Александрійська православна церква

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Александрійська православна церква
Greek Orthodox Patriarchate of Alexandria and All Africa.png
Емблема Александрійської патріархії
Засновники Святий Марк
Автокефалія/автономія проголошена 42
Автокефалія/автономія визнана 451
Нинішній предстоятель Федір ІІ (Хорефтакіс)
Центр Александрія і Каїр, Єгипет
Основна юрисдикція Африка
Літургічна мова Грецька, арабська, англійська, французька, африканські діалекти
Церковний календар Новоюліанський
Офіційний сайт www.patriarchateofalexandria.com

Грецька православна церква Александрії або Патріархат Александрійський і всієї Африки — один з найдавніших патріархатів християнської церкви східного обряду, свого часу як основна одиниця устрою Церкви — посідав 2-ге місце після Риму. Довший час, другим після Риму було місто Александрія, як в плані населення і економіки, так і в плані церковного життя. Осередки християнства тут з’явилися рано, а про роль Александрійської богословської школи добре описано багатьма істориками церкви (Саврей В.Я.,Дулуман Є.К., В.В. Кондзьолка та ін.)

Александрійські патріархи певний час навіть претендували носити титул папи. На I Нікейському соборі Александрійська кафедра визнавалась «другою після Римської». Після I Константинопольського собору, позиції Александрії в області авторитету та церковної влади дещо похитнулись і це було пов’язано не з теологією, а з політикою – Константинопольський єпископ одержав перевагу честі після Римського єпископа, а до цього другим після Риму містом була Александрія.

На відміну від Риму, авторитет Александрії в політичному і головне, економічному (поставки хлібу) плані не занепадав, а в плані релігійному в  IV – першій половині V ст. александрійці були найактивнішими борцями з аріанською та несторіанською єресями.

Після Халкідонського собору 451 року, християни Єгипту вже не були об'єднані в одну структуру. Назва походить від назви головного місця розташування — Александрії. Суперечка, що виникла після Халкідона у зв'язку з христологічним вченням, спричинилася до розколу на більшість, яка відмовилася від рішень собору, і меншість, переважно грецьку, яка підтримала його. Спочатку обидва угруповання відправляли давню александрійську літургію, проте в грецькій церкві її поступово замінили візант.

642 року Єгипет захопили араби, греки почали зазнавати гонінь за зв'язок з Візантією. Після захоплення Єгипту турками в 1517 році грец. патріарх Александрії переїхав до Константинополя (Стамбула), значною мірою був залежним від Константинопольського (Вселенського) патріарха. Тільки 1846 року, після обрання патріархом Єрофея I патріархат вернувся до Александрії. Втручання Вселенського патріарха припинилося зі смертю Єрофея I в 1858 році. Патріарх Мелетій II (1926–1935) запровадив правила самоуправління патріархату, що укріпило його незалежність. Було засновано Свято-Афанасіївську семінарію, впроваджено церковні суди і поширено юрисдикцію Александрійського патріархату на всю Африку. 1930 в Уганді під керівництвом колишнього англіканина Рейбена Спартса виник рух африканців за сповідування православ'я. У листопаді 1994 року Священний синод патріархії встановив тут єпархію, обравши першим митрополитом Феодора Нагьяма. Александрійський патріархат провадить активну екуменічну політику. Діє синодальна система управління, патріарха обирають миряни і клірики. Відкрито семінарію в Найробі (Кенія).

З Україною Александрійський патріархат був пов'язаний через подорожі його патріархів до Російської держави. 1593 року Львівське братство надрукувало полемічний трактат патріарха Мелетія Пігаса, в якому той закликав братчиків до заснування вищої школи і водночас виявив обережне ставлення до заснування Московського патріархату, яке відбулося без собору всіх патріархів. На Берестейському соборі патріарха представляв Кирило Лукаріс, який підтримував тих русинів, що відмовилися від унії з Римом.

Література[ред.ред. код]

  • Малышевский И. И. Александрийский патриарх Мелетий Пигас и его участие в делах Русской Церкви, т. 1—2. К., 1872
  • Runciman S. The Great Church in Captivity: A Study of the Patriarchate of Constantinople from the Eve of the Turkish Conquest to the Greek War of Independence. London, 1968
  • Ґудзяк Б. Криза і реформа: Київська митрополія, Царгородський патріархат і генеза Берестейської унії. Львів, 2000.
  • Сарвей В. Александрийская  школа в истории философско-богословской мысли. Вид. 3 – М: КомКнига, 2011.
  • Дулуман Є. К Александрийская и Антиохийская богословские школы: их влияние на становление средневековых философии и богословия - Московская духовная академия, 1950
  • Кондзьолка В. Історія середньовічної філософії. – Львів. Видавництво “Світ”, 2002.
  • Карташев А.  «Вселенские соборы»- Москва: Республика, 1994.
  • Болотов В.  Лекции по истории древней церкви. — Петроград: Третья Государственная Типография, 1918. — Т. 4. 
  • Дворкин А. Л.  Очерки по истории Вселенской Православной Церкви. Курс лекций. – Нижний Новгород: Издательство братства имя св. князя Александра Невского, 2003.- 340 с.