Мужиловський Силуян Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Силуян Мужиловський
Силуян Мужиловський.jpg
Народився 16??
Слуцьк, Річ Посполита
Помер бл. 1655
Гетьманщина
Національність українець
Місце проживання Річ Посполита,Козацька Україна
Діяльність дипломат
Alma mater Лаврська школа
Києво-Могилянська академія
Титул шляхтич
Посада посол Гетьманщини в Московському царстві
Військове звання полковник
Батько Андрій Мужиловський
Родичі Григорій Мужиловський (брат)

Силуян Андрійович Мужиловський (16??, Річ Посполита1655, Гетьманщина) — відомий український військовий діяч та дипломат часів Хмельниччини, посол Гетьманщини в Московському царстві (січень-березень 1649, квітень-травень 1653), посол Гетьманщини в Литві (серпень 1649), посол Гетьманщини в Османській імперії (1651).

Життєпис[ред. | ред. код]

Народився на початку XVII ст. в Слуцьку в сім'ї Андрія Мужиловського — священика Слуцької Спаської церкви (з 1621 — слуцького протопопа, з 1631 — ієромонаха Києво-Печерської Лаври). Батько був полум'яним борцем проти чужоземної експансії, автором полемічних творів, сподвижником митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Русі Йова Борецького, одним з претендентів на Київську митрополію по смерті останнього. Брав активну участь в організації поїздки в Україну та Білорусь патріарха Єрусалимського Теофана (1620–1621), який посприяв відновленню вищої православної ієрархії. Брат С. Мужиловського — Григорій — також відомий як письменник-полеміст.

Навчався у Лаврській школі, згодом у Києво-Могилянській академії.

Напередодні Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 був писарем у Річиці. З перших днів повстання вступив до загону сотника і наказного полковника Григорія Бута, разом з ним та з полковником ніжинським Прокопом Шумейком звільняв Чернігів від війська Речі Посполитої (липень — серпень 1648).

З 1648 по 1649 — займав урядову посаду писаря Генеральної Військової Канцелярії.

У 1648 — Під час походу на Пилявці Богдан Хмельницький відрядив Мужиловського до Ясс для зустрічі патріарха Єрусалимського Паїсія.

У 1648 — разом з Михайлом Крисою перебував з дипломатичною місією в Яссах, вів переговори з молдовським гоподарем Василем Лупулом.

У січні — березні 1649 — в чині полковника очолював перше Посольство Гетьманщини в Московське царство.

У серпні 1649 — вів переговори у Вільнюсі з литовським князем Янушем Радзивіллом про умови укладання перемир'я.

У 1651 очолив українське посольство до Османської імперії, про те у дорозі попав у полон Речі Посполитої.

У квітні — травні 1653 р. разом з Кіндратом Бурляєм очолював українське посольство у Москві.

У 1653 — (гіпотетично) очолив українське посольство до шведської королеви Крістіни I.

У 1653 — спільно з Іваном Виговським вів переговори з кримськими татарами.

У 1654 — працював на посаді Ніжинського полкового судді. Після утворення Білоруського полку (червень 1654) був у ньому полковим суддею.

У вересні 1655 р. разом з полковником Іваном Золотаренком, сотником І. Борсуком вів переговори з царем у його ставці під Смоленськом.

У 1655 — загинув під час конфлікту з Іваном Золотаренком.

У лютому 1654 р. відписав свій хутір Коростелівський Ніжинському Благовіщенському Назарет-Богородицькому монастирю.

Переговори з Москвою щодо прийняття протекторату[ред. | ред. код]

Мужиловський писав, що король Ян ІІ Казімєж до обрання обіцяв Богданові «бути руським королем» і підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли». Проте реальна ситуація виявилася протилежною, значною мірою через те, що в Речі Посполитій слово короля зовсім не мало тієї ваги, що в більшості монархій світу.

З певних причин не наважившись на самостійне протистояння Речі Посполитій, козацька держава почала розглядати різні варіанти міжнародної коаліції або прийняття протекторату потужної держави.

Московський вектор від самого початку посідав одне з чільних місць в зовнішній політиці Б. Хмельницького. С. Мужиловський відіграв ключову роль в утворенні союзу Козацької держави та Московського царства у 1654 році.

Перше посольство Богдана Хмельницького до Москви[ред. | ред. код]

Після перших перемог козацького війська Рада під Корсунем приймає рішення просити допомоги у московського царя Алєксєя Міхайловіча. В 1648 році представник московітського уряду Милков запевнив козаків у мирному ставленні Московського царства та готовності надавати економічну допомогу.

Перше посольство Б. Хмельницького вирушило до Москви на початку 1649 р., після урочистого вступу гетьмана в Київ. В цей час у Києві перебував єрусалимський Патріарх Паїсій, і його розмови з Хмельницьким значною мірою змінили ставлення гетьмана до наслідків козацького повстання, розбудивши в ньому гордість «самодержця землі руської». Перше посольство, очолене С. Мужиловським, вирушило до Москви разом із Патріархом. Метою посольства були переговори з царем стосовно військової та дипломатичної допомоги Україні.

Приїзд московських послів[ред. | ред. код]

Надзвичайно яскраво змалював Натан Рибак зустріч в Конотопі першого московського посольства, надісланого до гетьмана Хмельницького в 1649 р. в складі думного дяка Григорія Унковського та піддячого Сємьона Домашнєва, яких супроводив від Москви на Україну до резиденції гетьмана його посол С. Мужиловський.

Це відбулося 2 квітня 1649 року на Путивльському шляху.

«За п'ять верст від Конотопа царське посольство зустрів конотопський сотник Іван Рибальченко в супроводі ста козаків, з козацькою малиновою хоругвою. Посольський обоз спинився. Унковський і Мужиловський вийшли на дорогу. Рибальченко зліз з коня, низько вклонився, притис руки до серця:
- Вельми раді за милістю государя великого руського, що шле нашому гетьману посольство, що ти великий посол пане Унковський, на власні очі узриш злигодні й страждання і пересвідчишся сам, як жадаємо ми бути під високою царською рукою…


У Конотоп в'їздили урочисто. Стрічало все місто. Шеренги козаків стояли, обабіч дороги, кричали: — Слава!

Люди посадські підкидали шапки, ударили на валу фортеці козацькі гармати… стріляли з мушкетів та пістолів…».

Піддячий С. Домашнєв у посольській книзі записав: «Квітня, третього дня, пішли з Конотопа, того ж дня прийшли у Красне…».

Попереду у них лежав шлях на Переяслав і Чигирин.

Пропонував цареві на початку 1649 року окупувати Сіверщину, щоб убезпечити Україну з півночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла Україні.

Посольство до Москви 1653 р[ред. | ред. код]

23 березня 1653 р. полковник К. Бурляй і С. Мужиловський виїхали посольством до Москви, де мали просити царя, щоб «совету и помощи дати изволил».

Крім того, вони повинні були домогтися дозволу одному з них проїхати через московітські землі до шведської королеви у відповідь на нещасливе посольство Ясенського до Чигирина влітку 1652 р.

22 квітня цар прийняв козацьких послів К. Бурляя та С. Мужиловського. 23 квітня Кіндрат Бурляй та Силуян Мужиловський були прийняті в Москві патріархом Московським і всея Русі Никоном. Під час прийому «стояли у патриархова двора стрельцов 50 человек в цветном платье, а на патриархово дворе подьячих приказов человек с ЗО».

14 травня посольство відпущено. Разом з ними на Україну виїхали московітські посли Артемон Матвеев та Іван Фомин. Крім того, козацькі дипломати везли Богданові Хмельницькому лист від патріарха Никона, в якому було запевнення, що він клопотатиметься перед царем про прийняття козацькою Україною московітського протекторату.

Посольство до Крістіни І[ред. | ред. код]

Б. Хмельницький мав намір активізувати дипломатичні зносини зі Швецією як з потенційною союзницею у боротьбі з Річчю Посполитою — та й не лише з ними, то побачимо, що Мужиловський і Бурляй виявилися в епіцентрі великої політичної інтриги, наслідки якої проявилися згодом і під час спільної боротьби українців та шведів з Річчю Посполитою, і в часи гетьмана Мазепи, коли вони спільно виступали проти Москви. На жаль, у подальші часи ім'я К. Бурляя зникає з поля зору дослідників. Зокрема нема достатньо достовірних відомостей щодо того, що послами до Швеції стали саме Мужиловський та Бурляй, і взагалі, чи домоглися вони в Москві дозволу на таку мандрівку через землі Московії.

Автентичні тексти С. Мужиловського[ред. | ред. код]

Становить інтерес епістолярна та мемуарна спадщина Мужиловського, зокрема історично-мемуарний опис початкового етапу Національно-визвольної війни українськго народу 1648–1658 рр., де яскраво змальовано гніт Речі Посполитої, переслідування православних.

Джерела та література[ред. | ред. код]

Посилання[ред. | ред. код]