Економіка Лаосу

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Економіка Лаосу
Vientiane Patouxai Laos.jpg
Столиця Лаосу - В'єнтьян
Валюта 1 Кіп = 100 ат
Фінансовий рік календарний рік
Організації ВТО, АСЕАН
Статистика
ВВП $40,96 млрд. (2016)
Ріст ВВП 7,5 % (2016)
ВВП на душу населення $5,700 (2016)
ВВП за секторами сільське госоподарство: 21,3 %, промисловість: 32,5 %, послуги: 39,4 % (2016)
Інфляція (ІСЦ) 0,7 % (2016)
Населення
поза межою бідності
22 % (2012)
Індекс Джіні 36,7 (2008)
Робоча сила 3,5 млн. (2016)
Робоча сила
за секторами
сільське господарство (73,1 %), промисловість (6,1 %), послуги (20,6 %) (2013)
Безробіття 1,3 % (2012)
Галузі виробництва видобуток корисних копалин (мідь, олово, золото, гіпс); деревина, електроенергія, переробка сільськогосподарської продукції, гума, будівництво, одяг, цемент, туризм
Зовнішня діяльність
Експорт $3,075 млрд. (2016)
Експортні товари вироби з дерева, кава, електроенергія, олово, мідь, золото, маніока
Партнери Таїланд Таїланд 30,4 %
Flag of the People's Republic of China.svg КНР 26,9 %
В'єтнам В'єтнам 17,5 % (2015)
Імпорт $3,936 млрд. (2016)
Імпортні товари машини та обладнання, транспортні засоби, паливо, товари народного споживання
Партнери Таїланд Таїланд 60,9 %
Flag of the People's Republic of China.svg КНР 18,6 %
В'єтнам В'єтнам 7,3 % (2015)
Державні фінанси
Борг $11,98 млрд. (2016)
Доходи $2,882 млрд. (2016)
Витрати $3,822 млрд. (2016)
Головне джерело: CIA World Fact Book[1]
Економічна мапа Лаосу

Лаос — аграрна країна. В структурі ВВП на частку сільського і лісового господарств припадає близько 51 %, близько 5 % — промисловість, істотним джерелом прибутку служать ремісничі промисли (19 %). На межі ХХ-XXI ст.ст. країна залишається слаборозвиненою, де немає залізниць, мережа інших шляхів сполучення розріджена, і система телекомунікацій не в змозі задовольнити запити ні вітчизняних, ні зарубіжних абонентів.

Загальні риси[ред. | ред. код]

Вуличні ринки

Лаос залишається в числі небагатьох держав, що офіційно не відмовилися від марксистсько-ленінської ідеології. В'єтнам, Китай, Куба та Північна Корея рахуються серед «стратегічних друзів». Але водночас слідом за В'єтнамом та Китаєм Лаос взяв курс на ринкові реформи.

За даними 2001 року (Index of Economic Freedom, The Heritage Foundation, U.S.A.) показники ВВП становили $ 2 млрд, темпи зростання ВВП — 4 %, ВВП на душу населення — $ 421, прямі закордонні інвестиції — $ 18,6 млн. Імпорт (продовольство, дизельне паливо, різні споживчі товари) на 1997 рік склав — $ 244 млн (Таїланд — 52 %, В'єтнам — 4 %); експорт (електроенергія, деревина цінних порід, кава, олово і швейні вироби) — $ 197,4 млн (В'єтнам — 42,7 %, Таїланд — 22,1 %, Франція — 6,3 %, Бельгія — 5,6 %, Німеччина — 5,1 %).

Чинники, що стримують розвиток Лаосу:

  • економічна і соціальна диференціація території;
  • переважання споживчого сільського господарства і натурального обміну;
  • слабкий розвиток інфраструктури, передусім транспорту і засобів зв'язку;
  • слабка вивченість країни — ринкова кон'юнктура, місцева матеріально-технічна база і перспективи, що відкриваються перед зарубіжними інвесторами;
  • нестача внутрішніх фінансових ресурсів, що викликає необхідність в залученні значних капіталовкладень із-за кордону1997 іноземна допомога становила 231,5 млн дол.), істотний дефіцит платіжного балансу;
  • відсутність кваліфікованих кадрів і слабкість інституційної системи;
  • високі транспортні витрати, особливо відчутні при вивозі товарів за кордон, передусім через відсутність виходу до моря.

Промисловість[ред. | ред. код]

Промисловість в Лаосі зародилась ще в 1950-х роках. Тоді були створені перші фабрики по переробці сільськогосподарської сировини та підприємства енергетики. До цього були всього кілька французьких оловорудних копалень та ремісничі лавки. З 1960-х років починає активно розвиватись енергетика, легка, харчова та будівельних матеріалів галузі промисловості, що займало всього 3 % ВНП та де було зайнято всього 3 % населення.

Гірнича промисловість[ред. | ред. код]

Лаос має невеликі поклади корисних копалин. Найбільше значення для промисловості має олово, менше — сіль та гіпс. Кухонна сіль видобувається неподалік столиці з 1960-х років, але його не вистачає для потреб країни. Гіпс залягає потужними шарами на півночі в районі Кхуа та в центрі неподалік Саваннакхету.

Є також поклади дорогоцінного каміння на заході країни, кам'яного вугілля неподалік Луангпхабангу, залізної руди на північному сході, мідної руди на півночі та півдні, свинцю в районі поселення Донг та Вангвіанг, золота в центрі, на сході та на півдні.

Поклади олов'яних руд розміщуються в центрі країни, на північ від Тхакхека. Олово почали видобувати ще французи, коли Лаос був їхньою колонією. Після війни видобуток був призупинений і відновлений тільки в 1948 році, а потім знову призупинявся. Найбільшим родовищем олова є Пхонтіу. До війни вироблялось близько 1 200 т олов'яного концентрату за рік, за наступні роки дані подані у таблиці:

Видобуток олова за роками
Рік Видобуток, т Рік Видобуток, т
1940 1 893 1971 672
1964 600 1972 1 900
1966 345 1973 746
1967 1 2301 1974 612
1968 489 1975 518
1969 522 1976 576
1970 575 1977 600

1 видобуток збільшився через відкриття нового родовища

Продукція є неконкурентноздатною через важкість перевезення (відсутність шляхів сполучення), відсутність оловоплавильних заводів. Олово йде на експорт, в основному до Малайзії та Сінгапуру.

Електроенергетика[ред. | ред. код]

В Лаосі поширені тільки теплові та гідравлічні електростанції. Вони виробляють до 255 млн кВт/год (1975). Найбільша потужність ТЕС — 55 тис. кВт/год (1975). ТЕС працюють на дизельному паливі. Найбільша станція у столиці країни. Вона дає 75 % всієї електроенергії. Інші значні: Луангпхабанг, Саваннакхет, Салаван, Паксе, Тхакхек.

1978 року була збудована нова ГЕС на річці Нгим потужністю 110 тис. кВт/год. 1980 року споживанна електроенергії зросло до 800 млн кВт/год за рік. Загальна потужність електростанцій в 1994 становила 261 тис. кВт, виробництво електроенергії 890 млн кВт·год, в основному на ГЕС Нгим, але електрифікацією охоплені лише деякі міста.

Переробна промисловість[ред. | ред. код]

Промисловість будівельних матеріалів почала розвиватись інтенсивно з 1965 року, коли почали масово будуватись нові будівлі, в основному житлові будинки, адміністративні будівлі, мости, дороги, аеродроми та гідравлічні електростанції. На заводах вироляються цемент (50 тис. т в 1965 році в Тхакхекі та Луангпхабангі), цегла, бетонні вироби.

Лісова промисловість розвинена досить гарно. Лаос заготовляє такі цінні породи деревини як сал, тик, палісандр та чорне дерево. В країні працюють 85 лісопилок, які обробляють 247,5 тис. м³ за рік. В 1973 році було вироблено 272 тис. м³ деревини, 2,8 тис. т деревного вугілля. Розвинена і переробка лісу: виробництво сірників — 4,5 млн коробок (1973), меблева промисловість. Деревообробна промисловість розвинена в Сайнябулі, Вангвіангі, столиці, Тхакхекі, Саваннакхеті та Паксе.

Легка промисловість розвинена слабко. Є кілька підприємств по виробництву гумового взуття (30 тис. пар в 1973 році). Шкіряна та взуттєва промисловість розвинена в столиці та Луангпхабангі, текстильна — в Самниа.

Харчова промисловість має не досить високі показники розвитку. У країні працюють (1973) бавовноочисний завод в столиці, 136 рисорушок (14,5 тис. рису), тютюнова фабрика (31 млн пачок) та кілька підприємтв по виробництву цукру та переробці фруктів. Існує також комбікормовий завод. Найбільшими центрами є столиця, Саваннакхет та Паксе.

Металообробна промисловість представлена підприємствами по виробництву жесті (1977) та металевих знарядь праці. Центри: столиця та Самниа.

Транспорт[ред. | ред. код]

Автобуси з'єднують найбільші міста
Річки — головні транспортні артерії країни
Міжнародний аеропорт «Ваттай»

Осн. види транспорту в країні — автомобільний, водний та авіаційний. Побудований бензинопровід потужністю 100 тис. т за рік.

Автомобільний транспорт[ред. | ред. код]

Транспортна мережа розвинена дуже слабко. В 1973 році протяжність асфальтованих доріг становила всього 756 км, це 12 % всіх автошляхів. В 1974 році протяжність всіх доріг становила 7,4 тис. км, з них з твердим та асфальтованим покриттям — 2,9 тис. км. Густота автошляхів становить 26 км/тис. км².

Головна автомагістраль № 13 поєднує Луангпхабанг та столицю з півднем країни. Вона простягається уздовж лівого берега річки Меконг і в деяких місцях має ділянки з досить важким рухом. Вона проходить по такому маршруту: Луангпхабанг — В'єнтьян — Паксан — Тхакхек — Саваннакхет — Паксе, і далі до Камбоджі. Від неї йдуть гілки від Саваннакхету до В'єтнаму на схід, поблизу столиці до річки Меконг, де розташований ріковий порт, та дві гілки до В'єтнаму через гори Чионгшон. На півночі основні автошляхи йдуть від Луангпхабангу на захід до М'янми, на схід до Самниа і далі на В'єтнам.

Автопарк країни становив в 1960 році — 5 тис. авто, в 1963 — 7,2 тис., в в 1974 — 16 тис. (14,1 тис. легкових). Автошляхами перевезено (1972) 43 тис. пасажирів та 1,2 тис. т вантажів.

Водний транпорт[ред. | ред. код]

Головною водною артерією країни є річка Меконг з кількома притоками. Основні ділянки завантаженості: Луангпхабанг — В'єнтьян (402 км), В'єнтьян — Саваннакхет (458), Паксе — Кхон (201). Річкові порти містяться в Луангпхабангі, столиці, Тхакхекі, Саваннакхеті, Паксе та Кхоні.

Авіаційний транспорт[ред. | ред. код]

Розвинений дуже слабко. В столиці є єдиний міжнародний аеропорт — «Ваттай». значні аеропорти містяться в Луангпхабангі, Паксе та Сено. По країні розташовано понад 20 аеродромів. В 1972 році було перевезено 50 тис. пасажирів.

Сільське господарство[ред. | ред. код]

У сільському господарстві, що має переважно споживчу орієнтацію, створюється 51 % ВВП, з них 75 % припадає на рослинництво, 10 % — на тваринництво та 15 % — на лісове господарство. У агровиробництві сконцентровано 80 % всіх зайнятих.

Рослинництво[ред. | ред. код]

Серед основних сільськогосподарських культур вирощуються рис, кукурудза, соя, батат, маніок, бобові (в основному горох), овочі та фрукти (манго, папая, цитрусові, банани); з технічний культур поширені кава, тютюн, бавовник, арахіс, каучуконоси та цукрова тростина, а також прянощі.

Рис вирощують на 90 % усіх орних площ (1970-ті роки). В галузі рисосіянна зайнято 2/3 усього населення країни. В 1997 році було зібрано 1,5 млн т. В країні поширені 22 гатунки клейкого рису та 5 гатунків твердого. Найбільші рисові площі знаходяться у провінціях В'єнтьян, Луангпхабанг, Саваннакхет, Салаван.

Врожай рису за роками:
Роки Врожай,
тис. т
Площа,
тис. га
Врожайність,
ц/га
1948-1953 530 825 6,5
1954-1956 546 665 8,2
1959 522 ? ?
1961-1965 609 728 8,3
1963 510 ? ?
1965-1966 754 930 8,1
1966-1967 811 960 8,4
1967-1968 771 656 11,7
1968-1969 895 665 13,4
1969-1970 903 665 13,5
1970-1971 811 665 12,1
1971-1972 817 665 12,2
1972-1973 884 665 13,2
1973-1974 905 686 13,1
1974-1975 910 680 13,3
1977 ? 690 ?
1979 ? 770 ?

Вирощують також кукурудзу. У таких провінціях як Луангпхабанг, Сайнябулі, Пхонгсалі, Хуапхан посіви кукурудзи переважають над рисом — 75 %. Всього площі під кукурудзою займають 5 % усіх орних земель країни.

Врожай кукурудзи за роками:
Роки Площа,
га
Врожай,
т
Врожйність,
ц/га
1948-1952 18 12 6,6
1961-1965 32 18 5,7
1971 35 28 8
1972 35 27 7,6
1973 36 29 8,1
1974 36 30 8

Кава вирощується на півдні країни. Поширені гатунки — арабіка та робуста. Площа плантацій кави становила 6 000 га в 1970 році, 5 300 га в 1973 році.

Врожай кави за роками:
Рік Врожай, т Рік Врожай, т
1970 3 200 1974 2 000
1973 1 800 1976 2 200

Деякі дані по іншим культурам:

Тваринництво[ред. | ред. код]

На долю галузі припадає 10 % ВНП по сільському господарстві. Тваринництво використовує 45 % сільськогосподарських земель у вигляді пасовиськ та луків (1971).

Основні галузі тваринництва:
Роки, тис. голів
Худоба
1965 1970 1971 1972 1973 1974 1975
буйволи 657 953 940 950 960 1040 ?
корови 337 420 435 435 450 460 476
коні 16 27 28 29 30 33 ?
свині 890 1100 1150 1200 1250 1292 1313
кози 31 34 35 36 37 38 ?
кури 8420 11500 12000 12500 13000 13399 ?
качки 197 198 190 190 190 194 ?
гуси 46 49 50 ? ? ? ?

Багато населення займається рибальством, а продукція переробляється на столичному рибоконсервному заводі.

Лісове господарство[ред. | ред. код]

Ліси — невід'ємна складова господарства Лаосу. Країна експортує цінні породи дерев: сал, тик, палісандр та чорне дерево.

Окрім цього виробляється бензойна смола у Хуапхані (35 т в 1940 році, 10 т — в 1964, 1 т — в 1969) та гуммілак в Хуапхані (кордон з Камбоджею) та Луангпхабангі (17 т в 1960 році, 6,4 т — в 1969).

В лісах ведеться збір кардамону, цінної прянощі. У провінціях В'єнтьян, Паклай та Аттапи ведеться збір з диких заростей, а на плато Боловен є окультурені плантації. В 1960 році було зібрано 4 т кардамону, в 1969 році — всього 1,5 т.

Див. також[ред. | ред. код]

Джерела[ред. | ред. код]

  1. Усі дані, якщо це не зазначені окремо, подані у доларах США.