Чайний гриб

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Чайний гриб в банці

Чайний "гриб" (тибетський гриб, японський гриб, медузоміцет) — зооглея, яка являє собою результат симбіозу оцтовокислих бактерій роду Acetobacter і дріжджів, які входять до складу культури Medusomyces gisevii V. Свою своєрідну назву (назвали «грибом») симбіоз отримав завдяки типу зооглеї у формі слизової плівки утвореної целюлозоутворюючими оцтовокислими бактеріями. Використовують «чайний гриб» для отримання ферментованих напоїв (наприклад, комбуча), для лікування, у косметології.

Склад і вирощування[ред.ред. код]

Дріжджі і оцтовокислі бактерії при 400Х

Штами мікроорганізмів, що складають плодове тіло гриба, можуть варіювати залежно від місця походження. Гриб є товстою шаруватою слизькуватою плівкою, що плаває на поверхні рідкої поживильної основи: підсолодженого чаю, соку. Складається гриб із культури двох груп мікроорганізмів, що перебувають в симбіотичних відносинах: дріжджевого гриба (одного або кількох з наступних видів: Brettanomyces bruxellensis, Candida stellata, Schizosaccharomycodes ludwigii, Schizosaccharomyces pombe, Torulaspora delbrueckii, Zygosaccharomyces bailii) і бактерій (Gluconacetobacter xylinus або інших представників родів Acetobacter, Gluconacetobacter). Дріжджі зброджують цукор з утворенням спирту і вуглекислоти, а бактерії окислюють етиловий спирт до оцтової кислоти. Поживна рідина, яка зазвичай являє собою 4—6%-й розчин цукру в слабкому накстої чаю, у процесі життєдіяльності мікроорганізмів культури набуває кисло-солодкого смаку і перетворюється на злегка газований напій, що має назву «чайний квас» або «комбуча».

Чайний гриб має складну хімічну структуру, володіє антибіотичними властивостями і продукує глюкоронову, молочну, оцтову, яблучну, коєву та ортофосфорну кислоти, екзоферменти, пігменти, ліпіди, моносахариди, дисахариди, вітаміни групи В, вітамін C і PP.

Історія. Дослідження ефектів на здоров'я від вживання напою[ред.ред. код]

Відомі китайські письмові джерела згадують «чайний гриб» з часу династії Хань (близько 250 років до н. е.). Китайці називали його «еліксиром здоров'я і безсмертя», вважали, що він балансує енергію Чі і допомагає травленню. У 414 р. один з китайських медиків був викликаний до Японії, щоб зцілити там грибом імператора Інкіо. Цей рік можна вважати датою появи «гриба» Че (або Лінг-Че) в Японії і початком його переможної ходи країнами Азії, а потім і Європи. Назва «комбуча» (昆布茶) не походить з японської мови, де вона означає тип супу, а не «чайний гриб», який називається «коча-кіноко» (紅茶キノコ), дослівно — «чорний чайний гриб». Назва походить з монгольської культури, де оригінально звучить як "Ко-м-бу-ча-ча", буквально "водорості чай" або "ламінарний чай".

Шляхи потраплення гриба до України та Росії не відомі, за деякими версіями він потрапив через Забайкалля з Китаю, проте подібні симбіотичні колонії часто виникають мимовільно, тому можливо, що штами гриба, поширені в Україні, почали вирощуватися незалежно від азійських. З середини 20 століття «чайний квас» став відносно поширеним напоєм.

Чайний гриб

Нову хвилю інтересу до цієї культури на початку 30-х років XX століття викликала публікація статті Д. Щербачева «Чайний або японський гриб і його проблема». У статті говорилося про те, що систематичне застосування настою чайного гриба гальмує атеросклероз і знижує тиск. Завдяки цій статті почали проводитися подальші дослідження лікувальних властивостей чайного гриба і було відкрито, що настій має лікувальні властивості при цілому ряді захворювань.

Лікувальна дія настою при шлунково-кишкових захворюваннях, у тому числі дизентерії, і при диспепсії дітей відкрив Е. Болдирєв в 1938 році. В 1942 році Е. А. Плевако, А. А. Парфииа й О. П. Орлова розробили метод промислового одержання з настою чайного гриба глюкуроновоЇ кислоти, що може служити у промисловості замінником цілого ряду дефіцитних органічних кислот. В 1930-40-і роках було опубліковано досить багато робіт, у яких досліджувалися властивості чайного гриба і його настою, однак чіткої системи в цих працях не проглядалося. Систематичні клінічні випробування гриба були початі в 1947 році й через два роки дали результати: Е. К. Наумова в 1949 році повідомила про одержання медузину — нової антибіотичної речовини. Ця речовина виявилася ефективно при атеросклерозі й склеротичному виразі гіпертонічної хвороби.

Терапевтична дія медузину при важких формах стоматитів у дітей було вивчено в 1955 році дослідниками 2-го Московського медичного інституту. Був відзначений позитивний ефект, що з'явився на 3-5-й день лікування в 20 дітей.

Найбільше повно властивості чайного гриба були вивчені в 1942—1955 роках К. М. Дубровским у Казахському інституті епідеміології й мікробіології. В основному досліджувалася дія настою гриба на плин гострих і хронічних захворювань. Дубровский одержав із плівки чайного гриба антимікробну й терапевтичну речовину за назвою ММ. Антибактеріальна активність цього препарату відмінно показала себе відносно тридобової культури золотавого стафілокока, черевного тифу, паратифу А и В, дизентерії, пневмококів і дифтерійної палички.

Закордонні вчені також протягом багатьох років вивчали морфологічні особливості й властивості чайного гриба.

Професор Вільгельм Хеннеберг (Wilhelm Henneberg) в 1926 році повідомляє, що „цей напій який у Росії називають «чайним квасом», використовують як засіб проти всіляких хвороб, особливо проти запорів“.

Доктор Мадаус (Madaus) у роботі «Мистецтво біологічного лікування» (1927) висловлює думку, що чайний гриб впливає благотворно на відновлення стінок клітин і є прекрасним засобом проти склерозу кровоносних судин.

X. Валдек (H.Waldeck) (1927) пише про те, що під час Першої світової війни в 1915 році в Польщі він квартирував з хіміком, що готовив для нього чудесний напій проти найсильніших запорів. Цей хімік повідав Валдеку, що завжди зберігає «цей секретний російський засіб» під рукою, бо говорять, що він «допомагає від всіх видів слабості» і що «завдяки природній формулі його кислоти він успішно вирішує вікові проблеми, вносячи в такий спосіб свій внесок у продовження життя».

Доктор Максим Бінг (Maxim Bing) (1928) рекомендує чайний гриб як дуже ефективний засіб проти атеросклерозу, подагри й кишкової недостатності. Доброчинний ефект для зниження кров'яного тиску, при занепокоєнні, дратівливості, головному болі, запамороченні, артеросклерозі. Особливо гарні результати він дає при лікуванні каменів у нирках та капілярів головного мозку.

Доктор Е. Аронер (Е. Arauner) (1929) приходить до наступного висновку: «…Можна сказати, що чайний гриб і його екстракти довели свою чудову профілактичну здатність проти діабету, а особливо проти вікових проблем, таких як атеросклероз, високий кров'яний тиск із такими його наслідками, як запаморочення, подагра, геморой; і нарешті, це дуже приємне проносне». Аронер додає, що не тільки професори, доктори й біологи підтвердили дивний лікувальний ефект, але також і ті, хто вживав чайний гриб, повідомляють про його чудодійний вплив на загальний стан організму.

Директор Брауншвейзької Академії хіміків Ганс Іріон (Hans Irion) у своєму «Курсі для спеціальних шкіл аптекарів» (1944) пише: «Прийом цього напою, що називають чайним квасом, будить помітну бадьорість у всій системі залоз (ендокринна система) організму та сприяє метаболізму (покращує обмін речовин). Чайний квас рекомендується як прекрасний профілактичний засіб проти подагри, ревматизму, фурункульозу, атеросклерозу, високого кров'яного тиску, нервозності й вікових проблем. Особливо рекомендується спортсменам і людям напруженої розумової праці. Завдяки покращенню метаболізму, запобігає відкладенню зайвих жирових запасів організму та сприяє схудненню. Із цим напоєм в організм надходять мікроорганізми, які перетворюють шкідливі нагромадження, такі як сечова кислота, холестерол та ін., у легкорозчинні форми, і у такий спосіб їх виводять. Шкідливі кишкові бактерії пригнічуються».

У 1961 році доктор медицини Валентин Коглер (Valentin Kohler) у журналі «Медична практика» своєю статтею під заголовком «Глюкуронова кислота дає надію раковим хворим» підняв дискусію про терапевтичне використання глюкуронової кислоти. Глюкуронова кислота є одним із продуктів, які з'являються в процесі шумування в чайному грибі. Доктор Коглер у той час повідомляв про обнадійливі результати в лікуванні онкологічно хворих глюкуроновою кислотою. Максимально тривалий ефект глюкуронової кислоти здатний значно підсилювати захисні сили організму.

Фахівець із лікування природними засобами А. Лодевійк (A. Lodewijkx) з Нідерландів у своїй книзі «Життя без раку» пише: «Чайний гриб має сильні антисептичні властивості. Цей чай очищає систему залоз і допомагає знищенню токсинів в організмі. Таким чином, цей чай є прекрасним засобом від подагри, ревматизму, артриту, каменів в нирках, дизбактеріозу кишківника, а особливо від раку на його ранніх стадій, тому що згубно впливає на хвороботворні ендобіонти. Як відомо, саме ці ендобіонти знищують червоні кров'яні тільця, коли рН змінюється у гіршу сторону. При всіх метаболічних і ракових захворюваннях чайний гриб є унікальним напоєм, що знезаражує організм, виводить шлаки й тим самим нормалізує рН крові».

Німецький лікар Рудольф Скленер навіть одержав патент на лікування хвороб обміну речовин за допомогою чайного гриба. Йому вдалося домогтися успішних результатів застосування чайного гриба при реабілітації онкологічних хворих. В 1964 році Скленер у результаті багаторічних практичних досліджень уперше увів чайний гриб у медичний вжиток.

На сьогоднішній день доведено, що настій чайного гриба є ефективним при лікуванні захворювань печінки та жовчного міхура, хронічного ентероколітy, гострої дизентерії, гіпотонії, тонзиліту, скарлатини, грипу, нормалізує тиск у гіпертоніків, зміцнює та збалансовує діяльність центральної нервової системи.[1] Одночасно відомо, що кисла їжа при подагрі є неприпустима.

Примітки[ред.ред. код]

  1. Казаринова А. Чудо-свойства чайного гриба / Казаринова А. - СПб.: ЗАО «Весь», 2000. - 101 с.

Список джерел та посилань[ред.ред. код]

Див. також[ред.ред. код]