Кутя

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Кутя в макітрі та макогін

Кутя́ — відварені у воді зерна пшениці або ячменю з медом[1]. Традиційна ритуальна страва новорічно-різдвяного циклу. Готується тричі: на Святий вечір — Багата кутя, перед старим Новим роком — Щедра кутя й у переддень Водохрещ — Голодна кутя. Четвертий різновид куті — Чорну кутю, готують на мертвинах чи поминках і розводять з коливом, вона призначена для покійників. Сукупність обрядодійств, пов'язаних із кутею, засвічує зв'язок із родиною і предками, які опікуються врожаєм[2].

Ритуальне значення[ред.ред. код]

Ритуальне значення куті, як і узвару, дуже давнє. Український етнограф Хведір Вовк виводить походження цих страв ще з неолітичної доби. Перед вечерею, кутю ставлять на покуті, під образами, тобто на найпочеснішому в хаті місці. Звідси, очевидно, й назва «кутя». Горщик з кутею, мав стояти на покуті від Різдва до старого Нового року[2]. Існує також звичай посилати страву разом з дітьми до своїх ще живих родичів. Після вечері, кутю разом з ложками залишають на столі на цілу ніч для померлих предків, «щоб рідні повечеряли і на нас не гнівались» або гадаючи про своє довголіття. На релігійному характері страви наголошує старий звичай, коли голова родини підходив до вікна, або виходив на двір з зачерпнутою ложкою куті, та звертаючись до мороза, тричі запрошував його взяти участь у вечері з родиною. Коли ж мороз не з'являється, йому радять й не з'являтися, не робити зла посівам тощо: «Морозе, морозе, ходи до нас куті їсти, а коли не ідеш, то не йди й на жито, пшеницю і всяку пашницю»[3][4][1].

Приготування. Обряди. Прикмети[ред.ред. код]

Для приготування куті використовували, спеціально оброблене в ступі, пшеничне або ячмінне зерно. Страва мала бути пісною. Однак, до зерна додавали товчений мак, волоські горіхи та розпарені родзинки. Варилася кутя в глиняних горщиках. Доброю ознакою вважалося коли зерно «підходило», коли верх западав, — на лиху вість або чиюсь смерть: «Як кутя верх виведе, то добре, а як западе — на вмируще». Під час приготування куті господиня квоктала, щоб кури неслися[5]. За звичаєм горщик із кутею на покуть відносив наймолодший у родині хлопчик. На цей момент вся родина мала бути вдома — «бо хто на Святвечір одіб'ється від хати, то може відійти з сім'ї». Нести горщик годилося новими вовняними рукавичками, які заздалегіть готували батьки. Йдучи зі стравою, хлопчик казав: «Несу кутю на покутю, на зелене сіно, щоб бджоли сіли!» В південній частині України кутю на покуть несла господиня, а діти тим часом відтворювали голоси домашньої птиці — на розплід. Інколи, горщик з кутею, накривали книшем.

Первісні ступа і товкач з каменю

Дочекавшись першої надвечірньої зорі, всі сідали до столу, на якому, разом із кутею, мало бути дванадцять пісних страв. Тоді голова сім'ї зачерпував куті і йшов звертатися до мороза. Наступні порції відносив для худоби й на пасіку. Вважалося гарною прикметою, якщо в цей час на небосхилі видно багато зірок, тоді наступного року добре вестиметься усяка домашня птиця і буде врожай[3].

Потім один раз або тричі кидали кутю на стелю, «щоб бджоли роїлись», бо скільки прилипне зерен, стільки наступного року розплодиться роїв, народиться ягняток або вродить лантухів збіжжя. Святу вечерю починали і закінчували кутею[2][3].

Поївши, родина сідала на покуті на сіно, де стояла кутя, і починала квоктати, уподібнюючись курці, яка сидить на яйцях, для того, щоб квочка гарно доглянула курчат; потім згрібали зі столу трохи сіна і клали в те місце, де буде сидіти квочка; частину сіна давали також худобі. Сіно яке залишилося мало лежати до старого Нового року, а сніп жита — Дідух, залишався на покуті до Водохрещів.

Ложки у куті залишали на цілу ніч. Робили це в очікуванні відвідин померлих родичів чи гадаючи про своє довголіття. Якщо на ранок чиясь ложка виявилася перевернутою догори, то за прикметою він мав померти в наступному році[3].

З Водохрещами пов'язаний обряд «проганяння куті» і «розстрілювання мороза»[6]. Опівночі всі виходили з хати на двір з макогонами, ложками, іноді й вилошниками, били ними об зовнішні хатні кути, тини чи ворота, вигукуючи:

Тікай кутя, з покутя,
А узвар — іди на базар,
А ви, кури, — на яйця,
Паляниці, лишайтесь на полиці,
А Дідух — на теплий дух,
Щоб покинути кожух!

Якщо на цей час ще залишалася не спожита кутя, її віддавали худобі. За повір'ям, на Водохрещі, душі предків вже повернулися до своїх постійних пристанищ[2].

Рецепт страви[ред.ред. код]

За Ольгою Вербенець[ред.ред. код]

Зерно[ред.ред. код]

Оскільки зерно для куті нині переважно купують на ринку, вибираючи, його слід покуштувати, чи не кисле або гірке та затхле. Куплену пшеницю слід розстелити на лляній серветі. Категорично не рекомендовано зберігати зерно в поліетиленовому пакеті. Перед приготуванням зерно треба зсипати до баняка з грубим дном. Потім його слід промити кілька разів чистою холодною водою, після чого залити бажано м'якою джерельною чи криничною водою на 5-6 годин, тобто на ніч. Зранку воду обережно злити, долити чистою водою вдвічі більше, ніж є пшениці, поставити на середній вогонь, довести до кипіння. Тоді вогонь зменшити до мінімуму і варити аж поки зерно не поглине воду. Якщо в господарстві є розсікач полум'я, баняк бажано поставити на нього. Закипілу кашу розмішати раз і більше мішати не слід. Можна трошечки присолити після закипання[7].

Мак[ред.ред. код]

Мак найліпше розтирати старим дідівським способом у макітрі за допомогою макогона. Проте це фізично виснажливо.

Інший спосіб, залити мак на ніч чистою холодною водою, тоді насіння збереже цінне макове молочко. Зранку зцідити й відтиснути воду крізь подвійну марлю. Далі мак можна розтерти на кухонному комбайні або знову ж таки в макітрі. Розтертий мак слід зберігати в морозильній камері, бо він швидко скисає[7].

Мед[ред.ред. код]

Мед до куті пасує будь-який. Можна також змішувати різні сорти меду: наприклад гречаний з квітковим. Все залежить від особистих уподобань[7].

Додатки[ред.ред. код]

Нині існує практика додавання до куті різних екзотичних додатків: горіхів, мигдалю, інжиру, цукатів, родзинок. Їх до куті слід додавати також на власний смак[7].

За Дарією Цвек[ред.ред. код]

Щоб зварити кутю знадобляться півлітрова банка пшениці, по склянці маку, цукру, подрібнених горіхів, родзинок, 2—3 столові ложки меду.

Очищене від висівок зерно пшениці після кількаразового промивання, заливають окропом і варять на малому вогні 2—3 години, щоб зерно «розклеїлося». Воду, якщо википіла, слід доливати.

Попередньо запарений в окропі мак розтерти в макітрі до однорідної маси. До звареної пшениці додати мак, за смаком цукор, мед і все перемішати. Густота регулюється доливанням вистиглої кип'яченої води або узвару. Можна також додати подрібнені горіхи, родзинки і кілька ложок вишневого варення[8].

Приказки[ред.ред. код]

Кутя та дванадцять страв. Різдвяна листівка роботи Якова Гніздовського
  • Не передай (не переложи) куті меду.
  • Узвар на базар, а кутя на покутя.
  • Кутю на покутю, а сонце — у віконце.
  • Корзу-верзу — дайте на кутю гречки!
  • Корзу-верзу Борисихо, дай куті на гречку!
    — … на кутю гречки, а я тобі за те, попасу овечки.
  • На покуті сидить коли не піп, так кутя, а ні, так дурень без пуття.
  • Віншую вас з цим новим роком, щоб вам вилізла кутя боком!
  • Дурню, куті перцю, коли велика мірка!
  • Вони збилися з пуття: як кутя, то й дитя.
  • Як кутя, так і дитя.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

Сім'я сидить за столом, вечеряє, — вже й кутя, й узвар на столі. В хаті так ясно, світло горить якось надзвичайно весело і разом урочисто. Вся сім'я гомонить, кожному хочеться сказати щось радісне, кожний почуває себе щасливим і повним надій, хоч ніхто не знає, чого, власне, сподівається він і чи справдяться його надії…

Леся Українка «Святий вечір!»[9]
  1. а б Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. — Прага: Український громадський видавничий фонд, б/р. — С.183.
  2. а б в г Василь Скуратівський. Русалії. — Київ: Видавництво «Довіра», 1996. — С. 532–533. ISBN 966-507-028-2
  3. а б в г Чубинский П. П. Календарь народных обычаев и обрядов. — Київ: «Музична Україна», 1993.
  4. Записано в селі Двірець Заславського повіту Волинської губернії.
  5. Митрополит Іларіон. Дохристиянські вірування українського народу. Історично-релігійна монографія. — Вінніпег: Накладом Видавничої комісії при Товаристві «Волинь», 1965. — С. 275.
  6. У деяких місцевостях цей обряд припадав на 21 січня.
  7. а б в г Ольга Вербенець, Віра Манько. Обряди і страви Святого вечора. Видання друге доповнене. — Львів: «Свічадо», 2008. ISBN 978-966-395-212-3
  8. Людмила Носарєва. Ялинку прикрашайте і кутю вітайте // «Дзеркало тижня». — № 50. — 23.12.2000. (Перевірено 20 грудня 2011)
  9. Леся Українка. Святий вечір! (Перевірено 21 грудня 2011)

Література[ред.ред. код]

  • Хведір Вовк. Студії з української етнографії та антропології. — Прага: Український громадський видавничий фонд, б/р.
  • Василь Скуратівський. Покуть. — Київ: «Довіра», 1992.
  • Чубинский П. П. Календарь народных обычаев и обрядов. — Київ: «Музична Україна», 1993.
  • Ксенофонт Сосенко. Різдво-Коляда і Щедрий Вечір. — Київ: «Український письменник», 1994.
  • Василь Скуратівський. Святвечір. (У 2 кн.) — Київ: «Перлина», 1994.
  • Василь Скуратівський. Дідух: Свята українського народу. — Київ: «Освіта», 1995.
  • Василь Скуратівський. Русалії. — Київ: Видавництво «Довіра», 1996. ISBN 966-507-028-2
  • Ольга Вербенець, Віра Манько. Обряди і страви Святого вечора. Видання друге доповнене. — Львів: «Свічадо», 2008. ISBN 978-966-395-212-3

Посилання[ред.ред. код]