Марчук Гурій Іванович

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Marchuk GI.JPG

Гурій Іванович Марчук (рос. Гурий Иванович Марчук; 8 червня 1925(19250608) — 26 березня 2013) — академік Академії наук СРСР та Російської академії наук, фахівець у галузі обчислювальної математики, фізики атмосфери, геофізики, президент Академії наук СРСР (1986–1991). Почесний член Російської академії освіти.

Депутат Ради Національностей Верховної Ради СРСР 10-11 скликань (1979–1989) від Білоруської РСР. Народний депутат СРСР (1989–1991). Депутат Верховної Ради РРФСР (1975–1980). Член ЦК КПРС (1981–1991; кандидат в члени ЦК КПРС у 1976–1981), делегат XXV, XXVI, XXVII, XXVIII з'їздів КПРС і XIX Всесоюзної конференції КПРС. Герой Соціалістичної Праці (1975).

Біографія[ред.ред. код]

Гурій Марчук народився 8 червня 1925 у селі Петро-Херсонець Грачівського району Оренбурзької губернії в родині сільських учителів — Івана Петровича та Єлизавети Опанасівни (у дівоцтві Цибульської). У 1941–1942 працював помічником комбайнера в селі Духовницький Саратовської області, куди на той час переїхала родина. У 1942 закінчив середню школу і в тому ж році вступив на математико-механічний факультет Ленінградського державного університету. Однак ще до закінчення першого курсу Гурій Марчук був призваний в армію і направлений в Школу артилерійської розвідки. У 1945 після демобілізації Гурій Марчук продовжив навчання в Ленінградському університеті.

Після закінчення ЛДУ в 1949 він вступив до аспірантури, проявивши глибокий інтерес до проблем фізики атмосфери. У 1952 під керівництвом члена-кореспондента І. А. Кибеля захистив кандидатську дисертацію за темою «Динаміка великомасштабних полів метеорологічних елементів в бароклинній атмосфері». Працював науковим співробітником в Геофізичному інституті АН СРСР (1952–1953).

У 1953 Марчук був запрошений в Лабораторію «В» Першого Головного управління Ради міністрів СРСР, пізніше перейменовану в Фізико-енергетичний інститут Держкомітету СРСР з використання атомної енергії (ФЕІ) у місті Обнінську. Тут в 1953–1962 роках він керував математичним відділом інституту, створив сильний колектив математиків-прикладників в галузі ядерної енергетики. Одночасно завідував кафедрою вищої математики в Обнінському філіалі Московського інженерно-фізичного інституту, сприяючи залученню в науку талановитої молоді.

У 1956 Гурій Іванович Марчук захистив докторську дисертацію на тему «Чисельні методи розрахунку ядерних реакторів». Видана на її основі однойменна книга принесла авторові широку популярність у СРСР і за кордоном. У 1958 найзначніші наукові результати досліджень Г. І. Марчука були представлені світовій науковій громадськості на другий Женевської конференції з мирного використання атомної енергії. Друга монографія Гурія Івановича «Методи розрахунку ядерних реакторів» (1961) стала підсумком розробки найпринциповіших питань у цій галузі і стала настільною книгою фахівців-ядерників. У цей період Г. І. Марчук запропонував нові методи розрахунку ядерних реакторів, які до теперішнього часу становлять основу моделювання імітаційних розрахунків промислових реакторів. Велику популярність здобули його роботи з теорії переносу випромінювання. У 1959–1961 він взяв участь у розробці вимог до ядерної безпеки для заводів і інших підприємств атомної промисловості, що проводилася з ініціативи Ігоря Курчатова. У 1961 за роботи в області теорії ядерних реакторів Г. І. Марчуку була присуджена Ленінська премія.

У 1962 Гурій Іванович Марчук на запрошення академіків М. О. Лаврентьєва та С. Л. Соболєва переїхав до Новосибірська, де в 1962–1963 працював заступником директора Інституту математики Сибірського відділення (СВ) АН СРСР. Він став засновником і першим директором Обчислювального центру СВ АН СРСР (1963–1980). Був директором-організатором Обчислювального центру СВ АН СРСР в Красноярську (1974). У 1969–1975 — заступник голови, у 1975–1980 — голова Сибірського відділення АН СРСР, віце-президент АН СРСР. Будучи керівником Сибірського відділення АН СРСР, сформулював знаменитий принцип взаємодії науки і виробництва — «Вихід на галузь», який означав виконання фундаментальних досліджень з подальшим впровадженням наукових результатів у практику. Був ініціатором формування великомасштабної програми «Сибір» (1978), спрямованої на комплексне освоєння природних ресурсів Сибіру, ​​визначення найважливіших проблем регіону та пошук шляхів їхнього вирішення, ця програма стала найбільшою інтегральною програмою Сибірського відділення АН СРСР в той період. У 1960-1970-ті роки за підтримки та участі Г. І. Марчука в Обчислювальному центрі СВ АН СРСР був виконаний цілий ряд новаторських розробок, таких як перший в світі оптимізуючий транслятор з мови АЛЬФА (на ЕОМ М-20), система програмування АЛЬГІБР на БЕСМ-6, багатомашинний комплекс АІСТ-0, обчислювальний центр колективного користування ВЦКП, автоматизована система оперативного прогнозу погоди для західносибірських регіону.

У 1962 Г. І. Марчук обраний членом-кореспондентом АН СРСР по Сибірському відділенню (спеціальність «атомна енергетика»), в 1968 — дійсним членом (академіком) АН СРСР (Відділення наук про Землю, спеціальність «фізика атмосфери»).

Указом Президії Верховної Ради СРСР від 1 серпня 1975 за видатні досягнення в справі розвитку радянської науки Марчуку Гурію Івановичу присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці з врученням ордена Леніна і золотої медалі «Серп і Молот».

З 1980 по 1986 працював заступником голови Ради Міністрів СРСР і головою Державного Комітету з науки і техніки СРСР (ДКНТ).

У 1986 Г. І. Марчук був обраний на пост президента АН СРСР і займав цю посаду до початку реорганізації Академії наук СРСР у Російську академію наук (1991). Як президент велику увагу приділяв кадровому складу Академії наук і збереженню наукового потенціалу країни: у період його президентства були засновані посади наукових радників, наукових консультантів, почесних директорів для видатних вчених. У важких умовах періоду «перебудови» бачив необхідність реформування діяльності академічних інститутів на основі визначення пріоритетних напрямів фундаментальних досліджень. Сприяв модернізації системи міжнародних наукових контактів Академії наук; був прихильником ідеї міжнародної кооперації вчених, насамперед у галузі фундаментальних наук. Став останнім президентом Академії наук Радянського Союзу (1986–1991).

У 1980 Г. І. Марчук створив і очолив Відділ обчислювальної математики АН СРСР у Москві, перетворений в 1991 в Інститут обчислювальної математики АН СРСР, був почесним директором цього інституту. Радник РАН (з 1996).

Г. І. Марчук вніс великий внесок у підготовку наукових кадрів і створення наукових шкіл. Професор Марчук (1951) вів педагогічну роботу в Новосибірський університетНовосибірському університеті, завідуючи кафедрою обчислювальної математики (1962–1980). З 1980 по 2003 завідував кафедрою математичного моделювання фізичних процесів Московського фізико-технічного інституту. З 2004 очолював кафедру обчислювальних технологій та моделювання факультету обчислювальної математики і кібернетики в Московському державному університеті ім. М. В. Ломоносова.

Г. І. Марчук є автором понад 350 наукових робіт. Вони присвячені створенню та дослідженню ефективних алгоритмів обчислювальної математики, методів розрахунку ядерних реакторів, дослідженню і моделюванню процесів фізики атмосфери і океану, математичному моделюванню в проблемах охорони довкілля, імунології та медицини, вивченню актуальних завдань інформатики та обчислювальної техніки.

В області обчислювальної математики Г. І. Марчуком зроблено суттєвий внесок у розвиток методів побудови різницевих схем. Ним побудовані і досліджені різницеві схеми для класів рівнянь, що виникають в теорії ядерних реакторів, запропонований метод побудови різницевих схем на основі інтегральних тотожностей, який отримав розвиток у роботах радянських і зарубіжних вчених. Г. І. Марчуком і його учнями вирішено ряд проблем в теорії різницевих і варіаційно-різницевих схем для різних завдань математичної фізики. Г. І. Марчук займався розробкою методів розщеплення, алгоритмів збурень, побудованих на основі використання сполучених рівнянь. Значна увага в роботах Г. І. Марчука приділяється розробці та обґрунтуванню нових чисельних методів лінійної алгебри.

У методах розрахунку ядерних реакторів Г. І. Марчуком на основі теорії сполучених рівнянь і алгоритмів збурень розроблено принципи побудови ефективних малогрупових моделей ядерного реактора, створено математичні моделі реактора в різних наближеннях методу сферичних гармонік і запропоновані чисельні схеми реалізації виникаючих рівнянь. Ці моделі широко використовувалися для розрахунків критичних мас промислових реакторів.

Великий внесок Г. І. Марчук вніс у вирішення завдань чисельного прогнозу погоди, моделювання загальної циркуляції атмосфери і океану і проблеми моделювання клімату і його змін. Його спільна робота з Н. І. Булєєвим, в якій була сформульована система квазігеострофічних рівнянь для тривимірної атмосфери і побудована функція Гріна для її вирішення, давно стала класичною. У 1960-ті роки він сформулював напрямок чисельного прогнозу погоди, в основу якого було покладено повні недіабатичні рівняння динаміки атмосфери, а в якості методу рішення запропонований метод розщеплення по фізичним процесам і геометричним змінним — у той час, мабуть, єдиний метод, за допомогою якого можна було вирішити таку складну задачу. Важливо відзначити, що завдання чисельного прогнозу за повним рівнянням була доведена до оперативного використання в Західно-Сибірській гідрометеослужбі. У 1970-ті роки Г. І. Марчук сформулював новий підхід до вирішення завдання довгострокового прогнозу погоди, що ґрунтується на так званих сполучених рівняннях для нелінійних рівнянь термогідродинаміки атмосфери і океану, що дають можливість побудувати функцію чутливості для нестаціонарних нелінійних задач. Цей підхід став основним при виділенні енергоактивних зон Світового океану, вивченню яких була присвячена програма «Розрізи», сформульована і організована Гурієм Івановичем. У 1970-ті роки він також приділяв велику увагу створенню спільної моделі загальної циркуляції атмосфери і океану, яка мала стати основою для моделювання клімату і його змін. За роботи з чисельного прогнозу погоди Г. І. Марчуку була присуджена премія ім. А. А. Фрідмана АН СРСР, а за роботи з вирішення завдань фізики атмосфери та океану — Державна премія Російської Федерації.

Г. І. Марчуком створена теорія математичного моделювання оптимізаційних проблем в охороні довкілля. Ним поставлені і запропоновано алгоритми вирішення загальної задачі визначення допустимої області розміщення промислових підприємств, планування будівництва з урахуванням допустимих доз забруднення економічно значущих зон.

Наукова діяльність Гурія Івановича Марчука останніх років пов'язана з глобальними проблемами: зміна клімату, забруднення планети, збереження генофонду планети і генетичного різноманіття. Г. І. Марчук є одним з авторів нового напряму прикладної математики — математичного моделювання в імунології та медицині. Він побудував систему нелінійних диференціальних рівнянь, які описують імунні реакції людського організму, що виникають в результаті вірусних і бактеріальних інфекцій.

Г. І. Марчук очолював Координаційний комітет АН СРСР з обчислювальної техніки, ряд інших комітетів і комісій. Був головним редактором наукових видань, в тому числі журналу «Дослідження Землі з космосу» (1983–1991), членом редколегій шести міжнародних наукових журналів. Головний редактор Російського журналу «Чисельний аналіз і математичне моделювання», що видавався в Німеччині.

Публікації[ред.ред. код]

  • Марчук Г. И. Численные методы расчёта атомных реакторов. — М.: Атомная энергия, 1959.
  • Марчук Г. И. Методы расчёта атомных реакторов. — М.: Атомная энергия, 1961.
  • Марчук Г. И. Численные методы в прогнозе погоды. — Л.: 1967.
  • Марчук Г. И., Лебедев В. И. Численные методы в теории переноса нейтронов. — М.: Атомиздат, 1971.
  • Марчук Г. И. Численное решение задач динамики атмосферы и океана. — Л.: 1974.
  • Марчук Г. И., Шайдуров В. В. Повышение точности решений разностных схем. — М.: Наука, Глав. ред. физ.-мат. лит-ры, 1979.
  • Марчук Г. И., Агошков В. И. Введение в проекционно-сеточные методы. — M.: Наука, 1981.
  • Марчук Г. И. Методы вычислительной математики. — М., Наука, 3-е изд., 1989.
  • Марчук Г. И. Математические модели в иммунологии. Вычислительные методы и эксперименты. — М.: Наука, 3-е изд., 1991.
  • Марчук Г. И. Сопряжённые уравнения и анализ сложных систем. — М.: Наука, 1992.

Нагороди і відзнаки[ред.ред. код]

Почесні звання
Ордени та медалі
  • Орден Леніна (1967, 1971, 1975, 1985)
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» II ступеня (2005)
  • Орден «За заслуги перед Вітчизною» IV ступеня (1998)
  • Золота медаль ім. М. В. Келдиша, за цикл робіт «Розвиток та створення нових методів математичного моделювання» (1981)
  • Золота медаль імені П. Л. Чебишова, за видатні результати в галузі математики (1996)
  • Велика золота медаль імені М. В. Ломоносова Російської академії наук, за видатний внесок у створення нових моделей і методів розв'язання задач фізики ядерних реакторів, фізики атмосфери і океану та імунології (2004)
  • Кавалер срібного знака «Надбання Сибіру»
Премії
Звання
  • Іноземний член Болгарської АН (1977), АН НДР (1977), Чехословацької АН (1977), Польської АН (1988)
  • Почесний доктор Тулузького університету (1973)
  • Почесний доктор Карлова університету (Прага, 1978), Дрезденського технічного університету (1978), Будапештського політехнічного університету (1978)
  • Почесний громадянин міста Обнінська (1985)
Пам'ять
  • Одна з вулиць робочого селища Духовницький Саратовської області, з яким пов'язані дитинство і юність Г. І. Марчука, названа його ім'ям.

Посилання[ред.ред. код]