Великі географічні відкриття

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Версія від 02:50, 12 грудня 2021, створена Mykola7 (обговорення | внесок) (Спам. Скасування редагування № 34061074 користувача 179.43.144.110)
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Частина серії статей на тему:
Географія
Історія науки
Шаблон Шаблони • Категорія Категорія • Портал

Вели́кі географі́чні відкриття́ — у всесвітній історії період XV—XVI століть, в ході якого європейські нації здійснили географічні відкриття майже в усіх регіонах Земної кулі. Були знайдені нові землі і морські маршрути до Африки, Америки, Азії та Океанії. Європа дала початок загальнопланетарній глобалізації й вестернізації, докорінно змінивши політично-економічну й соціально-культурну карту старого світу. Передовими країнами цього періоду були Португалія і Кастилія (Іспанія), наприкінці періоду — Англія, Франція, Голландія. Рушіями відкриттів були поширення християнства і боротьба з ісламом, розширення володінь і пошук ресурсів (дорогоцінних металів, прянощів, рабів, інших товарів). Європейці отримали нові знання в багатьох галузях науки: навігації, географії, астрономії, етнографії, військової справи, економіки тощо. Християнство перетворилося на панівну релігію планети, завдяки діяльності єзуїтів, домініканців та інших чернечих орденів. Європейські держави заснували заморські торговельні факторії та колонії, поступово вступивши в епоху колоніалізму й імперіалізму. Відбулося невідоме до того часу переміщення осіб, змішання і нищення культур, освоєння і розвиток невідомих територій. Видатними діячами, які здійснили цивілізаційний прорив Європи у цей період, були Христофор Колумб, Васко да Гама, Педру Алвареш Кабрал, Бартоломеу Діаш, Фернан Магеллан, Франциск Ксав'єр, Афонсу де Албукерке, Франсіско Пісарро, Ернан Кортес, Мігель Лопес де Легаспі, Франсіско де Орельяна та інші.

Огляд

Планісфера Кантіно (1502), найдавніша зі збережених португальських навігаційних карт, де показані результати експедицій Васко да Гами, Христофора Колумба та інших дослідників. На ній також показано меридіан, який за Тордесільяським договором розділяв португальську та іспанську половини світу.

Великі географічні відкриття були підготовлені всією історією людства. Мандрівники нової доби спиралися на досвід і знання, накопичені попередниками. Далекі подорожі були б неможливими без корисних винаходів середньовіччя — компасу і астролябії, точних астрономічних таблиць і надійних географічних карт. Нарівні з каравелами наприкінці XV століття європейці почали будувати й великі кораблі, придатні для плавання у відкритому морі, — караки. Шукачі нових земель були захищені залізними шоломами та латами і мали вогнепальну зброю — гармати і рушниці.

Серед славетних мандрівників стародавнього світу і середньовіччя були вихідці з різних континентів. Великі географічні відкриття здійснювали переважно європейці. Вчені зазвичай пояснюють це тим, що саме європейці були найбільш зацікавлені у прокладанні нових торговельних шляхів. Адже індійські та китайські товари вони тривалий час змушені були купувати за цінами, завищеними арабськими посередниками, ще й сплачувати величезні мита до єгипетської скарбниці. Європейські ж вироби мешканців Азії майже не цікавили, тому за товари зі Сходу доводилося розраховуватися золотом або сріблом. Дорогоцінних металів на Заході добували дедалі більше, але потреба в них зростала ще швидше. Саме в пошуках золота і почали споряджати великі заморські експедиції. Справа ця була непростою, впоратися з нею могли лише централізовані держави із міцною королівською владою. До того ж саме в централізованих державах з припиненням феодальних усобиць з'явилося чимало «безробітних» шляхтичів, готових за прикладом хрестоносців шукати щастя і багатств на чужині[1].

Португальці почали систематичне дослідження атлантичного узбережжя Африки у 1418 році під заступництвом принца Генріха, в кінцевому рахунку обігнувши Африку і увійшовши до Індійського океану в 1488 році. У 1492 році в пошуках торгового шляху до Азії іспанські монархи схвалили план Христофора Колумба відправитися на захід через Атлантичний океан у пошуках «Індій». Він висадився на континент, не нанесений на картах, відкривши для європейців «Новий Світ», Америку. З метою запобігання конфлікту між Іспанією і Португалією був укладений Тордесільяський договір, за яким світ був розділений на дві частини, де кожна із сторін отримувала ексклюзивні права на землі, що відкривалися ними. У 1498 році португальська експедиція під керівництвом Васко да Гами змогла досягти Індії, обігнувши Африку і відкривши прямий торговий шлях до Азії. Незабаром португальці пішли ще далі на схід, досягнувши «Островів Прянощів» у 1512 році і висадившись в Китаї роком пізніше. У 1522 році експедиція Фернана Магеллана, португальця, який перебував на іспанській службі, вирушила на захід, зробивши першу навколосвітню подорож. Тим часом іспанські конкістадори досліджували американський континент, а пізніше деякі з островів півдня Тихого океану. У 1495 році французи і англійці та, трохи пізніше, голландці приєдналися до перегонів за відкриття нових земель, кинувши виклик іберійській монополії на морські торгові шляхи і досліджуючи нові маршрути, спочатку північні, потім через Тихий океан навколо Південної Америки, але в кінцевому рахунку пішовши за португальцями навколо Африки в Індійський океан; відкривши Австралію в 1606 році, Нову Зеландію в 1642 році Гавайські острови у 1778 році. Тим часом з 1580-х по 1640-ві роки московські першопрохідці відкрили і підкорили майже весь Сибір.

Великі географічні відкриття сприяли переходу від середньовіччя до Нового часу, разом з епохою Відродження і підйомом європейських національних держав. Вважають, що карти далеких земель, що розмножуються за допомогою нової друкарської машини, сприяли розвитку гуманістичного світогляду і розширенню кругозору, породивши нову епоху наукової та інтелектуальної цікавості. Просування європейців у нові землі призвело до створення і піднесення колоніальних імперій, при контактах між Старим і Новим Світом відбувався колумбів обмін: планетою переміщалися рослини, тварини, продукти харчування, цілі народи (в тому числі раби), інфекційні хвороби, а також йшов культурний обмін між цивілізаціями, це був один з найважливіших етапів глобалізації в екології, сільському господарстві і культурі в історії. Європейські відкриття[en] продовжилися і після епохи Великих географічних відкриттів, в результаті чого вся поверхня земної кулі була нанесена на карти, а далекі цивілізації змогли зустрітися одна з одною.

Передумови

  • Утворення великих європейських централізованих держав (Іспанія, Португалія, Англія), які мали достатньо коштів для фінансування заокеанських експедицій.
  • Науково-технічні здобутки в оснащенні й конструкції кораблів, удосконалення компасу та навігаційних приладів, розвиток картографії.
  • Прагнення католицької церкви до поширення християнства на нових землях.
  • Унаслідок успішного завершення реконкісти в Іспанії та Португалії значна кількість бідного дворянства, що залишилася без здобичі від воєнних дій, прагнула розбагатіти будь-яким способом, в тому числі й за рахунок далеких подорожей.
  • Визнання учення про кулястість Землі.

Середньовічна географія

Шовковий шлях і Дорога спецій, у 1453 році вони були блоковані Османською імперією, що стало причиною пошуку нових морських торговельних шляхів

Середньовічні уявлення європейців про Азію за межами Візантійської імперії ґрунтувалися на окремих повідомленнях, які часто обростали легендами, що датуються часом завойовницьких походів Олександра Македонського і його спадкоємців. Іншим джерелом були раданіти, єврейські купці, які вели торгівлю між європейською і мусульманською цивілізаціями за часів держав хрестоносців. У 1154 році арабський географ[en] Ал-Ідрісі, який працював при дворі сицилійського короля Рожера II, склав карту і написав коментарі до відомої на той час частини світу - так звану Книгу Рожера.[2][3] Проте Африка була відома християнським та арабським мореплавцям лише частково, а південна частина континенту залишалася недослідженою. Попри те, що в Європі розповідали про великі африканські держави за Сахарою, фактично знання європейців обмежувалися середземноморським узбережжям. А після завоювання арабами північної Африки, її сухопутні дослідження стали неможливі. Знання про атлантичне узбережжя Африки були неповними, а їх джерелами були головним чином старі[en] грецькі та римські карти, засновані на знаннях карфагенян, у тому числі часів римських завоювань в Мавританії. Про Червоне море європейці знали дуже мало, і тільки торговельні зв'язки морських республік, головним чином Венеції, поповнювали скарбничку знань про морські шляхи.[4]

До XV століття міське населення Європи значно зросло, що зумовило розвиток ремесла та торгівлі. Набирала обертів міжнародна торгівля. В результаті Хрестових походів склалися міцні торговельні зв'язки з країнами Сходу, звідки до Європи везли предмети розкоші і прянощі. До того часу відомі родовища золота і срібла були практично виснажені, і Європейські держави відчували брак в дорогоцінних металах для карбування монет. Крім того, Середземноморський район був сильно перенаселений для того часу.

Винахід у XV столітті книгодрукарства призвів до поширення технічної та філософської літератури, все більше і більше стали використовуватися прості механізми і нові джерела енергії. Набули поширення ідеї Аристотеля та Ератосфена про те, що Індії можна досягти, пливучи на захід.

Поява гармат і вогнепальної зброї дозволило значно убезпечити далекі подорожі. У XV столітті з'являється новий тип вітрильного судна — каравела. Ці кораблі чудово підходили для тривалих морських плавань: вони були невеликі за розміром, мали невеликий екіпаж, але місткий трюм. Крім того, відмінна маневреність була зручною для дослідження незнайомих берегових ліній.

Подорожі Марко Поло (1271—1295)

Нові успіхи були зроблені в картографії. Карти стали точнішими, на них почали наноситися широти, обриси берегів, місцезнаходження портів (такі карти отримали назву портулан). Для навігації використовувалися компас і астролябія, якість яких значно покращилася до XVI століття.

Завоювання османами Балкан і території Малої Азії (зараз — Туреччина) ускладнили для європейців використання колишніх східних (сухопутних і морських) торгових маршрутів. Однак торгівля зі Сходом приносила величезні прибутки (700—800 % доходу), тому більше і більше зростало бажання знайти морський маршрут (східний або західний) в Індію та Китай.

Середньовічні подорожі (1241—1438)

Прелюдією до Епохи географічних відкриттів був ряд європейських експедицій перетину Євразії суходолом в період пізнього середньовіччя[5]. Хоча монголи загрожували Європі грабежами і руйнуваннями, монгольська держава об'єднала велику частину Євразії, з 1206, Монгольський світ забезпечував безпечні торгові шляхи і лінії зв'язку, що тягнулися від Близького Сходу в Китай[6][7]. Ряд європейців скористалися цим для вивчення на сходу.

Першою офіційною делегацією віж папи римського до ставки монгольських ханів здійснив П.Карпіні.

Головні експедиції епохи великих географічних відкриттів.

Відкриття Бартоломеу Діашем південної точки Африки - мису Доброї Надії (1489)

Відкриття Колумбом Америки (1492)

Основні експедиції епохи великих географічних відкриттів


Відкриття і захоплення імперії ацтеків (1517-1520)

У 1517 губернатор Куби Дієго Веласкес відправив флот під командуванням Ернандеса де Кордоби для дослідження півострова Юкатан. Вони пристали до берега, де індіанці майя зустріли їх, проте вночі на них напали і тільки частина команди повернулася назад. Веласкес відправив ще одну експедицію під командуванням свого племінника Хуана де Гріхальви, який відправився на південь до узбережжя Табаско, землі Імперії ацтеків. У 1518 році Веласкес направив експедицію під командуванням мера Сантьяго-де-Куби Ернана Кортеса на дослідження Мексики, але через розбіжності між ними скасував наказ.

У лютому 1519 Кортес, незважаючи на проблеми з постачанням, ігнорував відмову Веласкеса і вийшов у море. У його розпорядженні було 11 суден, 500 осіб, 13 коней і деяка кількість гармат. Висадка була проведена на Юкатані, на території майя, які Кортес оголосив такими, що належать іспанській короні. Від Тринідаду він рушив до Табаско і виграв бій проти аборигенів. Серед переможених була Малінче, його майбутня наложниця, яка знала одночасно науатль — лінгва франка Мексики і одну з мов майя — чонталь; згодом Малінче стала перекладачем і радником Кортеса. Завдяки їй він дізнався про багату Імперію ацтеків.

У липні його війська висадилися на узбережжі Мексиканської затоки і заснували порт Веракрус, що переводило Кортеса в пряме підпорядкування королю Карлу I. Тут Кортес зажадав зустрічі з ацтекським правителем Монтесумою II, який повторно відповів відмовою. Він попрямував до Теночтітлану і по дорозі знайшов союзників серед кількох місцевих племен. У жовтні в супроводі близько 3000 тлашкальтеків його загін попрямував до Чолули, другого за розміром міста центральної Мексики. Чи то щоб вселити страх у серця ацтеків, чи то (як він пізніше стверджував) це була показова страта віроломних індіанців, які могли його зрадити, але іспанці вирізали тисячі неозброєних представників знаті, зібраних на центральній площі, і частково спалили місто.

Прибувши до Теночтітлану з великою армією, 8 листопада іспанців зустрів тлатоані ацтеків Монтесума II, який свідомо дозволив Кортесу проникнути в серце Імперії ацтеків, сподіваючись отримати про них якомога більше інформації, а потім знищити їх. Правитель обдарував Кортеса безліччю золотих прикрас, які тільки посилили бажання іспанців заволодіти цією країною. Кортес у своїх листах до Карла I стверджував, що місцеві жителі прийняли його солдатів і його самого за посланців бога Кецалькоатля, тому не надавали спочатку опору. Ця версія сучасними істориками заперечується. Незабаром індіанські гінці повідомили, що гарнізон Веракруса зазнав нападу, після чого Кортес, мабуть, прийняв рішення захопити правителя ацтеків в заручники в своєму власному палаці, зажадавши викупу як данини Карлу I.

Тим часом Веласкес відправив експедицію із 1100 осіб під командуванням Панфіло де Нарваеса проти Кортеса, яка прибула до Мексики в квітні 1520. Кортес залишив 200 солдатів в Теночтітлані й вийшов з рештою назустріч Нарваесу, якого він зміг перемогти, переконавши солдатів і офіцерів приєднатися до нього. У Теночтітлані один з лейтенантів Кортеса влаштував різанину в головному храмі, що стало причиною повстання місцевих жителів. Кортес швидко повернувся, розраховуючи підтримати Монтесуму, але правитель ацтеків вже був убитий, можливо, руками своїх підданих. Іспанці були змушені відступити до тлашкальтеків після подій Ночі печалі, коли під час відступу їхній ар'єргард було нещадно знищено. Значна частина скарбів була втрачена під час цієї панічної втечі. Після битви при Отумбі іспанці дійшли до Тласкали, втративши 870 осіб. Заручившись підтримкою союзників і отримавши підкріплення з Куби, в серпні 1521 Кортес осадив Теночтітлан і захопив нового правителя ацтеків Куаутемока. Оскільки Імперія ацтеків перестала існувати, а місто стало іспанським, Кортес перейменував його в Мехіко.

Причини

  • «Жадоба золота» — пошук дорогоцінних металів, які використовувалися для карбування монет і нестача яких негативно позначалася на торговельній активності.
  • Пошук нових шляхів до країн сходу, передусім Індії, оскільки традиційні торговельні шляхи опинилися в руках Османської імперії, а східні товари — перець, імбир, мускатний горіх, кардамон, кориця — користувалися величезним попитом.
  • Прагнення європейського купецтва позбавитись посередників у торгівлі зі східними країнами.

Див. також

Джерела

  1. ↑ Мустафін О. Справжня історія раннього нового часу. Х., 2014, с.6-7
  2. ↑ Houben, 2002, pp. 102—104.
  3. ↑ Harley & Woodward, 1992, pp. 156—161.
  4. ↑ Abu-Lughod 1991, p. 121.
  5. ↑ Шовковий шлях 2008, інт.
  6. ↑ Де Ламар 1992, с 328
  7. ↑ Абу-Люгод 1991, c. 158

Посилання

Вікісховище має мультимедійні дані за темою: Великі географічні відкриття

Відкриття за
типом
регіоном
Дослідники за
типом
країною
Отримано з https://uk.wikipedia.org/w/index.php?title=Великі_географічні_відкриття&oldid=34061552