Луї Альтюссер

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Луї Альтюссер
Західна філософія
Філософія XX століття
Althusser1.jpg
Народився 16 жовтня 1918(1918-10-16)
Бірмандрес, Алжир
Помер 22 жовтня 1990(1990-10-22) (72 роки)
Париж, Франція
Основні інтереси політика ·  економіка ·  ідеологія
Значні ідеї епістеміологічний розрив
наддетермінація
ідеологічний державний апарат
інтерпеляція
антигуманізм
Вплинули на нього Карл Маркс ·  Ленін ·  Мао Цзедун
Антоніо Ґрамші ·  Макіавеллі ·  Бенедикт Спіноза
Канґієм ·  Башлар ·  Зиґмунд Фрейд
Жак Лакан
Вплинув на Мішель Фуко  ·  Ален Бадью
Етьєн Балібар  ·  Юдіт Батлер
Ентоні Ґідденс  ·  Перрі Андерсон
Нікос Пуланцас  ·  Жан-Люк Маріон
Славой Жижек  ·  Ернесто Лаклау  ·  Стюарт Голл

Луї Альтюссер (фр. Louis Althusser16 жовтня 1918, Бірмандрейс, Алжир,— 22 жовтня 1990, Париж) — французький філософ марксистського напряму.

Відомий широкому загалу більше через трагедії, що сталися наприкінці його життя (вбивство дружини, утримання у психіатричній лікарні, дивіться його автобіографію «Майбутнє триває довго» (1992)), ніж його теоретичні праці. Проте саме вони займають центральне місце у філософських дебатах 60–70-х років услід одночасній появі у 1965 році книг «За Маркса» та «Читати „Капітал”» (колективна збірка) (обидві книги з’явилися у видавництві «Франсуа Масперо»). Разом із Леві-Стросом, Лаканом, Фуко та Бартом він стає чільною фігурою структуралізму. Визнаючи кризу марксизму, проте відмовляючись визнати її простим результатом догматизації, він долучається до перечитування Маркса. Запозичивши з області історичної епістемології (Башляр) поняття «епістемологічного розриву», він інтерпретує Марксову критику політичної економії

  1. як розрив з теоретичним гуманізмом та історицизмом ідеалістичних філософських шкіл (включно з Геґелем) та
  2. як основу науки історії, центральними категоріями якої є «наддетерміноване протиріччя» способу виробництва і «домінантна структура» соціальних формацій.

Подібна наука протистоїть буржуазній ідеології, але й свідчить про історичну матеріальність та дієвість ідеологій, визначених як «уявне відношення індивідів та класів щодо своїх умов існування. Як немає кінця історії, то й немає кінця ідеологій».

Водночас Альтюссер пропонує відродження ленінських тез про філософію, які він визначає як «боротьбу класів у теорії» (книжка «Ленін і філософія», видавництво «Масперо», 1969), також він користується ними для аналізу протиріч між «матеріалістичними» та «ідеалістичними» тенденціями у царині наукової практики (книжка «Філософія та спонтанна філософія науковців», видавництво «Масперо», 1974). У подальшому — під впливом «культурної революції» та травня 1968 року — Альтюссер критикує так звану «теорецистську девіацію» своїх ранніх робіт через відчутний вплив спінозизму на шкоду діалектиці (книжка «Елементи самокритики», 1974). Знову наполягаючи на відмінності марксизму та гуманізму, він здійснює начерк загальної теорії ідеології, яка визначається ним як «інтерпеляція індивідів у суб’єкти» і як система зовнішніх та особистісних інституцій, які забезпечують відтворення соціальних відношень (див. книжку «Позиції», 1976).

Структуралістський марксизм[ред.ред. код]

Структуралістський марксизм є революційною зміною у політичній, філософській та історичній думці. Структуралістський марксизм став найпрестижнішою, серед філософів та ідеологів, зокрема серед прихильників марксизму, течією історико-філософської думки 60х – 70х років XX століття. Центральною фігурою цієї революційної течії став член комуністичної партії Франції, а також її ідеолог - Луі Альтюссер. Початком діяльності Луі Альтюссера в лоні структуралістського марксизму є його перша робота «За Маркса», де він доволі чітко описує науковий шлях Карла Маркса, його прихильність до Фейєрбаха та Гегеля у молоді роки, та вельми авторитетні роботи в пізніші роки його життя. Загалом так як Альтюссер був прихильником комуністичного руху (як вже зазначалося вище, членом комуністичної партії Франції), окрім найвпливовішого його твору «За Маркса» в нього ще є присвячені марксовій творчості роботи, такі як «Читати Капітал» (у співавторстві з Етьєном Балібаром, Роже Етабле, П’єром Машере, Жаком Рансьєром), «Ленін і філософія».

Також важливою роль у народженні структуралістського марксизму відіграв Нико Пулянтцаса. В його роботах також було висвітлено ідеологію новітньої течії марксизму.

Загалом, Альтюссер не позиціонував себе як структураліст. І взагалі, як аналізували творчість Альтюссера вчені історики та соціологи, англійці (Е. Томпсон) та американці, схилялися до того, що цей структуралістський метод носить ідеологічний характер. Проте ця концепція мала багато розбіжностей з вже існуючими у сфері марксизму. Також вона йшла на противагу таким течіям як «економізм» та «волюнтаризм». Можна зазначити, що ця концепція є доволі суперечливою. Оскільки насправді обидві концепції «структуралізм» і «марксизм» носять протилежний одне одному характер і завжди вчені з обох боків критикували одне одного у думках щодо їхніх концепцій.

Одним із внутрішніх методологічних суперечностей Луї Альтюссера стало змішання марксистських і структуралістських "метафізичних припущень". З одного боку, він часто говорить у своїх роботах про те, що кожна теорія створює власний світ "теоретичних об'єктів", відмінний від світу, що спостерігається у повсякденному житті. Він стверджував, що спостережуваний світ в деякій мірі "створюється" структурою (проблематикою) використовуваної нами теорії, фактично перефразовуючи структуралістську тезу про те, що наші уявлення про світ і є сам світ. З іншого боку, як всякий марксист, він доводить "науковість" своїх побудов в тому сенсі, що вони є дійсним відображенням реальності і здатні цю реальність пояснювати, прогнозувати і змінювати. Протиріччя між неможливістю співвіднесення сприйняття реальності, і необхідністю доказу їхньої адекватності призводить до виділення критеріїв "науковості" теорії. Вона повинна бути "відкритою за своєю проблематикою" (повинна "ставити" питання, відповіді на які самим питанням і передбачаються) і повинна мати певний "порядок експозиції" (бути логічно стрункою і раціональною). Однак навіть введення цих критеріїв не сприяє подоланню полярності методологічних підходів. Альтюссер і Пулянтцаса намагалися відтворити ідеї Маркса і Енгельса у новому світі, але це викликало багато критики серед досвітчених соціологів, як серед наукових кіл у Європі так і у Америці. Хоча пізніше іхні роботи викликали шквал нових робіт з різноманітних соціальних дисциплін (наприклад у Великобританії - робіт з філософії науки Р. Баскара, "в США - емпіричних робіт з класової структури Е. Райта). В обличчі структуралістського марксизму ми знову маємо справу зі спробою максимально широкого осмислення реальності, з прагненням охопити більшість сторін соціальної дійсності. У цьому побудови Луї Альтюссера схожі з концепціями Т. Парсонса, але, якщо останній проходить шлях від дії (поведінки особистості, індивідуального вибору) до суспільства (інститутів, мережі рольових статусів, соціальної системи), то перший рухається у зворотному напрямку від суспільства (прихованих соціальних структур) - до дії (поведінки особистості).

Твори[ред.ред. код]

  • Монтеск’є. Політика та історія (1959)
  • За Маркса (1965)
  • Читати Капітал, 2 тт. (1965; співавтори: Е. Балібар, Р. Естабле, П. Машере, Ж. Рансьєр)
  • Філософія і спонтанна філософія вчених (1967)
  • Ленін і філософія (1969)
  • Відповідь Джону Льюїсу (1973)
  • Елементи самокритики (1974)
  • Позиції (1976)
  • 22-й конгрес ФПК (1977)
  • Те, що не може більше тривати в комуністичній партії (1978)
  • Філософія і марксизм (1988, інтерв’ю та листування з Фернандою Наваро)
  • Майбутнє триває довго (1992)
  • Щоденник ув’язнення, 1940–1945 (1992)
  • Тексти про психоаналіз: Фройд і Лакан (1993)
  • Філософські та політичні тексти, 2 тт. (1994, 1995)

Література[ред.ред. код]

  • Етьєн Балібар. «Філософія Маркса», Париж, Ля Декуверт, 1993. — С.4.
  • Луи Альтюссер. "За Маркса"

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]