Населення Індії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Населення Індії
Шаблон:Alt
Ріст чисельності населення країни
Чисельність 1,252 млрд осіб
Густота 441,0 особи/км²
Природний приріст 1,22 ‰
Народжуваність 19,55 ‰
Смертність 7,32 ‰
Середня тривалість життя 68,13 року
 • чоловіків 66,97 року
 • жінок 69,42 року
Смертність немовлят 41,81 ‰
Коефіцієнт міграції 0,04 ‰
Вікова структура
до 14 років 28,09 %
15–64 років 65,96 %
старіші за 65 років 5,95 %
Статева структура
загалом 1,08 чол./жін.
при народженні 1,12 чол./жін.
до 15 років 1,13 чол./жін.
у віці 15–64 років 1 чол./жін.
після 65 років 0,9 чол./жін.
Етнічні групи
Нація індійці
Мови
Офіційна гінді, англійська
Також у побуті 14 регіонально офіційних

Населення Індії. Чисельність населення країни 2015 року становила 1,252 млрд осіб (2-ге місце у світі після Китаю)[1]. Чисельність індійців стабільно збільшується, народжуваність 2015 року становила 19,55 ‰ (87-ме місце у світі), смертність — 7,32 ‰ (118-те місце у світі), природний приріст — 1,22 % (98-ме місце у світі) .

Природний рух[ред.ред. код]

Протягом останніх 1955-2005-х років у країні спостерігається швидке зростання чисельності населення за рахунок покращення медичного обслуговування і зростання продуктивності сільського господарства (так звана «зелена революція»)[2][3].

Відтворення[ред.ред. код]

Народжуваність у Індії, станом на 2015 рік, дорівнює 19,55 ‰ (87-ме місце у світі)[1]. Коефіцієнт потенційної народжуваності 2015 року становив 2,48 дитини на одну жінку (78-ме місце у світі)[1]. Рівень застосування контрацепції 54,8 % (станом на 2008 рік)[1]. Середній вік матері при народженні першої дитини становив 19,9 року (оцінка на 2016 рік)[1].

Смертність у Індії 2015 року становила 7,32 ‰ (118-те місце у світі)[1].

Природний приріст населення в країні 2015 року становив 1,22 % (98-ме місце у світі)[1].

Вікова структура[ред.ред. код]

Віково-статева піраміда населення Індії, 2015 рік (англ.)

Середній вік населення Індії становить 27,6 року (139-те місце у світі): для чоловіків — 26,9, для жінок — 28,3 року[1]. Очікувана середня тривалість життя 2015 року становила 68,13 року (163-тє місце у світі), для чоловіків — 66,97 року, для жінок — 69,42 року[1].

Вікова структура населення Індії, станом на 2015 рік, виглядає наступним чином:

  • діти віком до 14 років — 28,09 % (186 735 337 чоловіків, 164 835 868 жінок);
  • молодь віком 15-24 роки — 18,06 % (119 933 717 чоловіків, 106 153 113 жінок);
  • дорослі віком 25-54 роки — 40,74 % (262 700 370 чоловіків, 247 237 448 жінок);
  • особи передпохилого віку (55-64 роки) — 7,16 % (44 993 382 чоловіка, 44 620 337 жінок);
  • особи похилого віку (65 років і старіші) — 5,95 % (35 313 609 чоловіків, 39 172 403 жінки)[1].

Шлюбність — розлучуваність[ред.ред. код]

Середній вік, коли чоловіки беруть перший шлюб дорівнює 28 років, жінки — 22,2 року, загалом — 24,1 року (дані за 2011 рік)[4].

Розселення[ред.ред. код]

Густота населення Індії (англ.)

Густота населення країни 2015 року становила 441,0 особи/км² (33-тє місце у світі)[1].

Урбанізація[ред.ред. код]

Докладніше: Міста Індії

Індія середньоурбанізована країна. Рівень урбанізованості становить 32,7 % населення країни (станом на 2015 рік), темпи зростання частки міського населення — 2,38 % (оцінка тренду за 2010—2015 роки)[1]. Міське населення Індії збільшилося в кілька разів протягом ХХ століття і більше концентрується у великих містах. 2001 року у Індії налічувалося понад 35 міст з мільйонним населенням, та 3 найбільших міста з населенням понад 10 млн кожне (Мумбаї, Делі і Колката). Однак тенденція зростання кількості населення в сільських районах, надалі спостерігається, оскільки більше 70% населення Індії як і раніше, проживають в селах[5][6].

Головні міста держави: Делі (столиця) — 25,703 млн осіб, Мумбай — 21,043 млн осіб, Колката — 11,766 млн осіб, Бангалор — 10,087 млн осіб, Ченнай — 9,62 млн осіб, Хайдарабад — 8,944 млн осіб (дані за 2015 рік)[1].

Шаблон:Найбільші міста Індії

Міграції[ред.ред. код]

Значний вплив на індійське суспільство кожного століття призводять численні етнічні міграції народностей чи нелегальні (деколи й легальні) міграції народів з сусідніх територій чи в середині країни. Річний рівень еміграції 2015 року становив 0,04 ‰ (112-те місце у світі)[1]. Цей показник не враховує різниці між законними і незаконними мігрантами, між біженцями, трудовими мігрантами та іншими.

Біженці й вимушені переселенці[ред.ред. код]

Станом на 2015 рік, в країні постійно перебуває 110 тис. біженців з Тибету, 64,2 тис. з Шрі-Ланки, 15,7 тис. з М'янми, 10,19 тис. з Афганістану[1]. Кількість нелегальних іммігрантів бангладешців в Індії, за теперішніми оцінками, до 20 млн. Ще приблизно 100 тис. це вигнанці-тибетці, які втекли після китайської окупації Тибету у 1950-х роках з своєї батьківщини, однак, офіційно визнані біженцями і мають дозвіл на перебування. Крім того, більше 60 тис. тамільських біженців із Шрі-Ланки також перебралися на індійську територію.

У той самий час у країні, станом на 2015 рік, налічується 612 тис. внутрішньо переміщених осіб через війну в Кашмірі й інші місцеві конфлікти[1].

Індія є членом Міжнародної організації з міграції (IOM)[7].

Расово-етнічний склад[ред.ред. код]

Етнічний склад (2000 рік)[1]
Етнос: Відсоток:
індоарійські народи
  
72%
дравідійські народи
  
25%
монголоїди та інші
  
3%
Докладніше: Народи Індії

Індія є багатонаціональною державою, з розмаїттям етнічних племінних груп. Головні етноси країни: індоарійські народи — 72 %, дравідійські народи (в основному мешкають у південній частині Індії) — 25 %, монголоїди та інші (переважно тибето-бірманські, мунда і мон-кхмерські народи в районах Гімалаїв, Північно-Східної та Східної Індії) — 3 % населення (оціночні дані за 2000)[1].

Українська діаспора[ред.ред. код]

Докладніше: Українці Індії

Мови[ред.ред. код]

Мови Індії (2015 рік)[1]
Мова: Відсоток:
гінді
  
41%
англійська
  
%
бенгальська
  
8.1%
телугу
  
7.2%
маратхі
  
7%
тамільська
  
5.9%
урду
  
5%
гуджараті
  
4.5%
каннада
  
3.7%
малаялам
  
3.2%
орія
  
3.2%
пенджабська
  
2.8%
інші
  
8.4%
Докладніше: Мови Індії

Офіційні мови[8]: гінді — розмовляє 41 % населення, англійська як допоміжна. Інші поширені мови, офіційні в окремих штатах (14 мов): бенгальська — 8,1 %, телугу — 7,2 %, маратхі — 7 %, тамільська — 5,9 %, урду — 5 %, гуджараті — 4,5 %, каннада — 3,7 %, малаялам — 3,2 %, орія — 3,2 %, пенджабська — 2,8 %, ассамська — 1,3 %, майтхілі — 1,2 %, інші мови (включно з кашмірі, сіндхі і санскритом) — 5,9 % (перепис 2001 року). У північній Індії дуже поширений варіант гінді й урду — гіндустані, що не має окремого офіційного статусу.

Індія є найбільшою у світі країною в культурно-мовному спектрі[9]. Індія є домом для індоєвропейської мовної сім'ї. Загалом мови в Індії представлені двома великими мовними групами: індо-арійською (якою послуговуються близько 74 % населення) та дравідійською (якою розмовляють 24 %). Інші мови спілкування в Індії походять з австроазійської і тибето-бірманської мовної сім'ї. Крім двох національних мов, гінді та англійської, статус офіційної має такі мови: ассамська, бенгальська, бодо, догрі, гуджараті, каннада, кашмірі, конкані, майтхілі, малаялам, маратхі, маніпурі, непалі, орія, пенджабська, санталі, санскрит, сіндхі, тамільська, телугу і урду[Джерело?].

Мова гінді, найбільш вживана[10], виступає державною мовою Індії[11]. Англійська мова широко використовується в бізнесі і державному управлінні, має статус «офіційної мови»[12], суттєвим також є її використання в освіті, особливо в середовищі вищої освіти. Крім того, у кожному штаті та союзній території використовують свою власну мову, як офіційну, і в Конституції Індії також визнаються, ще 21 мова, якими найчастіше користуються в індійському суспільстві й їм надано офіційного статусу[Джерело?]. Слід відмітити, що дослідниками мовниками в Індії нараховано безліч діалектів, їх кількість сягає 1652[13].

Релігії[ред.ред. код]

Релігії в Індії (2010 рік)[1]
Віросповідання: Відсоток:
індуїсти
  
79.8%
мусульмани
  
14.2%
християни
  
2.3%
сікхи
  
0%
агностики
  
2%
Докладніше: Релігія в Індії

Головні релігії й вірування, які сповідує, і конфесії та церковні організації, до яких відносить себе населення країни: індуїзм — 79,8 %, іслам — 14,2 %, християнство — 2,3 %, сікхізм — 1,7 %, не визначились — 2 % (станом на 2011 рік)[1].

Чотири великі релігії світу (індуїзм, буддизм, джайнізм та сікхізм) походять із Індії. Більше 800 мільйонів індійців є індуїстами, решта населення відносить себе до релігійних груп: мусульман, християн, сикхів, буддистів — 0,7 %, джайністів — 0,4 %, юдеїв, зороастрійців та послідовників бахаїзму[14].

У Конституції Індії закріплено відділення церкви від держави. Послідовники сотень різних віросповідань в цілому існують пліч-о-пліч віками, тим не менш, є певна напруженість у стосунках. На індійську історію і суспільство значно вплинули масштабні релігійні зіткнення між мусульманами та індуїстами та між індуїстами та сикхами, які траплялися у минулому.

Освіта[ред.ред. код]

Докладніше: Освіта в Індії

Рівень письменності 2015 року становив 71,2 % дорослого населення (віком від 15 років): 81,3 % — серед чоловіків, 60,6 % — серед жінок[1]. Державні витрати на освіту складають 3,8 % від ВВП країни, станом на 2012 рік (134-те місце у світі)[1]. Середня тривалість освіти становить 12 років, для хлопців — до 11 років, для дівчат — до 12 років (станом на 2013 рік).

Середня і професійна[ред.ред. код]

Вища[ред.ред. код]

В Індії працює найбільша кількість університетів у світі[Джерело?].

Охорона здоров'я[ред.ред. код]

Забезпеченість лікарями в країні на рівні 0,7 лікаря на 1000 мешканців (станом на 2012 рік)[1]. Забезпеченість лікарняними ліжками в стаціонарах — 0,7 ліжка на 1000 мешканців (станом на 2011 рік)[1]. Загальні витрати на охорону здоров'я 2014 року склали 4,7 % від ВВП країни (159-те місце у світі)[1].

Смертність немовлят до 1 року, станом на 2015 рік, становила 41,81 ‰ (50-те місце у світі); хлопчиків — 40,56 ‰, дівчаток — 43,22 ‰[1]. Рівень материнської смертності 2015 року становив 174 випадків на 100 тис. народжень (55-те місце у світі)[1].

Індія входить до складу ряду міжнародних організацій: Міжнародного руху (ICRM) і Міжнародної федерації товариств Червоного Хреста і Червоного Півмісяця (IFRCS), Дитячого фонду ООН (UNISEF), Всесвітньої організації охорони здоров'я (WHO).

Захворювання[ред.ред. код]

Потенційний рівень зараження інфекційними хворобами в країні дуже високий. Найпоширеніші інфекційні захворювання: діарея, гепатит А і Е, черевний тиф, гарячка денге, японський енцефаліт, малярія, лептоспіроз, сказ (станом на 2016 рік)[1].

2014 року було зареєстровано 2,07 млн хворих на СНІД (3-тє місце в світі), це 0,26 % населення в репродуктивному віці 15-49 років (90-те місце у світі)[1]. Смертність 2014 року від цієї хвороби становила 127,2 тис. осіб (3-тє місце у світі)[1].

Частка дорослого населення з високим індексом маси тіла 2014 року становила 4,7 % (184-те місце у світі); частка дітей віком до 5 років зі зниженою масою тіла становила 43,5 % (оцінка на 2006 рік)[1]. Ця статистика показує як власне стан харчування, так і наявну/гіпотетичну поширеність різних захворювань.

Санітарія[ред.ред. код]

Доступ до облаштованих джерел питної води 2015 року мало 97,1 % населення в містах і 92,6 % в сільській місцевості; загалом 94,1 % населення країни[1]. Відсоток забезпеченості населення доступом до облаштованого водовідведення (каналізація, септик): в містах — 62,6 %, в сільській місцевості — 28,5 %, загалом по країні — 39,6 % (станом на 2015 рік)[1].

Соціально-економічне положення[ред.ред. код]

Співвідношення осіб що в економічному плані залежать від інших до осіб працездатного віку (15-64 роки) загалом становить 52,4 % (станом на 2015 рік): частка дітей — 43,9 %; частка осіб похилого віку — 8,6 %, або 11,7 потенційно працездатних на 1 пенсіонера[1]. Загалом дані показники характеризують рівень затребуваності державної допомоги в секторах освіти, охорони здоров'я і пенсійного забезпечення, відповідно. За межею бідності 2010 року перебувало 29,8 % населення країни[1].

В Індії пропагують переваги малодітної сім'ї, використовують різні методи обмеження народжуваності, у деяких випадках — матеріальне заохочення сімей, які прагнуть обмеження народжуваності. Демографічні проблеми створюють ряд інших проблем, зокрема продовольча і неписьменності (до 50% населення регіону є неписьменним через бідність країн).

Трудові ресурси[ред.ред. код]

Загальні трудові ресурси 2015 року становили 502,1 млн осіб (2-ге місце у світі)[1]. Зайнятість економічно активного населення у господарстві країни розподіляється наступним чином: аграрне, лісове і рибне господарства — 49 %; промисловість і будівництво — 20 %; сфера послуг — 31 % (станом на 2012 рік)[1]. 26,965 млн дітей у віці від 5 до 14 років (12 % від загальної кількості) 2006 року були залучені до дитячої праці[1]. Безробіття 2015 року дорівнювало 7,1 % працездатного населення, 2014 року — 7,3 % (86-те місце у світі); серед молоді у віці 15-24 років ця частка становила 10,7 %, серед юнаків — 10,4 %, серед дівчат — 11,6 % (97-ме місце у світі)[1].

Кримінал[ред.ред. код]

Наркотики[ред.ред. код]

Світові маршрути наркотрафіку (англ.)

Найбільший у світі легальний виробник опіуму на світовому фармацевтичному ринку, невстановлена ​​кількість легального опіуму перенаправляється на нелегальні міжнародні ринки наркотиків; легальне виробництво кетаміну і прекурсорів; транзитна країна для наркотрафіку з сусідніх країн і Південно-Західної Азії; незаконне виробництво метаквалону; країна уразлива до відмивання грошей[1].

Торгівля людьми[ред.ред. код]

Згідно щорічної доповіді про торгівлю людьми (англ. Trafficking in Persons Report) Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США, уряд Індії докладає значних зусиль в боротьбі з явищем примусової праці, сексуальної експлуатації, незаконною торгівлею внутрішніми органами, але законодавство відповідає мінімальним вимогам американського закону 2000 року щодо захисту жертв (англ. Trafficking Victims Protection Act’s) не в повній мірі, країна знаходиться у списку другого рівня[15][16].

Гендерний стан[ред.ред. код]

Статеве співвідношення (оцінка 2015 року):

  • при народженні — 1,12 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці до 14 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 15-24 років — 1,13 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 25-54 років — 1,06 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці 55-64 років — 1,01 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • у віці старше за 64 роки — 0,9 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої;
  • загалом — 1,08 особи чоловічої статі на 1 особу жіночої[1].

Демографічні дослідження[ред.ред. код]

Демографічні дослідження в країні ведуться рядом державних і наукових установ:

  • .

Переписи[ред.ред. код]

Переписи населення проводяться в Індії кожні 10 років. У цілому було проведено вже 14 переписів, станом на 2001 рік. Чисельність населення Індії становила: 1981 року — 683,3 млн, 1991 року — 846,4 млн, 2001 року — 1027,0 млн, 2011 року — 1210,7 млн.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м н п р с т у ф х ц ш щ ю я аа аб ав аг ад ае аж аи ак ал ам ан ап ар ас ат ау аф (англ.) India // The World Factbook. — Central Intelligence Agency, 2015. ISSN 1553-8133.
  2. (англ.) The end of India's green revolution? — BBC News. 29 травня 2006 року.
  3. (англ.) Raj Patel The Long Green Revolution — Food FirstFood First. Institute for Food and Development Policy.
  4. (англ.) Demographic Yearbook Special Census Topics Volume 1 Basic population characteristics — UN Statistics Division.
  5. Dyson, Tim; Visaria, Pravin (2004). Migration and urbanization:Retrospect and prospects. У Dyson, Tim; Casses, Robert; Visaria, Leela. Twenty-first century India: population, economy, human development, and the environment. Oxford University Press. с. 115–129. ISBN 0199243352. 
  6. Ratna, Udit (2007). Interface between urban and rural development in India. У Dutt, Ashok K.; Thakur, Baleshwar. City, Society, and Planning: Planning Essays in honour of Prof. A.K. Dutt. Concept Publishing Company. с. 271–272. ISBN 8180694615. 
  7. (англ.) International Organization for Migration.
  8. Значна кількість держав і територій розрізняють статуси державної, національної і офіційної мов. Державні мови у різних країнах мають різний правовий статус, або його відсутність, сферу застосування. У даному випадку під офіційною мовою розуміється мова, якою користуються державні, адміністративні, інші управлінські органи конкретних територій у повсякденному діловодстві.
  9. Country Profile: India (PDF). Library of CongressFederal Research Division. December 2004. Архів оригіналу за 2011-08-22. Процитовано 2007-06-24. 
  10. (англ.) Languages by number of speakers according to 1991 census. Central Institute of Indian Languages. Процитовано 2007-08-02. 
  11. (англ.) Mallikarjun, B. (Nov., 2004), Fifty Years of Language Planning for Modern Hindi-The Official Language of India, Language in India, Volume 4, Number 11. ISSN 1930—2940.
  12. Notification No. 2/8/60-O.L. (Ministry of Home Affairs), dated 27 April, 1960. Процитовано 2007-07-04. 
  13. (англ.) Matthew, K.M. (2006). Manorama Yearbook 2003. Malayala Manorama. с. 524. ISBN 81-89004-07-7. 
  14. (англ.) Census of India 2001, Data on Religion. Census of India. Архів оригіналу за 2013-06-23. Процитовано 2007-11-22. 
  15. (англ.) Trafficking in Persons Report 2013 — доповідь Управління з моніторингу та боротьби з торгівлею людьми Державного департаменту США за 2013 рік.
  16. (англ.) (ісп.) (фр.) Global Report on Trafficking in Persons — доповідь про стан боротьби з торгівлею людьми в світі від Управління ООН з наркотиків і злочинності (UNODC) за 2009 рік.

Література[ред.ред. код]

  • Безуглий В. В. Регіональна економічна та соціальна географія світу / В. В. Безуглий, С. В. Козинець. — К. : Видавничий центр «Академія», 2007. — 688 с.
  • Гудзеляк І. Географія населення: Навчальний посібник / І. Гудзеляк. — Л. : Видавничий центр ЛНУ імені Івана Франка, 2008. — 232 с.
  • Джаман В. О. Регіональні системи розселення: демографічні аспекти. — Чернівці, Рута, 2003. — 392 с.
  • Дорошенко Л. С. Демографія: Навчальний посібник. — К. : МАУП, 2005. — 112 с. ISBN 966-608-442-2
  • Економічна і соціальна географія країн світу. Навчальний посібник / За ред. Кузика С. П. — Л. : Світ, 2002. — 672 с. ISBN 966-603-178-7
  • Загальна медична географія світу / В. О. Шевченко [та ін.]. — К. : [б.в.], 1998. — 178 с.
  • Крисаленко В. С. Динаміка населення: Популяційні, етнічні та глобальні виміри. — К. : НІСД, 2005. 368 с.
  • Любіцева О. О., Мезенцев К. В., Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с. ISBN 966-505-006-0
  • Масляк П. О. Країнознавство. — К. : Знання, 2007 р. — 292 с.
  • Масляк П. О. Економічна і соціальна географія світу / П. О. Масляк, І. І. Дахно. — К. : Вежа, 2003. — 280 с.
  • Павлов С. В. Географія релігій. — К. : АртЕК, 1999. — 504 с.
  • (рос.) Атлас народов мира. — М. : ГУГК ГГК СССР и Институт этнографии им. Н. Н. Миклухо-Маклая АН СССР, 1964. — 185 с.
  • (рос.) Численность и расселение народов мира. Этнографические очерки / под ред. С. И. Брука. — М. : Издательство АН СССР, 1962. — 487 с.
  • (рос.) Лаппо Г. М. География городов: Учебное пособие для географических факультетов вузов. — М. : Туманит, изд. центр ВЛАДОС, 1997. — 476 с.
  • (рос.) Ягельский А. География населения. — М. : Прогресс, 1980. — 383 с.

Посилання[ред.ред. код]

Шаблон:Індія в темах

Шаблон:Населення Індії