Пурда (релігія)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Леді Кабула, картина Джейнса Раттрея 1848 року, показує двох жінок у своїх покоях. Одна з них зняла з себе вуаль

Пурда або Парда (перс. پرده‎ «штора» або «завіса») — морально-етичний кодекс, широко розповсюджений серед жіночого населення Афганістану, Пакистану, мусульманського населення Північної Індії[en], а також серед деяких вищих каст серед індусів, зокрема раджпутів. Суть пурди полягає в практиці повного самітництва жінки, щоб та могла зберігати свою духовну чистоту і цнотливість. Пурда заснована на ісламських законах про становище жінки в суспільстві та родині, а також споконвічних традицій народів середньої Азії. Згідно з пурдою, жінка зобов'язана залишатися все життя у стінах свого дому, займатися домашнім господарством, народжувати дітей, бути покірною батькові, чоловікові або братові, а в присутності чоловіків — не родичів обов'язково покривати всі частини тіла, зокрема обличчя — вуаллю.

Пурда стала однією з головних ідеологій ісламістського руху «Талібан», і під час завоювання Афганістану таліби вимагали беззаперечного дотримання пурди від усіх жінок.

Походження[ред. | ред. код]

Доісламські корені[ред. | ред. код]

Незважаючи на те, що пурда спирається на ісламські закони про становище жінки, багато істориків стверджують, що практика самітництва жінок завжди існувала серед народів Близького Сходу: друзів, іудеів чи навіть християн[1]. Зокрема, чорна паранджа була розповсюджена на Аравійському півострові до зародження ісламу. Самітництво жінок серед вищих верств існувало у Вавилоні, Перській та Візантійській імперіях до поширення ісламу[2]. Історики вважають, що практика самітництва стала популярною під час арабських завоювань і підкорені народи Середньої Азії, що переходили в ісламську віру, починали надавати самітництву релігійної цінності[3].

Поширення[ред. | ред. код]

Історики вважають, що пурда існувала в Персії (нині Іран) і була перейнята ісламськими загарбниками в VII столітті[3]. Пізніше, коли вплив Ісламу в Індії почав зростати, самітництво стали практикувати також деякі касти індуїстів. Під час завоювання Індії британськими колоніалістами серед мусульманської меншини вже була повсюдно поширена практика жіночого самітництва.

В наш час[коли?] самітництво розповсюджене в ісламських країнах, зокрема в Середній Азії[3]. Однак традиція повільно слабшає в міру зростання життєвого рівня населення, рівня грамотності та інших критеріїв, як наприклад в Ірані, по суті — на батьківщини пурди. І навпаки, якщо в деяких регіонах трапляються часті збройні конфлікти і зростає вплив ісламістів, то самітництво жінок, навпаки, починає посилюватися. Тому строгість дотримання пурди різниться залежно від регіону[4]. В таких країнах, як Афганістан, Пакистан і Саудівська Аравія самітництво поширюється на абсолютну більшість жіночого населення, також воно швидко набуває популярності у північних регіонах Нігерії, де широким є вплив ісламістського угруповання Боко Харам[5].

Суть[ред. | ред. код]

Пурда зобов'язує жінок покриватися поза домом

Деякі вчені припускають, що практика пурди зародилася, як захід для захисту жінки від зовнішнього насильства, але згодом втратила своє первісне значення, дуже обмежуючи свободу і пересування жінок[1]. Інші ж вчені впевнені, що самітництво серед народів середньої Азії існувало фактично завжди, але після поширення ісламу набуло релігійного змісту і таким чином було дуже змінене[6].

Прихильники пурди розглядають її передусім як символ жіночої гордості, поваги і гідності, надючи вище місце духовній красі жінки, ніж зовнішній[7]. Часто абсолютне самітництво жінок у сім'ї є показником вищого статусу сім'ї в суспільстві, оскільки жінки не змушені працювати поза домом, щоб прогодувати сім'ю[8].

Жінки можуть дотримуватися пурди добровільно, виходячи з етичних і релігійних мотивів, наприклад, щоб довести свою прихильність до ісламу і традицій, таким чином підвищуючи свій статус в очах інших або у відповідь на громадський або психологічний тиск, зокрема зі страху бути публічно ображеною або стати жертвою насильства. Багато жінок носять вуаль з примусу чоловіків-родичів і через погрози розправи, якщо вони не будуть покриватися. Деякі жінки покриваються, щоб під вуаллю носити модний одяг[4].

Вплив на суспільство і політику[ред. | ред. код]

Сильне обмеження жінки у пересуванні протягом життя чинить на неї сильний психологічний тиск[9]. Її положення перед чоловіком або батьком стає дуже вразливим, вона виявляється безсилою перед постійним насильством та погрозами. Соціологами було підраховано, що коефіцієнт насильства над жінками пов'язаний з тим, на скільки в даній місцевості поширена пурда. Самітництво часто позбавляє жінку будь-якої медичної допомоги, навіть якщо в селі є поліклініка, і самостійного планування заміжжя. Навіть якщо жінка спробує втекти з села, для неї це буде вкрай складно, оскільки вона зможе покинути село тільки в супроводі чоловіка або чоловіка-родича[10]. Дослідження також показали, що жінки, не зобов'язані дотримуватися пурди, частіше використовують контрацепцію[11].

Пурда також негативно впливає на розвиток економіки країни, оскільки унеможливлює участь жінок в оплачуваній праці та досягненні економічної незалежності[12]. Роль жінки обмежується веденням домашнього господарства і вирощуванням дітей[4]. Однак у бідних сім'ях заради прожитку багатьом жінкам доводиться ламати традиції, щоб добути додаткові гроші на прожиття і утримання сім'ї. Дослідження показали, що працюючі жінки зустрічаються переважно в найбідніших і неблагополучних сім'ях. Проте навіть у таких випадках для жінок існують жорсткі обмеження щодо вибору професії[13].

Практика самітництва жінок позбавляє їх права брати участь у політичному житті країни і судових органах[4]. Жінки позбавлені права голосувати, брати участь у політиці, вступати до профспілок і брати участь у суспільних рухах[6]. Внаслідок того, що жінки не беруть участі в політиці, влада слабко або зовсім не робить спроб поліпшити суспільний статус жінок, забезпечити їм доступ до охорони здоров'я, освіти, правосуддя, зайнятості та інших благ. Відсутність жінок у політиці часто зміцнює нерівність статей у країні.

Політика і глобалізація[ред. | ред. код]

На заході самітництво стало символом гноблення жінок та ісламського впливу на західні країни. Питання про заборону паранджі нерідко викликало гарячі суперечки. 2004 року у Франції набув чинності закон, який забороняє носити яскраві релігійні символи, зокрема й паранджу. В Індії та Пакистані, наприклад, серед політиків немає єдиної думки щодо того, чи є паранджа прийнятним одягом для жінок чи ні[14].

У Пакистані протягом довгого часу влада проводила курс на зміцнення сімейних і релігійних цінностей серед населення. В країні постійно велась пропаганда, що виправдовувала пурду, як захист жіночої честі[15]. В процесі ісламізації, права жінок у Пакистані дуже погіршилися[16]. Проте в Пакистані, деякі жінки з вищих і середніх класів організували профспілки, які борються за право жінок голосувати, брати участь у політиці та громадському житті країни[6], однак у них є безліч супротивників з числа ісламістів і релігійних діячів, які оголошують, що вони потрапили під згубний вплив заходу, ставши ворогами ісламу і традицій[17].

Масова міграція на захід призвела до того, що в Європі і США стали з'являтися мусульманські сім'ї, що практикують жіноче самітництво. Однак на практиці високий рівень життя і свобода слова приводить до того, що пурда починає швидко слабшати, і, як правило, діти і онуки мігрантів (2 і 3 покоління) слабко, або зовсім перестають дотримуватися пурди[4][8]. Деякі діти іммігрантів, що народилися на заході добровільно покриваються, щоб продемонструвати свою прихильність до традицій або в інших випадках дівчаток змушують це робити батьки[18].

Критика[ред. | ред. код]

Прихильники пурди стверджують, що вона є насамперед надійним захистом від вуличного насильства і домагань з боку незнайомих чоловіків.[1]. Пурда дозволяє уникати жінці публічної сфери, таким чином захищаючи її від небезпек[4]. Також прихильники вказують на те, що таким чином жінка показує свою честь і духовну чистоту. При цьому критики відзначили, що прихильники цієї думки є переважно чоловіками і під час сексуального насильства схильні звинувачувати жертву, ніж винуватця[19].

Також у деяких регіонах, таких як Бангладеш, дотримання пурди гарантує свободу пересування жінок без загрози сексуального насильства, пурда розкриває їм новий доступ до освіти і економічної незалежності. Наприклад, було виявлено, що в селах Бангладеш жінки, що покривають свої обличчя, мають вищий статус і беруть більшу участь у політичному і громадському житті. Проте варто відзначити, що самітництво не поширене так сильно в країні, як наприклад в Афганістані і Пакистані, але також швидко набирає популярності саме через статус[20].

Пурду переважно критикують через те, що вона обмежує свободу жінки і часто позбавляє її таких благ, як освіта, охорона здоров'я та участь у політиці[21]. Деякі історики, такі, як Сінг і Рой інтерпретують пурду, як форму абсолютного домінування чоловічої частини в суспільстві і в той же час абсолютного пригнічення жіночого населення"[22]. Елізабет Вайт зазначає, що пурда зміцнює усталені стереотипи в суспільстві, що чоловіки залишаються незалежними та агресивними, а жінки слабкими і безвідповідальними"[23]. Джеральд Букс пише, що через пурду жінки змушені жертвувати своєю свободою і комфортом, щоб існувати для задоволення сексуальних потреб свого чоловіка[19].

Якщо конституція країни зміцнює жіноче самітництво, що призводить до того, що жінки перестають брати якусь участь у публічній і політичній сфері, в країні зміцнюється жіночий апартеїд[4][16]. Часто в тих поселеннях і містах, де пурди дотримуються більшість жінок, її недотримання може викликати гнів серед чоловіків і стати великою небезпекою для жінки. Так, описано випадок, коли в індійському місті Срінагар, де 95 % населення сповідують іслам, 2001 року чотири молоді мусульманки стали жертвами нападів, їхні обличчя були облиті сірчаною кислотою за те, що вони не приховували обличчя на вулиці. Подібні напади стали буденною справою в Афганістані, Пакистані і Кашмірі[24].

Див. також[ред. | ред. код]

Примітки[ред. | ред. код]

  1. а б в Asha, S. «Narrative Discourses on Purdah in the Subcontinent.» ICFAI Journal of English Studies 3, no. 2 (June 2008): 41-51
  2. Ahmed, Leila. ‘Women and the Advent of Islam.' Women Living under Muslim Laws June 1989 — Mar. 1990, 7/8 : 5-15
  3. а б в «Purdah (Islamic Custom) — Britannica Online Encyclopedia.» Accessed February 17, 2013. http://www.britannica.com/EBchecked/topic/483829/purdah
  4. а б в г д е ж Haque, Riffat. «Gender and Nexus of Purdah Culture in Public Policy.» South Asian Studies (1026-678X) 25, no. 2 (July 2010): 303—310
  5. Harnischfeger, Johannes. Boko Haram and its Muslim critics: Observations from Yobe State // Boko Haram: Islamism, politics, security and the state in Nigeria : [англ.] / Pérouse de Montclos, Marc-Antoine. — Leiden, Netherlands : African Studies Centre (ASC), 2014. — С. 41. — ISBN 978-90-5448-135-5.. — «І багаті, і бідні представляли себе благочестивими мусульманами, але дуже обмежено, егоїстично цікавились законом Божим. Більшість тримали своїх дружин у пурдах, але мало зважали на перелюб з незаміжніми дівчатами.».
  6. а б в Shaheed, F. «The Cultural Articulation of Patriarchy: Legal Systems, Islam and Women.» South Asia Bulletin 6, no. 1 (1986): 38-44.
  7. Arnett, Susan. King's College History Department, «Purdah.» Last modified 2001. Accessed March 18, 2013. http://departments.kings.edu/womens_history/purdah.html.
  8. а б Veiling and the Seclusion of Women. US Library of Congress
  9. Michael A. Koenig, Saifuddin Ahmed, Mian Bazle Hossain, and A. B. M. Khorshed Alam Mozumder. «Women's Status and Domestic Violence in Rural Bangladesh: Individual- and Community-level Effects.» Demography 40, no. 2 (May 1, 2003): 269—288. doi:10.1353/dem.2003.0014.
  10. Khan, Ayesha. «Mobility of Women and Access to Health and Family Planning Services in Pakistan.» Reproductive Health Matters 7, no. 14 (November 1999): 39-48. doi:10.1016/S0968-8080(99)90005-8.
  11. Hossain, M. K., and M. Kabir. «Purdah, Mobility and Women's Empowerment and Reproductive Behaviour in Rural Bangladesh.» Social Change 31, no. 3 (September 1, 2001): 84-102. doi:10.1177/004908570103100307.
  12. Hashemi, Syed M., Sidney Ruth Schuler, and Ann P. Riley. «Rural Credit Programs and Women's Empowerment in Bangladesh.» World Development 24, no. 4 (April 1996): 635—653. doi:10.1016/0305-750X(95)00159-A.
  13. Amin, Sajeda. «The Poverty-Purdah Trap in Rural Bangladesh: Implications for Women's Roles in the Family.» Development and Change 28, no. 2 (1997): 213—233. doi 10.1111/1467-7660.00041.
  14. French MPs back headscarf ban BBC News (BBC). Retrieved on 13 February 2009.
  15. Shahab, Rafi Ullah. (1993). Muslim Women in Political Power. Lahore: Maqbool Academy
  16. а б Jalal, Ayesha (1991). The Convenience of Subservience: Women in the State of Pakistan. Kandiyoti, Deniz., Women, Islam and the State. Philadelphia: Temple University Press
  17. Facing History and Ourselves. Stories of Identity: Religion, Migration, and Belonging in a Changing World : [англ.]. — Brooklin , MA, USA : Facing History and Ourselves Foundation, Inc., 2008. — С. 101. — ISBN 978-0-9798440-3-4.
  18. Marco, Oihana. The Hijabization Process: Some "Mindful" Bodies Uncovered. Iemed.org. Процитовано 2014-01-16. 
  19. а б Brooks, Geraldine. Nine Parts of Desire: The Hidden World of Islamic Women. New York: Doubleday, 1995.
  20. Feldman, Shelley, and Florence McCarthy. «Purdah and Changing Patterns of Social Control among Rural Women in Bangladesh.» Journal of Marriage and Family. 45. no. 4 (1983): 949—959. https://www.jstor.org/stable/351808 . (accessed February 17, 2013).
  21. Engineer, Asghar Ali. (1980) The Origin and Development of Islam, Orient Longman, Bombay
  22. Singh, Prahlad (2004). «Purdah: the seclusion of body and mind». Abstracts of Sikh Studies, Vol 5, issue 1
  23. White, Elizabeth H. «Purdah.» Frontiers: A Journal of Women Studies 2, no. 1 (April 1, 1977): 31-42. doi:10.2307/3346105
  24. Nelson, Dean. «Kashmir women ordered to cover up or risk acid attack.» The Telegraph,, sec. World, August 13, 2012. http://www.telegraph.co.uk/news/worldnews/asia/india/9472909/Kashmir-women-ordered-to-cover-up-or-risk-acid-attack.html (accessed March 18, 2013).