Коропець

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Коропець
Koropec s.png Koropets city fl.png
Герб Коропця Прапор Коропця
Країна Україна Україна
Область/АРК Тернопільська область Тернопільська область
Район/міськрада Монастириський район Монастириський район
Рада Коропецька селищна рада
Код КОАТУУ: 6124255500
Основні дані
Засноване 1421
Статус із 1984 року
Площа 8,61 км²
Населення 3508 (01.01.2011)[1]
Густота 407 осіб/км²
Поштовий індекс 48370
Телефонний код +380 3555
Географічні координати 48°56′19″ пн. ш. 25°10′46″ сх. д. / 48.93861° пн. ш. 25.17944° сх. д. / 48.93861; 25.17944Координати: 48°56′19″ пн. ш. 25°10′46″ сх. д. / 48.93861° пн. ш. 25.17944° сх. д. / 48.93861; 25.17944
Водойма річки Коропець, Дністер
Відстань
Найближча залізнична станція: Бучач
До станції: 24 км
До райцентру:
 - фізична: 30 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 97 км
Селищна влада
Адреса 48370, Тернопільська обл., Монастирський р-н, смт. Коропець, вул. Марка Каганця, 10
Карта
Коропець (Україна)
Коропець
Коропець
Коропець (Тернопільська область)
Коропець
Коропець
Церква св. Миколая

Коропе́ць — селище міського типу Монастириського району Тернопільської області, розташоване у місці впадання річки Коропець у Дністер. Центр селищної ради, якій підпорядковані села Світле та Стігла. До Коропця приєднано хутори Дібро­ва і Додатки.

Населення — 3752 особи (2002).

Містечко відоме своїм палацом та костелом. Також є дендропарк.

Історія[ред.ред. код]

Давні часи[ред.ред. код]

Поблизу Коропця виявлено археологічні пам'ятки пізнього палеоліту, трипільської та давньоруської культур. Поселення трипільської культури розміщено на узгір'ї за костьолом, недалеко від кургану, що носить назву Ганова Могила. На поверхні поселення зібрано уламки розписної кераміки, що зберігається в Львівському історичному музеї[2].

Середньовіччя[ред.ред. код]

Перша писемна згадка — 1421 p., коли польський король Владислав II Яґайло заклав у ньому парафіяльний костьол, поселення належало королю «ab antiquo» (тобто було королівщиною). 1427 року місто мало маґдебурзьке право.[3]. 1453 Коропець — власність Міхала «Мужила» Бучацького або його найстаршого сина — снятинського старости Міхала (помер після 1474 р.[4]); того року місто отримало підтвердження своїх пра­в.

У середині XV ст. Коропець — повітовий центр Галицької землі Руського воєводства (повіт існував недовго, до складу входило 11 місцевостей, які потім були включені до складу Галицького та Коломийського повітів). Від 1461 p.— власність Кердеїв; пізніше - в управлінні  — Яна Коли[5]. 1589 — дідича Монастириська, львівського каштеляна Яна Сєнєнського, який сприяв тут зміцненню замку.[6] 1600 року перша дружина тоді жмудського старости Яна Кароля Ходкевича Зоф'я Мелецька згадана як власниця Коропця.[7]

1607 року Коропець сильно зруйнували (зрівняли із землею[7]) кримські татари, з часом місто втратило свої права, стало селом. На початку XVII ст. місто належало брацлавському воєводі Стефану Потоцькому. 1664 року в Коропці проживали 119 господарів, 7 ремісників, багато будинків були порожніми. 1672 року Коропець спалили турецько-татарські орди. В наступні десятиліття власниками продовжували бути Потоцькі — нащадки С.Потоцького (зокрема, його внук — белзький воєвода Стефан Александр[8]).

1766 року король Станіслав Авґуст надав Феліціянові Яблоновському (титулувався старостою коропецьким) королівщину Коропець та села Космирин, Новосілку Коропецьку, Стінку.

Австрійські часи[ред.ред. код]

Під кінець XVIII ст. Коропець був власністю Мисловських гербу Равіч, з цієї родин власниками були: Францішек (в 1790 році), Іґнацій (ксьондз, записав маєток братанку Теофілу (помер 1829 року)), Антоній, Альфред, його син Альфред. Останній 1893 року продав маєток Станіславу Бадені, який незадовго перед смертю заповів його сину Станіславу Генрику. Потім дідичем був його молодший брат Стефан (*1885-†1961), який був останнім дідичем.[7]

Церква Успення Пресвятої Діви Марії

За часів Австрії (від 1772) Коропець належав до Станіславського округу (циркулу, крайсу; від 1867 — до Бучацького повіту).

1819–1820 років внаслідок повені потерпіли понад 80 дворів.

6 лютого 1908 р. в селі було перевиборне віче (перед ярмарком, який проходив того періоду щотижня), на якому співали пісню Івана Франка «Не пора, не пора москалеві, ляхові служить», «Щоб усіх хрунів загнати між свиней до кучі…». Попереду йшов Каганець Марко, який невдовзі був вбитий жандармами (етнічними поляками).[9]

Діяли філії українських товариств «Сокіл» (від 1904 р.), «Просвіта» (від 1906 р.), «Січ» (1910 р.), «Луг», «Сільський господар», «Союз українок», «Рідна школа», кооператива «Єд­ність», страхове агентство компанії «Дністер».

Перша світова[ред.ред. код]

Під час I-ї світової війни через село пролягала лінія фронту.

Період ЗУНР[ред.ред. код]

Період ІІ-ї Речі Посполитої[ред.ред. код]

Після поразки національно-визвольних змагань наприкінці вересня 1920 р. Коропець захопили польські війська. У 1926 р. було засновано Коропецьке відділення (філія) української Районової Молочарні (засновники: Ілько Максимів — скарбник, Микола Мельник — книговод, Андрій Довбенко — голова Надзірної ради, Павло Павлюк — перший директор, Микола Маркевич — член надзірної ради, Михайло Соляник). У 1931-33 р. збудовано новий будинок Районової Молочарні (на відкритті був доктор Іван Макух).

Діяла польська районова молочарня.[10]

У 1927 р. працювали майстерня з виробництва спортивних човнів, ґуральня, олійні, 4 масарні, ресторан, пекарня.

Перший радянський період[ред.ред. код]

З приходом більшовиків на площі, де щовівторка проходив ярмарок, відбувся мітинг, на якому виступали інженер Микола Дутикевич (раніше був лісничим у пана), селянин Михайло Мельник, також жид. Закінчився виконанням українцями, поляками, жидами гімну «Ще не вмерла Україна». На 3-й день обрали правління: голова — Микола Маркевич, секретар — Степан Гнатюк (був також перед цим), голова сільради — Онуфрій Садівський. Через кілька тижнів вибрали депутатів Народних зборів Західної України: Максиміва Ілька, Євстахія Петришина. У 1940 р. тимчасове правління зліквідували, утворивши Коропецький район УСРР. Перший голова — Борисенко (з Великої України), голова парткому — Антонюк (також зі сходу). Адміністрація розташовувалась в палаці Бадені.[11]

Від червня 1940 до 1959 років Коропець — райцентр УРСР.

Нацистська окупація[ред.ред. код]

Від 8 липня 1941 до 22 липня 1944 року Коропець — під німецько-нацистською окупацією. Наприкінці липня 1943 року поблизу міста проходило з'єднання С. Ковпака.

У 1941, 1957, 1969 та 2008 роках були великі повені. 1984 року Коропцю надано статус смт.

Пам'ятки[ред.ред. код]

Пам'ятник Т. Г. Шевченку
  • палац графа Бадені (19 ст.)
  • церкви:
    • Успіння Пресвятої Богородиці (1795, де­рев'яна; реставрація 1992)
    • святого Миколая (2002 р.; почали будувати в тридцятих роках XX ст., відновили лише за сучасності)
  • римо-католицький костьол (19 ст.)
  • 2 каплички
  • меморіальний комплекс воїнам-односельцям, полег­лим у німецько-радянській війні (1975, скульп. І. Каніковський, Г. Нардак, братська могила. Пам'ятник — скульптура воїна на прямокутному постаменті[12]).

Пам'ят­ники[ред.ред. код]

Пам'ятні знаки[ред.ред. код]

Палац графа Бадені[ред.ред. код]

Палац графа Бадені
Палац Бадені

Палац колишнього власника цих земель, польського графа Станіслава Бадені (брата Казиміра Бадені) розташований серед будівель дитячого інтернату. У палацовому парку збереглися величезні старі дерева, зокрема, екзотичні (наприклад, платани).

Палац в Коропці збудований у класично-синкретичному стилі з розкішними бароковими ліпними геральдичними атрибутами, серед яких між рушниць і мисливських ріжків почесне місце займає барельєф з зображенням перехрещених коси і ціпа.

Особливо в палаці вражає мистецьке використання кольорової деревини для паркету та панелей на стінах.

Граф Казімєж (Казимир) Бадені (18461909) був [намісник]]ом Галичини, прем'єром Австрії та міністром внутрішніх справ. Прославився «баденівськими виборами» до парламенту 1897 року, коли був запроваджений антиукраїнський терор.

Історії палацу (версія)[ред.ред. код]

Палац Бадені(1893–1906)/(2012)
Палац Бадені(1893–1906)/(2012)

На початку XIX століття родина Мисловських (власники на той час містечка) спорудила в Коропці палац. Центральна частина була двоповерхова, а до центральної частини по обидві сторони було прибудовано одноповерхові бічні крила. В 1893 році Коропець переходить у власність маршалка Галицького сейму, графа Станіслава Марціна Бадені (пол. Stanislaw Marcin Badeni) (1850–1912). Станіслав одразу почав перебудову замку у родинну резиденцію. Новий палац звели у стилі віденського рениссансу. Роботи були завершені в в 1906 році. Палац повстав двоповерховим, прикрашений трьома ризалітами та фігурним дахом. До нашого часу збереглася овальна бальна зала на першому поверсі палацу. Поруч з королівською залою знаходилися їдальня, бібліотека та каплиця. З іншого боку тягнулися житлові приміщення. Другий поверх складався з житлових приміщень. В Першу світову війну в 1914–1920 роках палац було сильно пошкоджено та пограбовано.

Останнім власником Коропця був наймолодший син Станіслава Бадені — Стефан Бадені (пол. Stefan Badeni) (1885–1961). Після захоплення Коропця комуністами в 1939 році, він був змушений мігрувати з родиною до Будапешту. В подальшому був ув'язнений нацистами у концтабір в Маутхаузені, де вижив. Останні роки доживав в Дубліні.

Костел святого Миколая (1860 р.)[ред.ред. код]

Костел святого Миколая (1860 р.)/(2012р)
Костел святого Миколая (1860 р.)/(2012р)

На узгір'ї, де колись знаходилося поселення трипільської культури, височить костел Святого Миколая. В 1421 році польським королем Владиславом II Ягайлом (1351–1434 р.р.) була утворена фундація для будівництва в Коропці костелу. Храм був зруйнований турецько-татарськими загарбниками в 1672 році. В 1860 роках, будується та освячується новий храм Святого Миколая. В 1882 році костел було консекровано. З 1944 по 1992 рік костел не діяв. З 1992 року костел відновив діяльність належить римо-католицькій громаді (ксьондз — Даріюш Пєхнік).

Дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці (1772 р.)[ред.ред. код]

Церква Успіння Пресвятої Богородиці (1772 р.)/(2012 р.)
Дерев'яна церка Успіння Пресвятої Богородиці. (1772 р.)

В селищі Коропець, по дорозі на Горигляди, з правої сторони від дороги, на пагорбі знаходиться дерев'яна церква Успіння Пресвятої Богородиці. Споруджена церква в 1772 році. В 1992 році церква була відреставрована. Верхня частина храму та куполи були покриті залізом. До церкви ведуть сходи поміж деревами. З лівої сторони, на початку сходів, стоїть камінь з написом: «Збудовано на кошти Данчук Михайла Матвійовича з Німеччини уроженця села Коропця та громади селища».

Соціальна сфера[ред.ред. код]

Діють загальноосвітня школа I–III ступенів ім. М. Каганця, загальноосвітня школа І ступеня, ПТУ-34, школа-інтернат для дітей-сиріт і дітей, які за­лишилися без опіки батьків, музична школа, дошкільний заклад, народний дім «Галичина», бібліотека, історично-краєзнавчий музей, комунальна лікарня, лікарня ветиринарної медицини, МП «Терноцвіт», «Артеміда», «Ласо­щі», «Любисток», ПП «Кон­сул» ПП «Галинка» ПП «Оксанка», магазин будівельних матеріалів.

Персоналії[ред.ред. код]

Народилися[ред.ред. код]

Працювали[ред.ред. код]

  • актор М. Данчук
  • Герой соціалістичної праці П. Дворська,
  • оперний співак І. Шмигельський.

Померли[ред.ред. код]

Цікаві факти[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2011 року, Київ-2011 (doc)
  2. Археологічні пам'ятки Української РСР. — К.: Наукова думка, 1966. — С. 312
  3. M.Kurzej. Kościoł parafialny w Koropcu… s. 115
  4. Buczaccy (01) (пол.)
  5. F.Kiryk. Kola (Koło) Jan z Dalejowa h. Junosza (zm. 1543) // Polski Słownik Biograficzny.— Wrocław — Warszawa — Kraków, 1967.— tom ХІІІ/2, zeszyt 57.— S. 286 (пол.)
  6. H. Kowalska. Sienieński Jan z Pomorzan h. Dębno (zm.1598/99) / Polski Słownik Biograficzny.— Warszawa — Kraków, 1996.— t. XXXVII/2, zeszyt 153.— S. 187. (пол.)
  7. а б в M.Kurzej. Kościoł parafialny w Koropcu… S. 116
  8. Link-Lenczowski A. Potocki Stefan h. Pilawa (zm. 1726) // Polski Słownik Biograficzny. — Wrocław — Warszawa — Kraków — Gdańsk — Łódź: Zakład Narodowy Imienia Ossolińskich Wydawnictwo Polskiej Akademii Nauk, 1985.- Tom XXVIII/2. — Zeszyt 117. — S. 177–368 (пол.) S. 179
  9. В.Маркевич. Спогади про Коропець / Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… с. 553
  10. В.Маркевич. Спогади про Коропець / Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… с. 555
  11. В.Маркевич. Спогади про Коропець / Калейдоскоп минулого // Бучач і Бучаччина… с. 557
  12. Богдан Андрушків. Некрополі Тернопільщини, або про що розповідають мовчазні могили.— Тернопіль: «Підручники і посібники», 1998
  13. Н.Мизак, І.Олещук, М.Ханас. Хамчук Петро Михайлович // Тернопільський енциклопедичний словник / редкол.: Г. Яворський та ін. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004–2010. — Т. 1–4.  — ISBN 978-966-528-279-2. — Т. 3: П-Я. — 2008. — 708 c., с. 540
Україна Це незавершена стаття з географії України.
Ви можете допомогти проекту, виправивши або дописавши її.