Коливо

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до: навігація, пошук
Koljivo from wheat.jpg

Коливо (від дав.-гр. κολλυβον) — українська ритуальна страва[1], поминальна кутя[2][3][4][5] у вигляді каші з пшениці, ячменю, рису і т. ін. з солодкою підливою (з меду), подається першою на поминальному обіді після похорону. Головним є те, що коливо — спільна страва, яку по черзі споживають однією ложкою.

Назва[ред.ред. код]

Назва пов'язана з античним[6] звичаєм поминальних підношень із зерна та фруктів «kolibo»[7], дослівно перекладається з грецької як «варена пшениця»[8].

Рецепт[ред.ред. код]

Коливо готується з вареного (пропареного) зерна пшениці або ячменю, тепер, подеколи, з рису та родзинок, а на Поділлі й інших районах Правобережжя, де проживало польське населення, також з гороху й гречки. Приготування колива майже збігається з рецептом куті, однак коливо менш солодке.

Традиція[ред.ред. код]

Традиція готувати коливо, імовірно, має коріння ще з язичницьких часів, коли така страва була жертовною, «їжею померлих предків», відтак є проявом залишків культу предків на українських землях.

Також є версія, що християнська традиція вживати Коливо принесена в Русь Православною Церквою, після запровадження християнства. А пов'язане вживання Колива, з переслідуванням християн Юліаном ІІ Відступником, котрий вирішив підступним чином споганити християнський Великий Піст, давши наказ таємно покропити всі харчі на ринках ідоложертовною кров'ю. Проте місцевому архиєпископу Євдоксію явився святий мученик Теодор Тирон, замучений язичниками за віру християнську півстоліття перед цим, і попередив християн про підступний задум Юліана Відступника. А також, Теодор Тирон, порадив не купувати на ринках продукти оскверненні язичниками, а приготувати "коливо" із домашніх запасів пшениці і меду. З того часу Коливо є ритуальною стравою в православних християн в першу п'ятницю Великого Посту, і в поминальні дні[9].

Етнограф Дмитро Зеленін писав, що за віруваннями східних слов'ян «небіжчик має всі ті ж потреби, що й жива людина, особливо — потребу в їжі»[10].

Крім приготування колива для поминального обіду після поховання, традиційним було випікання свіжого хліба, який, за звичаєм, в цей день не краяли ножем, а ламали руками. Іноді «для небіжчика» клали окрему ложку на стіл або на покуті під образами.

Див. також[ред.ред. код]

Примітки[ред.ред. код]

  1. Значення слова «Коливо»
  2. «Інститут Україніки»: Значення слова «Коливо»
  3. Коливо — поминальна кутя(рос.)
  4. Этимологический словарь русского языка Макса Фасмера: Коливо — поминальна кутя(рос.)
  5. Словарь живого великорусского языка В. И. Даля: Коливо — поминальна кутя(рос.)
  6. Сайт «Азбука Християнства»: Коливо
  7. Як приготувати кутю, сочиво або коливо(рос.)
  8. Відкрита православна енциклопедія «Древо»: Коливо(рос.)
  9. Великомученик Феодор Тирон»
  10. Д.К.Зеленин. Восточнославянская этнография. - М.: Наука, 1991, с. 356

Джерела[ред.ред. код]

  • Зеленин Д.К. Восточнославянская этнография. - М.: Наука, 1991 (рос.)
  • Таланчук О.М. Українознавство. Усна народна творчість. - К.: Либідь, 1998.
  • Жайворонок В. В. Знаки української етнокультури: Словник-довідник. — К.: Довіра, 2006. — С. 299-300