Копичинці

Копичинці
Герб Копичинців
Копичинці на мапі України
Основні дані
Країна	Україна
Регіон	Тернопільська область
Район/міськрада	Гусятинський район
Рада	Копичинецька міська рада
Код КОАТУУ	6121610400
Засноване	1443
Магдебурзьке право	1564
Статус міста	з 1939 року
Населення	▼ 6867 (01.01.2012)
Площа	8,125 км²
Поштові індекси	48260
Телефонний код	+380-35-57
Координати	49°06′29″ пн. ш. 25°54′46″ сх. д.
Висота над рівнем моря	340 м
Водойма	Нічлавка
День міста	24 серпня
Відстань
Найближча залізнична станція	Копичинці
До обл./респ. центру
- залізницею	73 км
- автошляхами	58 км
Міська влада
Адреса	48260, Тернопільська обл., Гусятинський район, м. Копичинці, вул. 22 Січня, 29
Веб-сторінка	http://kopychyntsi.com.ua/
Міський голова	Пеляк Володимир Стефанович

Копи́чинці — місто Гусятинського району Тернопільської області. Залізнична станція на залізничних лініях Тернопіль — Чернівці, Копичинці — Гусятин. Місто розташоване на річці Нічлавка (басейн Дністра). Через місто проходить траса Берестя — Чернівці. Знаходиться за 17 км на північ від Чорткова. Центр міськради, до якої при­єднано села Баворівщина, Гора, Кутець і хутір Калинівщина.

Населення — 7 тис. осіб (2003).

Населення

1990 — 7,3 тисячі, на 5 грудня 2001 (за даними Всеукраїнського перепису населення) — 7036 мешканців.

Назва

За однією з версій походження назви міста від слова «Капища», за іншою від слів «копа» і «чинити». Польська версія: Назву Копичинці отримали в 1615 році, коли його купила родина Копичинських.

Історія

Археологічні дослідження

Люди тут жили давно. На території Копичинців археологами знайдено поселення трипільської культури та слов'янське городище.

Польський період

Перша письмова згадка про Копичинці у першій половині 14 століття. Відомо з другої половини 14 століття як Копачин, або Копичин в який входили місцевості Капиці (Кабівці), Гора-Мораки, Кардашівка, Голодіївка, Кутець.

Населення міста часто терпіло напади татар і турків. У 1443 було збудовано фортецю і мурований храм. В 1564 році поселення отримало магдебурзьке права і статус міста.

1595 року на околицях міста відбувся бій між загоном польського війська під проводом Калиновського та козаками Северина Наливайка. У 1600 році у межиріччі Стрілки і Крутилова був збудований «Червоний замок» або «Замчисько». Фортеця була оточена високим земляним валом замок омивали води річок і ставка, із західного боку тягнулися штучні рови. У 1672 році мандрівник Ульріх фон Вердум проїжджав через Копичинці. Він записав

«

... замок лежить на боці, зовсім опустілий

»

На кінець 1648 року козацько-селянське військо під керівництвом Богдана Хмельницького зайняло Копичинці, як і багато інших сіл і містечок в Східній Галичині. 12 травня 1651 року під Копичинцями відбулася одна в кількох битв між з'єднаним військом козаків і кримського хана одного боку і війсками Мартина Калиновського з другого.

В 1672 році Копичинці перейшли до Туреччини, а в 1688 повернуті до Польщі в результаті миру в Каловичах, який Польща уклала з Туреччиною. Графи Баворовські стали власниками Копичинець. Вони збудували палац на основі оборонної стіни огорожі та башти замку. У 1917 році російські солдати знищили палац.

Австрійський період

У 18 столітті в Копичинцях поселяються перші євреї. У 1755 році в Копичинцях на деякий час поселився засновник течії хасидизму Якуб Франк. Єврейська громада продовжувала зростати до початку ХХ століття.

У 1772 році в результаті першого поділу Речі Посполитої Копичинці перейшли до Австрії.

З 1809 року Копичинці відійшли до складу Росії в результаті підписання 1807 році Олександром I Тильзитського миру з Наполеоном. У 1815 році Копичинці перейшли знову до Австрії в результаті Віденського конгресу.

В 1850 році через Копичинці побудована кам'яна дорога Тернопіль — Заліщики. 10 травня 1884 року у місті відбувся виступ селян проти влади, яка хотіли провести дорогу через землі селян. У місті оголосили стан облоги. Жандарми стріляли у виступаючих. З Чорткова викликали загін піхоти, а з Теребовлі кавалерію. В 1890 році залізнична лінія Тернопіль — Копичинці була проведена.

Повітовий суд в Копичинцях Галичина 1919 рік

В кінці 19 — на початку 20 століття в місті будують завод з виробництва олії, дві пивоварні, млин і цегельню. З промисловості тут була іграшкова фабрика, консервний завод та сільгосптехнікум.

Друга Річ Посполита

У 1918—1920 роках під час польсько-радянської війни Копичинці контролюються Західноукраїнською Народною Республікою. Від 1921 року за Ризьким договором в складі Польщі, де Копичинці стали центром повіту Тарнопольського воєводства.

25 жовтня 1921 р. з Копичинців у Листопадовий рейд вирушила Подільська група (командувач Михайло Палій-Сидорянський) Армії Української Народної Республіки.

За пактом Молотова-Ріббентропа Копичинці у складі Західної України приєднано до СРСР. 17 вересня 1939 року місто зайняла Червона Армія. В січні 1940 року Копичинці стали районним центром. У місті відкрили лікарню, дитячий садок, новий навчальний рік почався в школі з українською мовою навчання, проте за допомогою НКВС відбулися арешти і вивіз до Сибіру через політичні погляди тих, хто боровся за Українську самостійну державу.

Німецька окупація

Від 7 липня 1941 до 23 березня 1944 тривала німецько-фашистська окупація міста. За цей час фашисти і їх посібники вбили понад 9 тисяч жителів міста і навколишніх сіл, зруйнували більш як 80 громадських будівель та 73 житлових будинки. До червня 1943 року число євреїв у Копичинцькому гетто перевищила 5000, вони були звезені з міста і інших навколишніх містечок. 3 червня всі євреї, які були привезені в гетто з Бучача були страчені німцями і поліцаями. Майже щодня після цього євреї були вбиті. Остаточна ліквідація євреїв почалося 20 липня 1943 року. Ю. і М. Гринчишини, Г. та С. Грокольські — одні з праведників народів світу

22 березня 1944 року, Червона армія знову захопила Копичинці знайшла лише жменьку євреїв, що вижили за допомогою українців що їх приховували з ризиком для свого життя.

Радянський період

1944—1991 — Копичинці у складі Української РСР. В Копичинцях до середини 50-их років в підпіллі діяв повітовий провід УПА-ОУН. Багато його членів, НКВС вбила або депортувала до Сибіру і на Далекий Схід. Також, для дискредитації руху, під маскою УПА в районі діяли диверсійні групи НКВС.

1962 — місто приєднано до Чортківського району. 1965 — місто приєднано до новоутвореного Гусятинського району.

Період Незалежності

З 1991 року — Копичинці в незалежній Україні.

Природа

Поверхня горбиста. Середня температура січня: —5,1°, липня: +18,8°. В середньому випадає 560 мм опадів на рік. Площа зелених насаджень — 91,2 га.

Економіка

За даними на 1990 рік, у Копичинцях було виробниче об'єднання гумових іграшок, консервний завод, рибне господарство, діяв сільськогосподарський технікум бухгалтерського обліку.

Пам'ятки

Пам'ятки архітектури

• Дерев'яна Воздвиженська церква з дзвіницею (1630), розташована на Кутці.
• Костел Успення Марії (1802) в центрі міста, вул. Шевченка, 17
• Мурована церква Різдва з дзвіницею (1898)
• Греко-католицький храм св. Миколая на Горі (1900), архітектор В. Нагірний
• Народний дім (1910, архітектор Баб'як, майстер К. Геваніцький)
• Синагога.
• Парк над ставом, закладений у XVIII столітті. Замок шляхтича Бествінського не зберігся. Ще до 1949 року тут була кругла оборонна башта замку.

Пам'ятники

Споруджено пам'ят­ники:

• Тарасу Шевченку (1946, реконструйовано 1989),
• полег­лим у німецько-радянській війні жителям міста (1965, скульптор С. Гончарик),
• на честь скасування пан­щини (відновлено 1990),
• діячам ОУН та воякам УПА (1993),

Встановлено пам'ятні хрести на честь скасування панщини, засну­вання Братства тверезості (1901), меморіальні таблиці до 100-річчя від дня народжен­ня Тараса Шевченка, К. Чічці-Андрієнку (1994), Бор­цям за волю Ук­раїни (1996), на­сипано символічні могили УСС (1990), воякам УПА (1993), встанов­лено пам'ятний знак жертвам операції «Вісла» (2004).

Некрополі

Є кладовище радянських воїнів, де поховано 645 радянських солдатів і офіцерів, які загинули у боях за визволення міста. На кладовищі споруджено меморіальний комплекс.

Соціальна сфера

Працюють дві ЗОШ 1-3 ступенів, Центр культури та дозвілля, 2 бібліотеки, музична школа, кінотеатр, райлікарня, дошкільний заклад, народний театр ім. Богдана Лепкого, Музей те­атрального мистецтва та Меморіал пам'яті Борців за волю Украї­ни, кімната-музей К. Чічки-Андрієнка.

Персоналії

У місті народилися:

• 1969 — Іванчук Василь Михайлович — український шахіст, міжнародний гросмейстер.
• 1949 — Митрополит Мефодій (Кудряков) — предстоятель Української автокефальної православної церкви
• 1904 — Пінхас Лавон, ізраїльський профспілковий та політичний діяч, міністр сільського господарства Ізраїлю, міністр оборони Ізраїлю.
• 1916 — Марія Сафіян, перша українська кіноакторка в Галичині, яка знялася у головній ролі в першому українському художньому повнометражному фільмі «Для добра і краси» (сценарій Р. Купчинський, оператор Ю.Дорош)
• 1904 — Ласовська Євгенія — оперна і камерна співачка
• 1907 — Елиїв Ярослав — священик УГКЦ, мистецтвознавець, філателіст, писанкар, меценат, етнограф, лірник.
• 1888 — Клим Андрійович Чічка-Андрієнко, український оперний співак (тенор), педагог.
• 1884 — Климентина Миколаївна Авдикович-Глинська, український промисловець і меценат, сестра Мирослава Січинського.
• 1847 — Владислав Вшелячинський, польський піаніст, композитор, диригент, педагог.
• 1931 — Савка Богдан, український письменник, громадський діяч.
• 1973 — Савка Мар'яна Орестівна — українська поетеса, дитяча письменниця, літературознавець, публіцист, головний редактор «Видавництва Старого Лева».
• 1936 — Арсен Онуфрійович Паламар, український журналіст, публіцист.

Проживала діячка ОУН Мирослава Антонович.

• Поморянський Мирослав Антонович. - (*20.11.1925, м. Копичинці - 16.02.2002, м. Чернівці) - хореограф, культурний діяч. Член Всеукраїнської музичної спілки. Заслужений працівник культури УРСР (1967). Автор книги "Буковинський танець" (1997).

Посилання

• Енциклопедія українознавства. У 10-х томах. / Головний редактор Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде життя, 1954—1989.. Словникова частина. — Т. 3. — С. 1130.
• Видано книжку Б. Савки «Копичинці. Мандрівка через сто­ліття» (Т., 2001).
• І. Куцинда, Б. Савка. Копичинці // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том ІІ, 2005
• Українська Радянська Енциклопедія. — 2-е видання. — Т. 5. — К., 1980. — С. 392.
• Географічна енциклопедія України. — Т. 2. — К., 1990. — С. 194.
• Інформаційно-розважальний портал міста Копичинці
• Замки та храми України. Копичинці
• Копичинці. Фотогалерея
• Українська геральдика. Копичинці
• Kopychintsy, Ukraine(англ.)
• Стаття Słownik geograficzny Królestwa Polskiego i innych krajów słowiańskich, Tom IV у Географічному словнику Королівства Польського та інших земель слов'янських, том IV (Kęs — Kutno) з 1883 року (пол.)
• Верига Василь. Листопадовий рейд 1921 року. — Київ: Видавництво «Стікс», 2011.