Мельниця-Подільська

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Мельниця-Подільська
Coat of arms of Melnytsya Podilska.png
Герб Мельниці-Подільської
Мельниця-Подільська
Розташування міста Мельниця-Подільська
Країна Україна Україна
Область/АРК Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Борщівський район
Рада Мельнице-Подільська селищна рада
Код КОАТУУ: 6120855400
Основні дані
Засноване 13 століття
Магдебурзьке право 1747
Статус із 1960 року
Площа 10 км²
Населення 3724 (01.01.2012)[1]
Густота 371 осіб/км²
Поштовий індекс 48751
Телефонний код +380 3541
Географічні координати 48°36′22″ пн. ш. 26°10′55″ сх. д. / 48.60611° пн. ш. 26.18194° сх. д. / 48.60611; 26.18194Координати: 48°36′22″ пн. ш. 26°10′55″ сх. д. / 48.60611° пн. ш. 26.18194° сх. д. / 48.60611; 26.18194
Висота над рівнем моря 310 м
Водойма Дністер
Відстань
Найближча залізнична станція: Іване-Пусте
До станції: 4 км
До райцентру:
 - фізична: 33 км
До обл. центру:
 - залізницею: 130 км
 - автошляхами: 140 км
Селищна влада
Адреса 48720, смт. Мельниця-Подільська
Голова селищної ради Боднарчук Володимир Васильович
Карта
Мельниця-Подільська (Україна)
Мельниця-Подільська
Мельниця-Подільська
Мельниця-Подільська (Тернопільська область)
Мельниця-Подільська
Мельниця-Подільська

Ме́льниця-Поді́льська (До 1940 — Мельниця-над-Дністром, серед місцевих мешканців ширше вживається скорочена назва Мельниця) — селище міського типу в Борщівському районі Тернопільської області. Центр се­лищної ради, якій підпорядковане село Зелена. До Мельниці-Подільської приєднано хутори Борисівка, Гай, Левада, Оленівка.

Розташоване на лівому березі річки Дністер.

Населення — 4130 осіб (2002).

Етимологія[ред.ред. код]

Вперше під назвою Ме́льниця згадується на поч. XII столітті.

Під назвою Ме́льниця-над-Дністро́м відома з XVII століття як володіння магнатів Лянцкоронських. Тут на схилах, неподалік від Дністра, ще в давні часи були вітряні млини́ (мельниці). Ще й нині місце, де вони стояли, називають Млинівкою. Звідси іменна частина складного топоніма (перенесення номенклатурного терміна Поді́льська на поселення — на відрізнення від інших Мельниць[2].

Географія[ред.ред. код]

Селище складається з таких історичних частин, кутків та хуторів:

  • Селисько
  • Цапівка
  • Бросівка (Борисівка)
  • Мазурівка
  • Замчище
  • Діброва

Історія[ред.ред. код]

Археологічні знахідки[ред.ред. код]

Поблизу Мельниці-Подільської ви­явлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської, голіградської, черняхівської і празької культур.

Пізньопалеолітична пам'ятка — археологічний пункт Мельниця-Подільська-І — розташована за 500 м на південь від селища, на високому лівому березі Дністра, на городах біля лісопосадки і шосейної дороги. Знайдено нуклеуси і сколи із незначною патиною. Попередньо віднесено до періоду пізнього палеоліту.

1878 — пастушки в околицях Мельниці знайшли золотий скарб, який складався з кутих із золота корони та брошок. На думку тогочасних вчених, корона могла належати перському царю Киру Великому (530 до н. е.). Скарб придбав граф Володимир Дідушицький.

Давні часи[ред.ред. код]

Перша писемна згадка під назвою Ме́льниця на поч.— початок 12 ст., у зв'язку з будівництвом замку.

Від 1362 — власність литовських князів Корятовичів, від кінця 16 ст. — Лянцкоронських, від 18 ст. — Дунін-Борковських.

1615, 1672 — селище зазнало руйнівних нападів татар.

1648 — замок у Мельниці взяли козаки під проводом Максима Кривоноса.

1744 — загін опришків Олекси Довбуша розгромив у Мельниці-Подільській маєток Лянцкоронського.

11 січня 1767 — на прохання тогочасного власника Францішка Лянцкоронського король Станіслав Август своїм привілеєм надав Мельниці статус містечка і Маґдебурзьке право з правом проведення 24 яр­марків на рік.

Наприкінці 18 ст. Барбара Лянцкоронська внесла Мельницю як посаг Юрію Дунін-Борковському (гербу «Лебідь»).

У 2-й половині 19 ст. граф Мечислав Дунін-Борковський побудував в Мельниці великий палац, який існував до 1939. Також із кінця 18 ст. тут був класичний двір Дунін-Борковських[3].

У володіні Дунін-Борковських Мельниця була до 1939. Останім власником був граф Генрик Дунін-Борковський (1942 його заарештувало гестапо).

Австрійський період[ред.ред. код]

Від 1772 — повітове місто Заліщицького округу, від 1867 — містечко Борщівського повіту.

У 1860-х рр. містечко мало власну печатку з гербом: хлібний сніп, в який устромлені навхрест вила, коса, ціп та граблі, а вгорі — серп.

Перша світова війна і Українська революція[ред.ред. код]

У чер­вні 1916 на околиці Мельниці-Подільської відбувся бій між російськими й австрійськими військами. Загинули близько 20 тис. осіб.

Міжвоєнний період[ред.ред. код]

Від липня 1920 — під владою Польщі. За тодішнім адміністративний поділом було центром ґміни Борщівського повіту Тернопільського воєводства.

1 квітня 1934 — Мельниця отримала статус міста[4].

1935 — внаслі­док пожежі згоріли десятки будинків.

Згідно зі шематизмом Станіславівської єпархії 1938 року, у Мельниці-Подільській було 2200 греко-католиків, 1200 римо-католиків (з колонією), 1800 євреїв. Діяла 7-класова мішана школа, з польською мовою викладання. При церкві діяли «Брацтво церковне звичайне» і «Брацтво Апостольства Молитви» (разом 160 членів)[5].

Діяли товариства «Просвіта», «Луг», «Сільський господар», «Рід­на школа» тощо, кооперативи.

У містечку була велика єврейська громада.

Друга світова війна[ред.ред. код]

17 вересня 1939 у Мельницю-Подільську вступила Червона армія.

В січні 1940 створено Мельнице-Подільський район (існував до 1962, коли містечко перейшло у підпорядкування Борщівського району).

Від 8 липня 1941 до 6 квітня 1944 — під німецько-нацистською окупацією.

У вересні 1942 гітлерівці про­вели акцію ліквідації євреїв.

Повоєнний період[ред.ред. код]

1960 — Мельниці-Подільській надано статус селища міського типу.

Населення[ред.ред. код]

Згідно з переписом населення 2001 року рідною мовою назвали:

Мова Відсоток
українська 99,04%
російська 0,83%
вірменська 0,05%
угорська 0,03%
молдовська 0,03%

Пам'ятки[ред.ред. код]

Церква в центрі Мельниці-Подільської
Пам'ятник Тарасові Шевченку

Церква святого Михаїла (1722, мурована, ре­ставрована 1989); каплиця; капличка (1994).

У сквері в центрі селища — братська могила 290 радянських вояків, які загинули 1944, з пам'ятником (скульптура солдата на прямокутному постаменті, 1953). На могилі — три плити з чорного мармуру з написом на центральній:

«Здесь похоронен Герой Советского Союза рядовой Митяшкин Аким Гаврилович и офицеры» [6].
На лівій плиті — 76 прізвищ, на правій — 39. Є напис:
«Кроме этого, в этой могиле похоронено 97 воинов, чьи фамилии не установлены...»

У центрі містечка також встановлено хреста з написом:

«На цьому місці 10.02.1946 р. НКВС через повішання стратили члена ОУН, районного провідника УПА із с. Трубчин Качнівського Антона. Вічна йому пам'ять. Слава Україні! Героям слава!»[7]
.

Пам'ятники односельцям, полеглим у німецько-радянській війні (1957), Тарасу Шевченку (1995), пам'ятні хрести на честь скасу­вання панщини (1990) і жертв сталінських репресій (1991), символічна могила УСС, пам'ятні хрести козацьких часів.

Пам'ятка природи — залишки старого парку (Ясен Генріха Борковського — близько 300 років, біла тополя — 200 років, береза — по­над 100 років).

Поблизу селища — пам'ятка природи «Дуби-брати тристовбурні».

Некрополі[ред.ред. код]

У Мельниці-Подільській збереглися цвинтарі:

  • два єврейських кладовища (Мазурівка)
  • римо-католицький цвинтар з гробницею Дунін-Борковських.
  • козацькі поховання (Замчище)
  • греко-католицький цвинтар (Цапівка)
  • новий цвинтар.

На новому цвинтарі похований письменник і педагог Іван Гермаківський.

Соціально-виробнича сфера[ред.ред. код]

Діють загальноосвітня школа І-ІІІ ступеня, Будинок культури, Будинок дитячої творчості, дві бібліотеки, дошкільний заклад, музична школа, дільнична лікарня, поліклініка, аптека, самодіяльний оркестр старовинних народних інструментів, н.-д. станція ВО «Тютюн», фабрика «Світанок», фермерське господарство.

Мельнице-Подільська бібліотека-філія[ред.ред. код]

У селищі діє Мельнице-Подільська бібліотека. Фундамент її створення було засновано у 1892 році, коли була створена читальня «Просвіта». В 1908 році нараховувалось 120 членів читальні, а книг було лише 60. Головою «Просвіти» був отець Капустинський. При читальні діяли хоровий і драматичний гуртки. Театральним гуртком керували Іван Левадний та Василь Болехівський, хором — церковний дяк.

Першим бібліотекарем при «Просвіті» в 1938 році був Петро Вонсул, касиром — Микола Тучак, господарем — Гнат Гарболінський. В роки І Світовоі війни читальня не працювала, а відновила роботу в 1921 році. З 1944 році у селищі Мельниця-Подільська працює бібліотека для дорослих. Найдовше її очолювала Марія Павлівна Довганик. Ветеранами бібліотечної справи є: Рудковська М.М, Сухецька-Крива М. Т., Сухецька Н., Василюк Г.

З 1990 року Мельнице-Подільською бібліотекою-філією завідує Ларіоник Н. П. Бібліотекарями дорослої бібліотеки працюють Цибульська О. М., Панчук М. В. Книжковий фонд бібліотеки для дорослих становить 24 тисячі примірників.

У цьому ж приміщенні функціонує і бібліотека для дітей яка бере свій початок з 1949 року, найдовше її очолювала Багацька Л. В. На сьогоднішній день тут працюють Костюк І. І. та Дуткевич О. Б. Книжковий фонд становить 12 тисяч примірників.

Загальна площа приміщення обох бібліотек становить 506 метрів квадратних. Усі працівники бібліотеки приймають активну участь в організації культурно-масових заходів, що проводяться в селищі Мельниця-Подільська.

Також з 2011 року у бібліотеці для доросли відкрито інтернет-центр «Бібліоміст» засновниками якого є Білл та Мелінда Гейц, це нововведення суттєво пожвавило роботу Мельнице-Подільської бібліотеки-філії, дало їй ширший спектр послуг та підняло бібліотеку на новий рівень інформаційних технологій.

Люди[ред.ред. код]

У Мельниці-Подільській народилися:

Навчалися:

Працюва­ли:

Душпастирював церковно-громадський діяч отець Олександр Капустинський.

Примітки[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]


Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.