Географія Ісландії

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Ісландія з космосу, 29 січня 2004.
Фізична карта Ісландії (англ.).

Держава Ісландія цілком займає острів Ісландію та дрібні прилеглі вулканічні острови. Ісландія 18-й за площею острів у світі і другий у Європі (після Великобританії). Площа острова становить 101 826 км², а площа всієї країни з прилеглими островами — 103 000 км², з яких 62,7% займає тундра. 23 805 км² країни обробляється, 64 538 км² не використовується (гори, лавові поля).

Ісландія — типова вулканічна країна, яскраві та барвисті ландшафти якої утворені своєрідним поєднанням субарктичним положенням острова, активним вулканізмом, сучасним зледенінням і великою кількістю вологи в повітрі.[1]

Назва[ред.ред. код]

Острів був відкритий і заселений норманами в IX столітті (після 870 року). Назву отримав на честь одного з першовідкривачів Гардара — Гардарсхольм («хольм» — острів). Але закріпилась інша назва — Ісландія («крижана країна»).[2] Так її назвав Флоукі, який зустрів багато морської криги в фіордах.[3] Назва Вестманнових островів, що розташовані поблизу південного узбережжя, вказує на заселення в давнину острова ірландцями, яких нормани звали «вестманами» (західними людьми). Деякі дослідники співставляють древню країну Туле, до якої плавав Піфей, з Ісландією.[3]

Розташування[ред.ред. код]

Острів Ісландія розташовується в північній частині Атлантичного океану, південніше від Північного полярного кола, яке проходить через невеликий острів Ґрімсей неподалік від північного узбережжя Ісландії. Країна лежить між 63°24' і 66°33' пн. ш. та 24°39' і 13°31' зх. д. Територія острова досить компактна: найбільша протяжність з півночі на південь становить 310 км, зі сходу на захід — 500 км. Найпівнічніша точка острова — мис Ріфстаунгі; найпівденніша — мис Дірхоулаей; найзахідніша — мис Б'ярґтаунґар; найсхідніша — мис Бардснесгодн.

Ісландія відноситься до Європейського континенту, але територіально вона ближча до Гренландії (за 287 км через Данську протоку), острова Північної Америки. Фарерські острови, найближчий суходол Європи, лежать за 420 км, відстань до континентальної частини становить 970 км (до Норвегії), відстань до континенту Північна Америка становить 1750 км (Лабрадор).

Через острів Ісландія проходить багато найкоротших повітряних шляхів сполучення між Європою та Америкою. Наприклад, найкоротший шлях між Москвою та Нью-Йорком.

Острів Ісландія омивається на півдні водами Атлантичного океану (на південному заході море Ірмінгера, на сході Норвезьке море), на півночі — водами Північного Льодовитого океану (Гренландське море). На заході відмежовується Данською протокою від острова Гренландія. За 600 км на північний схід лежить норвезький острів Ян-Маєн.

Геологія[ред.ред. код]

Докладніше: Геологія Ісландії

Острів Ісландія — цінний наочний навчальний посібник з геології. Ісландія геологічно молода країна, що утворилася внаслідок вулканічних вивержень за останні 60 млн років. Острів розташований над плюмом Ісландської гарячої точки Серединно-Атлантичного хребта. Геологічно він є частиною двох континентальних плит що розходяться: Північноамериканської та Євразійської. Острів складається з базальту, низькокремнеземової лави, пов'язаної з лавовими виверженнями, як і на Гаваях. Східні і західні найдревніші райони острова займають плато і низькі гори складені третинними базальтами. Центральна частина острова, завширшки 100–150 км — це продовження рифту Серединно-Атлантичного хребта (хребет Рейкьянес), зона молодого четвертинного вулканізму. Вона складена палагонітовими туфами і брекчіями, що утворилися в результаті підводних вулканічних вивержень.

Між Ісландією і Фарерськими островами лежить Фарерсько-Ісландський поріг, яким Північний Льодовитий океан відмежовується від Атлантичного. На північний схід простягається глибоководна Норвезька улоговина (найбільша глибина 3970 м), а на південь — Західноєвропейська улоговина (найбільша глибина 5023 м).

Дивіться також: Сейсмічність Ісландії.

Вулкани[ред.ред. код]

Вулканічна система Ісландії.
Докладніше: Вулкани Ісландії

Ісландія є геологічно високоактивною зоною з великою кількістю вулканів (близько 200), багато з них продукують ріоліт та андезит. Вулканічні виверження на території Ісландії трапляються приблизно один раз на 5 років. Близько 30 вулканів вивергали лаву і попіл впродовж останньої 1000 років. А за останні 12 тис. років активність проявили 150. На острові представлені майже всі типи вулканів, що зустрічаються на Землі. Одні вулкани мають конусовидну форму (Хваннадальснукюр, Снайфедль), інші типові щитові вулкани (Ск'яульдбрейд), треті відносяться до трещинуватого типу (25 км ланцюг із більш ніж 100 кратерів вулкана Лакі). Найбільш характерними є ланцюжки кратерів, що виникли в результаті вивержень вздовж тріщин і розломів. Третина лави на планеті за останні 500 років вилилась саме в Ісландії.

Виверження вулкана Лакі у 1783–1784 роках спричинило голод, через який загинуло близько чверті населення острова; виверження спричинило хмари пилу та імли, що поширилася на більшу частину Європи, частини Азії та Африки впродовж кількох місяців після виверження. Потоки лави залили 565 км² території острова. Це виверження вважається найбільшим виверженням лави в історії людства[1].

Найвідоміший ісландський вулкан Гекла розташований за 110 км від Рейк'явіка. Його виверження в 1947–1948 роках продовжувалось більше року, лава залила площу в 230 км². Хмара попілу та пари в перші 20 хвилин виверження сягнула 30 км висоти. Через те, що вершина вулкану вкрита льодовиком, виверження супроводжувалось великим паводком на річках та сходженням селів («йокульхлаупів»). У 1970 році відбулося повторне виверження вулкана.

Суртсей, один із наймолодших островів у світі. Названий на честь Сурта. Підковоподібний острів висотою 145 м виник над поверхнею океану поблизу південного узбережжя внаслідок серії вулканічних вивержень між 8 листопада 1963 та 5 червня 1968 року. Задля збереження та унікальної можливості дослідження заселення острова біотою, його мають право відвідувати лише науковці.

1973 року внаслідок сильного виверження вулкан на острові Хеймаей було зруйноване поселення Вестманнаейяр. Пізніше відновлене.

21 березня 2010 почалося перше від 1821 року виверження вулкана Ейяф'ятлайокутль, що змусило 600 людей покинути свої домівки. Через наступні виверження 14 квітня сотні людей було евакуйовано. Хмара вулканічного попелу накрила значну частину Європи, через що на якийсь час було обмежено або зупинено авіасполучення в усіх країнах континенту (за винятком Португалії та Греції).

До найвідоміших вулканів також відносяться: Крапла, Катла, Аск'я, Ельдфетль, Грімсвотн.

Askja.jpg Hekla Iceland 2005.JPG Aerial View North of Krafla 21.05.2008 15-32-38.JPG Laki, Iceland 2012-07 D.JPG Eyjafjallajokull-April-17.JPG
Кальдера вулкана Аск'я
Вулкан Гекла
Північний краєвид
вулкана Крапла
Один з вулканічних конусів
вулкана Лакі
Виверження вулкана
Ейяф'ятлайокютль 2010 року

Гейзери[ред.ред. код]

Виверження Ґейсіра у Гаукадалурі, першого відомого гейзера.
Докладніше: Гейзери Ісландії

В Ісландії багато джерел виходу перегрітого водяної пари, гарячих джерел (250) і гейзерів, зокрема Ґейсір, від назви якого в українській та багатьох інших мовах з'явилося саме слово «гейзер». Раніше він викидав гарячу воду на висоту 40-50 м, але в 1970-х роках його активність значно зменшилась. Після серії землетрусів 2000 року сплячий Ґейсір знову почав свої виверження. Також відомий гейзер Строккур, який виштовхує воду кожні 5-10 хвилин. Джерело Дейлдартунгухвер поблизу Боргарф'ярдару має дебет 250 л/с[1]. Геотермальні води використовують задля опалення домівок і теплиць. Поля сірчаних фумарол (сольфатарів) приурочені лише до районів молодого вулканізму.

Дивіться також: Гідрогеологія Ісландії.

Корисні копалини[ред.ред. код]

На острові відкриті поклади сірки, ісландського шпату, торфу, пісковиків, глини, цеолітів, халцедону.[3]

Дивіться також: Корисні копалини Ісландії, Гірнича промисловість Ісландії.

Рельєф[ред.ред. код]

В рельєфі країни виділяються гірська внутрішня необжита частина і прибережні обжиті рівнини по периферії острова. Платоподібний характер поверхні найкраще зберігся на північному заході, тоді як на сході і на півночі центральної частини острова рельєф набуває альпійського вигляду.

Внутрішня частина Ісландії, Ісландське плато (600–800 м), є холодним і непридатним для життя поєднанням піску та гір. На периферії гори і плато розчленовані глибокими звивистими долинами і фйордами. В зоні четвертинного вулканізму переважають вулканічні масиви висотою 1200–1800 м над рівнем моря. Найвища точка острова — гора Хванадальсхнукюр (2 109,6 м) на вулканічному масиві Ерайфайокутль на півдні льодовика Ватнайокюдль. Приблизно десяту частину острова займають «місячні ландшафти» лавових полів. Найбільше таке поле, Оудаудахрьойн, площею 4 тис. км² розташовується майже в самому серці країни.[1]

Найвищі гори: Хванадальсхнукюр (2109,6 м) — піднятий край кальдери вулкана Ерайфайокутль; Бардарбунґа (2000 м); Кверкфйотль (1920 м); Снайфетль (1833 м); Гофсйокутль (1765 м); Гердубрейд (1682 м); Ейріксйокутль (1675 м); Ейяф'ятляйокутль (1666 м); Тунґнафетльсйокутль (1540 м); Кертлінґ (1538 м); Торвальдсфетль ін Аск'я (1510 м); Гекла (1491 м).

У прильодовикових районах поширені піщано-щебенисті зандрові рівнини, донні, бокові й кінцеві морени. Гірські потоки блукають цими рівнинами, постійно змініючи власні річища, тому ландшафт тут змінюється після кожного паводку[1]. Рівнинні території на узбережжі займають найбільшу площу на південному заході. Там сконцентровані найбільші сільськогосподарські угіддя країни.

Найбільшим містом є столиця Рейк'явік разом із найближчими містечками Копавоґур, Гапнарфйордур, Ґардабаїр та Рейк'янесбаїр (де розташовано міжнародний аеропорт), а також Акюрейрі у північній Ісландії. На острові Ґрімсей розташовані найбільш північні поселення країни.

Узбережжя[ред.ред. код]

Скелі півострова Дирголей на південному узбережжі.

Узбережжя острова має довжину 4 970 км, позначено багатьма фіордами, в яких розташовано більшість поселень. На північному заході, півночі і сході скелясті береги розчленовані численними затоками, фіордами і островами. У внутрішні частини багатьох фіордів заходять крючковидні галечникові коси, вони захищають природні гавані від штормів. На таких косах виросли прибережні міста та селища. Південно-західні і південні береги Ісландії — піщані, вирівняні, природні гавані відсутні. На північному сході велика затока Хунаблоуі, на заході — затока Фахсафлоуі (на узбережжі якої розташований Рейк'явік). Брейда-фіорд — найбільший фіорд Ісландії. Значні фіорди півночі: Іса-фіорд, Скага-фіорд, Ейя-фіорд,

Дивіться також Фіорди Ісландії.

Острови[ред.ред. код]

Докладніше: Острови Ісландії

До складу Ісландії входять 30 малих островів, включно з малозаселеними островом Ґрімсей та архіпелагом Вестманнових островів за найбільшим островом Хеймаей. На південному сході розташовується острів Хвальбакур. На південному заході острови Фугласкер. Найвіддаленіший острів Ісландії, Кольбейнсей лежить на півночі за полярним колом. Наймолодший острів Сюртсей лежить південніше Ісландії на рифтові Серединно-Атлантичного хребта.

Клімат[ред.ред. код]

Докладніше: Клімат Ісландії

Острів Ісландія лежить в субарктичному поясі, поблизу полярного кола, але клімат на ньому доволі м'який, що пояснюється теплою течією Ірмінгера, гілка Північноатлантичної течії. Вона значно піднімає річні температури порівняно з більшістю інших місць на цій широті на планеті. На узбережжі субполярний морський клімат. До місць із подібним кліматом належать Алеутські острови, Аляска в Північній Америці та Вогняна земля в Південній Америці, хоча ці регіони розташовані ближче до екватора. Незважаючи на близькість до Арктики, узбережжя Ісландії залишається вільним від криги взимку. Наступи льоду є рідкісними, останній такий випадок трапився 1969 року на північному узбережжі. Це пов'язано із значним покращенням клімату від 1920-х років.

Річна норма атмосферних опадів становить 1300–2000 мм на південному узбережжі, 500–750 мм на північному. Над високими льодовиками — до 4000 мм на рік. Низинні внутрішні райони на півночі є найсухішими. Снігопади більш притаманні північній частині, ніж південній.

Існує різниця між кліматичними особливостями різних частин острова. Загалом, південне узбережжя є теплішим, вологішим та більш вітряним, ніж північне. Середньорічні температури не опускаються нижче −2…-3°C. Середня температура лютого, найхолоднішого місяця в Рейк'явіку становить −0,6 °C. Взимку часті дощі, навіть грози. Центральне плато найпрохолодніша частина країни. Сніг тут не тільки випадає і лежить близько 5 місяців, але й накопичується в льодовиках. Північна та східна частини острова загалом холодніші ніж південна і західна, через дію холодної Східно-Гренландської течії.

Літо прохолодне й сире. Середньорічна температура липня, найтеплішого місяця становить +10 °C. Навіть в теплі дні на узбережжі температура повітря рідко перевищує 20 °C. Через приполярне положення острова його часто називають «країною нічного сонця», в північних районах влітку спостерігається полярний день, білі ночі. В серпні доволі часті полярні сяйва.

Найвища температура повітря — +30,5 °C зареєстрована 22 червня 1939 року в Тейґаргорні на південно-східному узбережжі. Найнижчу температуру −38 °C зареєстрували 22 січня 1918 року в Ґрімсстадірі та Модрудалурі в північно-східній внутрішній частині. Температурними рекордами Рейк'явіка є +26,2 °C (30 липня 2008 року) та −24,5 °C (21 січня 1918 року).

Через близькість моря і частим проходженням циклонів погода в Ісландії змінюється досить швидко. Більшістю вона прохолодна й волога, суцільна хмарність, дощі, сильні вітри, постійні тумани, але так само швидко вона може стати ясною безхмарною, без жодних коливань повітря.

Гідрографія[ред.ред. код]

Велика кількість вологи спричинила утворення на острові численних боліт, озер, густої річкової мережі, гірських льодовиків.

Річки[ред.ред. код]

Докладніше: Річки Ісландії

Більшість річок починаються на краях льодовиків і живляться талими льодовиковими водами. Тому в найтепліші місяці року, в липні-серпні на таких річках проходять бурхливі паводки. Під час підльодовикових вулканічних вивержень і при прориві крижаних гребель прильодовикових озер величезні маси талих вод також спричинюють бурхливі паводки. Найдовші річки Ісландії: Тйоурсау 287 км;Єкюльсау-ау-Фіодлюм 206 км; Хвітау з Ольфусау 185 км; Ск'яульвандафльоут 178 км; Єкюльсау-ау-Даль 150 км. Потенційні запаси гідроенергії річок країни — 3,5 млн кВт. Раніше для будівництва гідроелектростанцій в Ісландії використовували річки ґрунтового живлення з невеликими сезонними коливаннями рівня води. Пізніше почалося освоєння річок льодовикового живлення. Найбільші ГЕС збудовані на річках Сог і Тйоурсау (ГЕС Бурфедль потужністю 210 МВт)[1].

Водоспади[ред.ред. код]

Річки Ісландії порожисті, з великою кількістю водоспадів і перекатів на уступах базальтових порід. Найвищі водоспади: Ґлімур 190 м; Гауйфосс 122 м на річці Фоссау; Генґіфосс 110 м; Сел'яландсфосс 65 м; Скоуґафосс 62 м; Деттіфосс 44 м; «золотий водоспад» Ґульфосс 32 м — система із двох каскадів; Ґодафосс 12 м.

Озера[ред.ред. код]

Докладніше: Озера Ісландії

Озера та льодовики займають 14,3% території. Найголовніші озера: Тоурісватн 88 км²; Тінґватлаватн 84 км²; Бльондулоун 57 км²; Лагарфльоут 53 км²; Міватн 37 км², гребля якого утворена лавовими потоками; найглибше з ісландських озер (220 м) Оскюватн 11 км². Загальна поверхня озер на острові становить 2 757 км². Поблизу озера Міватн знаходяться чорні лавові скелі-башти Діммуборгір («Замок мороку»).[1]

Льодовики[ред.ред. код]

Ейяф'ятлайокутль, один із найменших льодовиків Ісландії.

Загальна площа льодовиків Ісландії станом на 2013 рік становить 11 922 км², приблизно десята частина площі острова вкрита ними. Найбільший льодовик Ватнайокюдль з площею льодовикової шапки 8,4 тис. км² є третім найбільшим льодовиком на планеті після Антарктичного і Гренландського льодовикових щитів. Його товща сягає 1070 м. Інші льодовики країни: Лаунгйокюдль, Хофсйокюдль, Драунгайокюдль, Мірдальсйокюдль і Ейяфьядлаекюдль.[1] Останні два вкривають діючі вулкани.

Ґрунти[ред.ред. код]

Докладніше: Ґрунти Ісландії

Ґрунти Ісландії мінеральні, лесового типу, частково болотні, збагачені мінеральним матеріалом, похідним від вулканічного попелу, частково еолові пилуваті і піщаністі. Загалом відносяться до групи тундрових глеєвих.

Вирубка лісів, погіршення клімату під час малого льодовикового періоду і надміру інтенсивний випас овець призвели до ерозії та втрати верхнього шару ґрунту. Відтак багато ферм закинуто, 3/4 території країни страждають від ерозії ґрунту, з них одна шоста вже є непридатними для використання.

Рослинність[ред.ред. код]

Рослинність рівнин. На небокраї силует щитового вулкана Ск'яульдбрейд.
Докладніше: Флора Ісландії

Фітогеографічно Ісландія належить до Арктичної провінції Циркумбореального регіону Голарктичного царства. Згідно з дослідженням Всесвітнього фонду дикої природи, територія острова відноситься до екорегіону ісландських бореальних лісів та альпійських лук. Лише 23% острова вкрито рослинністю, яка в основному вкриває пасовища (550 км²), де регулярно випасають худобу, інше — тундра.

Флора острова налічує 440 видів вищих рослин. Більшість з них європейського походження, релікти льодовикової епохи. Рівнинні низовини займають болота та луки. Внутрішні райони лавових полів та зандрових рівнин не мають рослинного покриву, лише мхи та лишайники на базальтах.[1] Велика кількість ягід: бузина, полуниці, чорниці, ангеліка.

Найбільш притаманним для острова деревом є береза пухнаста (Betula rubescens), яка формує значну частину лісів разом із осикою, горобиною звичайною, яловцем звичайним, карликовою березою (Betula nana) та іншими невеличкими деревами. Вони підіймаються в гори до висоти 400–600 м.[1] Коли почалося заселення острова, він був густо вкритий березовими лісами. Наприкінці XII століття Арі Торґілссон в Книзі про ісландців описує її як «заліснену від гори до моря». Постійна людська присутність зруйнувала ізольовану екосистему. Століттями ліси вирубували для використання в якості пального та матеріалу. Тепер залишилося лише декілька невеликих березових лісів у ізольованих резерватах на північному сході (6% території). Посадка нових лісів, здебільшого як вітрозахисних, збільшила їхню кількість, проте не до початкових рівнів. Деякі з нових насаджень містять інтродуковані види дерев.

Скафтафедль між південним схилом Ватнайокюдля та морським узбережжям — типовий ландшафт останнього зледеніння. Багаті субарктичні ліси берези і горобини, що з 3 сторін оточені льодовиком, наповнені різними птахами.

Тваринний світ[ред.ред. код]

Докладніше: Фауна Ісландії

Коли на острів прибули перші поселенці, з тварин його населяв лише песець, який прийшов на острів в кінці льодовикового періоду замерзлим морем. У рідкісних випадках на острові спостерігали кажанів, занесених на острів вітрами, проте вони не спроможні розмножуватися тут. Дикі тварини острова: песці, американська норка (здичавіла у 1930 році), миші (Mus islandicus Nils), лемінги, пацюки, кролики. північні олені завезені на острів 1770 року з норвезької Лапландії, дика популяція яких мешкає північніше Ватнайокудля. До тваринного світу Ісландії належать місцеві свійські тварини: ісландська вівця, ісландська корова, ісландська курка, ісландська коза, ісландський кінь, ісландський поні та ісландська вівчарка. Ісландські корови відзначаються великими надоями молока та кліматичною витривалістю. Білі ведмеді також траплялися на острові, припливаючи на айсбергах з Гренландії, проте стабільна популяція відсутня. У червні 2008 року було помічено 2 білих ведмедів. На західному узбережжі є великі лежбища тюленів: сірого (Halichoerus grypus) і звичайного (Phoca vitulina).

На острові також відсутні завезені рептилій та амфібій. В Ісландії відомо 1 300 видів комах, що значно менше, ніж у інших країнах. Це обумовлюється острівним положенням країни.

Орнітофауна[ред.ред. код]

Птахи, особливо морські, займають помітне місце в ісландській фауні. На острові налічується 227 видів птахів, 76 з яких гніздяться. На рівнинах болотні й водоплавні птахи, на морських скелястих узбережжях пташині базари: тупики, поморники, кайри, гагарки та трипалі чайки.[1] Тундрова куріпка (Lagopus muta) заселила увесь острів, її чисельність коливається з періодичністю у 10 років. Північноамериканськими видами качок острова є ісландський гоголь (Bucephala islandica), який влаштовує свої гнізда в дуплах дерев, в розщелинах базальтових скель; качка кам'янушка (Histrionicus histrionicus), яка живе поблизу річок і швидкоплинних струмків.

Біля підніжжя вулкана Гофсійокудль, вкритого льодовиками, в самому центрі острова, у верхів'ї річки Тьоурсау розташовується справжня оаза осокових лук з білою пушицею і болотистих маршів. На землі багатокутники каміння — сліди морозобійного вивітрювання. Низькорослі верби Salix glauca, S. lanata, S. herbacea, водянка (Empetrum nigrum) на пагорбах дають притулок 31 виду птахів, 16 з яких розмножуються. Короткоклювий гуменник (до половини світової популяції у 50 тис.), лебідь-кликун (Cygnus cygnus), побережник чорногрудий (Calidris alpina), морянка (Clangula hyemalis).

На берегах північно-східного озера Міватн гніздиться до 140 тис. качок 14 видів: качка сіра (Anas strepera), широконіска (Anas clypeata), турпан (Melanitta fusca), пірникоза червоношия (Podiceps auritus).

Іхтіофауна[ред.ред. код]

Багато видів риби (близько 150) населяє мілини навколо острову. Тріска, пікша, сайда, морський окунь, креветки, оселедець складають основу вилову, а рибна промисловість становить основну частину прибутку ісландської економіки, що дає половину експортного прибутку. За річним виловом риби на душу населення Ісландія займає перше місце в світі. В другій половині XX століття Ісландія неодноразово вступала в «тріскові війни» з Великобританією. 1972 року Ісландія розширила згідно із нормами міжнародного морського права власну виключну економічну зону до 50 морських миль, 1975 року — до 200. З м'яса гренландської акули (Somniosus microcephalus) роблять національне ісландське блюдо хакарль.[3] У річках і озерах острова водяться форель і лосось.

Періодично практикують китобійний промисел, разом із науковим полюванням на китів. Спостереження туристів за китами стало важливою частиною ісландської економіки від 1997 року.

Див. також Список ссавців Ісландії.

Охорона природи[ред.ред. код]

В Ісландії створено 4 національні парки: Ватнайокутль, Снайфетльсйокутль, Тінґветлір (місячні вулканічні ландшафти) і Йокульсарґлювур. Існують заповідники, резервати і пам'ятки природи.

Примітки[ред.ред. код]

  1. а б в г д е ж и к л м (рос.) Серебряный Л. Р. Исландия / Страны и народы в 20 томах. Зарубежная Европа. Общий обзор. Северная Европа. — М.: Мысль, 1981. — 269 с., ил., карт.
  2. (рос.) Географические названия мира: Топонимический словарь / Поспелов Е. М. — М: АСТ, 2001.
  3. а б в г (рос.) Исландія // Энциклопедический словарь Брокгауза и Ефрона: В 86 томах (82 т. и 4 доп.). — СПб., 1890–1907.

Література[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]