Перейти до вмісту

Економіка Австрії

Очікує на перевірку
Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Економіка Австрії
Донауштадт (Дунай-місто), Відень
Валюта1 євро = 100 центів
Фінансовий ріккалендарний рік
ОрганізаціїЄС, WTO, OECD
Статистика
ВВП $559,22 млрд (номінал, 2025)
$686,44 млрд (ПКС, 2025)
Зростання ВВП 0,4 % (2024)
- 0,7 % (2023)
  4,8 % (2022)
ВВП на душу населення $61,080 (номінал, 2025)
$74,981 (ПКС, 2025)
ВВП за секторамисільське господарство: 1,3 %, промисловість: 28,4 %, послуги: 70,3 % (2017)
Інфляція (ІСЦ)3,9 % (2024)
7,7 % (2023)
Населення
поза межею бідності
17,7 % Ризик бідності або соціальної ізоляції (AROPE, 2023)
Індекс Джіні 28,1 (Євростат, 2019)
Робоча сила 4.829.0003 млн (2023)
Робоча сила
за секторами
сільське господарство 0,7 %
промисловість 25,2 %
послуги 74,1 % (2017)
Безробіття5,3 % (Євростат, 2024)
Галузі виробництвабудівництво, обладнання, транспортні засоби та запчастини, продовольство, метали, хімікати, ліс і деревообробка, папір та картон, засоби зв'язку, туризм
Зовнішня діяльність
Експорт$303,914nbsp;млрд (2023)
Експортні товариавтомобілі, упаковані ліки, вакцини, автомобільні запчастини/аксесуари, азотні сполуки
ПартнериНімеччина Німеччина 25 %
США США 9 %
Італія Італія 7 %
Швейцарія Швейцарія 5 %
Угорщина Угорщина 4 % (2023)
Імпорт$293,692 млрд (2023)
Імпортні товариавтомобілі, одяг, вакцини, автозапчастини/аксесуари, нафтопродукти
ПартнериНімеччина Німеччина 34 %
КНР КНР 7 %
Італія Італія 7 %
Швейцарія Швейцарія 5 %
Чехія Чехія 4 % (2023)
Державні фінанси
Борг$280,426nbsp;млрд (2019)
Доходи212,218 млрд (2022)
Витрати225,52 млрд (2022)
Головне джерело: CIA World Fact Book[1]

Австрія — одна з найрозвиненіших держав Європи. Це індустріально-аграрна країна. Має добре розвинену соціально орієнтовану ринкову економіку та високий рівень життя. Перевагою австрійської економіки є широка виробнича база, кваліфікована робоча сила, туризм як важливе джерело валюти та сильна промисловість.

Загальна характеристика

[ред. | ред. код]
Будівля фінансового центру у Відні

На межі ХХ-XXI ст. за рівнем прибутків на душу населення займає 9-е місце у світі. Основні галузі економіки: машинобудування (транспортне, сільськогосподарське, електротехнічне), металургійна, харчова, текстильна, хімічна, електрична, паперова, гірнича, виробництво алюмінію, туризм. Переважна більшість промислових підприємств — малі та середні, лише близько 1 % підприємств мають число зайнятих від 500 осіб і більше. Понад 20 % промислової продукції створюється в держсекторі (металургійні, гірничодобувні галузі, енергетика). Найбільший зарубіжний інвестор — Німеччина (бл. 30 % інвестицій). Третина обсягу промислового виробництва припадає на державний сектор економіки. Попри гористу місцевість, використання сучасних методів землеробства дає Австрії можливість забезпечувати продуктами 3/4 потреб внутрішнього ринку. У країні виробляють майже всі види сільськогосподарської продукції. Одна з найважливіших галузей — тваринництво. Для виноробства вирощують виноград, ліси дають сировину для целюлозно-паперової промисловості. Австрія — високоіндустріальна країна, хоч більшість населення працює в сфері роздрібної торгівлі, банківського обслуговування, охорони здоров'я, освіти і туризму, який є однією з найприбутковіших галузей в економіці (понад 170 млрд шил. на рік). Торгує більш ніж з 150 країнами світу. Розвинуті всі види сучасного транспорту. Річкові порти: Лінц, Відень.

ХХ століття

[ред. | ред. код]
Сучасний Відень

Упродовж тривалого часу в ХХ ст. країна залежала від зовнішньої допомоги, і тільки в 1937 змогла створити економічну базу. У березні 1938 Австрія була приєднана до Німецького рейху. Тяжкі руйнування в результаті війни, радянська окупація Віденського басейну, важливого промислового району Австрії, і післявоєнний поділ країни державами-переможницями призвели до повної перебудови економіки Австрії. План Маршалла й інші форми допомоги з боку США мали вирішальне значення для перебудови австрійської економіки. Протягом 10 років (1945—1955) значна частина економіки країни, включаючи її життєво важливі нафтові ресурси, не перебувала під австрійським контролем і не могла сприяти її реконструкції. У 1946 понад 70 % австрійських підприємств були націоналізовані, у тому числі три найбільші комерційні банки, значна частина підприємств важкої промисловості, підприємства нафтовидобувної і нафтопереробної промисловості. Економіка Австрії стабільно розвивалася з кінця 1950-х і до середини 1970-х років. На початку 1980-х років відбулося уповільнення зростання, після 1988 — нове його прискорення. З 1992 темпи зростання економіки знову сповільнилися через міжнародний економічний спад, зменшення експорту і високі темпи інфляції. У 1993 уряд узявся за реалізацію великої програми приватизації промислових холдингів, у рамках загального плану залучення іноземних інвестицій. Зростання споживчого попиту в сусідніх з Австрією країнах Східної Європи в середині 1990-х років сприяло пожвавленню економіки країни. Після приєднання в 1995 до ЄС Австрія різко скоротила державні витрати, готуючись вступити до Європейського валютного союзу. Ці заходи також сповільнили загальне зростання економіки. А. — імпортер енергії.

Найстарішим промисловим центром, який значно розширився після виведення радянських військ, є Віденський промисловий басейн, що виробляє метали, текстиль і харчові продукти. Долина річок Мур і Мюрц у Штирії є центром металургії, виробництва автомобілів, паперу і деревини, а також продукції важкого машинобудування. Серед нових промислових центрів виділяється трикутник Лінц — Вельс — Штайр у Верхній Австрії, що має вигідне географічне положення. Найбільші промислові підприємства цього району — Об'єднаний австрійський металургійний і сталеливарний комбінат і Австрійський азотно-туковий завод у Лінці.

Внутрішнє виробництво енергії покриває лише приблизно третину енергетичних потреб країни.

Розвинутий туризм (гірськолижні курорти).

Див. також

[ред. | ред. код]

Примітки

[ред. | ред. код]
  1. Усі дані, якщо це не зазначені окремо, подані у доларах США.

Джерела

[ред. | ред. код]

Гірничий енциклопедичний словник : у 3 т. / за ред. В. С. Білецького. — Д. : Східний видавничий дім, 2004. — Т. 3. — 752 с. — ISBN 966-7804-78-X.

Посилання

[ред. | ред. код]