Копичинці

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Копичинці
Kopychyn1.gif
Герб Копичинців
Копичинці
Копичинці на мапі України
Копичинці на мапі України
Основні дані
Країна Україна Україна
Регіон Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Гусятинський район
Рада Копичинецька міська рада
Код КОАТУУ 6121610400
Засноване 1443
Магдебурзьке право 1564
Статус міста з 1939 року
Населення 6867 (01.01.2012)[1]
Площа 8,125 км²
Поштові індекси 48260
Телефонний код +380-35-57
Координати 49°06′29″ пн. ш. 25°54′46″ сх. д. / 49.10806° пн. ш. 25.91278° сх. д. / 49.10806; 25.91278Координати: 49°06′29″ пн. ш. 25°54′46″ сх. д. / 49.10806° пн. ш. 25.91278° сх. д. / 49.10806; 25.91278
Висота над рівнем моря 340 м
Водойма Нічлавка
День міста 24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція Копичинці
До обл./респ. центру
 - залізницею 73 км
 - автошляхами 58 км
Міська влада
Адреса 48260, Тернопільська обл., Гусятинський район, м. Копичинці, вул. 22 Січня, 29
Веб-сторінка http://kopychyntsi.com.ua/
Міський голова Пеляк Володимир Стефанович

Копи́чинці — місто Гусятинського району Тернопільської області. Залізнична станція на залізничних лініях Тернопіль — Чернівці, Копичинці — Гусятин. Місто розташоване на річці Нічлавка (басейн Дністра). Через місто проходить траса Берестя — Чернівці. Знаходиться за 17 км на північ від Чорткова. Центр міськради, до якої при­єднано села Баворівщина, Гора, Кутець і хутір Калинівщина.

Населення — 7 тис. осіб (2003).

Населення[ред.ред. код]

1990 — 7,3 тисячі, на 5 грудня 2001 (за даними Всеукраїнського перепису населення) — 7036 мешканців.

Назва[ред.ред. код]

За однією з версій походження назви міста від слова «Капища», за іншою від слів «копа» і «чинити». Польська версія: Назву Копичинці отримали в 1615 році, коли його купила родина Копичинських.

Історія[ред.ред. код]

Археологічні дослідження[ред.ред. код]

Люди тут жили давно. На території Копичинців археологами знайдено поселення трипільської культури та слов'янське городище.

Польський період[ред.ред. код]

Перша письмова згадка про Копичинці у першій половині XIV століття. Відомо з другої половини 14 століття як Копачин, або Копичин в який входили місцевості Капиці (Кабівці), Гора-Мораки, Кардашівка, Голодіївка, Кутець. Принаймні з 4-ї чверти XIV ст. поселенням володіли шляхтичі Копичинські (Копечинські, Копиченські, Копиценські) гербу Копач, які підписувались з Бествіни. Завдяки ним Копичинці отримали статус міста. Власник міста Прандота Копичинський з Бествіни записаний свідком в фундаційних грамотах Міхала Адванця з Бучача 1379 року.[2]
Після Прандоти Копичинського місто одідичив його син Шимон, одружений із Офкою з Оржка (Ожка), котра з сином Якубом в 1443 році фундувала римокатолицьку парафію, костел. Якуб Копичинський був одружений з Катажиною з Фредрів; між ними, стриєм Яном (власником Зарваниці), братом Станіславом виникали майнові суперечки.[3]

Населення міста часто терпіло напади татар і турків. У 1443 році було збудовано фортецю і мурований храм. В 1564 році поселення отримало магдебурзьке право і статус міста.

1595 року на околицях міста відбувся бій між загоном польського війська під проводом Калиновського та козаками Северина Наливайка. У 1600 році у межиріччі Стрілки і Крутилова був збудований «Червоний замок» або «Замчисько». Фортеця була оточена високим земляним валом замок омивали води річок і ставка, із західного боку тягнулися штучні рови. У 1672 році мандрівник Ульріх фон Вердум проїжджав через Копичинці. Він записав

« … замок лежить на боці, зовсім опустілий  »

На кінець 1648 року козацько-селянське військо під керівництвом Богдана Хмельницького зайняло Копичинці, як і багато інших сіл і містечок в Східній Галичині. 12 травня 1651 року під Копичинцями відбулася одна в кількох битв між з'єднаним військом козаків, кримського хана з одного боку і військами Речі Посполитої під проводом Марціна Калиновського з другого.

В 1672 році Копичинці перейшли до Туреччини (завойовані турками-османами), 1688 року повернуті Речі Посполитій в результаті миру в Карловичах, який Річ Посполита уклала з Туреччиною.

Миколай Баворовський (†1663, представник роду Баворовських) став власником частини Копичинець після одруження із донькою Шимона Копичинського, другою внучкою Євстахія (Остафія) Копичинського Барбарою 1647 року.[4] Вони збудували палац на основі оборонної стіни огорожі та башти замку. У 1917 році російські солдати знищили палац.

Власником частини міста (після купівлі) був великий коронний гетьман Адам Миколай Сенявський; 1722 року він провів відмежування своєї частини Копичинець від частини Баворовських. Після доньки А. М. Сенявського Марії Зоф'ї власником їх частини міста став вінницький староста, власник Сидорова Людвік Калиновський, по його смерти 1765 року права власности перейшли доньці Теклі (дружині ловчого коронного Антонія Бєльського), потім їх доньці Ельжбеті — дружині Іґнація Бєльського. 24 січня 1791 року Ельжбета Бєльська продала успадкований маєток Матеушу Баворовському за 130 334 золотих.[5]

Австрійський період[ред.ред. код]

У 18 столітті в Копичинцях поселяються перші євреї. У 1755 році в Копичинцях на деякий час поселився засновник течії хасидизму Якуб Франк. Єврейська громада продовжувала зростати до початку XX століття.

У 1772 році в результаті першого поділу Речі Посполитої Копичинці перейшли до Австрії.

З 1809 року Копичинці відійшли до складу Росії в результаті підписання 1807 році Олександром I Тильзитського миру з Наполеоном. У 1815 році Копичинці перейшли знову до Австрії в результаті Віденського конгресу.

В 1850 році через Копичинці побудована кам'яна дорога Тернопіль — Заліщики. 10 травня 1884 року у місті відбувся виступ селян проти влади, яка хотіли провести дорогу через землі селян. У місті оголосили стан облоги. Жандарми стріляли у виступаючих. З Чорткова викликали загін піхоти, з Теребовлі кавалерію. В 1890 (1896; за сприяння створеного 1895 року «Товариства побудови подільських залізниць» та значної підтримки уряду[6]) році залізнична лінія Тернопіль — Копичинці була проведена, було відкрите пряме залізничне сполучення Галицького Поділля з Буковиною.

Повітовий суд в Копичинцях. Галичина, 1919 рік

В кінці 19 — на початку 20 століття в місті збудували завод з виробництва олії, 2 пивоварні, млин і цегельню. З промисловості тут була іграшкова фабрика, консервний завод та сільгосптехнікум.

Західноукраїнська Народна Республіка[ред.ред. код]

В листопаді 1918 року місто увійшло до складу ЗУНР.

Друга Річ Посполита[ред.ред. код]

Під час польсько-радянської війни Копичинці контролюються Польщею. Від 1921 року за Ризьким договором в складі Польщі, де Копичинці стали центром повіту Тарнопольського воєводства.

25 жовтня 1921 р. з Копичинців у Листопадовий рейд вирушила Подільська група (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.

За пактом Молотова — Ріббентропа Копичинці у складі Західної України було приєднано до СРСР. 17 вересня 1939 року місто зайняла Червона Армія. В січні 1940 року Копичинці стали районним центром. У місті відкрили лікарню, дитячий садок, новий навчальний рік почався в школі з українською мовою навчання, проте за допомогою НКВС відбулися арешти і вивіз до Сибіру через політичні погляди тих, хто боровся за Українську самостійну державу.

Німецька окупація[ред.ред. код]

Від 7 липня 1941 до 23 березня 1944 тривала німецька окупація міста. За цей час німецький націонал-соціалізм вбив понад 9 тисяч жителів міста і навколишніх сіл, зруйнував понад 80 громадських будівель та 73 житлових будинки. До червня 1943 року число євреїв у Копичинцькому гетто перевищила 5000, вони були звезені з міста і інших навколишніх містечок. 3 червня всі євреї, які були привезені в гетто з Бучача, були страчені німцями і поліцаями. Майже щодня після цього євреї були вбиті. Остаточна ліквідація євреїв почалося 20 липня 1943 року. Ю. і М. Гринчишини, Г. та С. Грокольські — одні з праведників народів світу[7]

22 березня 1944 року, Червона армія знову захопила Копичинці і знайшла лише жменьку євреїв, що вижили за допомогою українців що їх приховували з ризиком для свого життя.

Радянський період[ред.ред. код]

З 22 березня 1944 в Копичинцях відновлено радянський окупаційний режим.

19441991 — Копичинці у складі Української РСР. В Копичинцях до середини 50-их років в підпіллі діяв повітовий провід УПА-ОУН. Багато його членів, НКВС вбила або депортувала до Сибіру і на Далекий Схід. Також, для дискредитації руху, під маскою УПА в районі діяли диверсійні групи НКВС.

1962 — місто приєднано до Чортківського району. 1965 — місто приєднано до новоутвореного Гусятинського району.

Період відновлення Української Незалежності[ред.ред. код]

З 1991 року — Копичинці в незалежній Україні.

Природа[ред.ред. код]

Поверхня горбиста. Середня температура січня: —5,1°, липня: +18,8°. В середньому випадає 560 мм опадів на рік. Площа зелених насаджень — 91,2 га.

Економіка[ред.ред. код]

За даними на 1990 рік, у Копичинцях було виробниче об'єднання гумових іграшок, консервний завод, рибне господарство, діяв сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятки архітектури[ред.ред. код]

  • Дерев'яна Воздвиженська церква з дзвіницею (1630), розташована на Кутці.
  • Костел Успення Марії (1802) в центрі міста, вул. Шевченка, 17
  • Мурована церква Різдва з дзвіницею (1898)
  • Греко-католицький храм св. Миколая на Горі (1900), архітектор В. Нагірний
  • Народний дім (1910, архітектор Баб'як, майстер К. Геваніцький)
  • Синагога.
  • Парк над ставом, закладений у XVIII столітті. Замок шляхтича Бествінського не зберігся. Ще до 1949 року тут була кругла оборонна башта замку.

Пам'ятники[ред.ред. код]

Споруджено пам'ят­ники:

  • Тарасу Шевченку (1946, реконструйовано 1989),
  • полег­лим у німецько-радянській війні жителям міста (1965, скульптор С. Гончарик),
  • на честь скасування пан­щини (відновлено 1990),
  • діячам ОУН та воякам УПА (1993),

Встановлено пам'ятні хрести на честь скасування панщини, засну­вання Братства тверезості (1901), меморіальні таблиці до 100-річчя від дня народжен­ня Тараса Шевченка, К. Чічці-Андрієнку (1994), Бор­цям за волю Ук­раїни (1996), на­сипано символічні могили УСС (1990), воякам УПА (1993), встанов­лено пам'ятний знак жертвам операції «Вісла» (2004).

Некрополі[ред.ред. код]

Є кладовище радянських воїнів, де поховано 645 радянських солдатів і офіцерів, які загинули у боях за визволення міста. На кладовищі споруджено меморіальний комплекс[8].

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Працюють дві ЗОШ 1-3 ступенів, Центр культури та дозвілля, 2 бібліотеки, музична школа, кінотеатр, райлікарня, дошкільний заклад, народний театр ім. Богдана Лепкого, Музей те­атрального мистецтва та Меморіал пам'яті Борців за волю Украї­ни, кімната-музей К. Чічки-Андрієнка.

Персоналії[ред.ред. код]

У місті народилися:

Проживала діячка ОУН Мирослава Антонович.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2012 року, Київ-2012 (rar) — Державний комітет статистики України
  2. J.T.Petrus. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii w Kopyczyńcach // Kościoły i klasztory rzymskokatolickie dawnego województwa ruskiego.— Kraków: «Antykwa», drukarnia Skleniarz, 2009.- Cz. I, tom 17. 508 s., 806 il. ISBN 978-83-89273-71-0 пол. s.179
  3. J.T.Petrus. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii w Kopyczyńcach… s.179
  4. J.T.Petrus. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii w Kopyczyńcach… s.180
  5. J.T.Petrus. Kościoł parafialny p.w. Wniebowzięcia Najśw. Panny Marii w Kopyczyńcach… s.180-181
  6. Ю.Томін, Ю.Романишин, Р.Коритко, І.Паращак. Перша колія: до 150-річчя Львівської залізниці.- Львів: ТзОВ «Західноукраїнський Консалтинговий Центр» (ЗУКЦ), 2011.- 496 с.; іл. ISBN 978—617—655—000—6 c. 52
  7. стаття Е. Бергера про Праведників народів світу на Тернопільщині, поміщена у газеті «Русалка Дністрова» за грудень 1994 року
  8. Богдан Андрушків. «Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили», Тернопіль, «Підручники і посібники», 1998, стор. 18

Джерела[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]