Історія Болгарії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

Назва країни — Болгарія — походить від болгар, войовничих тюркомовних кочівників з Центральної Азії, що змішалися зі слов'янськими племенами придунайських рівнин в VII — VIII століттях. Територія Болгарії була заселена ще в далеку давнину.

Давні часи[ред.ред. код]

Територія сучасної Болгарії була заселена ще у кам'яному віці. У бронзовому віці там жили фракійські племена, у 11-6 ст. до н. е. тут існувала фракійська держава. У 1 ст. до н. е. цей регіон був завойований римлянами, фракійці поступово романізувалися. Після поділу Римської імперії територія Болгарії залишилася за Візантією.

Середньовіччя[ред.ред. код]

З першої половини VII ст. на південь від Дунаю поселилися племена слов'ян. Разом з протоболгарами слов'янські племена в 681 році створили державу Болгарію, яка займала територію сучасної Північної Болгарії. На чолі держави став хан Аспарух, а її столицею — місто Пліска.

803–814 — хан Крум створює закони, завойовує Сердику (Софію), доходить до Цареграда.

Болгарська імперія. 927

Протягом 9-10 століть Болгарія значно розширила свої кордони, зміцнила військовий і політичний авторитет в Європі. Після створення Кирилом та Мефодієм слов'янської писемності та літератури (855 р.) Болгарія перетворилась в перший слов'янський культурний центр.

852–889 — правління князя Бориса I, хрестить усіх болгар (865) і приймає учнів Кирила і Мефодія. Прийняття християнства як офіційної релігії відіграло важливу роль у завершенні процесу створення болгарської народності.

893–927 — править цар Симеон I, «Золоте століття» Болгарської культури.

1331–1371 — править цар Іван-Олександр — розквіт Болгарської культури і поділяє Болгарію на Тирновську і Видинську.

1393 — турки завойовують Тирново.

1396 — турки завойовують Видин, Болгарія потрапляє під їхню владу. Протягом п'яти століть болгарський народ зазнавав жорстокої феодальної експлуатації, був позбавлений будь-яких політичних прав.

Новий час[ред.ред. код]

1762 — відродженець-монах Паїсій Хилендарський пише «Історію Слов'яноболгарську» — початок Болгарського відродження.

1868–1873 — апостол болгарської волі Васил Левскі створює внутрішню революційну організацію Болгарії (за указом турецького султана повішений 19 лютого 1873 у Софії).

1876 — Квітневе повстання придушено масовими репресіями.

1877–1878 — російсько-турецька визвольна війна. 3 березня 1878 — підписання Сан-Стефанського мирного договору, відповідно до якого Болгарія одержує незалежність.

1879 — установчі збори голосують за Тирновську конституцію і вибирає князем Александра Батенберга (роки правління — 1879–1886).

1887 — князем обраний Фердинанд Сакс-Кобург-Готський (роки правління — 1887–1918).

XX століття[ред.ред. код]

Фізична карта Болгарії. 1915

1908 — проголошення Болгарії незалежним царством. Після першої та другої Балканських воєн (1912–1913 рр.), а згодом першої світової війни Болгарія втратила частину своїх територій (Північна Добруджа відійшла до Румунії, Македонія — до Греції, частково до Сербії, пізніше — до Югославії).

1918 — відмова від престолу царя Фердинанда на користь Бориса ІІІ і його втеча до Німеччини.

1919 — 27 листопада мирний договір[1] між країнами Антанти і Болгарією підписано в передмісті Парижа Нейі-сюр-Сен. За його умовами Болгарія втрачала близько 11 000 квадратних кілометрів. До Югославії відійшли чотири прикордонних округу з містами Царіброд, Струмица та ін Південна Добруджа повернулася до складу Румунії. Західна Фракія передавалася Греції, в результаті чого Болгарія втратила вихід до Егейського моря.

1923 — спроба здійснення революції комуністами. Болгарські реакціонери вирішили скористатися суперечками уряду з комуністами і 9 червня вчинили державний переворот при підтримці італійських фашистів та болгарського царя Бориса ІІІ, що перебував в еміграції. Царя було повернено на престол, і новий профашистський уряд сформував О. Цанков[2]. По країні прокотилася хвиля арештів і репресій, що знаменувала собою встановлення фашистського режиму в Болгарії.

1925 — 16 квітня, під час урочистостей у соборі Свята Неділя у Софії Воєнна організація Болгарської комуністичної партії організувала вибух, який призвів до загибелі великого числа віруючих.

1934 — Болгарія відмовилась увійти до Балканської Антанти (Румунія, Греція, Югославія, Туреччина), яка була створена Францією для забезпечення політичного становища на Балканах. До кінця 30-х років у Болгарії всановилася монархо-фашистська диктатура. Правлячі кола на чолі з Борисом ІІІ стали на шлях повного підпорядкування фашистській Німеччині.

1938 — за підтримкою Німеччини Болгарія уклала в Солоніках угоди з балканськими країнами, які відміняли умови Ньойїського договору про обмеження збройних сил у Болгарії.

1944 — англо-американські війська нападають на Софію, радянська армія входить у Болгарію 8 вересня, зроблено переворот (9 вересня) — Болгарія включається у війну проти Німеччини.

1947 — підписано мирний договір між Болгарією і державами-переможцями, опозицію ліквідовано, прийнята нова конституція, починається радянизація країни і тоталітарне керування.

1989 — початок демократизації Болгарії, прийнята нова конституція.

1991 — Болгарія стає членом Ради Європи.

1995 — одержує статус асоційованого члена Європейського Союзу.

1997 — Болгарія офіційно заявляє свою кандидатуру в членство в НАТО.

1999 — Болгарія одержує запрошення на переговори щодо питання приєднання до Європейського Союзу.

XXI століття[ред.ред. код]

2005 — Вступ Болгарії до НАТО.

1 січня 2007 — Вступ Болгарії до ЄС.

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]