Енергетична політика Європейського Союзу
| Європейський Союз |
 Це одна із статей, що входять до серії: |
|
|
|
Внутрішня політика
|
 |
Європейський Союз (1993) розвинений з Європейської спільноти з вугілля і сталі (ЄОВС, 1951), Європейської економічної спільноти (ЄЕС, 1957) та Європейської спільноти з атомної енергії (Євратом, 1957). Незважаючи на об'єднання частини виробництва і розподілу електроенергії (вугілля та атомної), у них не було протягом десятиліть узгодженого підходу до енергетичної політики. Це почало змінюватися поступово лише з 1996 року[1]. Концепція впровадження обов'язкової та всеохоплюючої європейської енергетичної політики була затверджена Європейською радою 27 жовтня 2005 року в Гемптон Корті. У вересні 2007 року Європейська комісія представила перші конкретні законодавчі пропозиції.
Енергетична стратегія Євросоюзу визначається законами, актами, угодами і директивами, встановленими Комісією, Радою і Парламентом Європейського союзу і ратифікована окремими державами - членами.
Спеціальний відділ Генерального директорату Європейської комісії, DG ENER, має справу з енергетичною стратегією з точки зору енергетичної політики, внутрішнього ринку, поновлюваних джерел, розвитку, ефективності та ядерної безпеки.
Цілі
Європа 2020
Європейська комісія в 2010 році поставила цілі Європейського союзу щодо скорочення зміни клімату та сталого розвитку енергетики, які спрямовані на скорочення викидів парникових газів на 20% від всіх первинних джерел енергії порівняно з 1990 роком, отримання 20% потреби в енергії з поновлюваних джерел, підвищення на 20% ефективності використання енергії (20-20-20).
TEN-E
Можливі цілі енергетичної політики для Європи були розроблені в зелених книгах Комісії Європейської стратегії. У 2006 році Комітет переглянув головні принципи щодо інтеграції Транс’європейських мереж[2]. Метою став розвиток внутрішнього ринку електроенергії та газу, що гарантує безпеку поставок, солідарність між членами Європейського союзу, а також розробка і підключення поновлюваних джерел енергії, підвищення надійності і розвиток більш стійкого, ефективного енергетичного балансу для безпеки і конкурентоспроможності енергопостачання.
Енергетична інфраструктура
Євросоюз прагне створити стратегічні мережі виробництва для передачі та зберігання енергії, інтегровані в енергетичний ринок, а також впроваджувати комплексний підхід до боротьби зі зміною клімату для досягнення мети Європа 2020.
19 жовтня 2011, Європейська Комісія схвалила головні принципи для регулювання інфраструктури транс'європейських енергетичних мереж, визначено 12 пріоритетних коридорів для транспортування електроенергії, газу та нафти[3]
Пріоритет
Пріоритетні напрями діяльності орієнтовані на вирішення проблем вузьких місць, зокрема транскордонних заторів і відсутніх ланок.
Примітки
- ↑ Попередня робота в галузі енергетичної політики та законодавства в галузі енергетики, зокрема поновлюваних джерел енергії датується 1983 роком. Див, наприклад: : Rat der Gemeinschaft, Entschließung über eine Orientierung der Gemeinschaft für die Weiterentwicklung der neuen und erneuerbaren Energiequellen, ABl. C 316 v. 9. Dezember 1986, S. 1-2
- ↑ Керівництво транс-європейських мереж в енергетичному секторі (італ.)
- ↑ Пріоритети Енергетичної інфраструктури до 2020 року та потім (англ.)
 |  | ||