Джуліо Натта

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Джуліо Натта
італ. Giulio Natta
Giulio Natta Nobel.jpg
Народився 26 лютого 1903(1903-02-26)
Імперія, Італія
Помер 2 травня 1979(1979-05-02) (76 років)
Бергамо, Італія
·хвороба Паркінсона
Громадянство Італія Італія
Діяльність хімік, інженер, винахідник, викладач університету
Alma mater Міланський технічний університет
Галузь Органічна хімія
Заклад Міланський технічний університет, Римський університет
Член Академія наук СРСР, Французька академія наук, Російська академія наук, Національна академія наук Італії[d] і Academy of Sciences of Turin[d]
Нагороди Nobel prize medal.svg Нобелівська премія з хімії (1963)

Джуліо Натта у Вікісховищі?

Джуліо́ На́тта (італ. Giulio Natta; 26 лютого 1903, Імперія — 2 травня 1979, Бергамо) — італійський хімік-органік. Іноземний член АН СРСР (1966). Нагороджений Великою золотою медаллю ім. М. В. Ломоносова (1969).

Біографія[ред. | ред. код]

У 1924 закінчив Міланський технічний університет; з 1925 працював там же асистентом. З 1927 професор загальної хімії. У 1933-1935 директор інституту загальної хімії при університеті в Павії. У 1935-1937 — декан фізико-хімічного факультету Римського університету. З 1938 директор інституту промислової хімії при Міланському технічному університеті.

Основні роботи[ред. | ред. код]

Перші наукові роботи Натта були присвячені вивченню структур твердих тіл, в тому числі структур каталізаторів і деяких органічних полімерів. У 1938 почав дослідження, пов'язані з виробництвом синтетичного каучука, і вперше здійснив поділ бутадієна і бутена-1. У 1954 відкрив метод стереоспеціфічної полімеризації. У 1957 завдяки дослідженням Натта на промисловій установці отримано ізотактичний поліпропілен. Результатом інших його робіт стало створення нових типів еластомерів. Внесок Натта і його школи в хімію полімерів полягає у відкритті нового класу полімерів з впорядкованою структурою — стереорегулярних полімерів.

Нобелівська премія[ред. | ред. код]

У 1963 році отримав Нобелівську премія з хімії спільно з німецьким хіміком Карлом Ціглером: «За відкриття у галузі хімії та технології високомолекулярних полімерів»

Див. також[ред. | ред. код]