Альфред Герман Райнгардт

Матеріал з Вікіпедії — вільної енциклопедії.
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Альфред Герман Райнгардт
Alfred-Hermann Reinhardt
Народження 15 листопада 1897(1897-11-15)
Німецька імперія Аффальтербах, Вюртемберг
Смерть 15 січня 1973(1973-01-15) (75 років)
Німеччина Ерінген, Баден-Вюртемберг
Громадянство Німецька імперія Німецька імперія
Третій Рейх Третій Рейх
Приналежність Імперська армія Німеччини Райхсгеер
Вермахт Вермахт
Вид збройних сил Сухопутні війська Німеччини Сухопутні війська
Рід військ піхота
Роки служби 19161920
1935-1945
Звання Generalleutnant (Wehrmacht).svg Генерал-лейтенант
Формування 260-та піхотна дивізія
125-та піхотна дивізія
Командування 98-ма піхотна дивізія
Війни / битви
Інше офіцер поліції
Нагороди
Лицарський хрест Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами
Залізний хрест 1-го класу
Залізний хрест 2-го класу
Золотий німецький хрест
Почесний хрест ветерана війни (для учасників бойових дій)
Медаль «За зимову кампанію на Сході 1941/42»
За поранення (нагрудний знак)
Медаль «За вислугу років у Вермахті» 4-го класу
Орден Михайла Хороброго
Нагрудний штурмовий піхотний знак

Альфред Герман Райнгардт (нім. Alfred-Hermann Reinhardt; нар. 15 листопада 1897, Аффальтербах, Вюртемберг — пом. 15 січня 1973, Ерінген, Баден-Вюртемберг) — німецький воєначальник часів Третього Рейху, генерал-лейтенант (1944) Вермахту. Кавалер Лицарського хреста Залізного хреста з Дубовим листям та Мечами (1944).

Біографія[ред. | ред. код]

Альфред Герман Райнгардт поступив добровольцем до імперської армії Німеччини 7 січня 1916 року й був прийнятий на службу до 5-го Вюртемберзького гренадерського полку «Кеніг Карл» № 123 (нім. 5. Württembergisches Grenadier-Regiment "König Karl" Nr. 123) 27-ї піхотної дивізії. Бився на Західному фронті в битві на Соммі та біля Аррасу, а в останні часи війни у Весняному наступі та оборонявся під час Стоденного наступу союзників. Здобув Залізні хрести 1-го та 2-го класів за мужність та відвагу на полі бою.

Військова кар'єра



Після капітуляції Німеччини нетривалий час продовжував службу в лавах збройних сил, 31 жовтня 1920 звільнений за скороченням в запас у військовому званні лейтенанта.

Служив офіцером поліції Вюртембергу. З 1 листопада 1935 відновлений на військовій службі у званні гауптмана. У 1938—1939 командир навчального батальйону 55-го піхотного полку на західних кордонах Третього Рейху. З 1 вересня 1939 — командир III-го піхотного батальйону 480-го піхотного полку 260-ї піхотної дивізії, а з 1 листопада 1940 — II-го батальйону 421-го піхотного полку. Брав найактивнішу участь у Французькій та Балканській кампаніях Вермахту.

З 22 червня 1941 на посаді командира батальйону брав участь у вторгненні німецьких військ до Радянського Союзу, 24 липня 1941 призначений командиром 421-го піхотного полку 125-ї піхотної дивізії, що змагалася з радянськими військами на південному фланзі війни, в Україні. Бився на Західній Україні, під Уманню, Києвом, на Міусі, Сумами й Харковом. 1 листопада 1941 присвоєне звання оберст.

4 грудня 1941 за бої в районі Харкова нагороджений вищою нагородою нацистської Німеччини — Лицарським хрестом Залізного хреста.

З літа 1942 оберст Райнгардт зі своїми військами взяв найактивнішу участь у боях на півдні Радянського Союзу, бої під Ростовом, на Кавказі, під Новоросійськом. у вересні 1943 за бойові заслуги нагороджений дубовим листям до Лицарського хреста. У грудні 1943-січні 1944 тимчасово виконував обов'язки командира 73-ї та 370-ї піхотних дивізій, що боролися в районі Мелітополя та Миколаєва.

З 1 лютого 1944 командир 98-ї піхотної дивізії, яка у складі V-го армійського корпусу вела бої на Керченському півострові, на мисі Тархан, з боями відступала до Севастополя, де була практично розгромлена весною 1944 року. У травні 1944 залишки дивізії генерала Райнгардта встигли евакуювати до Румунії.

Розрізнені рештки дивізії А.Райнгардта зосереджувалися спочатку в Румунії, а згодом у Хорватії, поблизу Загреба. 5 червня 1944 98-ма піхотна дивізія розпочала повне реформування на фондах вцілілих військ та додатково підрозділів 387-ї піхотної дивізії та інших формувань, що евакуювали з Криму. До серпня 1944 дивізія відновила свою боєздатність і перейшла до складу LXXVI-го танкового корпусу 10-ї армії. На чолі 98-ї дивізії А.Райнгардт бився в Італії практично до кінця війни.

24 грудня 1944 командир 98-ї піхотної дивізії генерал-лейтенант А.Райнгардт нагороджений мечами до Лицарського хреста за вміле командування підлеглими частинами.

Наприкінці квітня 1945 узятий в полон британськими військами на півночі Італії.

Див. також[ред. | ред. код]

Література[ред. | ред. код]

  • Berger, Florian (2000). Mit Eichenlaub und Schwertern. Die höchstdekorierten Soldaten des Zweiten Weltkrieges. Austria: Selbstverlag Florian Berger. ISBN 978-3-9501307-0-6. (нім.)
  • Fellgiebel, Walther-Peer (2000). Die Träger des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939—1945 — Die Inhaber der höchsten Auszeichnung des Zweiten Weltkrieges aller Wehrmachtteile. Friedberg, Germany: Podzun-Pallas. ISBN 978-3-7909-0284-6.(нім.)
  • Scherzer, Veit (2007). Ritterkreuzträger 1939—1945 Die Inhaber des Ritterkreuzes des Eisernen Kreuzes 1939 von Heer, Luftwaffe, Kriegsmarine, Waffen-SS, Volkssturm sowie mit Deutschland verbündeter Streitkräfte nach den Unterlagen des Bundesarchives. Jena, Germany: Scherzers Miltaer-Verlag. ISBN 978-3-938845-17-2.(нім.)
  • Thomas, Franz (1998). Die Eichenlaubträger 1939—1945 Band 2: L-Z. Osnabrück, Germany: Biblio-Verlag. ISBN 3-7648-2300-3.(нім.)
  • Die Wehrmachtberichte 1939—1945 Band 3, 1. Januar 1944 bis 9. Mai 1945. München, Germany: Deutscher Taschenbuch Verlag GmbH & Co. KG. 1985. ISBN 978-3-423-05944-2.(нім.)

Посилання[ред. | ред. код]

Командування військовими формуваннями (установами)
Третього Рейху
Попередник:
генерал-лейтенант
Мартин Гарейс
Logo-98-infantry.jpg
командир 98-ї піхотної дивізії

1 лютого 1944 — 11 квітня 1945
Наступник:
генерал-майор
Отто Шиель


Примітки[ред. | ред. код]