Золотий Потік

смт Золотий Потік
Пилява
Країна	Україна
Область/АРК	Тернопільська область
Район/міськрада	Бучацький район
Рада	Золотопотоцька селищна рада
Код КОАТУУ:	6121255500
Офіційний сайт:	—
Основні дані
Засноване	1388 як Загайполе -1570 як Золотий потік
Статус	із 1984 року
Площа	19,70 км²
Населення	▼2480 (01.01.2011)
Густота	126 осіб/км²
Поштовий індекс	48451
Телефонний код	+380 3544
Географічні координати	048.908 0025.33848°54′27″ пн. ш. 25°20′18″ сх. д.48.9075° пн. ш. 25.338333° сх. д. 48.9075, 25.338333
Водойма	річка Потічок
Відстань
Найближча залізнична станція:	Бучач
До станції:	18 км
До райцентру:
- автошляхами:	18 км
До обл. центру:
- залізницею:	125 км
- автошляхами:	90 км
Селищна влада
Адреса	48461, Тернопільська обл., Бучацький р-н, смт. Золотий Потік
Карта
Золотий Потік
Золотий Потік

Золоти́й Поті́к — селище міського типу у Бучацькому районі Тернопільської області. Статус — з 1984 року, розташоване 24 км від Бучача, на півдні Тернопільської області.

Центр селищної ради, якій підпорядковане село Рублин.

До 3олотого Потоку приєднано ху­тори Жванець, Рудка, Селище. Розташований непо­далік впадіння річки Стрипа в Дністер. Населення — 2406 осіб (2003).

Історія

Відоме з XIV ст. під назвою Загайполе.

Перші письмові згадки про Золотий Потік відомі з Синопсису Анатолія Демаха (видатного випускника Празького університету, родоначальника школи русинського етносимволізму)датуються кінцем XVI ст. Він подав детальний опис обряду вінчання у селі, що дають підставу говорити про існування в Золотому Потоці унікальних обрядових традицій.

У першій половині XVI ст. польський король Сигизмунд І подарував надвірному маршалку королевича Сигизмунда ІІ Августа Якубу Потоцькому в нагороду за заслуги волості Загайполе і Соколів. В 1570 році власник домігся для села статус містечка і перейменував його на Золотий Потік.

З Золотого потоку походить весь знаменитий в Україні і Польщі рід Потоцьких г. Пилява (срібна )

У 1601 році містечку надано магдебурзьке право і герб «Пилява». За першим поділом Польщі в 1772 році Золотий Потік відійшов до Австрії. Австрійські власті підтвердили герб, що вживався на волосних печатках: «У лазуровому полі срібний трираменний патріарший хрест без правої частини нижнього рамена». [1]

Починаючи з XVII ст. у містечку розвивається обробка дерева — дерев'яна скульптура. В 50-60 роках XIX ст. у містечку виробляли продукцію два напівкустарні підприємства — фабрики дренажних труб та гіпсу. З 1817 року працювала одна двомовна школа, в якій впродовж багатьох років один вчитель навчав 40-50 дітей.

Золотопотіцький замок

Замок у Золотому Потоці. Вигляд з півночі

Золотопотіцький замок збудований з місцевого сорту пісковику темно-червоного, гранітного кольору, на невисокому горбі в долині на лівому березі Золотого потоку — притоки Дністра, Стефаном Потоцьким, воєводою Брацлавським на початку XVII ст., приблизно 1568—1631 роках. Замок був регулярним, в плані подібним на квадрат. Чотири кутові п'ятигранні башти, надворітня башта, палац і південно-східна оборонна стіна звернена до річки. З південно-західного боку знаходиться рів з ескарпом і вал. Північна і східна башти двох'ярусні, південна має 2,5 ярусу, їх цокольна частина значно розширена. Північна башта перебудована, зберегла первинне склепінчасте перекриття першого ярусу, у внутрішній кладці стін є кубла від балок дерев'яного настилу. Башти забезпечені прямокутними бійницями з лучковими перемичками. Надворітня башта розташована по центральній осі північно-східного фасаду замку, квадратна в плані, триярусна. Перший її ярус — в'їзд на територію замку — перекритий півциркульним зведенням, другий і третій яруси — житлові приміщення. Наличники вікон другого ярусу прикрашені різьбленням рослинного орнаменту, ікониками і масками в стилі ренесансу.

Палац утворює північно-західну сторону замку прямокутний в плані, одноповерховий, з склепінчастим підвалом (сучасний другий поверх — пізнього походження). Внутрішнє планування — коридорна з одностороннім розміщенням анфілади кімнат, обернених в двір. Зовнішня стіна палацу коридорна завтовшки до 1,8 м. Подовжній і торець двірного фасаду були оформлені «ганками» і відкритою галереєю. Портал первинного входу і наличники вікон декоровані ренесансним різьбленням.

До кінця XVIII століття замок був житловим. В західній частині замкового подвір‘я розміщувався колодязь, засипаний в ХІХ ст.

1676 році замок спалили турки паші Ібрагіма Шейтана. Потоцькі відбудували твердиню.

1840 р. тодішні власники замку, Ольшевські, перебудували палац. В новоствореній одноповерховій кам'яниці господарі влаштували глибокі пивниці, класицистичний головний та неоготичні двірний та бічні фасади. Подвір'я засаджують липами та встановлюють кілька скульптур. Дотепер під ногами можна знайти барельєфний портрет Адама Міцкевича.

Пам'ятки

Є церква св. Трійці (1897; кам'яна; худ. Ю. Левицький та А. Оріховський), каплиця Зарваницької Божої Матері, дзвіниця (1995), Місійний хрест до 100-річчя церкви св. Трійці (1997).

Збереглися руїни замку (1608), палац Гнєвошів (1840).

Споруджено пам'ятники полеглим у нім.-рад. війні воїнам РА (1954), Т. Шевченку (1965), Борцям за волю України (1992); встанов. пам'ят. хрести на честь скасування панщини та жертвам сталін. терору (1992), насипано символ. могилу УСС (віднов. 1991).

• Хрест-пам'ятник на честь скасування панщини. Епітафія «В честь скасування панщини». Дубовий хрест, металічна табличка. Висота — 2,5 м. Відновлений церковною громадою містечка у 1990 році.
• Хрест-пам'ятник Почесному члену Проводу товариства «Просвіта» Степану Танчаковському. Епітафія "Тут спочиває Степан Танчаковський 1854 — 1928 Нотар і Почесний член товариства «Просвіта» Камінь. Висота — 1,80 м. Відновлений у 1992 році товариством «Просвіта».
• Пам'ятник борцям за незалежність України «Скорботна мати». Епітафія «Спіть хлопці, соколи, ви впали, за волю України… Вдячні односельчани». Постамент з червоного каменя, скульптура з білого каменю, скульптор Вільгушинський Р. К. Висота 1,8 м. Споруджений у 1992 році громадськістю містечка.
• Пам'ятний хрест по полеглих воїнах УПА Золотопотоцького району. Епітафія «Коли Ви вмирали Вам дзвони не грали». Дубовий хрест, металічна табличка. Висота 4 м. Споруджений громадою містечка у 1992 році.
• Пам'ятник — скульптура воїна на постаменті на братській могилі радянських воїнів у центрі містечка. Поховано 150 солдат, які загинули при визволенні Золотого Потоку. Біля підніжжя пам'ятника — плита з іменами полеглих. Висота скульптури — 1,2 м.

Є пам'ятки природи — липова алея в колишньому маєтку Гнєвошів та 200-літній дуб.

• Науково-дослідний інститут пам'яткоохоронних досліджень ( м. Київ ) заніс село Золотий Потік до Переліку найважливіших історичних сіл України та їхніх пам'яток , але нічого суттєвого пам'ятка від цього не отримує.

Соціальна сфера

Діють ЗОШ 1-3 ступ., Буд. культури, бібліотека, дошкільний заклад, музична школа, кінотеатр, Будинок школяра, краєзнавчий музей, лікарня, поліклі­ніка, фабрика «Берізка», пекарня, ковбасний цех, при­ватні пром. підприємства з виготовлення меблів та виробництва харчових продуктів.

Персоналії

У Золотому Потоці народилися:

• канд. с.-г. н., господарник, громад. діяч І. Вуїв,
• літератор О. Крисюк (Тимофіїва),
• композитор І. Недільський,
• акад. І. Рубленик,
• д-р філол. н., проф. О. Сербенська.

1953—1956 директором школи працював проф. М. Попович, нині чл.-кор. НАНУ.

Легенди

Про походження назви «Золотий Потік» існує народна легенда. Під час довгої ворожої облоги фортеці захисникам не вистачало води. У цей скрутний момент у підземеллі замку було виявлено джерело, вода якого ніби сама пробилася до оборонців з потоку, що протікав за межами твердині.

Дуже давно наше містечко називалося Загайпілля, бо виникло на поляні між лісами. Тут був збудований оборонний замок. Одного літа напали вороги, обложили замок і вичікували. Хотіли вони голодом здобути легко, без жертв замок і добитись золотого викупу. До обложених у замку з кожним днем заглядала все чорніша біда. Та найгірше дошкуляло те, що в бочках були малі запаси води. Виснажені без води оборонці ледве трималися на ногах, але твердо стояли на чатах. Дехто радив шукати воду на подвір'ї замку. Копали в одному місці, другому, третьому, але дарма. Тоді хтось сказав, що водяну жилу може знайти тільки щаслива людина, та, що народилася у ніч на Івана Купала і ще не зазнала жіночих поцілунків. Бо Купало завжди володів водними багатствами, навіть сонце купав у ранній росі або дощових веселках. Довго розпитували, шукали за щасливцем. І знайшли підлітка, що родився на Купала.

Література

• О. Наливайко, В. Уніят. Золотий Потік // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль : видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том 1, 2004.
• Видано кн. О. Наливайка «Золотий Потік» (Т., 1994), «Золотий Потік — ми­нуле і сьогодення» (Т., 2003) та «Літопис Золотопотіцький» (Т., 2001; за ред. І. Ружицького).
• Іван Ружицький. «Літопис Золотопотіцький».
• Алексієвець М. М., Бармак М. В., Грищук М. В. та ін. Тернопілля: сторінки історії. — Тернопіль, 1995.
• Археологія Української РСР: в 3-х т. — К.,1971.
• Бармак М. В., Бармак О. Я. Наш край — Тернопільщина. — Тернопіль,1998.
• Пам'ятники містобудування і архітектури Української РСР «Будівельник» 1983—1986 рр

Посилання

У Вікіпедії є портал «Тернопільщина»

• Золотий Потік.Пам'ятки України
• Золотий Потік. Замки та храми України
• Золотий Потік. Петро Власенко
• Інформація з історико-краєзнавчого проекту «Жнибороди — Бучаччина — Тернопілля
• Цікавинки Золотого Потоку
• Гук І.Ф. Стародавній Золотий Потік