Вулиця Руська (Львів)
Вулиця Руська Україна | |
|---|---|
 Вулиця Руська з боку Площі Ринок | |
| Населений пункт | Шаблон:Лвм |
| Місцевість | Старе місто (історичний центр) |
| Район | Галицький |
| Назва на честь | русини |
| Інші топоніми | Вулиця Руська |
| Загальні відомості | |
| Координати початку | 49°50′29″ пн. ш. 24°01′58″ сх. д. / 49.8415778° пн. ш. 24.0328278° сх. д. |
| Координати | 49°50′30″ пн. ш. 24°02′01″ сх. д. / 49.84180000002777433° пн. ш. 24.033800000027778054° сх. д.Координати: 49°50′30″ пн. ш. 24°02′01″ сх. д. / 49.84180000002777433° пн. ш. 24.033800000027778054° сх. д. |
| Координати кінця | 49°50′31″ пн. ш. 24°02′06″ сх. д. / 49.8420778° пн. ш. 24.0351500° сх. д. |
| Поштові індекси | 79008[1] |
| Транспорт | |
| Трамваї | № 1, 2, 9[2] |
| Рух | двосторонній |
| Покриття | бруківка |
| Інфраструктура | |
| Поштові відділення | вул. Валова 14[1] |
| Зовнішні посилання | |
| Мапа | |
 | |
 Вулиця Руська у Вікісховищі | |
Ву́лиця Ру́ська — відома зі середньовіччя вулиця в історичному центрі Львова, яка поєднує площу Ринок з вулицею Підвальною. Незважаючи на те, що через її розміри на вулиці до недавнього часу не могли розминутися два трамваї, Руська виконує роль важливої транспортної артерії. В архітектурі вулиці поєднуються ренесанс, бароко, класицизм та сецесія.
Назва
Після другого здобуття Львова польським королем Казимиром ІІІ Великим у 1350 році, коли місто було перенесено з княжого граду (сучасна площа Старий Ринок) на місце нинішнє, для трьох основних етнічних груп княжого (руського) Львова (русинів, вірмен та євреїв) було відведено під заселення території у «новому» Львові, переважно у північно-східній частині міста. З часом на тих територіях сформувалися відповідні релігійно-етнічні центри з їхніми головними вулицями: вірменський в районі вулиці Вірменської, руський-православний — вулиця Руська, а також єврейська міська дільниця зі своїм особливим статусом і порядком — в районі сучасних вулиць Староєврейської, частини Федорова, Арсенальної та Братів Рогатинців.
Уперше назву вулиці — Руська — зафіксовано 1472 року. Раніше, з 1414 року це була вулиця Соляників (лат. Salsatorum platea), оскільки її мешканці торгували сіллю з копалень солі у Дрогобичі та Долині. Після того, як остаточно сформувалася руська етно-релігійна громада, вулиця стала називатися Руською (етнонім «українці» почав набувати поширення в русинській (руській) спільноті починаючи з середини ХІХ сторіччя). Вулиця довший час залишалась у Львові центром українського православ'я та культури, оскільки конфесійна приналежність до початку ХХ століття у значній мірі означала етнічну приналежність.
Історія та мешканці вулиці
Характерною рисою руської громади у Львові була відсутність в її складі представників колишньої княжої влади — воєвод, бояр та інших представників феодальної аристократії Червоної Русі. Тому без захисту та підтримки з боку «своєї» аристократії, руське львівське міщанство практично було позбавлено більшості прав, які надавалися магдебурзьким правом міщанам-католикам. І тільки наполеглива боротьба і столітні судові суперечки дозволили врешті руській громаді отримати рівні з усіма іншими права.
У середньовіччі, коли місто знаходилось під владою Польщі, Руська була єдиною вулицею, де православним міщанам дозволялося володіти нерухомістю. Вулиця тоді займала простір сучасних Староєврейської, Підвальної та Ставропігійської.
У ті часи Львів забудовувався без плану, стихійно. Документами початку XVI століття зафіксовано випадок, коли дім жителя вулиці Руській, Павла Русина, виявився настільки затиснутим сусідніми будинками, що не було можливості пробити вікно на вулицю. Львівське Успенське православне братерство, центр діяльності якого знаходився на вулиці Руській, дозволило Павлу зробити вікно на двір церкви за тої умови, що вікно замурують по його смерті.
Споруди і архітектурні пам'ятки
Конструкційний стрижень Руської — вежа Корнякта (італійський архітектор Петро Барбон, 1578), який височить над Успенською церквою (1572—1629) та каплицею Трьох Святителів (1590); силует вежі Корнякта є одним з символів Львова.
1999 року на стіні Успенської церкви встановили меморіальну табличку на честь Петра Могили, церковного та суспільного діяча XVII сторіччя, православного митрополита Київського та Галицького.
У будинку № 1 довго функціонувала фірмова крамничка від української кондитерської фабрики Климентини Авдикович «Фортуна Нова».
№ 2 — один з найстаріших будинків Львова на перетині з вулицею Сербською. У XVI столітті називався «кам'яницею Войнаровського»[3]. У другій половині XVII століття тут жив відомий львівський друкар білорусько-литовського походження Михайло Сльозка. За Польщі до 1939 року тут був магазин одягу Пільпель і годинникарська майстерня Амстера, в радянські часи й у перші роки незалежності це був просто житловий будинок. Через його аварійний стан мешканців відселили. Після реставрації у 1998 році, під керівництвом архітектора Миколи Рибенчука, тут відкрив своє відділення Банк «Львів»[4].
У будинку № 3 протягом років розташовувалися українські громадські організації в яких владу за підтримки польського уряду тимчасово перебрали москвофіли: товариство «Руській сокіл», партія «Русская Селянская організація», видавнича спілка «Друкар», видавництво «Рідна школа», редакція газет «Русскій голос», «Земля і Воля» та книжковий магазин Ставропігійського інституту. Але після першої російської окупації Львова у 1915 році, москвофільський рух почав занепадати, організації розколювались і частину цих установ було ліквідовано.
Будинок № 4, споруджений у XVI сторіччі, 1610 року перейшов у власність вірменського роду Вартановичів, які залишили напис на старовірменській мові над вікнами будинку.
У будинку № 5 знаходилось видавництво «Слово».
№ 6. Колишня кам'яниця Куритовичівська. Реконструйована у 1769 році за проектом Антона Косинського для власника Костянтина Папари[5].
Колись між будинками № 8 і 10 на вулицю Руську виходив прохід (сучасна вул. Івана Федорова) з середньовічної єврейської дільниці, яка було оточена з усіх сторін стінами, а ворота до неї, Жидівська брамка, на ніч зачинялися з обох сторін з метою запобігання небажаних конфліктів.
Будинок № 16 споруджений у 1907—1908 роках для Казимири Зарицької. Фасад стилізований під автентичні львівські споруди XVI—XVII століть. Архітектори Артур Шлеєн і Л. Граф. Скульптурна орнаментика із діамантовим рустом, розетами, виноградними гронами виконана Петром Гарасимовичем. Консультантом при проектуванні виступив мистецтвознавець Олександр Чоловський.[6][7]
Українські видавництва знаходились у той час у будинку № 18, де діяли видавничі спілки «Червона калина» та кооператив «Українське Народне Мистецтво», редакції газет «Новий час», «Літературно-науковий вісник», «Нова хата», «Неділя». Будинок споруджений за проектом архітектора Тадеуша Мостовського у 1912 році[6].
- №20
Будинок на вулиці Руській № 20 був збудований для української кредитної спілки «Дністер» на місці колишнього палацу руських митрополитів. На будівлі встановлено меморіальні таблички: на честь першого виступу тут у 1909 відомого українського режисера та актора Леся Курбаса, на честь засновника українського військово-спортивного товариства «Сокіл-Батько» та кредитної спілки «Дністер» Василя Нагірного, та табличка на честь самого товариства «Сокіл-Батько».
У будівлі сучасної поліклініки у 1920—1930-х жили українські політики Кость Левицький (колишній президент Західно-Української республіки) та Осип Назарук.
У 2006 вулиця була реконструйована. Трамваї отримали можливість рухатися різними коліями, під рейки була покладена звукопоглинальна бетонна подушка, був розширений тротуар біля Успенської церкви.
Примітки
- ↑ а б Перелік вулиць і поштових відділень на сайті львівської дирекції Укрпошти Переглянуто 24 травня, 2010
- ↑ Офіційний портал Львівської міської ради Трамваї Переглянуто 24 травня, 2010
- ↑ Архітектура Львова с. 113
- ↑ Архітектура Львова с. 667
- ↑ Вуйцик В. С. Будівельний рух у Львові другої половини XVIII ст. // Записки Наукового товариства імені Шевченка — Том 241 (CCXLI), 2001. — С. 118.
- ↑ а б Архітектура Львова с. 494
- ↑ Biriulow J. Rzeźba lwowska. — Warszawa : Neriton, 2007. — С. 167. — ISBN 978-83-7543-009-7.
Див. також
Література
- Архітектура Львова: Час і стилі. XIII—XXI ст.. — Львів : Центр Європи, 2008. — 720 с. — ISBN 978-966-7022-77-8.
- Вуйцик В. С. Державний історико-архітектурний заповідник у Львові. — 2-ге вид. — Львів : Каменяр, 1991. — 172, 173 с. — ISBN 5-7745-0358-5.
- Крип'якевич І. П. Історичні про́ходи по Львові. — Львів : Каменяр, 1991 (на підставі видання 1932 року). — ISBN 5-7745-0316-X.
- Мельник Б. В. Вулицями старовинного Львова. — Львів : Світ, 2002. — ISBN 966-603-393-3.
- Мельник Б. В. Довідник перейменувань вулиць і площ Львова. — Львів : Світ, 2001. — С. 53. — ISBN 966-603-115-9.
- Група авторів. Львівщина. Історико-культурні та краєзнавчі нариси. — Львів : Центр Європи, 1998. — ISBN 966-7022-23-4.
- Островский Г. С. Львов, художественные памятники. — Ленинград : Искусство, 1965.
- Капраль М. Українська громада на вулиці Руській Львова в 1500-1585 роках. — Львів : Вісник Львів. УН-ТУ, 2002.
- Orłowicz M., «Ilustrowany przewodnik po Lwowie», Książnica-Atlas, Lwów-Warszawa, 1925
- Гр. авторів, «Lwów. Ilustrowany przewodnik», під редакцією Ю. Бірюльова, 2001, «Центр Європи», Львів — «VIA-NOVA», Wrocław, мова польська, 320 с. ISBN 966-7022-26-9 (Україна) ISBN 83-88649-32-9 (Polska)
| ||||||||||||||