Джин (напій)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джин
Зображення
Названо на честь Женевер
Об'ємна частка спирту 37,5 % (V/V)
Код у Гармонізованій системі 220850[1]
CMNS: Джин у Вікісховищі

Джин (англ. gin) — міцний напій, отриманий в результаті перегонки настоянки з ягід ялівця. Міцність джина повинна бути не менше 37,5 об.

Історія[ред. | ред. код]

Вільям Хогарт. «Провулок джину»

Своєю появою джин зобов'язаний поширенню на Британських островах наприкінці XVII сторіччя голландського напою, відомого під назвою женевер, який англійці іменували також «голландською доблестю». У 1688 році голландський статхаудер став англійським королем Вільгельмом III. Він не лише зробив жорст­кішим ембарго на ввезення французьких товарів (зокрема й вина), а й привіз з собою до Лондона рецепт женевера.

Щоправда, англійським виробникам дотримуватися оригінальної рецептури було важко. Технологія була спрощена, а новій напій отримав назву gin — джин.

Перевагою джину була низька ціна, що дозволило купувати напій навіть бідним. Завдяки доступності напою Англія в середині XVIII століття занурилася в «лихоманку джину». Тисячі людей пиячили день і ніч, божеволіли, втрачали людську подобу, грабували і продавали останнє лише для того, аби придбати чергову порцію питва. Зупинити алкогольне безумство вдалося лише поступово, завдяки запровадженню високих податків на виробництво джина — внаслідок чого він суттєво подорожчав — та появі альтернативи (насаперед якісних сортів пива, насамперед портеру, та витриманого коньяку)[2].

У 1832 винайдений процес вертикальної перегонки, а пізніше в XIX столітті був створений лондонський сухий джин. Так джин став більш шановним напоєм, який часто стали вживати з тоніком на основі хініну. Тонік міг протидіяти малярії, але потрібно було приховати смак хініну, що в ньому містився, і саме джин був для цього прекрасним засобом. Згодом вигадали багато інших коктейлів на основі джину, серед яких мартіні. Джин у формі секретно виробленого самогону був поширеним напоєм у магазинах, котрі незаконно торгували спиртними напоями під час сухого закону в США через відносну простоту основних методів його виробництва. Він залишився основою багатьох коктейлів і після скасування сухого закону.

Коли бідняки перестали пити джин через його ціну, цим напоєм раптом зацікавилися аристократи. Хоча, справа тут не тільки в ціні; оскільки якість джина помітно покращилася з часом, він став чистішим, набув легкості при питті і позбувся солодкуватого смаку.

Оскільки джин часто вживається з тоніком, сиропами, соками, то його виробники почали знижувати міцність своїх напоїв до 35 %, а іноді навіть і до 10 %. Це негативно позначилося на ароматичній гамі. Тому в 1960-х роках був прийнятий європейський закон, який постановив, що джин не може мати міцність нижче 37,5 %.

У місті Хассельт (Бельгія) розташовується Національний музей джину.

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. UN Comtrade Commodity Classifications
  2. Мустафін О. Смачні мандри. Нові екскурсії кухнею. К., 2020, с.162-163