Рельєф України

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Україна, фізична карта
Український степ улітку. Центральні, південні і східні частини країни.
Балабанівська балка. Харківська область.

Рельє́ф Украї́ни здебільшого рівнинний, оскільки 95 % її території займають рівнини і лише 5 % — гори. Серед рівнин 70 % займають низовини, 25 % — височини.

Загальна характеристика[ред. | ред. код]

Більша частина території України належить до південно-західної окраїни Східно-Європейської рівнини та має рівнинний рельєф; тільки на півдні височать Кримські гори, а на заході — Карпати. Східно-Європейська рівнина в межах України складається з височинних і низинних ділянок, що збігаються відповідно з підняттями й опусканнями кристалічного фундаменту платформи. Серед перших найзначніші Волинська височина, Подільська височина, що простягаються з північного заходу на південний схід від верхньої течії річки Західний Буг і лівих допливів верхів'я Дністра до долини Південного Бугу. На правобережжі Дніпра розташована Придніпровська височина (висота до 323 м). У південно-східній частині країни є невелика Приазовська височина (максимальна висота 324 м — гора Бельмак-Могила). З північного сходу до неї примикає Донецький кряж (найбільша висота 367 м — гора Могила Мечетна), на території якого часто трапляються терикони, кар'єри й інші антропогенні форми рельєфу. На північному сході у межі України заходять відроги Середньоруської височини.

Північ[ред. | ред. код]

Північну частину України займає південь Поліської низовини з висотами 150—200 м; її рівнинна (місцями ускладнена моренно-горбкуватими, еоловими формами рельєфу й карстом) поверхня складена древніми флювіогляціальними й алювіальними відкладами.

На південному сході Поліська низовина поступово переходить у Придніпровську низовину, що простирається по лівобережжю Дніпра в його середній течії. У західній частині низовини добре виражені заплавна й надзаплавна тераси Дніпра; східна частина є рівнинною, розчленованою ярами, балками й асиметричними долинами лівих допливів Дніпра.

Південь[ред. | ред. код]

Південна частина України зайнята Причорноморською низовиною, злегка похилою на півдні з широкими долинами й плоскими вододілами з подами і степовими блюдцями, що утворилися в результаті суфозії у лесових породах.

Низинні простори Північного Криму, що є продовженням Причорноморської низовини (за винятком Керченського півострова, що відрізняється горбкуватим рельєфом і наявністю грязьових вулканів), на півдні переміняються Кримськими горами (найвища — Південна, або Головна Кримська гряда з вершиною Роман-Кош — 1545 м). Для рельєфу Кримських гір характерні вирівняні поверхні (яйли) із широким розвитком карстових форм.

Захід[ред. | ред. код]

На заході України розташовані найбільш високі гори в країні — Українські Карпати, що представляють звужену (до 60—100 км) і знижену частину Східних Карпат та складаються з ряду паралельних хребтів, витягнутих із північного заходу на півдненному сході на 270 км (найвища вершина — гора Говерла, 2061 м). У південно-західних передгір'їв Українських Карпат простирається алювіальна Закарпатська низовина (висота 100—120 м).

Схід[ред. | ред. код]

На північному сході у межі України заходять відроги Середньоруської височини. Для височин України характерно глибоке й густе розчленовування поверхні долинною і ярово-балковою мережею. На Сході України яруги і балки сильніше розвинені, ніж на інших українських землях; їх густота становить 1—2 км на 1 км², а яружне розчленування доходить до 10—30 % площі (найбільше в південно-східній частині між Осколом і Доном з Хопром). Обезліснення і розорання степів вплинули на зростання балок.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

Рекомендована література[ред. | ред. код]

  • Стецюк В. В. (ред.) Рельєф України. Навчальний посібник. — К.: Видавничий дім «Слово», 2010. — 688 с.
  • Рослый И.М. (ред.) Геоморфология Украинской ССР. К.: Вища школа, 1990. - 287 с.
  • Бондарчук В.Г. Геоморфологія УРСР. — Х.: Радянська школа, 1949. — 246 с.