Війна

Військова справа та
Війна
Історія Доісторична Антична Середньовічна Початок сучасної Індустріальна Сучасна Війна четвертого покоління
Бойовий простір Повітря Кібер Інформація Суходіл Море Космос
Зброя Бронетанкова Артилерія Кіннота Піхота Камуфляж Біологічна Геофізична тектонічна Екологічна Електромагнітна Електронна Інфразвукова Кібернетична Конвенційна Надрадіочастотна Нетрадиційна Променева Психологічна Радіологічна Хімічна Ядерна
Тактика Повітряна Битва Кіннотна Штурм Прикриття Контратака Антиповстанська Партизанська війна Морально-психологічне забезпечення Моральний дух Морально-психологічний стан Психологічні втрати Психологічна безпека Облога Тактична мета Позиційна війна Інфільтрація
Оперативний рівень Бліцкриг Глибока операція Маневрена війна Оперативна маневрена група
Стратегія Виснаження Оборона Наступ Контрнаступ Мета Військово-морська
Велика стратегія Стримування Економічна Обмежена Оголошена війна Неоголошена війна Тотальна Ядерна Збройний конфлікт Військова наука Філософія війни Стратегічні дослідження Воєнна економіка Воєнний стан
Право та злочини Закони та звичаї війни Воєнні злочини Колабораціонізм Принципи війни Найманці Рабство Воєнне сексуальне насильство Сексуальне насильство в армії
Організація Управління військами Бойовий статут Військовий статут Військова дисципліна Роди військ Види збройних сил Доктрина Бойова підготовка Військова освіта Інженерія Розвідка Звання Штаб Технології
Логістика Обладнання Медицина Управління ланцюгом постачання
Пов'язані Асиметрична війна Теорія війни «Зі зламаним хребтом» Холодна війна Гібридна війна Політична війна Превентивна війна Маленька переможна війна Заколот Повітряно-наземна операція Військова кампанія Військова операція Мережево-центрична війна Дослідження операцій Посередницька війна Релігійна війна Театр Військовий фільм Військовий роман
Переліки Битви Військові окупації Операції Облоги Війни Військові злочини Зброя Письменники Військові витрати

В. В. Верещагін. «Апофеоз війни» (1878)

Фінські кулеметники під час радянсько-фінської війни (1939–40)

Війна в Перській затоці (1991)

Військова справа та
Війна
Історія Доісторична Антична Середньовічна Початок сучасної Індустріальна Сучасна Війна четвертого покоління
Бойовий простір Повітря Кібер Інформація Суходіл Море Космос
Зброя Бронетанкова Артилерія Кіннота Піхота Камуфляж Біологічна Геофізична тектонічна Екологічна Електромагнітна Електронна Інфразвукова Кібернетична Конвенційна Надрадіочастотна Нетрадиційна Променева Психологічна Радіологічна Хімічна Ядерна
Тактика Повітряна Битва Кіннотна Штурм Прикриття Контратака Антиповстанська Партизанська війна Морально-психологічне забезпечення Моральний дух Морально-психологічний стан Психологічні втрати Психологічна безпека Облога Тактична мета Позиційна війна Інфільтрація
Оперативний рівень Бліцкриг Глибока операція Маневрена війна Оперативна маневрена група
Стратегія Виснаження Оборона Наступ Контрнаступ Мета Військово-морська
Велика стратегія Стримування Економічна Обмежена Оголошена війна Неоголошена війна Тотальна Ядерна Збройний конфлікт Військова наука Філософія війни Стратегічні дослідження Воєнна економіка Воєнний стан
Право та злочини Закони та звичаї війни Воєнні злочини Колабораціонізм Принципи війни Найманці Рабство Воєнне сексуальне насильство Сексуальне насильство в армії
Організація Управління військами Бойовий статут Військовий статут Військова дисципліна Роди військ Види збройних сил Доктрина Бойова підготовка Військова освіта Інженерія Розвідка Звання Штаб Технології
Логістика Обладнання Медицина Управління ланцюгом постачання
Пов'язані Асиметрична війна Теорія війни «Зі зламаним хребтом» Холодна війна Гібридна війна Політична війна Превентивна війна Маленька переможна війна Заколот Повітряно-наземна операція Військова кампанія Військова операція Мережево-центрична війна Дослідження операцій Посередницька війна Релігійна війна Театр Військовий фільм Військовий роман
Переліки Битви Військові окупації Операції Облоги Війни Військові злочини Зброя Письменники Військові витрати

Війна́ — сукупність заходів, спрямованих на захоплення чужих природних, енергетичних та людських ресурсів.

Є найвищим ступенем загострення стосунків у країні або між країнами, з'ясування взаємин за допомогою армії та зброї.

Загальна характеристика

Війна — складне суспільно-політичне явище, пов'язане з розв'язанням суперечностей між державами, народами, національними й соціальними групами з переходом до використання засобів збройної боротьби, що відбувається у вигляді бойових дій між їхніми збройними силами. Це особлива форма вияву соціальних відносин, в якій панує збройна боротьба як продовження політики, що підпорядковує своїм цілям усі царини суспільного життя. Зазвичай, відзначається крайньою колективною агресією, руйнуваннями та високою смертністю. Головне знаряддя у війні — армія.

На думку Клаузевіца, «війна — це просто продовження політики іншими засобами».

Військові теоретики зазвичай, визначають війну як збройне зіткнення, в якому змагальні групи мають досить рівні сили, щоб зробити вислід бою невизначеним. Збройні сутички потужних у військовому відношенні країн з племенами, які перебувають на примітивному рівні розвитку, називаються умиротвореннями, військовими походами або освоєнням нових територій; з невеликими державами — інтервенціями чи репресаліями; з внутрішніми групами — повстаннями і заколотами. Подібні бойові дії, якщо опір виявився досить значним або тривалим у часі, можуть досягти достатнього розмаху, щоб бути визначеними як «війна».

Тоді як деякі вчені, бачать війну як узагальнену властивість людської природи, що походить від предків, інші стверджують, що це всього лише наслідок певних соціально-культурних або екологічних умов.

Відсутність війни називають миром. Проміжним етапом між миром та війною, коли лише демонструють силу або застосовують її обмежено, є мілітаризовані міждержавні конфлікти.

У переносному значенні: стан ворожнечі між будь-ким; суперечка, сварка з кимсь; боротьба.

Причини виникнення війн та їх класифікація

Основна причина виникнення війн — прагнення політичних сил використати збройну боротьбу для досягнення різних зовнішньо- та внутрішньополітичних цілей.

З виникненням у XIX столітті великих армій, важливим засобом мобілізації населення для війни, стала ксенофобія (ненависть, нетерпимість до когось або чогось чужого, незнайомого, незвичного, чужого сприйняття як незрозумілого, незбагненного, а через це небезпечного і ворожого). На її основі легко розпалюється національна, релігійна чи соціальна ворожнеча і тому з 2-ї половини XIX століття ксенофобія, є основним знаряддям розпалювання воєн, напрямом агресії, певних маніпуляцій масами всередині держави тощо.

Європейські суспільства, які пережили руйнівні війни XX століття, стали прагнути жити в мирі. Дуже часто члени таких товариств живуть у страху перед будь-якими потрясіннями. Прикладом цього може служити ідеологема «Аби не було війни», що переважала у радянському суспільстві після закінчення найбільш руйнівної війни XX століття — Другої світової.

За своїм масштабом війни поділяються на світові та локальні (конфлікти).

Наслідки

Воєнні втрати та загибель мирного населення

Протягом історії людства середня кількість людей, які загинули від війни, коливалася відносно незначно, становлячи приблизно від 1 до 10 людей, що гинуть на 100 000 населення. Однак великі війни, протягом коротших періодів призвели до значно вищих показників загиблих, зі 100–200 жертвами на 100 000 людей, протягом кількох років. Хоча узвичаєна думка стверджує, що втрати останнім часом зросли внаслідок технологічних удосконалень у війні, загалом це не так. Наприклад, у Тридцятилітній війні (1618–1648), кількість жертв на душу населення була приблизно такою ж, як у Першій світовій війні, хоча під час Другої світової війни вона була більшою. Тим не менш, загалом кількість жертв війн за останній час, істотно не зросла. Навпаки, у всеосяжному вимірі, час після Другої світової війни був надзвичайно мирним.

Найбільші війни за кількістю загиблих

Найсмертоноснішою війною в історії, з точки зору сукупної кількості смертей з миті її початку, є Друга світова війна, з 1939 по 1945 роки, з 70-85 мільйонами смертей, за якою слідують монгольські завоювання — до 60 мільйонів людей. 2003 року, Річард Смолі визначив війну як шосту найбільшу проблему (з десяти), з якою на його думку, зіткнеться людство протягом наступних п'ятдесяти років. Війна зазвичай, призводить до значного погіршення інфраструктури та екосистеми, зменшення соціальних витрат, голоду, величезної еміграції із зони бойових дій і часто поганого поводження з військовополоненими чи цивільними особами. Наприклад, з дев'яти мільйонів людей, які мешкали на території Білоруської РСР 1941 року, близько 1,6 мільйона були вбиті німцями далеко від полів битв, зокрема близько 700 тисяч військовополонених, 500 тисяч євреїв і 320 тисяч осіб, які вважалися партизанами (переважна більшість з яких були неозброєними цивільними особами). Іншим побічним наслідком деяких війн, є поширеність пропаганди деякими чи всіма сторонами конфлікту та збільшення доходів виробників зброї.

Три з десяти найдорожчих воєн за людськими жертвами, велися в минулому ХХ столітті. Це дві світові війни, за якими сталася Друга японо-китайська війна (яку інколи вважають частиною Другої світової війни або як накладання). Більшість інших, стосувалися Китаю або сусідніх народів. Число загиблих у Другій світовій війні, перевищивши 70 мільйонів, перевершує кількість загиблих у всіх інших війнах.

Загальна кількість смертей у воєнних зіткненнях з 1400 року. По вертикалі — показник загиблих на 100 000 населення, червоний графік — воєнні та цивільні втрати 1400-2000 роки, чорний графік — воєнні втрати 1946-2013 роки.

Види війни

Громадянська війна

Громадя́нська війна́ — військова боротьба за владу між громадянами одного суспільства чи країни або, рідше, між двома країнами, створеними на уламках раніше єдиної держави. Поняття громадянська війна походить від латинського bellum civile, що використовувалося для позначення громадянських воєн у Стародавньому Римі.

Найдавніші відомі в історії громадянські війни — громадянські війни в стародавньому римському суспільстві. При дослідженні будь-якої громадянської війни дослідники виділяють основну суперечність, через яку велася війна, а також дві основні суспільні групи (класи), боротьба між якими визначала характер цієї війни.

Від повстань, бунтів та заколотів громадянська війна відрізняється масштабами та інтенсивністю військових дій. Громадянська війна характеризується тривалістю, великою кількістю жертв і значною витратою ресурсів. Часто-густо в громадянських війнах використовують регулярні збройні сили.

Вітчизняна війна

Ознаки вітчизняної війни:

• неспровокований напад;
• війна тільки на своїй території (вигнання ворога зі своєї території означає закінчення вітчизняної війни);
• можливість участі цивільного населення в боротьбі з окупантом (партизанський і підпільний рух);
• мета війни — примусити ворога піти з території країни.

Справедлива війна

Справедлива війна — морально допустима війна, яка відповідає певним критеріям. Теорія справедливої ​​війни оформилася в рамках середньовічної католицької теології до XIII століття в працях Августина і Фоми Аквінського, а також у протестантського мислителя Гуго Гроція, хоча її основи були закладені ще в Аристотеля і Цицерона. Справедлива війна допускає війну лише в певних випадках, тому посідає проміжну позицію між мілітаризмом і пацифізмом.

Головний етичний парадокс справедливої ​​війни — санкція на вбивство заради припинення вбивства.

Справедливу війну за власну свободу та проти рашизму, веде Україна проти Російської Федерації з 2014 року.

Тотальна війна

Тотальна війна — збройне насильство доведене до крайніх меж. Тотальна війна є війною, яка не обмежується суто військовою метою і може призвести до масових цивільних чи інших небойових втрат.

Війна як протистояння

Поряд зі збройною боротьбою, як головним і вирішальним засобом війни, під час війни відбуваються політична, дипломатична, економічна, інформаційна та інші види боротьби, які підпорядковуються цілям та інтересам війни. У цьому сенсі війна — організоване озброєне насильство, метою якого є досягнення політичних цілей, але такі цілі можуть досягатись і іншими шляхами, окрім чисто воєнних.

Термін «війна» також може застосовується і щодо інших форм протистояння. Як приклад: інформаційна війна, торгова війна, холодна війна тощо. При цьому термін «війна» не визначає пряму участь збройних сил у вирішенні питань відповідно інформаційного, торгового або політичного протистояння між державами, але він цілком характеризує методи досягнення цілей цього протистояння як завдання противній стороні неприйнятної для неї шкоди з метою змусити до поступок, подібних до тих, що досягаються звичайною, «гарячою» війною. Подібні методи істотно відрізняються від методи, що передбачають конкурентну боротьбу, боротьба за ринки збуту тощо, оскільки конкуренція є цілком нормальним, мирним інструментом для покращення становища однієї зі сторін конфлікту, але спеціально не спрямована на умисне завдання шкоди іншій стороні.

Неоголошена війна

Неоголошені війни — це конфлікти між країнами або групами (етнічними, релігійними та інше), які не оголошуються офіційно. Ось кілька прикладів:

1. Конфлікт на південному сході Туреччини з 1984 року: Курдські повстанці діють в регіоні під назвою Курдистан, де живуть переважно курди. Туреччина не оголошувала війну проти курдів, але здійснювала військові операції та блокаду зони конфлікту.
2. Конфлікт в Кашмірі: Індія та Пакистан претендують на території в регіоні Кашміру з 1947 року. Ні одна з країн не оголошувала війну, але на кордоні знаходяться великі військові сили.
3. Російсько-українська війна: з 2014 року Росія підтримувала бойовиків, приховано використовувала регулярні війська у Донецькій та Луганській областях України. Офіційно Росія не оголошувала війну проти України, але на території України вела та заохочувала бойові дії із залученням сотень одиниць танків та артилерії і навіть оперативних ЗРК систем ППО.
4. Бойові дії у Сирії: Від 2011 року в Сирії триває громадянська війна, в якій беруть участь різні групи та країни. Не всі країни, що вступили до конфлікту, оголошували про війну.

Відмінність між неоголошеною війною та військовим конфліктом полягає в тому, що неоголошена війна не має офіційного статусу війни і може бути складнішою для ідентифікації та вирішення. У військовому конфлікті військові формування діють відкрито та за певними правилами, які зазвичай встановлюються міжнародним правом війни.

Поведінкові теорії

Психологи, наприклад Дурбан і Боулбі, стверджують, що людині за природою речей властива агресія. Вона підживлюється сублімацією і проєкцією, коли людина перетворює своє невдоволення в упередження і ненависть до інших рас, релігій, націй чи ідеологій. За цією теорією держава створює і зберігає певний порядок у місцевому суспільстві і водночас створює базу для агресії у формі війни. Якщо війна є невіддільною частиною людської натури, як передбачається багатьма психологічними теоріями, то повністю усунути її ніколи не вдасться.

Італійський психоаналітик Франко Форнарі, будучи послідовником Мелані Клейн, припустив, що війна є параноїдальною чи проєкційною формою туги. Форнарі стверджував, що війна і насильство розвиваються на базі нашої «потреби в любові»: наше бажання зберігати і захищати священний об'єкт, до якого ми прив'язані, а саме до матері і наш зв'язок з нею. Для дорослих людей таким священним об'єктом є нація. Форнарі фокусується на жертовності, як сутності війни: жадобі людей вмирати за свою країну і прагненню віддати себе на благо нації.

Зигмунд Фройд уважав агресивність одним з основних інстинктів, що визначають психологічні «пружини», направленість і зміст людського існування, і, виходячи з цієї позиції, Фройд навіть відмовився взяти участь у русі борців за мир, оскільки вважав війни наслідком періодичних вибухів людської агресивності, які неможливо вгамувати. У відкритому листі до Айнштайна (1932) Фройд писав: «Здається, що це річ цілком природна; безсумнівно, вона має під собою здорову біологічну основу і фактично її навряд чи можна уникнути».

Попри те, що ці теорії можуть пояснити існування воєн, вони не пояснюють причини виникнення; водночас вони не пояснюють існування деяких культур, які не знають воєн як таких. Якщо внутрішня психологія людського розуму незмінна, то подібні культури не існували б. Деякі мілітаристи — такі, як Франц Олександр, стверджують, що стан миру — це ілюзія. Періоди, які заведено називати «мирними», насправді є періодами приготувань до майбутньої війни або ситуацією, коли войовничі інстинкти придушуються сильнішою державою, наприклад, Pax Britannica.

Ці теорії ґрунтуються нібито на волі переважної більшості населення. Однак вони не враховують той факт, що лише небагато воєн в історії було дійсно результатом волевиявлення народу. Набагато частіше народ насильно втягується у війну своїми правителями. Одну з теорій, яка ставить на чільне місце політичних і військових лідерів, розробив Моріс Волш. Він стверджував, що населення переважно нейтральне стосовно війни, а війни відбуваються лише тоді, коли до влади приходять лідери з психологічно ненормальним ставленням до людського життя. Війни затіваються правителями, які навмисно прагнуть воювати — такими, як Наполеон, Гітлер і Александр Македонський. Подібні люди стають на чолі держав у часи кризи, коли населення шукає ватажка з твердою волею, який, як їм здається, здатний вирішити їхні проблеми.

Еволюційна психологія

Прихильники еволюційної психології схильні стверджувати, що людські війни — це аналог поведінки тварин, які борються за територію чи конкурують за їжу або партнера. Тварини агресивні за своєю природою, а в людському середовищі подібна агресивність виливається у війни. Однак з розвитком технології людська агресивність досягла такої межі, що почала загрожувати виживанню всього виду. Одним з перших адептів цієї теорії був Конрад Лоренц.

Подібні теорії були розкритиковані вченими, такими як Джон Р. Кеннеді, які вважали, що організовані, тривалі війни людей істотно відрізняються від бійок за територію у тварин — і не тільки завдяки технологіям. Ешлі Монтеґ'ю вказує, що соціальні чинники та виховання є важливими причинами, що визначають природу і перебіг людських воєн. Війна є людським винаходом, що має свої історичні та соціальні корені.

Соціологічні теорії

Соціологи довгий час вивчали причини виникнення воєн. Існує безліч теорій, багато з яких суперечать одна одній. Прихильники Пріоритету внутрішньої політики (нім. Primat der Innenpolitik) беруть за основу роботи Еккарта Кера (нім. Eckart Kehr) і Ханса-Ульріха Велері (нім. Hans-Ulrich Wehler), які вважали, що війна є продуктом місцевих умов, і тільки напрямок агресії визначається зовнішніми чинниками. Наприклад, Перша світова війна була результатом не міжнародних конфліктів, таємних змов або порушення балансу сил, а результатом економічної, соціальної та політичної ситуації в кожній країні, залученої до конфлікту.

Ця теорія відрізняється від традиційного підходу Пріоритет зовнішньої політики (нім. Primat der Außenpolitik) Карла фон Клаузевіца і Леопольда фон Ранке, які стверджували, що війна і мир є наслідком рішень державних діячів і геополітичної ситуації.

Демографічні теорії

Демографічні теорії можна підрозділити на два класи: мальтузіанські теорії та теорії переважання молоді.

Мальтузіанська теорія

За мальтузіанською теорією причини воєн полягають в зростанні населення і нестачі ресурсів.

Папа Римський Урбан II 1095, напередодні Першого хрестового походу, писав: «Земля, яку ви успадкували з усіх боків оточена морем і горами, і вона дуже мала для вас, вона ледь дає їжу людям. Ось чому ви вбиваєте і мучите один одного, ведете війни, ось чому так багато з вас гинуть у цивільних розбратах. Вгамуйте свою ненависть, нехай ворожнеча скінчиться. Приєднуйтеся на дорогу до Гробу Господнього; відвоюйте цю землю у нечестивої раси і заберіть її собі».

Це один з перших описів того, що згодом було названо мальтузіанською теорією війни. Томас Мальтус (1766—1834) писав, що населення завжди збільшується допоки його зростання не обмежується війною, смертю (людськими втратами), хворобою або голодом.

Прихильники мальтузіанської теорії вважають, що відносне зменшення кількості військових конфліктів в останні 50 років, особливо в країнах, що розвиваються, є наслідком того, що нові технології в сільському господарстві здатні прогодувати набагато більшу кількість народу; водночас доступність контрацептивних засобів призвела до істотного зниження народжуваності.

Теорія переважання молоді

Середній вік за країнами станом на 2001 рік.

Теорія переважання молоді суттєво відрізняється від мальтузіанської теорії. Її прихильники вважають, що поєднання великої кількості молодих чоловіків з браком постійної мирної роботи веде до більшого ризику війни.

Мальтузіанська теорія фокусується на суперечності між зростанням населення і наявними природними ресурсами, теорія переважання молоді фокусується на невідповідності між кількістю бідних, без майна, молодих чоловіків і доступних робочих позицій в наявній соціальній системі поділу праці.

Значний внесок у розвиток теорії зробили: французький соціолог Гастон Буту (фр. Gaston Bouthoul), американський соціолог Джек A. Ґолдстоун, американський політолог Гері Фуллер, і німецький соціолог Ґуннар Гайнсон (нім. Gunnar Heinsohn). Семюель Гантінгтон (англ. Samuel Huntington) розробив власну теорію Зіткнення цивілізацій, з використанням теорії переважання молоді:

«Я не думаю, що іслам є більш агресивною релігією, ніж будь-які інші, але я підозрюю, що за всю історію від рук християн загинуло більше людей, ніж від рук мусульман. Ключовим фактором тут є демографія. За великим рахунком, люди, які йдуть вбивати інших людей, — це чоловіки у віці від 16 до 30 років. Протягом 1960-х, 1970-х і 1980-х у мусульманському світі була висока народжуваність і це призвело до величезного перекосу в бік молоді. Але він неминуче зникне. Народжуваність в ісламських країнах падає, а в деяких країнах — стрімко. Спочатку іслам поширювався вогнем і мечем, але я не думаю, що в мусульманській теології закладена успадкована агресивність».

Теорія переважання молоді була створена недавно, але має значний вплив на зовнішню політику і військову стратегію США. І Ґолдстоун і Фуллер консультували американський уряд. Інспектор ЦРУ генерал Джон Л. Гелгерсон посилався на теорію у своєму звіті за 2002 «The National Security Implications of Global Demographic Change».

За Гайнсоном, який першим запропонував теорію переважання молоді у її найзагальнішій формі, перекіс трапляється, коли від 30 до 40 відсотків чоловічого населення країни належить до «вибухонебезпечної» вікової групи — від 15 до 29 років. Зазвичай цьому явищу передує вибух народжуваності, коли на одну жінку припадає по 4-8 дітей. У випадку, коли на одну жінку припадає 2,1 дитини, син посідає місце батька, а дочка — матері. Загальний сумарний коефіцієнт народжуваності в 2,1 призводить до заміщення попереднього покоління, тоді як нижчий коефіцієнт веде до вимирання населення.

У випадку, коли в сім'ї народжується 4-8 дітей, батько повинен забезпечити своїм синам не одну, а дві-чотири соціальні позиції (роботи), щоб вони мали хоч якісь перспективи в житті. Враховуючи, що кількість шанованих посад в суспільстві не може збільшуватися з тією ж швидкістю, як кількість їжі, підручників і вакцин, безліч «розлючених молодих чоловіків» опиняються в ситуації, коли їхній юнацький гнів виливається в насильство.

Стресові фактори за Гайнсоном:

• Молодих чоловіків дуже багато,
• Вони не мають роботи або застрягли на нешанованій, низькооплачуваній посаді,
• Дуже часто не мають можливості вести сексуальне життя, допоки їхні заробітки не дозволять завести сім'ю.

За Гайнсоном, поєднання цих стресових факторів зазвичай приводить до одного з наступних результатів:

• насильницький злочин
• еміграція («ненасильницька колонізація»)
• бунт
• громадянська війна та (або) революція
• геноцид (щоб зайняти місце вбитих)
• завоювання (насильницька колонізація, часто супроводжується геноцидом за межами рідної країни).

Релігія й ідеологія

Релігія й ідеологія є вторинними факторами і використовуються тільки для надання насильству подоби законності, але самі по собі не можуть бути джерелом насильства, якщо в суспільстві не існує переважання молоді. Відповідно прихильники цієї теорії розглядають і «християнський» європейський колоніалізм й імперіалізм, а також «ісламську агресію» і тероризм як результат демографічного перекосу. Сектор Газа є типовою ілюстрацією цього явища: підвищена агресивність населення, викликана надлишком молодих невлаштованих чоловіків. А для контрасту ситуацію можна порівнювати з сусіднім відносно мирним Ліваном.

Як інший історичний приклад, коли молодь грала велику роль у повстаннях і революціях, можна навести Французьку революцію 1789. У зародженні нацизму важливу роль грала економічна депресія в Німеччині. Геноцид в Руанді 1994 також міг бути наслідком серйозного переважання у суспільстві молоді.

Попри те, що співвідношення зростання населення та політичної стабільності було відомо ще з моменту опублікування Меморандуму 200 з національної безпеки (National Security Study Memorandum 200) 1974, ні уряди, ні Всесвітня організація охорони здоров'я не вжили заходів щодо контролю за народжуваністю для запобігання терористичної загрози. Видатний демограф Стівен Д. Мамфорд (Stephen D. Mumford) приписує це впливу Католицької церкви.

Теорія переважання молоді стала об'єктом для статистичного аналізу Світового банку, Population Action International і Берлінського інституту демографії та розвитку (нім. Berlin-Institut für Bevölkerung und Entwicklung). Детальні демографічні дані щодо більшості країн доступні в міжнародній базі даних Бюро перепису населення США.

Теорія переважання молоді критикується за висловлювання, що ведуть до расової, статевої та вікової «дискримінації».

Раціоналістичні теорії

Раціоналістичні теорії припускають, що обидві сторони в конфлікті діють розумно і виходять з бажання отримати найбільшу вигоду при найменших втратах зі свого боку. Виходячи з цього, якби обидві сторони знали заздалегідь, чим скінчиться війна, то було б найкраще для них прийняти результати війни без боїв і без марних жертв. Раціоналістична теорія висуває три причини, чому деякі країни не в змозі домовитися між собою і замість цього починають воювати: проблема неподільності, асиметричність інформації з навмисним введенням в оману і неможливість покладатися на обіцянки противника.

Проблема неподільності виникає, коли дві сторони не можуть прийти до взаємної угоди з допомогою переговорів, бо предмет, яким вони прагнуть володіти, неподільний і може належати тільки одній з них. Як приклад можна навести війни за Храмову гору в Єрусалимі.

Проблема асиметричності інформації виникає, коли дві держави не можуть заздалегідь прорахувати вірогідність перемоги і досягти полюбовної угоди оскільки кожна з них має військові секрети. Вони не можуть відкрити карти, бо не довіряють одна одній. При цьому кожна сторона намагається перебільшити власну силу, щоб виторгувати додаткові переваги. Наприклад, Швеція намагалася ввести в оману нацистів щодо свого військового потенціалу, розігравши карту «арійської переваги» і показавши Герману Герінгу елітні війська, переодягнені у форму звичайних солдатів. Американці вирішили вступити в війну у В'єтнамі, чудово знаючи, що комуністи будуть чинити опір, але недооцінюючи здатність партизанів протистояти регулярній армії США.

Переговори про запобігання війни можуть закінчиться провалом через нездатність держав дотримуватися правил чесної гри. Дві країни могли б уникнути війни, якби дотримувалися початкових домовленостей. Якщо за угодою одна сторона отримує такі привілеї, що стає сильнішою, то вона починає вимагати все більше і більше; в результаті слабшій стороні залишається тільки захищатися.

Раціоналістичний підхід можна критикувати за багатьма позиціями. Припущення про взаємні розрахунки прибутків і витрат виглядає сумнівно — наприклад, у випадках геноциду під час Другої світової війни, коли слабкій стороні не залишали жодної альтернативи. Раціоналісти вважають, що держава діє як щось ціле, об'єднане єдиною волею, а лідери держави розумні і в змозі об'єктивно оцінити ймовірність успіху чи поразки, з чим ніяк не можуть погодитися прихильники поведінкових теорій, згаданих вище.

Раціоналістичні теорії зазвичай добре застосовні в теорії ігор, а не в моделюванні рішень, які лежать в основі будь-якої війни.

Економічні теорії

Багато хто дотримується теорії, за якою війну можна розглядати як зростання економічної конкуренції між країнами. Війни починаються як спроба опанувати ринками і природними ресурсами і — як наслідок — багатством.

Уже Перша світова війна показала: величезні сучасні війни виграє не той, хто воює розумнішими і хоробріший. Виграє той, у кого більше економічних і природних ресурсів. Уже на цьому зламалося старе європейське уявлення про війну як змаганні розуму і мужності. Перша світова вдарила по мізках, по нервах, по психіці її учасників, нещадно руйнуючи їх уявлення про самих себе.

Німеччина програла Першу світову війну тому, що її вороги могли спиратися на ресурси своїх колоній — тобто майже всього світу. А у Німеччині таких колоній не було. Брестський мир затягнув війну на рік — тому що сепаратний мир з шматками розваленої Росії, Радянською Росією і Україною, дав їй необхідні ресурси, сировину і продовольство.

Другу світову війну Німеччина почала вигравати, маючи за спиною колосальні ресурси вірного союзника — СРСР. Як тільки союзник став ворогом, з ресурсами стало зовсім туго, в той же час СРСР мав необмежені ресурси Казахстану, Уралу, Сибіру і Далекого Сходу.

Представники ультраправих політичних кіл, наприклад, стверджують, що у сильного є природне право на все те, що слабкий не в змозі утримати. Деякі політики-центристи також дотримуються економічної теорії в поясненні воєн.

Теорія виникнення воєн в політології

Статистичним аналізом війни вперше зайнявся дослідник Першої світової війни Льюїс Фрай Річардсон (англ. Lewis Fry Richardson).

Існує кілька різних шкіл міжнародних відносин. Прихильники реалізму в міжнародних відносинах стверджують, що основна мотивація держав — це власна безпека.

Інша теорія розглядає питання влади в міжнародних відносинах і Теорію переходу влади, яка вибудовує світ у певну ієрархію і пояснює найбільші війни викликом чинному гегемону з боку Великої держави, яка не підкоряється його контролю.

Позиція об'єктивізму

Айн Ренд, авторка об'єктивізму, доводила, що якщо людина хоче протистояти війні, то вона має найперше протистояти економіці, контрольованій державою. Вона вважала, що миру на Землі не буде, допоки люди будуть дотримуватися стадних інстинктів і жертвувати індивідуумами заради колективу і його міфічного «блага».

Цілі сторін у війні

Пряма мета війни полягає у нав'язуванні противнику своєї волі. При цьому часто ініціатори війни переслідують і непрямі цілі, як то: зміцнення своїх внутрішньополітичних позицій («маленька переможна війна»), дестабілізація регіону в цілому, відволікання і зв'язування сил противника. У новий час для сторони, що безпосередньо почала війну, метою є світ кращий, ніж довоєнний (Ліддел Гарт, «Стратегія непрямих дій»).

Для сторони, що зазнала військової агресії, метою війни автоматично стає:

• забезпечення власного виживання;
• протистояння противнику, що бажає нав'язати свою волю;
• запобігання рецидивів агресії.

У реальному житті часто немає чіткої межі між стороною-агресором і стороною, котра обороняється, — бо обидві сторони перебувають на межі відкритого прояву агресії, і яка з них почне атаку першою — справа випадку і прийнятої тактики. У таких випадках цілі війни обох сторін однакові — нав'язування своєї волі супротивникові для поліпшення свого довоєнного становища.

Виходячи з вищесказаного, можна зробити висновок, що війна може бути:

1. Повністю виграна однією з протиборчих сторін — або воля агресора виконана, або, для сторони, що обороняється, нападки агресора успішно припинено та його активність пригнічена.
2. Цілі жодної сторони не досягнуті до кінця — воля агресора (-ів) виконана, але не повністю.

Військова здобич

Викуп Атауальпа

Викуп Атауальпа, правителя Інків (18 червня 1533), вважається найбільшою військовою здобиччю у світовій історії.

Стан війни

Стан війни у країні наступає після оголошення війни, яку повинен оголосити агресор^{[джерело не вказане 363 дні]}. Сторона захисту обмежується оголошенням воєнного стану та мобілізації.^{[джерело не вказане 363 дні]}

Стан війни тягне за собою такі правові наслідки: припинення дипломатичних та інших взаємин між супротивними державами, припинення міжнародних договорів тощо.

Війна може завершуватися беззастережною капітуляцією одного з супротивників, мирним договором, що почасти задовільняє сторони, що беруть участь у війні або повною окупацією території країни, щодо якої здійснено агресію. Після припинення війни на своїй території сторона захисту може вдатися до інтервенції на територію країни-агресора з усіма наслідками (аж до окупації країни-агресора), при цьому інтервент агресором не вважається.

У будь-якому разі війна закінчується миром, який зазвичай визначається як відсутність війни або стан знятих суперечностей.

Див. також розділ «Правові наслідки» в статті «Оголошення війни».

Війни в історії

До XIX століття війни мали порівняно вузьку економічну базу і велися, зазвичай, нечисленними професійними арміями. З другої половини XIX століття і особливо у XX столітті війни вимагають величезного напруження економіки воюючих сторін і втягують в тривалу боротьбу багатомільйонні маси народу. У військовому конфлікті беруть участь багато країн, тим самим перетворюючи війну в світову війну. У Першій світовій війні брало участь понад 70 млн осіб, у Другій світовій війні — 110 млн.

Роль війни в людському суспільстві оцінюється неоднозначно.

• До негативних наслідків воєн, крім загибелі людей, можна зарахувати комплекс, що позначається як «гуманітарна катастрофа»: голод, епідемії. Сучасні глобальні війни пов'язані з величезними людськими і матеріальними втратами, з небувалими перш руйнуваннями і лихами. Наприклад, втрати у війнах європейських країн (убиті і померлі від ран і хвороб) склали: у XVII столітті — 3,3 млн осіб, у XVIII столітті — 5,4, в XIX і на початку XX століття (до Першої світової війни) — 5,7, у Першій світовій війні — понад 9, у Другій світовій війні (включаючи загиблих в нацистських концтаборах) — понад 50 млн осіб.
• До позитивних наслідків воєн зараховують обмін інформацією (завдяки Талаській битві араби дізналися у китайців секрет виготовлення паперу), а також зняття суперечностей (війна як діалектичний момент заперечення у Гегеля).

Деякі дослідники зараховують до позитивних для людського суспільства загалом (не для людини) такі фактори:

• Війна повертає в людський соціум біологічний відбір, коли потомство залишає найбільш пристосованих до виживання, оскільки у звичайних умовах людського товариства дія законів біології при виборі партнера сильно послаблюється
• На час військових дій знімаються всі заборони, які накладаються на людину в суспільстві в звичайний час. Як наслідок, війну можна розглядати як спосіб і метод зняття психологічної напруги в рамках усього соціуму.
• Острах нав'язування чужої волі, острах небезпеки є винятковим стимулом до технічного прогресу. Багато новинок винаходяться і з'являються спочатку для військових потреб і лише потім використовуються у мирному житті.
• Оздоровлення міжнародних взаємин на вищому рівні і звернення світової спільноти до таких цінностей як людське життя, мир тощо в післявоєнний період.

Див. також

• Оголошення війни
• Принципи війни
• Газова війна
• Громадянська війна
• Інформаційна війна
• Світова війна
• Ядерна війна
• Війна цін
• Відмовник за ідейними міркуваннями
• Перша світова війна
• Друга світова війна
• Війна Ареса
• Війна Афіни
• Війна Христа
• Превентивна війна
• Війна за спадщину
• Семантична війна

Джерела

• Війна [Архівовано 5 липня 2017 у Wayback Machine.] // Енциклопедія сучасної України
• Мосов С. Війна // Політична енциклопедія / редкол.: Ю. Левенець (голова), Ю. Шаповал (заст. голови) та ін. — К. : Парламентське видавництво, 2011. — С. 105. — ISBN 978-966-611-818-2.
• Манжола В. Л. Війна // Українська дипломатична енциклопедія : у 2 т. / редкол.: Л. В. Губерський (голова) та ін. — К : Знання України, 2004. — Т. 1 — 760 с. — ISBN 966-316-039-X.
• Цюрюпа М. Війна // Філософський енциклопедичний словник / В. І. Шинкарук (гол. редкол.) та ін. — Київ : Інститут філософії імені Григорія Сковороди НАН України : Абрис, 2002. — 742 с. — 1000 екз. — ББК 87я2. — ISBN 966-531-128-X.
• ВІЙНА [Архівовано 19 серпня 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 1998—2004. — ISBN 966-749-200-1.
• Стан війни [Архівовано 18 листопада 2016 у Wayback Machine.] // Юридична енциклопедія : [у 6 т.] / ред. кол.: Ю. С. Шемшученко (відп. ред.) [та ін.]. — К. : Українська енциклопедія ім. М. П. Бажана, 2003. — Т. 5 : П — С. — 736 с. — ISBN 966-7492-05-2.
• Політологічний енциклопедичний словник / уклад.: Л. М. Герасіна, В. Л. Погрібна, І. О. Поліщук та ін. ; за ред. М. П. Требіна. — Х. : Право, 2015.
• Ясь О. Війна у проєкціях і конструкціях історичного часу // Вісник НАН України. — 2023. — № 4. — С. 62–71. https://www.academia.edu/101217153
  

Посилання

• Карл Корш. Війна та революція (1940) [Архівовано 18 грудня 2020 у Wayback Machine.]
• Війна // Українська мала енциклопедія : 16 кн. : у 8 т. / проф. Є. Онацький. — Накладом Адміністратури УАПЦ в Аргентині. — Буенос-Айрес, 1958. — Т. 1, кн. II : Літери В — Ґ. — С. 166-167. — 1000 екз.
• Війна // Політологічна енциклопедія. Кн. 1. Навчальний посібник для вищих навчальних закладів. — Умань, 2016. — С. 475—478.
• Вой // Словарь української мови : в 4 т. / за ред. Бориса Грінченка. — К. : Кіевская старина, 1907—1909.