Артабан III

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Артабан III
Артабан III

Час на посаді:
12 — 38

Народився 1 століття до н. е.
Помер 38

Commons-logo.svg Медіафайли у Вікісховищі

Артабан III (?-38, Парфія) — цар Парфії з династії Аршакідів. Був сином принцеси з роду Аршакідів, що проживали на сході Парфії, в середовищі кочівників дахів. У 8 році був царем Атропатени.

Прихід до влади[ред.ред. код]

Проголошений царем парфянською знаттю, яка повстала у 9 році після воцаріння Вонона I, сина Фраата IV, вихованого в Римі та який цінував римські манери та культуру, що виявилося неприйнятним для частини знаті та простого населення. Того ж року зазнав поразки від Вонона, відступивши до гірських районів. У 10 році виступив проти Вонона I, якого переміг. У 11 році зайняв Ктесіфон, а у 12 році остаточно вигнав суперечника з Месоптотамії. Після цього Артабана оголошено царем під ім'ям Артабана II. У 14 році виступив проти Вонона, який став царем Великої Вірменії. У 15 році змусив того зректися влади. У 18 році на прохання парфянського царя римський намісник Германік перевів Вонона з Антіохії до Помпейополіса у Кілікії.

Під час свого володарювання зумів відновити контроль центральної влади над усіма сатрапіями. Для зміцнення свого становища переселив дружнє плем'я мандеїв до Месопотамії. Водночас намагався дотримуватися мирних стосунків з Римською імперією. Після смерті Артаксія III, царя Вірменії, поставив на трон цієї держави свого сина Аршака[1]. Водночас став вимагати від імператора Тиберія скарби, що залишив колишній цар Вонон I.

У 35 році римський імператор Тиберій спрямував Луція Вітеллія, проконсула Сирії, з принцом Тірідатом, онуком Фраата IV, щоб поставити його на трон Парфії. Водночас укладено союз з Фарсманом, царем Іберії, щодо підтримки брата останнього Мітрідата на трон Вірменії. Сина Артабана III, Аршака, було підступно вбито й цар Іберії зайняв Вірменію. Тоді Артабан III відправив іншого сина Орода для захоплення Вірменії. В цей час сам парфянський цар був змушений придушити повстання у Селевкії-на-Тигрі, тому син Ород був змушений діяти самостійно, проте зазнав поразки.

У 36 році Артабан III рушив зі значними силами. На противагу цьому алани, союзники римлян, атакували землі Парфії, а проконсул Луцій Вітеллій рушив до Месопотамії. В цих обставинах Артабан виявив нерішучість, що призвело до падіння престижу та переходу його військо на бік Тірідата. Сам Артабан із загоном найманців втік до східних сатрапій. Тірідат без зусиль перебрав владу, ставши царем Парфії. Втім вже незабаром Артабан III привернув на свій бік більшу частину знаті й наприкінці року відвоював усі володіння, а Тірідат втік до Сирії. Зрештою було укладено мир, за яким парф'янський цар відмовився від Вірменії та відправив до Риму свого сина Дарія як заручника.

У 37 році проти Артабана III повстала знать, в результаті чого він втік до свого васала Ізата II, царя Адіабени. Але доволі швидко повернувся на трон Парфії, втім 38 року помер.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Tac. Ann. VI. 31.

Джерела[ред.ред. код]

  • Tac. Ann. VI. 33, 35-37
  • Drower E. S. The Mandacans of Iraq and Iran. Oxford, 1937. P. 6 ff.

Див. також[ред.ред. код]