Гана (Середньовічна)
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Га́на (інакше Ваґаду́ — Гана-Ваґаду — раньофеодальна держава у історичній області Західний Судан (Західна Африка), що існувала в IV — на початку ХІІІ століть на території південної частини січасної Мавританії, на заході Малі і частково на сході Сенегалу.
У період свого розквіту, власне період Ваґаду, являла собою середньовічну імперію народу сонінке, ставши першим за часом централізованим державним об'єднанням у Західному Судані.
Зміст |
[ред.] Еитмологія назви держави і джерела відомостей про Імперію Гана-Ваґаду
Відомо декілька назв держави Гана-Ваґаду.
Ваґаду — це назва племінного союзу сонінке, за якою називали всю державу як сонінке, так і решта народів регіону. Етимологія Ваґаду - із словосполучення мовою сонінке waga + dou. Ду (dou) - слово, спільне для багатьох мов манде, означає «земля, країна», друге слово вага (waga) перекладається як «пастух», тобто Вагаду - Країна пастухів.
У літературі ж, завдяки традиції, запосаткованій описами арабських мандрівників, Імперія Ваґаду відома під назвою Гана — за титулом правителя (імператора) держави Ваґаду.
Відомості про державне об'єднання народу сонінке Ваґаду́ містяться у поодиноких письмових джерелах, зокрема, у дорожніх нотатках арабських мандрівників. Кордовський схоласт ХІ століття Аль-Бакрі звів ці розрізені дані воєдино і зробив детальний опис Імперії Гана у 1067 році. Цінні відомості про Ваґаду зберігає також усна традиція сонінке і сусідніх народів регіону.
[ред.] Історія держави Гана
[ред.] Досонінкський період і передумови створення Імперії Гана (IV — VIII століття)
На раньому етапі свого існування держава Гана являла собою міцний міжплемінний берберский союз Авкар — під чиїм контролем знаходився увесь регіон. Втім багато дослідників не поділяють точку зору, що Імперія Гана - пряма наступниця Авкару і схильні виводити початок держави Гана-Вагаду з середини VIII століття, тобто з часу активізіції сонінке. Проте достеменно відомо, що вже щонайменше за століття до цього Авкар роз'їдали внутрішні чвари, а на його чолі поперемінно стояли різноетничні династії.
Важається, що основними підставами до централізації влади наприкінці першого тисячоліття у Західному Судані були пожвавлення межплемінної і зокрема транссахарської торгівлі та відносне економічне піднесення, чому в свою чергу сприяли використання верблюдів і відсутність до часу іноземних колонізаторів.
Правителі Авкару
- Король Кайя Маджа (Kaya Maja) — прибл. 350 рік, засновник міжплемінного слюзу берберів.
- наступні 21 королі, чиї імена не збереглися — період правління 350 - 622 роки, берберські правителі
- наступні 21 (?) королі, чиї імена також не збереглися або міфологізовані — період правління 622 - 750 роки, різноетнічні династії правителів.
[ред.] Розквіт Імперії сонінке Гана-Ваґаду (бл. 750 — 1076 роки)
Утворення централізованої держави та її пануюче становище по відношенню до решти народів регіону пов'язане з народом сонінке.
Згідно усної традиції сонінке, своє походження вони виводять з півночі, території сучасної Алжирської Сахари. Не пізніше 2-ї пол. VII століття сонінке мігрують на територію сучасної Мавританії, де засновують міцний племінний союз Ваґаду (зараз ця місцевість у Мавританії має назву Ваґадуґу), що власне і стає початком піднесення сонінке.
У VIII столітті Ваґаду являє вже достатню потугу, щоб вести війни з сусідніми раньофеодальними державами Західного Судану. Приблизно у 790 році воїни сонінке на чолі з правителем Ваґаду Каямаґою встановлюють контроль над Авкаром, поваливши серерську династію його правителів.
Сонінке засновують нову столицю імперії — Кумбі (сучасне містечко Кумбі-Сале біля міста Ніоро у Малі) і контролюють увесь регіон напротязі майже трьох століть. У цей час сонінке значно вплинули на оточуючі народи-сусіди, що перш за все, відбилося у запозиченні останніми лексики, звичаїв і управлінської практики сонінке.
І хоча падіння власне Вагаду усна традиція сонінке пояснює у фантастичний спосіб, проте насправді причина повалення Гани більш ніж реальна — У 1076 (1077 - ?) році держава впала під натиском Альморавідів - берберської династії правителів Марокко. Відтоді сонінке розселилися дисперсно на території регіону, але і через десятки і сотні років у середовищі сонінке відчутними були і є імперські традиції, що полягає в багатій «імперській» усній традиції, шануванні керівних родів, збереженні соціальної організації тощо.
[ред.] Пізня Гана (кін. ХІ - поч. ХІІІ століть)
На початку ХІІІ століття правителі Малі, однієї з південних частин Гани, поширили владу на всю країну, утворивши нову централізовану державу.
[ред.] Управління і соціальна організація у Ваґаду-Гані
Саме струнка і чітка організація управління та значний рівень централізації влади дають змогу говорити про Ваґаду як середньовічну імперію народа сонінке.
Імперією сонінке управляв правитель, влада якого проте не була всеосяжною. Його повноваження обмежувалися знаттю сонінке. Знать — радники правителя, являла собою подобу державного апарату, адже між окремими її представниками чітко розподілялися обов'язки та права у сфері адміністрування, податків, судочинства тощо. Місцеві влада і суди суворо контролювалися «імперськими». Питання війни і миру мали право ухалювати лише правитель і його радники.
Соціальна організація імперії сонінке є взірцем феодально-аристократичного суспільства з ознаками рабовласництва, якому притаманний чіткий ієрархічний поділ його членів згідно походження. Усі сонінке поділялися на три великих соціальних класа — найвищий — вільні чоловіки хоро (hooro), клас залежних ремісників нахамалла (naxamala) та раби комо (komo), які в свою чергу поділялися на окремі касти.
Тільки хоро були повністю вільними членами суспільства. Вони — це правителі, що мали право карати і чинити суд. Серед хооро виділялася каста тункалемму (tunnkalemmu) — принців. Саме їм належало перейняти владу від батьків — лише з їх числа обирався король сонінке. Наступною за тункалемму була каста їхніх радників манґу (mangu), яким належало завдання у вирішенні суперечок між хооро — вільними чоловіками, а під час війни управління військом, що складалося з наступної касти вільних чоловіків — воїнів куралемме (kuralemme). Останній клас виник, ймовірно, вже після падіння імперії — модіну (modinu) або «священники», що пов'язано з поширенням ісламу серед сонінке" the priest. Their origin is from the influence of Islam in Soninke society. They make justice, and educate the population. They teach them Islam and protect them with prayers. They are very much respected for their knowledge in religion.
The second level of the Soninke organization is the «naxamala» which is also divided in many others classes. The «naxamala» are the dependent men. The «tago» or blacksmiths occupy the first class among them. They make the arms and tools of work. They also make jewelry. They are respected for their knowledge in iron. After the blacksmith there comes the carpenter «Sakko». They are the friends of the inhabitants of the forest. They are the confidents and the masters of devils. They have a big importance because their knowledge in wood is great. Then we have the praise-singer «Jaroo». During ceremonies they are in charge of animation, speaking, and singing. They are the most famous in the dependent class «naxamala». They are the only authorized to say anything they want. They are the orator of the society. They detain the history of most important Soninke families. The last class in the «naxamala» class is the cobbler «Garanko». They are in charge of the leather shoes, saddle of mounting and sheaths of sabers. The last hierarchy of the Soninke social organization after the free-man «horoo» and the dependent men «naxamala» are the slaves known as «komo». The slaves «komo» work for the masters. Their masters had also to take care of them but it was not always the case. The slaves have been always the force major of labor in the Soninke society. The prosperity of the Soninke society was due to their abundance in the domain of farming. In the past there were more slaves than free-men
