Котельва (смт)

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
смт Котельва
Coat of arms of Kotelva.jpg Koteleva prapor.jpg
Герб Котельви Прапор Котельви
Свято-Троїцька церква у Котельві.
Свято-Троїцька церква у Котельві.
Котельва
Котельва на карті Котелевського району
Котельва на карті Котелевського району
Країна Україна Україна
Область/АРК Полтавська область Полтавська область
Район/міськрада Котелевський район
Рада Котелевська селищна рада
Код КОАТУУ: 5322255100
Основні дані
Засноване 1582
Статус із 1971 року
Площа 26,87 км²
Населення 12486 (2013) [1]
Густота 471 осіб/км²
Поштовий індекс 38600—606
Телефонний код +380 5350
Географічні координати 50°03′44″ пн. ш. 34°45′29″ сх. д. / 50.06222° пн. ш. 34.75806° сх. д. / 50.06222; 34.75806Координати: 50°03′44″ пн. ш. 34°45′29″ сх. д. / 50.06222° пн. ш. 34.75806° сх. д. / 50.06222; 34.75806
Висота над рівнем моря 102 м
Водойма річки Котельва, Котелевка, Орешня, Ворскла
Катойконіми котелевці
Відстань
Найближча залізнична станція: Охтирка
До станції: 35 км
До обл. центру:
 - автошляхами: 66,3 км
Селищна влада
Адреса 38600, Полтавська обл., Котелевський р-н, смт Котельва, вул. Жовтнева, 224
Голова селищної ради Гарькавенко Іван Михайлович
Карта
Котельва (Україна)
Котельва
Котельва
Котельва (Полтавська область)
Котельва
Котельва

Котельва́ — селище міського типу в Полтавській області, адміністративний центр Котелевського району.

Розташоване на річці Котельві, а також Котелевці та Орешні. Поселення виникло навколо Котелевської фортеці, збудованої на початку XVII століття для захисту східних кордонів Речі Посполитої від нападів росіян.

За часів Гетьманщини Котельва — сотенне місто Гадяцького, Полтавського, Зіньківського та, нарешті, Охтирського полків. У другій половині XVIII століття Котельва перетворилася на один із центрів чумацького промислу на Лівобережжі Дніпра.

У Котельві народилися український письменник Микола Бурлюк та керівник сталінських диверсійних загонів Сидір Ковпак.

Розташування[ред.ред. код]

Котельва розташована у північно-східній зоні лісостепу, на лівих притоках Ворскли — тихоплинних річок Котельва та Котелевка.

Відстань від обласного центру Полтави — 66 км (автошлях Н12), а до найближчої залізничної станції у місті Охтирці Сумської області — 35 км.

Історія[ред.ред. код]

Докладніше: Історія Котельви

На околицях Котельви виявлено два поселення ХІІ—Х ст.ст. до Різдва Христового. Археологічні знахідки відносяться до Бондарихинської культури.

Котельва у козацькі часи[ред.ред. код]

У письмових джерелах Котельву вперше згадано 1582 у донесеному Гетьману Скалозубу про напад на неї загонів Кримської держави.

1638 жителі містечка вперше виступили проти польської влади у військах Отамана Півторакожуха. За 10 років, під час визвольної боротьби українського народу (16481657) котелевці брали участь у битвах під проводом Богдана Хмельницького. Містечко у цей час перебувало в полках Гадяцькому (1648–1649), Полтавському (1649–1654), Зіньківському (1661–1662), Гадяцькому (1672–1709).

У 2-й половині XVII — у 1-й половині XVIII століть Котельва була однією з фортець, що захищали Україну від атак кримських і ногайських військ.

У січні 1709 шведський король Карл ХІІ, осадивши Котельву, помилував місто на проханння старшини і населення. Трохи згодом підступом містечко потрапило під пряму юрисдикцією Московії, ввійшовши до складу Охтирського слобідського полку Слобідської України, але у церковному відношенні залишилася у складі Київської митрополії, а не Білгородської єпархії Московської Церкви.

Згодом Котельва має 2 сотні, 1718 капітально відбудували фортецю; відтоді у військових справах вона (і містечко) були підвладні Київському військовому губернатору, у церковних — Київському митрополиту, а в цивільних — Білгородській провінційній канцелярії.

1722 Охтирський полк виключений з Київської губернії, і ввійшов до складу Військової колегії. На час перепису 1726 року у Котельві налічувалося дві сотні, до яких було записано відповідно 98 і 103 виборних козаків (компанійці) і 129 підпомічників. У цей саме час у Київській Лаврській іконописній майстерні навчався уродженець сотенної Голінки Петро Рогуля, який повернувшись до Котельви, відкрив іконописну школу.

За даними перепису на 1732 у Котельві налічувалося 1 060 дворів, у яких мешкало 3 877 чоловіків. За соціальним станом населення розподілялося так: сотників — 2, підпрапірних — 19, козаків — 1 178, підпомічників — 2 400, сусідів — 133, також проживало духовенство, незначна кількість робітників.

1743 проведено черговий перепис населення. На той час у Котельві нараховувалось: військових — 187, статських — 30, колишньої козацької старшини — 29, духовенства — 153, військових обивателів — 8 433, підданих черкас — 190, монастирських підданих — 27 чоловік. Містечко користувалося власною печаткою з гербом: у щиті — хрест, поставлений на півмісяці[2]

Починаючи з 2-ї половини XVIII століття Котельва стала осередком чумацтва на Слобожанщині — чимало колишніх козаків поробилися чумаками, землевласниками, обзавелися млинами, зайнялися винокурінням. Містечко в цей час стало центром однойменного комісарства. У зв'язку з реорганізацією слобідських полків у регулярні (1765), Охтирський спочатку на деякий час став уланським, а потім гусарським. У ньому, крім іншого, відбували службу і котелевці.

В описі, надісланому Котелевським комісарським правлінням до Охтирської провінціальної канцелярії за 1768 рік вказується, що у Котельві 7 дерев'яних церков, будинків: комісарський — 1, попівських з причтом — 29, різночинців — 70, гусарських — 15, обивательських — 1039; у містечку налічувалося 33 вулиці і провулки. Козацька старшина, діставши дворянські звання, активно скуповувала землі, млини, винокурні, жорсткіше експлуатувала найману робочу силу.

У Російській імперії[ред.ред. код]

У період з 1780 до 1796 року Котельва входила до складу Краснокутського повіту Харківського намісництва.

Починаючи від 1797 року Котельва була слободою Охтирського повіту Слобідсько-Української, а з 1835 року — Харківської губернії.

1812 у слободі відкрилось сільське училище, був освячений цегляний Троїцький храм.

Станом на 1868 рік у Котельві було 7 церков: Вознесенська, Покровська, Троїцька, ,Мироносицька, Спаська і Всіхсвятська[3] (у тому числі одна мурована — Троїцька і Спаська). Щороку в слободі проходили 4 ярмарки.

Земельна реформа, що розпочалася у 1864 році, принесла позитивні зміни в життя Котельви — земства (органи місцевого самоврядування), які утворилися невдовзі, почали опікуватися розвитком початкової освіти, медицини, шляховим господарством тощо.

Із зародженням місцевого капіталізму розвиваються промисловість і ремесла, водночас пожвавлюється соціальна, освітня і культурна сфери. Так станом на 1886/87 роки діяли 3 навчальні заклади — двокласне зразкове і народне однокласне училища, сільська школа для дівчат. У 1880 році в Котельві вже діяла лікарня. Культурне і громадське життя країни визначали серед інших і вихідці з Котельви — поет, драматург і перекладач М. Гнедич, лікар П. П. Гнедич, мистецтвознавець і культурний діяч А. М. Матушинський, утримувач приватного пансіону (на правах гімназії) І. О. Сливицький, белетрист Г. С. Піхотинський; наприкінці XIX століття помітною фігурою у суспільстві став котелевець історик і журналіст Д. Міллер.

Попри загальний рівень зростання населення, його добробуту і освіченості, в Котельві станом на початок ХХ століття промисловість і технічний прогрес були розвинені відносно слабо. Відтак, перші 15 років нового (ХХ) століття позначені особливим піднесенням економічного, соціального і культурного розвитку Котельви. Цьому сприяли низка новостворених організацій і підприємств — Котелевське товариство сільськогогосподарства (1907), Котелевське товариство споживачів, Котелевське друге кредитове товариство, телефонна мережа Охтирка—Котельва—Краснопілля (1913). Ці успіхи вплинули на розвиток медицини й освіти — на початку 1908 року в слободі відкрився другий корпус земської лікарні, а в 1912 році було відкрито реальне училище.

Перша світова війна уповільнила розвиток Російської імперії, в тому числі і Котельви.

Котельва у визвольних змаганнях[ред.ред. код]

Зречення царя Миколи престолу і перехід влади до рук Тимчасового Уряду у Котельві сприйняли відносно спокійно. Невдовзі населення було збурене і розколоте нерішучими діями центрального уряду, і майже одночасною появою в Котельві агітаторів Центральної ради та більшовиків.

Вже в січні 1918 року фронтовики С. Ковпак, Г. К. Бородай, Т. С. Підвальний згуртували навколо себе революційно налаштованих недавніх солдатів та батраків і почали чинити збройний напад на Котелевську волосну управу, захопили пошту і вперше проголосили радянську владу. Радикальні дії з боку створеного більшовиками ревкома спричинили несприйняття нової влади з боку частини населення і навіть його відтік з Котельви. Обурені котелевці спрбували чинити опір, та він був жорстко придушений. Коли ж до Котельви підійшли австро-німецькі війська і гайдамаки Українського Уряду гетьмана Скоропадського, червоногвардійський загін відступив до Охтирки.

Нова влада, попри певні успіхи у розв'язанні національних і соціальних питань, спиралась на поміщиків, що підірвало її авторитет. Крім того, її роботі перешкоджав новостворений партизанський загін. Тому коли в січні 1919 року австро-німецькі війська відступили з Котельви, більшовики досить швидко відновили владу. Однак вже у липні їхні загони не витримали натиску денікінців і знову залишили Котельву. Були захоплені і розстріляні голова ревкому А. В. Радченко та його заступник Г. З. Кашуба. Фактично це був останній наліт біляків на Котельву, і громадянська війна у цих імсцях практично завершилась. Більшовики знову прийшли до влади, розпочалась масова націоналізація земель і продрозкладка.

Період комуністичної окупації[ред.ред. код]

Від березня 1923 року Котельва стала районним центром, який відноситься спочатку до Охтирської, а згодом до Богодухівської округи Харківської губернії. Рівно через рік район знову був включений до Охтирського округу.

У квітні 1925 року, у зв'язку з переходом на триступеневу систему управління, Котелевський район переданий до Полтавської округи. У липні 1930 року Котелевський район був розформований, і Котельва передана до Опішнянського району. 9 лютого 1932 року ВУЦВК прийняв постанову «Про утворення областей на території УРСР», згідно з якою Котельва увійшла до складу Харківської області.

Радянська влада взялася жорстко за колективізацію й розправу з незгодними. З осені 1932 року по липень 1933 року Котельва, як і решта окупованої України, була піддана терору голодом. У цей же час комуністи руйнували котелевські церкви та організовували депортації козачих родів.

У серпні 1939 року створений Котелевський район з центром у Котельві — тоді тут проживало 14 833 жителі (на 5 460 менше ніж у 1926). Почалась активна розбудова району — запрацювала філія Державного банку, з'явилися перші передовики виробництва, розпочалася радіофікація населеного пункту.

Під час Другої світової війни Котельва звільненав від сталінських військ 9 жовтня 1941. Німецькі війська стійко боронили Котельву від сталінських загонів, двічі виганяючи його військо. Але 9 вересня 1943 остаточно зайнято сталіністами.

Комуністи знову організували голод. Попри обіцянки, повернули колгоспи, а 1946 у місті вже були перші випадки голодної смерті.

На початку 1950-х вели цивільне будівництво, лаштували промислові підприємства; від 1954 в околицях Котельви велися геологорозвідувальні роботи — знайдено поклади нафти та природного газу.

На початку 1960-х років у зв'язку з укрупненням сільських районів, Котелевський район був ліквідований, а його територія відійшла до Диканського та Зіньківського районів, що спричинило швидкий занепад села. Лише груповий лист на ім'я Першого секретаря ЦК КПРС М. Хрущова з аргументацією доцільності відновлення району, допоміг це досягти — 4 січня 1965 року знову був утворений Котелевський район, що стало відправним пунктом відродження райцентру (у 1968 році розпочато газифікацію комунальних будинків, у 1969 здано в експлуатацію дорогу з твердим покриттям між Котельвою і Пархомівкою). Ще більшого імпульсу розвитку Котельви надало присвоєння їй у 1971 році статусу смт.

У 197080-х роках тривала розбудова Котельви — розпочато будівництво підвідного газопроводу високого тиску Рибальське—Котельва (1972), здійснювалась електрифікація і капітальне будівництво житлових, соціальних і промислових об'єктів. У 1975 році зменшилась кількість колгоспів у Котельві, а 1987 року було створено Котелевське міжгосподарське об'єднання по агротехнічному та виробничому обслуговуванню господарств «Сільгоспхімія».

Зі здобуттям незалежності Україною 24 серпня 1991 року на подальшому референдумі 1 грудня 1991 року котелевці однозначно виступили за незалежність своєї держави.

Попри складні економічно 1990-ті в Котельві в цілому вдалося зберегти соціальну інфраструктуру, частково промисловий потенціал. Як і в більшості районів Полтавщини, економіка Котельви і району є нині (2000-ні) аграрно орієнтованою.

Економіка: промисловість і транспорт[ред.ред. код]

Серед працюючих підприємств Котельви станом на кінець 2000-х років[4]:

  1. СВК «Батьківщина», вул. Петровського 97;
  2. ТОВ «Агрофірма „МАЯК“ (підрозділ), вул. Жовтнева, 320;
  3. ВАТ „Агротехніка“, вул. Островського, 8.

З півночі на південь селище перетинає автомагістраль Суми—Полтава. У центрі Котельви функціонує автостанція. Атобусним сполученням селище пов'язане з сусідніми райцентрами і обласним центром Полтавою.

Освіта[ред.ред. код]

У Котельві працює 4 школи (3 повні і 1 неповна) та одне ПТУ.

Котелевські школи[5]:

  • Котелевська гімназія № 1 імені С. А. Ковпака (вул. Петровського, 1);
  • Котелевська ЗОШ № 2 І-ІІІ ступенів (вул. Маяковського, 90);
  • Котелевська ЗОШ № 4 І-ІІІ ступенів (вул. Жовтнева, 288);
  • Котелевська ЗОШ № 7 І ступеня (вул. Жовтнева, 73).

У Котельві працює дитяча музична школа.

На початку 1990-х років на базі Котелевського філіалу Зіньківського СПТУ-41 відкрито окреме Котелевське ПТУ № 54 (вул. Островського, 9)[6].

Культура, ЗМІ, відпочинок, спорт[ред.ред. код]

Культурна сфера у Котельві представлена клубними закладами, бібліотеками і декількома музеями, у селищі діють народні аматорські музичні колективи.

У Котельві розташовані Котелевський районний (вул. Жовтнева, 207) і селищний (вул. Петровського) будинки культури[7].

Котелевські бібліотеки[8]:

  1. Котелевська ЦРБ (вул. Островського, 30);
  2. Котелевська районна бібліотека для дітей (пр. Миру, 10);
  3. Котелевська № 1 селищна бібліотека (вул. Леніна, 14);
  4. Котелевська № 3 селищна бібліотека (вул. Короленка, 1).

Селищні музеї:

  1. Котелевський народний музей двічі Героя Радянського Союзу С. А. Ковпака (вул. Петровського, 1);
  2. Котелевський музей етнографії (вул. Жовтнева, 194);
  3. Котелевський народний музей історії СВК „Батьківщина“ (вул. Петровського, 98).

У Котельві працює ряд творчих колективів[9]:

  • Народний колектив „Козаки з Батьківщини“ (створений у 1994 році);
  • Зразковий ансамбль „Мрія“ дитячої музичної школи (створений у 2003 році);
  • Народний хор „Оксамит“ (створений у 1980 році);
  • Народний хор „Осінні барви“ (заснований 19 лютого 2002 року).

Котелевська районна газета — тижневик „Народна трибуна“[10].

Улюбленим місцем відпочинку котелевців є розташований на обох берегах річки Ворскли Ковпаківський лісопарк (пам'ятка садово-паркового мистецтва державного значення з 1975 року).

Традиційними у 2-й половині 2000-х років стали щорічні змагання з конкуру (долання вершниками перешкод) на Кубок імені С. А. Ковпака, що відбуваються зазвичай у рамках святкових заходів до Дня молоді та Дня Конституції у червні на стадіоні Котелевської гімназії — спортсмени (переважно з Полтавщини) виборюють призи у різних вправах і номінаціях.

Пам'ятка, пам'ятники і архітектура[ред.ред. код]

Головною історико-архітектурною пам'яткою Котельви є Свято-Троїцька церква (1812), що являє собою взірець містечкового неокласицизму.

Біля церкви, на території школи пам'ятник поетові і перекладачу М. І. Гнедичу (1784–1833) — відкритий у 1987 році, автори — скульптор В. Сичов, архітектор І. Гургенов.

Через перехрестя розташований пам'ятник двічі Герою Радянського Союзу Сидору Ковпаку (1948, скульптор К. Діденко, архітектор О. Колесніченко), найрозкішніший з монументів, установлених на „малих батьківщинах“ Двічі Героїв СРСР.

Далі по вулиці — пам'ятник воїнам, які загинули, визволяючи Котельву від німецьких загарбників, що зображає молоду жіночку в українській вишиванці, хустка спала з голови, у руці букет квітів, погляд журливий.

Також є пам'ятні знаки ліквідаторам Чорнобильської аварії та Воїнам-інтернаціоналістам, встановлені вже за незалежності України.

Архітектура Котельви є традиційною для Полтавського краю — „поряд з приватними будинками є двоповерхові будинки радянських часів із сучасними пластиковими вікнами та п'ятиповерхові забудови 1980-х років; над вікнами одноповерхових будинків різні візерунки (пташки, квіточки тощо); сучасні будиночки — це або євродах, або примітивна геометрія“[11].

Персоналії[ред.ред. код]

Уродженцями Котельви є:

Примітки[ред.ред. код]

  1. Державний комітет статистики України. Чисельність наявного населення України на 1 січня 2013 року, Київ-2013 (pdf)
  2. Костюк В. К. Край Дикого Поля. Нариси з історії Котелевщини. / В. К. Костюк. — Полтава: РіК, 2009. ISBN 978-966-82-70-27-7
  3. Ілюха Олександр. Історія релігійного життя у Котельві (від початку XVII століття до сьогодення) / Олександр Ілюха. — Полтава: Шевченко Р. В., 2012.— С. 60. ISBN 978-966-8798-64-1
  4. Перелік промислових підприємств району на Сайт Котелевської районної державної адміністрації
  5. Загальноосвітні школи (Котелевського району) на Сайт Котелевської районної державної адміністрації
  6. Середньо-технічні та професійно-технічні училища (Котелевського району) на Сайт Котелевської районної державної адміністрації
  7. Будинки культури (Котелевського району) на Сайт Котелевської районної державної адміністрації
  8. Бібліотеки, музеї (Котелевського району) на Сайт Котелевської районної державної адміністрації
  9. Народні колективи Котелевщини на Сайт Котелевської районної державної адміністрації
  10. інформація на www.ukrbook.net
  11. смт Котельва на сайт Вергелеса Ігорка „Моя Полтавщина“
  12. http://poltava-via.narod.ru/kotelva.html

Джерела та посилання[ред.ред. код]