Йосип (Сліпий)
| Йосип Сліпий Йосип Коберницький-Дичковський |
||
 |
||
| Патріарх Йосип Сліпий, Глава УГКЦ | ||
|
||
|---|---|---|
| 23 грудня 1963 — 7 вересня 1984 | ||
| Церква: | Українська Греко-Католицька Церква | |
| Попередник: | він сам як Архієпископ Львівський | |
| Наступник: | Мирослав Іван Любачівський | |
|
||
| 22 лютого 1965 — 7 вересня 1984 | ||
| Обрання: | 22 лютого 1965 | |
| Попередник: | Сильвестр Сембратович | |
| Наступник: | Мирослав Іван Любачівський | |
|
||
| 1 листопада 1944 — 22 грудня 1963 | ||
| Обрання: | 22 грудня 1939 | |
| Попередник: | Андрей Шептицький | |
| Наступник: | він сам як Верховний Архієпископ Львівський | |
| Освіта: | Єзуїтська колегія Canisianum в Інсбруку | |
| Народження: | 17 лютого 1892 Заздрість |
|
| Смерть: | 7 вересня 1984 Рим |
|
| Похоронений: | Львів, крипта Собору св. Юра | |
| Батько: | Іван | |
| Мати: | Анастасія | |
| Прийняття священичого сану: | 30 вересня 1917 | |
| Єпископська хіротонія: | 22 грудня 1939 | |
Верхо́вний архієпи́скоп Йо́сип Сліпи́й (у світі Йо́сип Коберни́цький-Дичко́вський; *1892, Заздрість — †7 вересня 1984, Рим) — єпископ Української Греко-Католицької Церкви, кардинал Римо-Католицької Церкви; з 1 листопада 1944 року Митрополит Галицький та Архієпископ Львівський, з 23 грудня 1963 року Верховний Архієпископ Львівський — предстоятель Української Греко-Католицької Церкви.
Зміст |
[ред.] Життєпис
[ред.] Юність
Йосип Сліпий народився 17 лютого 1892 в селі Заздрість, Теребовельського повіту в багатодітній родині. Батько — Іван Коберницький-Сліпий, мати — Анастасія Дичковська. Дід Йосипа мав сільське прізвисько «Сліпий». За переданням, цей псевдонім походив від одного з предків, якого у 1709 росіяни осліпили за те, що він воював під Полтавою проти царя Петра І на стороні гетьмана Івана Мазепи та шведського короля Карла XII.
У 1898—1901 навчався в початковій школі с. Заздрість. Вже з другого класу вивчав польську і німецьку мови. 1911 з відзнакою закінчив Тернопільську семінарію та здобув атестат зрілості.
1911 вступив до Львівської духовної семінарії. Тут, у Львові, зустрівся з митрополитом Андреєм Шептицьким, у якого молодий юнак спитав поради чи бажання розпочати університетські студії може бути перешкодою до священства. Глава УГКЦ розвіює сумніви Йосипа: «можна дуже добре користуватися наукою і навчанням в час служби Богові і це зовсім не є в контрасті з тайною священства». Як зазначає біограф Йосипа Сліпого — єпископ Іван Хома, — митрополит Андрей, бачачи природні обдарування Йосипа посилає його на навчання до Інсбрука, в Австрію, та в богословську колегію «Канізіянум».[1]
Після повернення з ув'язнення в Росії митрополит Андрей 30 вересня 1917 в Унівській лаврі висвячує Йосипа Сліпого на священика. У 1918 в Інсбруці захищає докторську працю на тему «Die Auffassung des ewigen Lebens nach dem heiligen Evangelisten» Johannes (Поняття про вічне життя в євангелії св. Йоана). А в 1921 — габілітаційну працю «Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios» (Тринітарне вчення візантійського патріарха Фотія).
По недовгій душпастирській праці з 1922 року професор догматики Греко-католицької духовної семінарії у Львові, з 1926 року — її ректор. Став організатором Богословського наукового товариства, з 1926 р. був його незмінним головою. Написав для нього статут і згуртував навколо себе науковців. Був засновником та редактором квартальника «Богословія» з 1923 р. Розбудував 1929 року за дорученням митрополита Андрея Шептицького семінарію. 14 квітня 1929 р. став ректором Львівської Богословської академії. Урочиста інавгурація відбулася 6 жовтня 1929 р.
[ред.] Участь у світському й духовному житті
З 1926 р. — член кураторії Українського національного музею у Львові, а 1931 заступник голови Українського католицького союзу.
За наукові заслуги і активність у розбудові культурно-національного і релігійного життя в 1930 р. його обрано дійсним членом Наукового товариства імені Шевченка .
З 1935 р. — соборовий крилошанин, митрат та архідиякон Львівської митрополичої капітули.
Відбув низку наукових подорожей по Західній Європі і до Святої Землі, брав активну участь в унійних конгресах у Велеграді, Празі й Пінську, організував унійний з'їзд у Львові 1936 року.
[ред.] Період радянської та німецької окупацій
Під час першої радянської окупації Західної України (22 грудня 1939 року) митрополит Андрей Шептицький, за згодою Папи Пія XII, висвятив таємно митрата Сліпого на єпископа з правом наступництва з титулом архієпископа Серрейського.
30 червня 1941 році Й. Сліпий підтримав Акт відновлення Української держави.
По смерті митрополита Шептицького 1 листопада 1944 року він перебрав провід над Галицькою митрополією. Разом з іншими українськими католицькими владиками 11 квітня 1945 року був ув'язнений радянською владою і засуджений на 8 років важких робіт. Рік по тому, під тиском подібних репресій, було здійснено «самоліквідацію» Української греко-католицької церкви.
Відкидаючи постійні радянські пропозиції переходу на православ'я, Сліпий був далі засуджений у 1953, 1957 і 1962 роках. Відбув разом 18 років заслання у таборах Сибіру та Мордовії (табори:Дубравлаг).
[ред.] На волі після заслання
Унаслідок численних заходів впливових осіб та на клопотання папи Івана XXIII митрополита Сліпого звільнено з ув'язнення: 9 лютого 1963 року він прибув до Риму й оселився у Ватикані. Апостольська Столиця 23 грудня 1963 року визнала, що галицький митрополит має статус Верховного архієпископа й іменувала Сліпого членом Східної конгрегації, а 25 січня 1965 року папа Павло VI іменував його кардиналом. Як Верховному архієпископу йому належав титул «Блаженніший». З весни 1975 року Й.Сліпий користувався титулом патріарха, — та Рим його таким не визнав.
[ред.] Переорганізація життя УГКЦ
Верховний архієпископ від самого приїзду до Риму намагався організувати самоуправу помісної Української Католицької Церкви, очоленої патріархом (його виступ на 2-й сесії Другого Ватиканського Собору). Проте не знайшов зрозуміння для своїх планів у Апостольській Столиці, на думку якої створення українського католицького Патріархату — «не на часі».
У 1968, 1970, 1973 і 1976 рр. кардинал Сліпий відбув архієрейські подорожі по країнах Європи, Америки, Азії й Австралії, щоб зміцнити зв'язки з вірними діаспори, пожвавити церковно-релігійне життя та репрезентувати Українську Греко-Католицьку Церкву на чужині. Брав участь у трьох міжнародних євхаристійних конгресах (Бомбей, Богота, Мельбурн).
[ред.] Синоди УГКЦ
Як Верховний архієпископ з патріаршими правами скликав кілька синодів Української Греко-Католицької Церкви, з яких важливіші — 1969, 1971 і 1973 років. На останньому із них була ухвалена конституція патріархального устрою для УГКЦ. Свої розпорядження Сліпий вміщував у «Благовіснику Верховного Архієпископа візантійсько-українського обряду», який виходить з 1964 року.
[ред.] Активність у Римі
У Римі Сліпий побудував собор св. Софії (посвячений 1969 року).
Придбав і відновив парафіяльний храм Жировицької Матері Божої для українців-католиків, при якому заснував музей і госпіціюм (посвячений 1971 року).
Зорганізував Український католицький університет св. Климента (з 1963 р.) і науково-видавничу працю при ньому.
Активізував працю Українського богословського наукового товариства (відновлене в екзилі 1960 року) та відновив видання «Богословія» (з 1963 р.), а 1976 року — журнал «Дзвони».
У науково-дослідницькій праці Сліпий зосередився на своїй спеціальності, наближаючи томістичну схоластику до вимог східного богословія. З його догматичних творів важливіші про Святу Тройцю, походження Святого Духа і Святого Таїнства:
- «Die Trinitatslehre des byzantinischen Patriarchen Photios», 1921
- «De principo spirationis in SS. Trinitate», 1926
- «Про Святі Тайни», 1953
- „Die Auffassung des «Lebens» nach dem Evangelium und I.Briefe des Hl. Johannes“, 1965
Також цінні його праці на історичні й екуменічні теми.
Праці Сліпого були зібрані й перевидані як видання Українського Католицького Університету в Римі у 1968—1976 роках (томи І-VIII).
[ред.] Почесні звання
За наукові досягнення кардинал Сліпий був почесним членом НТШ з 1964 року, членом Тіберійської Академії в Римі — з 1965 року, почесним доктором УВУ — з 1969 року та трьох американських і одного канадського університетів.
[ред.] Перепоховання
У 1992 році прах кардинала перезахоронено зі собору святої Софії в Римі до крипти собору св. Юра у Львові.
[ред.] Пам'ять
У с. Заздрість встановлено пам'ятний знак до 100-річчя від дня народження Йосипа Сліпого (1992) і його погруддя (1994, скульптор Е. Мисько), відкрито Духовний центр імені Йосипа Сліпого (1998), є Сліпого Йосипа музей — комплексна садиба.
У Львові 1997 в буднку Богословської академії (нині УКУ) відкрито музей Сліпого[2], на фасаді кам'яниці на вул. Коперника встановлено пам'ятну таблицю з його барельєфом.
УГКЦ оголосила 2002 роком Сліпого, тоді ж у липні у Зарваницькому духовному центрі відбулася всеукраїнська проща, присвячена 110-річчю від дня народження Сліпого, в якій взяли у часть Любомир Гузар, священики з України, Канади, США та понад 200 тис. прочан.
2004 у м. Тернопіль за у частю Преосвященішого кардинала Любомира Гузара відкрито й освячено пам'ятник Сліпому (скульптор Роман Вільгушинський, архітектор А. Водоп'ян).
2005 р. у м.Харкові було встановлено пам'ятну дошку, яку демонтовано за наказом місцевої влади у 2010 р. та відновлено у 2011 р. [3]
[ред.] Примітки
- ↑ Хома І. Йосиф Сліпий: отець та ісповідник Української мученицької Церкви. — Рим: Вид-во Салезіан. — Т-ва Святої Софії, 1992.
- ↑ http://www.ucu.edu.ua/ukr/community/article;4146/
- ↑ http://www.poryad.com/?p=6716
[ред.] Література
- Віктор Жадько. Український некрополь.-К.,2005.-С.293.
- Енциклопедія українознавства. У 10-х т. / Гол. ред. Володимир Кубійович. — Париж; Нью-Йорк: Молоде Життя, 1954—1989.
- Янів В. Кардинал Йосиф Сліпий // Релігія в житті українського народу. — ЗНТШ, т. 181. — Мюнхен-Рим-Париж, 1966
- Драган А. Маємо кардинала. — Джерсі-Сіті, 1966
- Ювілейний Збір у 30-ліття єпископських свячень // Наук. Записки УВУ, ч. 9-10. — Мюнхен-Рим-Париж, 1969
- Рудницька М. Невидимі стигмати. — Рим-Мюнхен-Філадельфія, 1971
- Вітошинська О. Подорожі Блаженнішого Кир Йосифа VII, 1938—1970 // Праці Українського Богословського Наукового Товариства, т. XX. — Рим-Париж, 1972
- Т. Бойчук, Б. Головин, О. Коневич, Б. Петраш. Сліпий Йосип // Тернопільський енциклопедичний словник. — Тернопіль: видавничо-поліграфічний комбінат «Збруч», 2004—2010. — ISBN 966-528-197-6, том ІІІ, 2008
- Мишанич О. Митрополит Йосиф Сліпий перед «судом» КГБ (за архівними джерелами). — Київ, 1993
- Заповіт патріарха. — Львів: Видавництво Львівського музею історії релігії «Логос», 1995
- «…Щоб ви не зневірилися…» // Заповіт Блаженнійшого Патріарха Йосифа. Послання Патріарха Йосифа про поєднання в Христі. -Тернопіль, 2010
- The Hierarchy of the Catholic Church(англ.)
[ред.] Посилання
|
||||||||||||||
