Печери

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Печера.JPG
Печери
Формування печери.

Пече́ри  — природні підземні порожнини, що з'єднуються з поверхнею Землі одним або декількома отворами. Печери можуть бути заповнені повітрям або іншим газом (здебільшого, радоном або метаном), водою, частково твердими відкладами.

Загальна інформація[ред.ред. код]

Виникають під впливом підземних вод або прибережних хвиль. Печери такого типу звичайно виникають у вапнякових породах, як, наприклад, у Кентукі або на Балканах, де гірські породи розчиняються у воді.

Печери населені тваринами, яким притаманні сліпота, депігментація, гігантизм.

Найбільші печери світу: Флінт-Рідж-Мамонтова (США, 596 км), Оптимістична (Україна, 226 км), Джуел Кейв (США, 223 км).

Багато печер ще з епохи палеоліту використовувалися людиною для стоянок, на стінах багатьох печер залишилися малюнки первісних людей.

Печери-галереї — це довгі, не затоплені водою печери, схожі на тунелі. Спочатку вони були утворені річкою, але при зниженні рівня ґрунтовних вод стали сухими.

Більшість печер поступово руйнується, але деякі з них є дуже старі. Верхні шари вапняку що утворюють склепіння печери, дедалі тоншають і з рештою обрушуються, залишаючи на поверхні землі великі улоговини-поля. Якщо обрушуються внутрішні перегородки між печерами, може утворитися довга ущелина зі стрімкими схилами — карстрова прірва.

Класифікація[ред.ред. код]

  • За походженням печери поділяються на первинні і вторинні.
Первинні печери сингенетичні гірським породам: газові пузирі і тунелі в лавах, порожнини в рифах і вапнякових туфах, печери гідратації в гіпсо-ангідритах.
Вторинні печери — результат геолічних процесів, що проявляються в породі або льодовику: печери вивітрювання, вилуговування, видування, суфозійні, абразійні процеси на берегах морів, карстові (див. карст), гідротермальні, гляціальні в льодовиках. Найпоширенішими є карстові печери.
  • За положенням у просторі печери розділяють на горизонтальні, похилі та вертикальні, які в свою чергу поділяються на колодязі (до 20 метрів), шахти (від 20 до 300 метрів), та провалля (більше 300 метрів).
Понор — це природний отвір (тріщина) або порожнина будь-якої форми на поверхні карстових гірських порід, по яким стікає вглиб дощова, тала снігова та проточна вода. Понори утворюються зазвичай на дні карстових лійок чи в руслах зникаючих річок. Понор є індикатором карстування, тому завдяки понорам спелеологи знаходять можливі виходи печер на поверхню, хоча понор може бути виключно локалізованим.
Див. також воклюз.

Найбільші печери світу[ред.ред. код]

У світі відомо 93 шахти глибиною понад 1 км[1]. У 2012 р. «підземний полюс» (найглибше досягнуте людиною місце в печерах) зафіксовано на глибині 2196 м у печері Крубера-Вороняча, що знаходиться на масиві Арабіка в Абхазії[2]. Найглибша шахта України знаходиться в Криму, на масиві Карабі, і має назву Солдатська (-519 м).

Деякі печери являють собою поєднання шахт, горизонтальних і похилих галерей (П'єр-Сен-Мартен). У вапняках зали досягають величезних розмірів, наприклад, зал «Вірна» в печері Пьєр-Сен-Мартен має об'єм бл. 3,4 млн м3, зал «Грузинських спелеологів» в Новоафонській П. — 0,9 млн м3. Найдовша печера світу Флінт-Рідж-Мамонтова (США, шт. Кентуккі), довжина ходів у якій, зафіксованих спелеологами, становить 563 км (2006 р.). Друге місце — за гіпсовою печерою Оптимістична[3], що на Тернопільщині (Україна) (довжина, станом на 2008 р., 226 км).

У 2007 р. на території заповідника карстових печер у межиріччі Дністра, Серета і Збруча Тернопільської області українські спелеологи відкрили унікальну карстову печеру Музейна (колишній так званий понор «Гігант»), яка теж може допомогти становленню українських печер в ряд найдовших печер у світі. У випадку подовження Музейної у напрямках до печери Оптимістичної та печери Озерна (Блакитні Озера), між якими вона знаходиться, сумарна довжина ходів Оптимістичної, Озерної (125 км) і Музейної зможе залишити позаду Флінт-Рідж-Мамонтову.

Використання і дослідження печер[ред.ред. код]

В першу чергу печери — це об'єкт досліджень спелеологів. Печери становлять інтерес для фахівців різних галузей науки: геологів, гірників, гідрогеологів, біологів, археологів, істориків, медиків і ін. Вивченням печер займається наука спелеологія.

Проте вони можуть слугувати і як сховища, як виробничі приміщення, для відпочинку і розваг тощо. Один з популярних в цей час видів використання печер — підземний туризм. Усього на Землі в кінці ХХ ст. було близько 900 туристських печер. Найпопулярнішими туристичними печерами в Україні є печери Мармурова та Червона (Крим), Млинки, Вертеба, Вітрова, Кришталева (Тернопільщина) та Атлантида (Хмельниччина).

Примітки[ред.ред. код]

  1. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 336 с. ISBN 978-966-361-642-1.
  2. Кравчук П. А. Книга рекордів природи. – Луцьк: ПрАТ «Волинська обласна друкарня», 2011. – 336 с. ISBN 978-966-361-642-1.
  3. Кравчук П. А. Географический калейдоскоп. — К.: Рад. школа, 1988. — 143 с.: ил.

Див. також[ред.ред. код]

Посилання[ред.ред. код]

Література[ред.ред. код]