Історія Криму

Південний берег Криму.

Крим — півострів на півдні України в межах Автономної Республіки Крим, омивається водами Чорного та Азовського морів. З огляду на своє географічне розміщення, місцеві землі були одними з перших на території України зон розселення людини.

Найдавніші часи

Скіфські воїни зображені на кубку з електрума, знайденому в кургані Куль-Оба поблизу Керчі

Мавзолей царя Скілура в Неаполі Скіфському поблизу сучасного Сімферополя

Найдавніші археологічні знахідки датуються епохою середнього палеоліту (близько 100 тис. років тому) і виявлені у печерах Кіїк-Коба та інших. Вони є найдавнішою пам'яткою неандертальського поселення на території України.

Першим відомим за назвою населенням Криму були кімерійці (XII століття до н. е.), згадувані в античних джерелах Ассирії. Це були скотарські племена іранського походження. Перебування їх у Криму підтверджується стародавніми і середньовічними істориками, а також топонімами східної частини Криму: Кімерійські переправи, Кімерік. У середині VII століття до н. е. частина кімерійців була відтіснена скіфами зі степової смуги в передгір'я і гори Криму, де вони утворили компактні поселення.

В 1 тисячолітті до н.е. у передгірному і гірському Криму, а також на південному узбережжі, мешкали таври. Від таврів походить стародавня назва гірської і прибережної частини Криму: Таврика, Таврія, Таврида. До наших днів збереглися і були досліджені залишки укріплених сховищ і житлових споруд таврів, їх кромлехи (кільцеподібні огорожі з вертикально поставлених каменів) і таврські гробниці — кам'яні скрині.

Новий етап історії Таврики починається з захоплення Криму скіфами. Цей період характеризується якісними змінами у складі самого населення. Дані археології свідчать, що після цього основу населення північно-західного Криму складали народності, що прийшли з Придніпров'я. До кінця III століття до н. е. держава скіфів значно скоротилася під натиском сарматів. Скіфи були вимушені перенести свою столицю на річку Салгір (поблизу сучасного Сімферополя), де виник Неаполь Скіфський, або грецькою Неаполіс.

Скіфська держава в Криму існувала до другої половини III століття н. е. і була знищена готами, які з'явилися тут (за переказами, зі Скандинавії) приблизно на початку III століття. Вони встановили своє панування над степовими районами та навіть над деякими приморськими містами. Перебування в кримських степах готів продовжувалося порівняно недовго. Під могутнім натиском гунів у IV столітті н. е. вони були вимушені піти в гористі місця Криму, де поступово змішалися з нащадками скіфів, а їхня маленька держава проіснувала до XV століття. Таким чином гуни знищили Скіфське та Боспорське царства. До історичних пам'ятників того періоду відносяться печерні міста, розташовані в Бахчисарайському районі і в зоні Севастополя.

Грецькі колонії у Криму

Детальніші відомості з цієї теми Ви можете знайти в статті Боспорська держава.

Грецькі колонії у Криму

У VI—V століттях до н. е., коли в степах господарювали скіфи, на узбережжі Криму заснували свої торгові колонії вихідці з Еллади. На згадку про себе вони залишили назви найважливіших міст старовини. Так, Пантікапей, або Боспор (сучасна Керч), і Кафа (Феодосія) були побудовані колоністами зі старогрецького міста Мілета, Херсонес, розташований в межах нинішнього Севастополя, споруджений греками з Гераклєї Понтійської.

У першій половині V століття до н. е. на берегах Чорного моря виникають дві самостійні грецькі держави. Одна з них — демократична рабовласницька республіка Херсонес (півострів) Таврійський, до складу якого входили землі західного Криму (Керкинітіда Евпаторія, Калос-Лімени, Чорноморське). Херсонес ховається за могутніми кам'яними стінами. Він був заснований на місці таврського поселення греками з Гераклєї Понтійською. Інша Боспорська, автократична держава, столицею якої став Пантікапей («шлях риби»). Акрополь цього міста знаходився на горі Мітрідат, а поруч археологи розкопали знамениті кургани Мелек-Чесменській і Царський. Усередині цих курганів виявлені кам'яні склепи — унікальні пам'ятники боспорської архітектури.

Грецькі колоністи привезли на береги Кімерії-Таврики своє мистецтво будувати кораблі, вирощувати виноград, оливкові дерева й інші культури, споруджувати прекрасні храми, театри, стадіони. У Криму виникають сотні грецьких поселень — полісів. Античні греки створюють великі історико-літературні твори про Крим. Евріпід на кримському матеріалі написав драму «Іфігенія в Тавриді». Греки, що жили в Херсонесі Таврійському і в Боспорі Кіммерійському, знають «Іліаду» і «Одіссею», в яких Кіммерія безпідставно характеризується як «сумна область, покрита вічно вологим туманом і млою хмар». Геродот у V столітті до н. е. розповів про релігійні вірування скіфів, про тавра.

6 століття

Руїни Херсонесу

Після розпаду Римської імперії (VI століття) Крим потрапляє до сфери впливу Візантії. Візантійський імператор Юстиніан I (527—†565), прагнучи зміцнити свої позиції в Тавриді і захистити візантійські володіння на узбережжі від степняків-кочівників, перетворює Херсонес на могутню фортецю. На південному узбережжі Криму споруджує нові фортеці Алусту (Алушта) і Горзувіти (Гурзуф). На підступах до Херсонесу через гірський Крим він споруджує могутні фортеці: Сюрень, Ески-Кермен, Мангуп, Інкерман, Чуфут-калі та інші.

8—12 століття

Відомо, що в 774 році до берегів Чорного моря з Єрусалиму бігли євреї. Тоді Таврією володіли хазари, і вони прийняли євреїв доброзичливо. Мабуть, кримчаки як народність сформувалися на основі саме тих євреїв-переселенців у VIII столітті. Проте єврейські поселення з'явилися в Криму набагато раніше: у I столітті євреї проживали в Пантікапії і мали значну власність. У IV столітті у Пантикапеї існував єврейський храм — синагога. Проживали євреї і в Херсонесі. У 300 році вони разом із греками піднімалися на озброєну боротьбу проти насаджуваного Римом християнства. Зараз у Криму проживає близько 18 тисяч євреїв.

У другій половині IX століття, після ослаблення Хозарського каганату, до Криму проникають угри — угорці. Наприкінці VIII — початку IX століть, після виникнення держави Київська Русь, київські князі, переслідуючи політичні цілі, які були пов'язані з торгівлею, організовують походи до Криму, на південне узбережжя. Слов'янська колонізація досягає Керченської протоки.

Християнізація

Християнство стало відоме у Криму відразу ж після його запровадження в Київській Русі. У 988 році (за іншими джерелами — в 989 році) князь Київської Русі Володимир, зайнявши Корсунь, прийняв тут офіційне хрещення (оголошення) і відтоді став примусово вводити християнство на Русі. Проте київські князі, направляючи сили і енергію на об'єднання слов'янських земель Придніпров'я і боротьбу з кочівниками, поступово втратили позиції в Тавриці. Якщо при Володимирі Красне Сонечко Крим, за словами Карла Маркса, належав Русі, то у XII столітті велика частина півострова стала половецькою (кипчаківською). Ім'я кипчаків ще в XIX столітті носили 23 кримські села. Назву гори Аю-Даг (Ведмідь-гора) багато дослідників зводять до половців. Звідти ж й Артек (від імені Артик або Артук сина половецького хана).

12—15 століття

Вперше монголо-татари потрапили до Криму в 1223 році. Вони зруйнували Судак, який у той час був найбагатшим із торгівельних центрів Криму. Положення скорених народів півострова стало надзвичайне важким. Золотоординські завойовники обклали їх непомірно важкою данню — ясаком, вивозили рабів і продавали до інших країн. Після завоювання монголами Таврії в першій половині XIII століття вони у ряді місць увійшли незначним шаром до складу правлячої феодальної еліти Криму.

Після розпаду Золотої Орди залишки татаро-монголів у Криму підпали під вплив тюркської мови і були тюркизовані. Тоді Мангуп був столицею найбільшої держави середньовічної Таврики — князівства Феодоро. Найперші відомості про це князівство відносяться до першої половину I століття. Мангуп був однією з найбільших фортець середньовічного Криму (90 га) і при необхідності приймав під захист значні маси населення. У липні 1475 року Мангуп був обложений турками-османами. Увірвавшись до міста, турки винищили майже всіх жителів, розграбували і спалили Мангуп. На землях князівства був утворений турецький кадилик (округ).

Захопивши в XV столітті Таврику, турки за допомогою італійських фахівців створили на Перекопі могутню фортецю Ор-Капу. Із того часу у Перекопського валу з'явилось інше ім'я — Турецький. З кінця XV століття турки і татари в Криму поступово переходять від кочових форм господарства до осілого землеробства.

Основним заняттям кримських татар (так їх почали називати набагато пізніше) на півдні було садівництво, виноградарство, тютюнництво. У степових районах Криму у них було особливо розвинене тваринництво, перш за все розведення овець і коней, шкіряне виробництво.

Мапа Криму, близько 1600

У XIV — XV століть між українськими землями та Кримом утворилася широка степова смуга, що заселялася українцями і татарами, які не бажали визнавати над собою ніякої влади. Слов'яно-тюркське населення цього регіону, власне, і поклало початок козацтву. На початку XV століття згадується про татарських козаків, а в 1492 році з'являються відомості про козаків-християн. У першій половині XVI століття відбувається процес злиття двох козацтв в єдине, тобто запорозьке. Для раннього козацтва притаманна двомовність. Багато запорожців гарно розмовляли татарською мовою. До речі, і в Криму українська мова не була рідкістю. Нею писалися листи в Литовське князівство, а деякі кримські хани вільно розмовляли українською.

Разом з тим в життя запорожців проникло чимало елементів тюркського побуту. Меч було замінено татарською шаблею, гуслі замінила кобза, а порти поступилися шароварам. Козаки своїх молодих слуг почали називати джурами, а не отроками, свої загони — ватагами, а не дружинами.

У військову справу увійшли тюркські слова: осавул, булава, бунчук, барабан, сурма, табір, майдан. Не дивно, що турки називали запорожців буткалами, тобто змішаним народом.

Мухамед-Гірей

В цей час між Кримом і Запоріжжям налагоджуються економічні зв'язки. Запорожці купували в Криму сіль, причому не тільки для власного споживання, але й для експорту до Росії та Польщі. Кримські хани дозволяли козакам рибалити у чорноморських лиманах та узбережжі Азовського моря. В свою чергу, запорожці надавали татарам можливість випасати худобу на українських землях. Нерідко козаки і татари надавали взаємну допомогу під час стихійних лих, причому абсолютно добровільно, без будь-якого примусу «зверху». З XVI століття у відносинах двох сусідніх народів спостерігаються окремі випадки «бойової співдружності». Так, у 1521 році Мухамед-Гірей повстав проти турецького султана та покликав на допомогу козаків. Коли турецькі кораблі відправилися до Криму, козаки напали на Стамбул. Султан був вимушений відкликати флот із Криму. До того ж в Криму турецьке військо було розгромлено татарами, на боці яких виступив і козацький полк. Рештки турецької армії вимушені були залишити півострів. Після цієї перемоги Шагін-Гірей в урочищі Карайтебен уклав договір з козацькою старшиною, згідно з яким козаки зобов'язувалися допомагати кримцям, а кримці — козакам.

16—18 століття

У 1639 році козаки обрали гетьманом Карпа Півторакожуха. Недовгий час його правління відзначався насамперед відверто антипольською спрямованістю та зближенням з кримськими татарами. Поляки неодноразово намагалися приборкати непокірного гетьмана. Одначе козаки успішно відбивали походи польських загонів на запорозькі землі, а полонених жовнірів вимінювали у татар на баранів та іншу худобу. На прохання кримського хана ходив гетьман разом зі своїми та кримськими військами проти калмиків, які часто вторгалися у татарські володіння, завдаючи чималої шкоди. Завдавши калмикам поразки, гетьман убезпечив кордони Кримського ханства зі сходу, зміцнивши разом з тим основи бойової співдружності між Запорожжям та Кримом.

На середину XVII ст. вкрай загострилась обстановка на українських землях, що входили до складу Речі Посполитої. Як відомо, причинами цього були соціальне та національно-духовне гноблення українського населення з боку польської шляхти та католицької церкви. Водночас стали більш напруженими відносини між Річчю Посполитою та Кримським ханством. Тому й не дивно, що Б. Хмельницький зумів так швидко порозумітися з Іслам-Гіреєм ІІІ, який відправив на допомогу гетьманові чотиритисячний загін кінноти на чолі з Тугай-беєм. Результати союзу між Запорожжям і Кримом не забарилися. Протягом 1648 року українсько-кримське військо здобуло перемоги над поляками в битвах під Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями. На жаль, союз українського гетьмана з кримським ханом був короткочасним. Осяйна Порта не була зацікавлена в тому, щоб на сході Європи з'явилася ще одна християнська держава та ще й з виходом до Причорномор'я. Тому союз кримського хана з Україною було розірвано, що призвело до трагедії під Берестечком. Незважаючи на короткочасність, союз двох позбавлених суверенітету народів мав певний резонанс у XVII столітті. Українські гетьмани І. Виговський, П. Дорошенко та П. Орлик намагалися зміцнити зовнішнє та внутрішнє становище України за допомогою Туреччини і Криму, але це був лише відгомін буремних подій національно-визвольної війни під проводом Б. Хмельницького.

У 1768 році Крим стає ареною воєнних дій між Російською і Османською Імперією. Наслідком цієї війни став Кючук-Кайнарджійський мирний договір, за яким Кримське ханство отримало незалежність від Османської імперії, проте вже у квітні 1783 року було анексовано Російською імперією.

19 століття

Із окупацією Криму Росією він став не тільки великим портом для міжнародної торгівлі, але й основним місцем відпочинку вищої російської знаті. На півострові почалося будівництво нових міст — Сімферополя і Севастополя. До Криму приїжджали на відпочинок і проживали тут вищі чини і титули держави Російської: Потьомкін, Воронцов, Юсупов, Олександр III і багато інших.

У 1853—1856 роках Крим знову стає ареною воєнних дій між Російською імперії та союзницькими військами Туреччини, Англії, Франції і Сардинського королівства. Незважаючи на поразку Росії у цій війні, за Паризьким миром територія півострова залишалася за Російською імперією. За цим же договором Росії було заборонено тримати флот на Чорному морі, проте вже 1872 року за результатами Лондонської конференції ця заборона була скасована.

1875 року в Крим була побудована перша залізниця, що зв'язала Севастополь з Харковим та Москвою, 1892 року була прокладена залізниця до Феодосії.

20 століття

У грудні 1917 року із розвалом Російської імперії у Криму повстала Кримська Народна Республіка, яка стала першою у світі мусульманською республікою. Проте вже протягом січня 1918 року більшовицьким інтервентам вдалося скинути республіканьску владу і захопити весь півострів. Остаточно радянська влада у Криму була встановлена 18 жовтня 1921 з проголошення Кримської АРСР у складі РСФРР.

Крим мав статус Автономної Радянської Соціалістичної Республіки у складі РРФСР з жовтня 1921 року по червень 1945 року. При цьому слід зазначити, що рішенню про визначення автономного статусу Криму у складі РРФСР на початку 1920-х років передувала дискусія серед керівників кримських державних і партійних органів. Так, голова Севастопольського ревкому С.Крилов вважав за необхідне утворити в Криму область з губернським апаратом влади у складі РРФСР, оскільки більшість населення краю складали росіяни.

Члени Керченського повітового комітету РКП (б) наполягали на включенні Криму у склад Української Радянської Республіки, «беручи до уваги географічне положення і економічні зв’язки». Визначні представники кримськотатарської інтелігенції, які працювали в радянських органах — А.Озенбашли, Б. Чобан-Заде, Хаттатов та інші — пропонували утворити Кримську автономну республіку, але надати їй права «повної автономії»: самостійні зносини з закордоном, ведення зовнішньої торгівлі та ін.

Завершальна точка у визначені форми державного устрою Криму та включення його у склад РРФСР була поставлена спільною постановою ВЦВК та РНК «Про Автономію Кримської Радянської Соціалістичної республіки» прийнятою 18 жовтня 1921 року.

Перша Конституція автономії була затверджена 7 листопада 1921 року на І Всекримському установчому з’їзді Рад. Це був той період, коли щойно встановлена радянська влада прийняла курс на вирішення національних проблем, що дісталися їй від зруйнованої Російської імперії, шляхом створення національно-державних і національно-територіальних утворень різних рівнів. В цих утвореннях передбачалася можливість розвитку національних мов і культур, розширення представництва національних кадрів в управлінському апараті.

Подібна практика застосовувалася і в Криму. Так, у першому складі КримЦВКа з 50 його членів 18 були кримські татари (36%), РНК — з 15 членів 4 були кримськими татарами (26,6%). Кримськотатарська мова була визнана, поряд з російською, державною. Кримськотатарські державні елементи використовувалися в державній символіці республіки. В основу адміністративного поділу автономії був покладений національний принцип — в 1923 році було утворено 15 районів, у складі яких функціонували 345 сільських рад. До 1930 року на півострові було утворено 145 кримськотатарських сільрад і п’ять кримськотатарських районів. Одночасно були утворені 102 російських, 29 німецьких, 7 болгарських, 5 грецьких, одна вірменська, одна естонська і 54 змішані сільські ради.

Однак, надіям кримських татар на національне відродження, яке вони пов’язували з утворенням автономії, не судилося збутися. З 1928 року в Криму, як і на територіях інших національних утворень СРСР, починає набирати обертів репресивна політика Москви, спрямована перш за все на знищення національної інтелігенції. 9 травня 1928 року був розстріляний за сфабрикованим звинуваченням голова КримЦВКа Велі Ібрагімов.

Лише з 1928 по 1931 рік на підставі рішень ОДПУ, були розстріляні і відправлені у заслання біля 3,5 тисяч осіб, загалом відомі представники кримськотатарської інтелігенції.

Одночасно з політичним терором проводився і духовний геноцид кримськотатарського народу. Під гаслами боротьби з буржуазним націоналізмом в 1928 році були зібрані і спалені всі старовинні рукописи, а також численні нові книги, видані кримськотатарською мовою. Цей акт вандалізму більшовиків став заключним етапом так званої «культурної революції» серед тюркських народів СРСР. В Криму цим подіям передувала нав’язана Москвою реформа правопису кримськотатарської мови — перехід з арабської на латинізовану, а незабаром і на російський алфавіт. Кримські татари водночас опинилися відрізаними від своєї багатовікової літератури і пам’яток писемної культури. Дії влади були спрямовані на здійснення штучної русифікації корінного народу Криму. На практиці здійснювалося те, чого не могло добитися царське міністерство освіти: «зросійщення та злиття всіх інородців, які живуть в межах нашої вітчизни, з російським народом».

Із входженням до Союзу РСР і до його розпаду Крим став так званим «партійним заповідником». У Криму відпочивали всі генсеки і міністри СРСР, проводилися важливі політичні міжнародні симпозіуми, конференції, з'їзди і саміти. Однією з найважливіших стала Ялтинська конференція, на якій лідери СРСР, США та Великобританії ухвалили далекосяжні рішення про подальше ведення війни й повоєнний уклад міжнародних взаємин.

У 1941 році Крим опинився під владою гітлерівців, які розв'язали терор проти мирного населення, а 18 травня 1944 року із відвоюванням Криму радянськими військами весь кримськотатарський народ за наказом Сталіна був депортований з Криму. У злочині були задіяні 32 000 енкаведистів. Загалом депортовано 193 865 кримських татар, понад 30 тисяч загинули. Постраждали також і представники інших національностей, зокрема греки, болгари, німці. У 1945 році автономія була скасована, натомість аж до 1954 року існувала Кримська область.

Зовнішні відеофайли
	Крим. Квітень 1942 року

Передача Криму УРСР

Кульмінацією відзначення 300-річчя Переяславської ради у 1954 році стала передача Україні Кримської області. А саме 19 лютого 1954 року Президія Верховної Ради СРСР, ураховуючи спільність економіки, територіальну близькість, тісні господарські й культурні зв’язки між Кримом та Україною, позицію урядів РРФСР та УРСР, прийняла Указ «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР».

26 квітня 1954 року прийнято закон «Про передачу Кримської області зі складу РРФСР до складу УРСР». Подарунок здійснювався поспіхом і регламентувався украй сумнівними правовими документами. Вирішення Президії Верховної Ради - не того рівня резолюції для таких істотних питань. А необхідного за законом загальнореспубліканського референдуму в РРФСР не провели зовсім. Та навіть перебуваючи у складі РРФСР, Кримська область лишалася в економічному просторі України. Паливно-енергетичний комплекс, металургія, машинобудування та легка промисловість, залізничний транспорт України і Криму фактично були єдиними. Україна ще до 1954 року надавала Кримській області велику допомогу у відродженні міст, відбудові заводів та фабрик, у вирішенні проблем водопостачання, будівництва.

Більшу частину населення Криму завжди становили росіяни, українці, татари. Та протягом 18 травня 1944 року тисячі кримських татар були депортовані зі своєї батьківщини до середньо азійських регіонів СРСР. Пізніше було виселено ще понад 225 тис. татар, болгар, греків, вірмен, представників інших національностей. Внаслідок чого, ми отримали економічний хаос у регіоні, чимало соціальних та національних проблем, які Україна не розв’язала ще й досі.

Крим в складі незалежної України

У 1991 році із проголошенням незалежності України, територія півострову входить до складу України. 1992 року була відновлена кримська автономія у складі незалежної України.

Сьогодні Крим — перлина Чорного моря. Він також є місцем значних міжнародних конференцій і самітів. Крим — одна з найбільших курортних і туристичних рекреацій усього Чорноморського узбережжя.

Хронологічна таблиця

• 1475—1774 — Кримське ханство перебувало у васальній залежності від Османської імперії.
• 1774—1783 — Після невдалої для Османської імперії війни з Росією Кримське ханство формально незалежне, а фактично — у залежності від Російської імперії.
• 1783 — Анексія Криму Росією.
• 1784—1796 в складі Таврійської області Російської імперії.
• 1917—1918 — Кримська Народна Республіка
• 1918—1920 — На території Криму існували декілька нетривалих державних утворень (наприклад, Радянська Республіка Таврида).
• 18 жовтня 1921  — Утворена Кримська Автономна Соціалістична Республіка.
• 1921—1945 — Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка у складі Російської РФСР.
• 1941—1944 — Німецька окупація Криму.
• 1944, травень — Депортація кримських татар до східних регіонів СРСР, після чого автономну республіку перетворили на звичайну область Російської РФСР.
• 1945, 30 червня — Отримано статус Кримської області у складі РРФСР.
• 1954 — За рішенням уряду СРСР Крим передано до складу УРСР.
• 1990 — Початок масового повернення кримських татар до Криму (1988 року уряд СРСР затвердив їхнє право на повернення).
• 1991, 12 лютого — Кримська Автономна Радянська Соціалістична Республіка.
• 1992, 29 квітня — Республіка Крим.
• 1994, 21 вересня — Автономна Республіка Крим.

Див. також

• Історія України (хронологічна таблиця)
• Кримська війна
• Колонізація України
• Степова Україна
• Представництво Президента України в Автономній Республіці Крим
• Кримська Народна Республіка

Джерела та література

• Нам є про що поговорити…//Хазов Євген, «Кримська світлиця» № 29, 18 липня 2003
• Історія Криму. Кримське ханство. Навч. посібник. — К.: Твім інтер, 2000. — 336 с.
• Літописні твори М. Сена’ї та Г. Султана як історичні джерела. Наукове видання. — К.: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М.С.Грушевського, 2000 — 312 с.