Мужиловський Силуян Андрійович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Силуян Мужиловський
Силуян Мужиловський.jpg
Народився 16??
Слуцьк, Річ Посполита
Помер бл. 1655
Гетьманщина
Національність українець
Проживання Річ Посполита,Козацька Україна
Діяльність дипломат
Alma mater Лаврська школа
Києво-Могилянська академія
Титул шляхтич
Посада посол Гетьманщини в Московії
Звання полковник
Батько Андрій Мужиловський
Родичі Григорій Мужиловський (брат)

Силуян Андрійович Мужиловський (16??, Річ Посполита1655, Гетьманщина) — відомий український військовий діяч та дипломат часів Хмельниччини, посол Гетьманщини в Московії (січень-березень 1649, квітень-травень 1653), посол Гетьманщини в Литві (серпень 1649), посол Гетьманщини в Османській імперії (1651).

Життєпис[ред.ред. код]

Народився на початку XVII ст. в Слуцьку в сім'ї Андрія Мужиловського — священика Слуцької Спаської церкви (з 1621 — слуцького протопопа, з 1631 — ієромонаха Києво-Печерської Лаври). Батько був полум'яним борцем проти чужоземної експансії, автором полемічних творів, сподвижником митрополита Київського, Галицького і всієї Малої Русі Йова Борецького, одним з претендентів на Київську митрополію по смерті останнього. Брав активну участь в організації поїздки в Україну та Білорусь патріарха Єрусалимського Теофана (1620–1621), який посприяв відновленню вищої православної ієрархії. Брат С. Мужиловського — Григорій — також відомий як письменник-полеміст.

Навчався у Лаврській школі, згодом у Києво-Могилянській академії.

Напередодні Національно-визвольної війни українського народу 1648–1657 був писарем у Річиці. З перших днів повстання вступив до загону сотника і наказного полковника Григорія Бута, разом з ним та з полковником ніжинським Прокопом Шумейком звільняв Чернігів від польського війська (липень — серпень 1648).

З 1648 по 1649 — займав урядову посаду писаря Генеральної Військової Канцелярії.

У 1648 — Під час походу на Пилявці Богдан Хмельницький відрядив Мужиловського до Ясс для зустрічі патріарха Єрусалимського Паїсія.

У 1648 — разом з Михайлом Крисою перебував з дипломатичною місією в Яссах, вів переговори з молдовським гоподарем Василем Лупулом.

У січні — березні 1649 — в чині полковника очолював перше Посольство Гетьманщини в Московію.

У серпні 1649 — вів переговори у Вільнюсі з литовським князем Янушем Радзивіллом про умови укладання перемир'я.

У 1651 очолив українське посольство до Османської імперії, про те у дорозі попав у польський полон.

У квітні — травні 1653 р. разом з Кіндратом Бурляєм очолював українське посольство у Москві.

У 1653 — (гіпотетично) очолив українське посольство до шведської королеви Крістіни I.

У 1653 — спільно з Іваном Виговським вів переговори з кримськими татарами.

У 1654 — працював на посаді Ніжинського полкового судді. Після утворення Білоруського полку (червень 1654) був у ньому полковим суддею.

У вересні 1655 р. разом з полковником Іваном Золотаренком, сотником І. Борсуком вів переговори з царем у його ставці під Смоленськом.

У 1655 — загинув під час конфлікту з Іваном Золотаренком.

У лютому 1654 р. відписав свій хутір Коростелівський Ніжинському Благовіщенському Назарет-Богородицькому монастирю.

Переговори з Москвою щодо прийняття протекторату[ред.ред. код]

Мужиловський писав, що король Ян ІІ Казімєж до обрання обіцяв Богданові «бути руським королем» і підтвердити все, що козаки «через шаблю узяли». Проте реальна ситуація виявилася протилежною, значною мірою через те, що в Речі Посполитій слово короля зовсім не мало тієї ваги, що в більшості монархій світу.

З певних причин не наважившись на самостійне протистояння Речі Посполитій, козацька держава почала розглядати різні варіанти міжнародної коаліції або прийняття протекторату потужної держави.

Московський вектор від самого початку посідав одне з чільних місць в зовнішній політиці Б. Хмельницького. С. Мужиловський відіграв ключову роль в утворенні союзу Козацької держави та Московського царства у 1654 році.

Перше посольство Богдана Хмельницького до Москви[ред.ред. код]

Після перших перемог козацького війська Рада під Корсунем приймає рішення просити допомоги у московського царя Алєксєя Міхайловіча. В 1648 році представник московітського уряду Милков запевнив козаків у мирному ставленні Московського царства та готовності надавати економічну допомогу.

Перше посольство Б. Хмельницького вирушило до Москви на початку 1649 р., після урочистого вступу гетьмана в Київ. В цей час у Києві перебував єрусалимський Патріарх Паїсій, і його розмови з Хмельницьким значною мірою змінили ставлення гетьмана до наслідків козацького повстання, розбудивши в ньому гордість «самодержця землі руської». Перше посольство, очолене С. Мужиловським, вирушило до Москви разом із Патріархом. Метою посольства були переговори з царем стосовно військової та дипломатичної допомоги Україні.

Приїзд московських послів[ред.ред. код]

Надзвичайно яскраво змалював Натан Рибак зустріч в Конотопі першого московського посольства, надісланого до гетьмана Хмельницького в 1649 р. в складі думного дяка Григорія Унковського та піддячого Сємьона Домашнєва, яких супроводив від Москви на Україну до резиденції гетьмана його посол С. Мужиловський.

Це відбулося 2 квітня 1649 року на Путивльському шляху.

«За п'ять верст від Конотопа царське посольство зустрів конотопський сотник Іван Рибальченко в супроводі ста козаків, з козацькою малиновою хоругвою. Посольський обоз спинився. Унковський і Мужиловський вийшли на дорогу. Рибальченко зліз з коня, низько вклонився, притис руки до серця:
- Вельми раді за милістю государя великого руського, що шле нашому гетьману посольство, що ти великий посол пане Унковський, на власні очі узриш злигодні й страждання і пересвідчишся сам, як жадаємо ми бути під високою царською рукою…


У Конотоп в'їздили урочисто. Стрічало все місто. Шеренги козаків стояли, обабіч дороги, кричали: — Слава!

Люди посадські підкидали шапки, ударили на валу фортеці козацькі гармати… стріляли з мушкетів та пістолів…».

Піддячий С. Домашнєв у посольській книзі записав: «Квітня, третього дня, пішли з Конотопа, того ж дня прийшли у Красне…».

Попереду у них лежав шлях на Переяслав і Чигирин.

Пропонував цареві на початку 1649 року окупувати Сіверщину, щоб убезпечити Україну з півночі, просив хоч би дипломатичної інтервенції для захисту прав Православної Церкви в Речі Посполитій, але Москва не допомогла Україні.

Посольство до Москви 1653 р[ред.ред. код]

23 березня 1653 р. полковник К. Бурляй і С. Мужиловський виїхали посольством до Москви, де мали просити царя, щоб «совету и помощи дати изволил».

Крім того, вони повинні були домогтися дозволу одному з них проїхати через московітські землі до шведської королеви у відповідь на нещасливе посольство Ясенського до Чигирина влітку 1652 р.

22 квітня цар прийняв козацьких послів К. Бурляя та С. Мужиловського. 23 квітня Кіндрат Бурляй та Силуян Мужиловський були прийняті в Москві патріархом Московським і всея Русі Никоном. Під час прийому «стояли у патриархова двора стрельцов 50 человек в цветном платье, а на патриархово дворе подьячих приказов человек с ЗО».

14 травня посольство відпущено. Разом з ними на Україну виїхали московітські посли Артемон Матвеев та Іван Фомин. Крім того, козацькі дипломати везли Богданові Хмельницькому лист від патріарха Никона, в якому було запевнення, що він клопотатиметься перед царем про прийняття козацькою Україною московітського протекторату.

Посольство до Крістіни І[ред.ред. код]

Б. Хмельницький мав намір активізувати дипломатичні зносини зі Швецією як з потенційною союзницею у боротьбі з поляками — та й не лише з ними, то побачимо, що Мужиловський і Бурляй виявилися в епіцентрі великої політичної інтриги, наслідки якої проявилися згодом і під час спільної боротьби українців та шведів з поляками, і в часи гетьмана Мазепи, коли вони спільно виступали проти Москви. На жаль, у подальші часи ім'я К. Бурляя зникає з поля зору дослідників. Зокрема нема достатньо достовірних відомостей щодо того, що послами до Швеції стали саме Мужиловський та Бурляй, і взагалі, чи домоглися вони в Москві дозволу на таку мандрівку через землі Московії.

Автентичні тексти С. Мужиловського[ред.ред. код]

Становить інтерес епістолярна та мемуарна спадщина Мужиловського, зокрема історично-мемуарний опис початкового етапу Національно-визвольної війни українськго народу 1648–1658 рр., де яскраво змальовано гніт Речі Посполитої, переслідування православних.

Джерела та література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]