Пряник

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Виготовлення пряників у 1520 році.Німеччина
Сільська халупка з пряників.
Крамничка пряників в Пардубіце в Чехії

Пря́ник — кондитерський виріб, солодке печиво з використанням борошна жита та домішками меду, патоки, цукрового сиропу і прянощів. Назва походить від домішок прянощів.

Історія виникнення[ред.ред. код]

Поява пряника тісно пов'язана з розповсюдженням вирощування жита та випіканням хліба. Про печиво з медом (прадавні пряники) знали вже в Стародавньому Єгипті. У Стародавньому Римі їх називали «panus mellitus» : їх і випікали з медом. На теренах Київської Русі їх називали «медовим хлібом», який відомий з 9 століття. В цей хліб додавали рослинні соки, подрібнене коріння, а потім і прянощі, які завозили з країн Близького Сходу і навіть Індії.

Види пряників[ред.ред. код]

В залежності від способу виробництва розрізняють два види пряників: заварні і сирцеві. Процес виготовлення заварних пряників відрізняється тим, що перед замісом тіста борошно заварюють цукрово-патоковим або цукрово-медовим сиропом. В залежності від кількості жиру в рецептурі виробу заварюють все борошно, або його частину. Внаслідок різних технологій та рецептур заварні та сирцеві пряники істотно відрізняються за смаком. Заварні пряники мають більш пряний смак та аромат, довше зберігають свіжість у порівнянні з сирцевими пряниками. Усі види пряників можна виготовляти як з начинкою так і без неї. В якості начинки використовується фруктова – з яблучного пюре або суміші яблучного і фруктового пюре, начинка фруктова з повидла або фруктової підварки. Начинка становить 10-17% від маси пряників. Пряники випускають з різноплановим зовнішнім оздобленням: глазуровані цукровим сиропом з добавками та без них, шоколадною глазур’ю, обсипані цукром, маком, ядрами горіхів.

Рецепти пряників[ред.ред. код]

Дерев'яні форми городецьких пряників.

Існує багато рецептів пряників в залежності від борошна і використання домішок, серед яких лимон, м'ята,кмин, різні горіхи, аніс, ваніль, подрібнена кора помаранчів, кріп тощо. Сучасна технологія випікання праників невелика за часом - це чотири хвилини, але при температурі 300 градусів за Цельсієм.

Спершу виготовляли дерев'яні форми, куди закладали тісто, аби воно набуло особливої форми. Була така професія - різбляр пряникових форм. В кожному пряниковому центрі були власні форми, що надавали кулінарним виробам місцевого забарвлення, особливої форми.

Важливою особливістю пряників була і залишається здатність до вживання як в свіжому, так і у черствому виді.

Пряники можуть мати різноманітну форму, навіть невеличких архітектурних споруд. Різняться вони і вагою, є пряники у декілька грамів, найбільший мав шістнадцять 16 кілограмів.

Центри випікання пряників[ред.ред. код]

Серед українських центрів вироблення пряників визначався Харків.

В Західній Європі відомі центри виготовлення пряників в містах Торунь (Польща), Пардубіце (Чехія), Нюрнберг (Баварія, Німеччина) тощо.

Росія має декілька відомих центрів виготовлення пряників, серед яких найзначніші — Новгород, Архангельськ, Тула, Рязань, Калуга, Городець.

Посилання[ред.ред. код]

Джерела[ред.ред. код]

  • Torkild Hinrichsen: Im Knusperhaus. Lebkuchen aus Europa. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 2008, ISBN 978-3-89876-420-9
  • Torkild Hinrichsen: Das Kuchenherz. Lebkuchen aus Deutschland. Husum Druck- und Verlagsgesellschaft, Husum 2009, ISBN 978-3-89876-463-6