрунти[ред.ред. код]

В Україні засолені і солонцюваті ґрунти поширені на площі близько 4 млн га, в основному в Середньому Придніпров'ї та південному степу[2]. Україна є колискою дослідної справи по меліорації солонців, враховуючи, що найперші досліди були закладені К. К. Гедройцем на Носівській дослідній станції (Чернігівська область), а досліди в Середньому Придніпров'ї, проведені О. М. Можейком, О. М. Грінченком і Г. М. Самбуром залишаються фактично найтривалішими[2].

Ґрунти гірських районів[ред.ред. код]

У горах так само сформувалися ґрунти різних типів, які змінюються відповідно до закону вертикальної поясності — від підніжжя до вершин.

Ґрунти Українських Карпат[ред.ред. код]

В Українських Карпатах найбільші площі займають буроземи. Біля підніжжя гір у Передкарпатті поширені дерново-підзолисті ґрунти, а на Закарпатті — різновиди буроземново-підзолистих ґрунтів. Під лісами до висоти майже 1 500 м над рівнем моря утворилися малопотужні, щебенисті бурі гірсько-лісові ґрунти. Вище, на безлісих схилах, полонинах та інших вершинах гір поширені гірсько-лучні ґрунти.

Ґрунти Кримських гір[ред.ред. код]

У Кримських горах у передгірних районах та на північних схилах до висоти 450 м Кримських гір поширені гірсько-лісостепові ґрунти — дерново-карбонатні та сірі, сформовані під чагарниковою і трав'яною рослинністю. Також до основних ґрунтів Гірського Криму належать бурі гірсько-лісові, що поширені до висоти 850 м під буковими, дубовими і мішаними лісами. На яйлах з лучною рослинністю панують гірсько-лучні чорноземовидні ґрунти. На Південному березі Криму, де клімат має риси субтропічного з достатнім зволоженням переважають коричневі і червоно-коричневі ґрунти. Вони доволі родючі: вміст гумусу становить 4 %.

Сучасний стан ґрунтів України[ред.ред. код]

Україна має дуже великі площі чорноземів, які є найродючішими ґрунтами у світі. Але майже в усіх регіонах з року в рік в них зменшується частка гумусу — основної речовини, яка забезпечує родючість ґрунту. Цей процес відбувається внаслідок екстенсивного ведення сільського господарства, при якому порушилося співвідношення площ ріллі, природних кормових угідь, лісових та водних ресурсів, в результаті чого відбувається інтенсивний розвиток ерозійних процесів, при якому гумус вимивається з верхнього шару ґрунту. Крім водної ерозії ґрунту має місце і вітрова. Внаслідок механічної обробки чорнозем, який зазвичай має зернисту структуру, перетворюється на пил, який виноситься з полів східними сухими вітрами. Великої шкоди завдала також надлишкова меліорація, яка сприяла закисленню та засоленню, а також підтопленню великих площ ґрунтів. Загальні втрати родючих ґрунтів щорічно складають мільйони тон. Крім того, 3,7 млн га землі знаходиться в зоні дії аварії на Чорнобильській АЕС.

Земля в культурі[ред.ред. код]

Споконвіку український народ із глибокою повагою ставився до землі, звертаючись до неї як до матері й годувальниці. Українці клялися землею, землею бажали добра і так само землею проклинали своїх ворогів.[3] До наших днів серед українців досить поширене стародавнє добре побажання:

« Щоб ти ся мав, як свята земля!  »

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кирильчук А. А. Дерново-карбонатні ґрунти (рендзини) Малого Полісся. Автореф. дис… канд. геогр. наук. — Львів, 2001.
  2. а б Новикова A. B. Исследования засоленных и солонцовых почв: генезис, мелиорация, экология. Избранные труды.— X.: КП «Друкарня 13», 2009. — 720 с.
  3. Чугуєнко М. В. Моя Україна. Ілюстрована енциклопедія для дітей. — Харків: Веста: Видавництво «Ранок», 2006. — 128 с. іл.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]