Тірідат III

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Тірідат III

Час на посаді:
35 — 36
ПопередникАртабан III
НаступникАртабан III


Тірідат IIIцар Парфії в 35-36 роках.

Тірідат був онуком царя Фраата IV і майже все життя прожив заручником в Римі.

Римська авантюра по захопленню влади в Парфії[ред. | ред. код]

У 35 імператор Тиберій направив його на Схід як претендента на парфянський престол.

Намісник Сирії Луцій Вітеллій (батько майбутнього імператора Вітеллія), якому була доручена ця операція, зв'язався з незадоволеною парфянською знаттю та інспірував заколот. Вельможі Сіннак та Абдагез скинули царя Артабана III, після чого Тірідат у супроводі Вітеллія, легіонів та союзних військ рушив до Євфрату. Через річку навели наплавний міст, і претендент вступив в Межиріччя. Воєначальник Орноспад, у минулому римський громадянин та соратник Тіберія з придушення іллірійського повстання, привів Тірідату кілька тисяч вершників. Потім до нього приєдналися Сіннак та Абдагез з військами та царською скарбницею[1]. Орноспад був призначений сатрапом Месопотамії[2].

Потім Вітеллій повернувся в Сирію, а Тірідат взяв під контроль грецькі міста Месопотамії та кілька парфянських, після чого був коронований в Ктесифоні. У Селевкії прихильники Тірідата очолили міську раду, а саме місто отримало автономію[3]. Потребуючи грошей, Тірідат, замість того, щоб рушити на схід і підпорядкувати тамтешніх сатрапів, обложив фортецю, де Артабан вкрив свій гарем та скарби. Це дозволило частині знаті, невдоволеної римським ставлеником, і тим, що влада опинилася в руках угрупування Абдагеза, організувати опір. Посланці двох наймогутніших сатрапів, Фраата[4] та Гієрона, розшукали Артабана в Гірканії, де «покритий брудом, обірваний, він здобував собі прожиток луком та стрілами»[5]. Зібравши військо з дахів та саків, Артабан підступив до Селевкії. Тірідат розгубився; одні радили негайно виступити проти ворогів, поки «недавні зрадники та вороги Артабана, які тепер знову підтримують його, ще недостатньо зміцнилися в бажанні коритися йому», але Абдагез переконав царя відступити в Месопотамію і там дочекатися підходу римських та вірменських військ[6].

Відступ швидко перетворився на втечу, оскільки війська визнали його проявом слабкості. Першими царя покинули араби, потім розбіглися всі інші, і Тірідат повернувся в Сирію лише з небагатьма супутниками[7]. Артабан повернув собі владу, а в наступному році уклав мир з римлянами.

Примітки[ред. | ред. код]

  1. Тацит. Анналы. VI. 32, 36—37
  2. Дивбойз, с. 146
  3. Тацит. Анналы. VI. 37, 41—42
  4. Можливо, сатрапа Сузіани (Дівбойз, с. 146) (рос.)
  5. Тацит. Анналы. VI. 43
  6. Тацит. Анналы. VI. 32, 43—44 (рос.)
  7. Тацит. Анналы. VI. 44 (рос.)

Література[ред. | ред. код]

  • Дібвойз Н. К. Політична історія Парфії. — СПб.: Філологічний факультет СПбДУ, 2008. — ISBN 978-5-8465-0638-1