Історія Норвегії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук

IV ст. — поява на території Норвегії германських племен. З 400 року н.е. кількість населення збільшилася за рахунок мігрантів з півдня, які прокладали «шлях на північ» (nordwegr, звідси й назва країни — Норвегія). У цей час, з метою самозахисту, були створені перші крихітні королівства. Зокрема, Інглінги, гілка першого шведського королівського роду, заснували одну з найдревніших феодальних держав на захід від Осло-фіорду

Середньовіччя[ред.ред. код]

VIII — XI ст. — «епоха вікінгів» — завойовницькі і грабіжницькі походи в країни Європи. Протягом двох наступних століть норвезькі вікінги активно займалися грабунком чужих земель. Вони завоювали володіння в Ірландії, Шотландія, північно-східній Англії і північній Франції, а також колонізували Фарерські острови, Ісландію та Ґренландію. Опинившись в іноземних країнах, вікінги оселялись там і розгортали торгівлю. В самій Норвегії ще до утворення міст (вони виникли лише в XI ст.) на узбережжях фіордів з'явилися ринки.

X ст. — утворення Норвезького королівства на чолі з Гаральдом Прекрасноволосим.

Олафу (Олаву) II (близько 1016-1028 рр.), нащадкові Гаральда, вдалось на короткий час об'єднати Норвегію і запровадити християнство. Його було вбито у битві біля Стіклестада в 1030 р. бунтівними вождями (хевдінгами), які уклали союз із Данією. Після смерті, Олафа було майже відразу зараховано до лику святих і канонізовано в 1154 р. На його честь споруджено кафедральний собор у Тронгеймі, і після нетривалого періоду датського правління (1028-1035 рр.) його сім'ї було повернуто трон.

Першими християнськими місіонерами в Норвегії були переважно англійці; настоятелі англійських монастирів стали володарями великих маєтків. Тільки прикраси нових дерев'яних церков (дракони та інші язичницькі символи) нагадували про епоху вікінгів. Харальд Суворий був останнім норвезьким королем, який претендував на владу в Англії (де він загинув у 1066 р.), а його онук Маґнус III Голоногий був останнім королем, який претендував на владу в Ірландії. У 1170 р., згідно з указом Папи, було створено архієпископство у Тронгеймі з п'ятьма вікарними єпископствами у Норвегії і шістьма — на західних островах, в Ісландії і Ґренландії. Норвегія стала духовним центром обширної території у Північній Атлантиці.

Під час тривалого правління Хокона IV (1217-1263 рр.) громадянські війни стихли, і Норвегія вступила в нетривалу «епоху розквіту». У цей час завершилося створення централізованого управління країною: було засновано королівську раду, король призначав регіональних губернаторів і судових чиновників. Хоча регіональні законодавчі збори (ting) ще зберігались, у 1274 р. було ухвалено національний звід законів. Владу норвезького короля вперше визнали Ісландія і Гренландія, вона міцніше утвердилася на Фарерських, Шетландських і Оркнейських островах. Інші норвезькі володіння в Шотландії були формально повернуті в 1266 р. шотландському королю. У цей час процвітала морська торгівля, і Хокон IV, резиденція якого знаходилась у центрі торгівлі — Бергені, підписав перший з відомих торговельних договорів з королем Англії.

ХІІІ століття було останнім періодом незалежності і величі в ранній історії Норвегії.

1262 — 1264 р. — норвежці завоювали Ісландію.

1319 р. — укладена особиста унія зі Швецією.

1380 р. — аналогічна унія підписана з Данією.

1397 р. — Кальмарська унія, що об'єднала три скандинавських королівства під егідою Данії.

1537 р. — Норвегія втратила самостійність і стала провінцією Данії.

Новий час[ред.ред. код]

1814 р. — Данія передала Норвегію шведам «у повну власність».

XX століття[ред.ред. код]

1905 р. — розірвання унії зі Швецією й утворення самостійного Норвезького королівства.

1914 — 1918 р. — в І світовій війні Норвегія дотримувала нейтралітету.

1940 — 1945 р. — у ході ІІ світової війни країна була окупована німецькими військами.

1949 р. — вступ Норвегії в НАТО, до Північної Ради в 1952, ЄС в 1972, але вийшла після референдуму. У 1988 Гру Харлем Брундланд була нагороджена премією Третього світу. У 1991 король Олаф V помер, йому успадковував його син Харальд V. У 1982 Норвегія ігнорувала заборону на китовий промисел. На референдумі 28 листопада 1994 норвежці знову відмовилися приєднатися до ЄС, однак Норвегія залишається активним членом європейских організацій (ЄЕС, Шенгенські домовленності та ін.).

Див. також[ред.ред. код]

Карти Норвегії, різні дати[ред.ред. код]